Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №140/10569/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/10569/25 пров. № А/857/7181/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року (головуючий суддя Каленюк Ж.В., м.Луцьк) у справі №140/10569/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

17.09.2025 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (відповідач), в якому просив: визнати протиправними дії щодо припинення з 01 січня 2025 року нарахування та виплати доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (Закон №4059-ІХ); зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону №4059-ІХ, що дорівнює 2361,00 грн, з 01 січня 2025 року та до зміни законодавчого регулювання цих правовідносин.

Позов обґрунтовує тим, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи та непрацюючим пенсіонером; на виконання рішення суду у справі №140/12642/23 йому було призначено та виплачувалося підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон №796-ХІІ). Виплату вказаного підвищення відповідач припинив з 01 січня 2025 року. Позивач вважає, що відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ має право у 2025 році на доплату непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі 2361,00 грн. Однак, відповідач не проводить виплату такої доплати до пенсії з підстав відсутності у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 27 вересня 2000 року по 22 грудня 2000 року. Позивач не погоджується із діями відповідача щодо припинення з 01 січня 2025 року доплати до пенсії та вказав, що тимчасова зміна місця проживання була зумовлена необхідністю здобуття освіти в Маневицькому профтехучилищі, до якого він був зарахований з 01 вересня 2000 року, але фактичного припинення проживання у зоні гарантованого добровільного відселення не відбулося.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет на 2025 рік», в сумі 2361,00 грн. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 12 березня 2025 року нарахування та виплату доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет на 2025 рік», в сумі 2361,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що з 01 січня 2025 року приписами статті 45 Закону №4059-IX на період воєнного стану в Україні по-новому визначено коло осіб, які мають право на відповідні доплати, розмір цих виплат та порядок їх встановлення. Виконуючи норми Закону №4059-ІХ, ГУ ПФУ у Волинській області за результатами звірки відомостей в Єдиному державному демографічному реєстрі встановило проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення у період з 29 листопада 1980 року по 27 вересня 2000 року, з 22 грудня 2000 року по 23 серпня 2001 року та з 23 серпня 2001 року по даний час. Оскільки безперервне проживання у зоні гарантованого добровільного відселення (чи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення) не підтверджено, то відсутні підстави для встановлення доплати позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія); перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», не перебуває у трудових відносинах. Ці обставини підтверджуються посвідченням серії НОМЕР_1 , рішенням від 26 лютого 2025 року №907080127219 про перерахунок пенсії, листом ГУ ПФУ у Волинській області від 13 серпня 2025 року №10859-10040/О-02/8-0300/25.

З витягу з Реєстру територіальної громади від 17 липня 2025 року встановлено, що позивач зареєстрований: з 29 листопада 1980 року по 27 вересня 2000 року - у селі Оленине, з 22 грудня 2000 року по 23 серпня 2001 року – у селищі Маневичі, з 23 серпня 2001 року – у селі Оленине Камінь-Каширського району Волинської області.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі №140/12642/23, яке набрало законної сили 25 липня 2023 року, зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 грудня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно з Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

З 01 січня 2025 року позивачу припинено виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, про що видно із рішення від 26 лютого 2025 року №907080127219 та не є спірним.

Листом від 13 серпня 2025 року №10859-10040/О-02/8-0300/25 у відповідь на звернення щодо доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, ГУ ПФУ у Волинській області повідомило про умови з урахуванням норм статті 45 Закону №4059-ІХ для встановлення у 2025 році доплати в сумі 2361,00 грн, зокрема, виплата припиняється у разі залишення особою свого місця проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи у зоні гарантованого добровільного відселення; після актуалізації даних в Єдиному державному демографічному реєстрі питання встановлення доплати буде переглянуто.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно із положеннями частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 45 Закону №4059-ІХ встановлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня. Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється. Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів. Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Відповідно до статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України 27 грудня 2024 року прийняв постанову №1524 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» (набрала чинності з 01 січня 2025 року, Постанова №1524), пунктами 1, 1-1 якої (зі змінами) установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.

Встановлено, що у 2025 році виплата за проживання на забруднених територіях встановлюється у розмірі, передбаченому статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», як самостійна доплата до пенсії, на яку має право особа згідно із законом.

Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01 січня 2025 року Законом №4059-ІХ, змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ чітко регламентовано розмір та підстави виплати у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому особам, які після 01 січня 1993 року змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Зі змісту листа ГУ ПФУ у Волинській області від 13 серпня 2025 року №10859-10040/О-02/8-0300/25 слідує, що позивачу з 01 січня 2025 року не була встановлена доплата в сумі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ з тих підстав, що відомостями Єдиного державного демографічного реєстру не підтверджено факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення чи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Як уже зазначалося вище, відповідно до витягу з Реєстру Камінь-Каширської територіальної громади, Маневицької територіальної громади від 17 липня 2025 року ОСОБА_1 був зареєстрований з 29 листопада 1980 року по 27 вересня 2000 року - у селі Оленине, з 22 грудня 2000 року по 23 серпня 2001 року – у селищі Маневичі, з 23 серпня 2001 року – у селі Оленине Камінь-Каширського району Волинської області. Вказані населені пункти - село Оленине Камінь-Каширського району, селище Маневичі Маневицького району (тепер теж Камінь-Каширського району) Волинської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відомості про місце проживання позивача у період з 28 вересня 2000 року по 21 грудня 2000 року у Реєстрі територіальної громади дійсно відсутні.

Стосовно відсутності в Реєстрі територіальної громади, Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 28 вересня 2000 року по 21 грудня 2000 року, то колегія суддів зазначає, що він у вказаний період проживав у селищі Маневичі Волинської області, де навчався у Маневицькому професійно-технічному училищі. Про факт навчання ОСОБА_1 з 01 вересня 2000 року по 27 червня 2001 року внесено запис до трудової книжки НОМЕР_2 .

Ці обставини апелянт мав можливість перевірити і за матеріалами пенсійної справи. Тобто, матеріалами справи підтверджується, що позивач фактично не вибував за межі зони гарантованого добровільного відселення, що не спростовано пенсійним органом.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на отримання у 2025 році доплати у розмірі 2361,00 грн відповідно до статті 45 Закону №4059-ІХ з огляду на наявність у нього статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та непрацюючого пенсіонера, факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, яке не змінювалося.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2025 року у справі № 140/10569/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. І. Довга

судді І. І. Запотічний

Т. І. Шинкар