Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №199/367/26 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/367/26

(2/199/2532/26)

РІШЕННЯ

іменем України

04.06.2026

м. Дніпро

справа №199/367/26

провадження № 2/199/2532/26

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

секретаря судового засідання Костючик В.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

позивач ОСОБА_2

відповідач ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю,-

за участі учасників справи:

представника позивача - адвоката Климась Ю.І.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні власністю, а саме домоволодінням та земельною ділянкою шляхом надання комплекту ключів від вхідних дверей та хвіртки домоволодіння.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що вони є власниками частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 належить частина домоволодіння та частина земельної ділянки площею 0,0977 кадастровий №1210100000:01:572:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24.01.2025 (справа №199/1694/24, провадження № 2/199/242/25) ОСОБА_2 належить 1/6 частина зазначеного вище домоволодіння та 1/6 частина земельної ділянки площею 0,0977 кадастровий №1210100000:01:572:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за вказаною адресою, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 07.08.2025 (справа №199/7333/25, провадження №2/199/3911/25). Вказане право власності за позивачами зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.

Відповідачка фактично є власником іншої частки домоволодіння та земельної ділянки, але прийнявши спадщину шляхом подачі відповідних заяв до нотаріуса Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , свідоцтво про право на спадщину за законом не отримала та своє право на спадщину не зареєструвала в Державному реєстрі речових прав.

Протягом тривалого часу відповідач перешкоджає позивачам в користуванні належним їм майном, а саме не пускає останніх до спірного домоволодіння, оскільки між ними існує тривалий конфлікт.

На підставі викладеного, позивачі просили суд усунути їм перешкоди в користуванні належними домоволодінням та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_1 належить частка, а ОСОБА_2 – 1/6 частка, шляхом надання комплекту ключів від вхідних дверей та хвіртки зазначеного домоволодіння за вищевказаною адресою.

Ухвалою суду від 22.01.2026 відкрито провадження по справі та визначено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження по справі.

Ухвалою суду від 02.04.2026 закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Представник позивачів адвокат Климась Ю.І. у судовому засіданні підтримав позов з підстав викладених у ньому, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, що з 2021 року сторони неодноразово зверталися до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовами щодо спорів по спірному домоволодінню, але мирно врегулювати всі суперечності між сторонами немає змоги, оскільки відповідачка ніколи не визнавала за ними права на частку вказаного домоволодіння, яке є спадковим майном, що залишилося після смерті батьків та брата відповідачки.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Надала до суду відзив на позовну заяву та просила відмовити у її задоволенні. Зокрема, зазначила, що частки позивачів у праві власності на домоволодіння не виділені і позивачі мають інше житло, тоді як вона зареєстрована за вказаною адресою і мешкає у зазначеному домоволодіння та впускати позивачів на своє подвір`я та будинок не збирається, вона самотужки сплачує комунальні послуги.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать 1/4 частка домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав за №60243304 від 04.06.2025 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 3153357312020 та частина земельної ділянки площею 0,0977 кадастровий №1210100000:01:572:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 24.01.2025 (справа №199/1694/24, провадження № 2/199/242/25) за ОСОБА_1 визнано право власності на частку домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належить 1/6 частина домоволодіння адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав за № 62214315 від 24.10.2025 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 3153357312020 та 1/6 частина земельної ділянки площею 0,0977 кадастровий №1210100000:01:572:0003, цільове призначення - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 07.08.2025 (справа №199/7333/25, провадження № 2/199/3911/25) визнано право власності на 1/6 частку домоволодіння та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Відповідачка ОСОБА_3 своє право власності на частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 не зареєструвала, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №459931702 від 12.01.2026.

Відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, складеному ТОВ «Тоскор» 22 грудня 2021 року, зазначене домоволодіння складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 54,1кв.м., житловою площею 30,4 кв.м., літньої кухні літ. Б, погрібу під Б, сараю літ. В, гаражу літ. Г, літнього душу літ. Д, вбиральні літ. Е, споруд літ. 1-3, І, що розташовані на земельній ділянці площею 0,0977га.

Згідно до акту, складеному за результатами спілкування з відповідачкою, вбачається, що остання не надала дозволу позивачам в можливості потрапити до своєї власності, а саме до будинку та на подвір`я домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

Стаття 47 Конституції України визначає, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 8 Конвенції свідчать про гарантування кожній особі права на повагу до її житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Згідно ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення,призначені для постійного проживання.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч.1 ст.319 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст. ст. 386, 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який враховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст.150 ЖК УРСР та передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (ч. 1 ст.358 ЦК України).

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки, існує: (а) множинність суб`єктів; (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктами 33, 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до змісту положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача.

Задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, суд має право, як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов`язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.

Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

ЄСПЛ у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини другої, шостої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За правилами доказування, визначеними статтями 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що відповідач перешкоджає співвласникам частини житлового будинку користуватися належним їм майном, з приводу чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду.

Факт перешкоджання позивачам у користуванні власним майном відповідач ОСОБА_3 визнала шляхом надання відзиву на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовної заяви з огляду на відсутність встановленого через суд порядку користування житловим приміщенням, відсутність виділених в натурі часток у праві власності на спірне житло та того факту, що вона зареєстрована у вказаному житловому будинку і іншого житла не має.

Суд вважає, що відсутність встановленого порядку користування житловими приміщенням будинку, що є спільною частковою власністю, не є підставою для обмеження власника у праві користуватися житлом.

Верховний Суд в своїй постанові від 22.07.2022 у справі № 344/698/18 зазначив, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Поняття реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що права позивачів є порушеними та такими, що підлягають захисту, а тому їм слід усунути перешкоди в користуванні домоволодінням та земельною ділянкою шляхом надання комплекту ключів від вхідних дверей та хвіртки вказаного домоволодіння.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 , ОСОБА_2 перешкоди у користуванні домоволодінням та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_3 шляхом надання комплекту ключів від вхідних дверей та хвіртки домоволодіння за даною адресою.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 .

позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 .

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_3 .

Суддя О.Б.Подорець