Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №494/62/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3934/26

Справа № 494/62/25

Головуючий у першій інстанції Погорєлов І. В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя — Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді – Назарової М.В., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-транспортна компанія"

представник позивача – Бец Наталія Андріївна

відповідач - Публічне акціонерне товариство «НАСК «ОРАНТА»

представник відповідача – Колесникова Катерина Сергіївна

відповідач – ОСОБА_1

представник відповідача Уманська Валентина Володимирівна

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Уманської Валентини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1

та апеляційну скаргу Колесникової Катерини Сергіївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «НАСК «ОРАНТА»

на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-транспортна компанія" до Публічного акціонерного товариства "НАСК "ОРАНТА", ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

У С Т А Н О В И В:

Короткий виклад обставин справи

Представник позивача звернувся до суду з вищевказаним позовом, згідно якого просив суд стягнути з ПАТ НАСК «ОРАНТА» на користь позивача страхове відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 160000,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 1801520,41 грн. також просив стягнути з відповідачів документально підтверджені витрати, понесені у зв`язку з розглядом даної справи.

В обґрунтування позову представник позивача вказує на ту обставину, що 27.04.2023 року на 413км.+800 метрів автодороги М05 «Київ-Одеса» в Березівському районі Одеської області водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «HYUNDAI SANTA FE» д/н НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку під час зміни напрямку руху, не переконався в безпечності свого маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом DAF FT XF 105 д/н НОМЕР_2 та з напівпричепом SCHMITZ SKI 24 НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та належать на праві власності позивачу, чим порушив вимоги п.п. 2.3 «б» 10.1, 10.3 ПДР. Під час розгляду кримінального провадження в суді ОСОБА_1 провину визнав, щиро розкаювався, примирився з потерпілим ОСОБА_2 , відшкодував йому моральну та матеріальну шкоду, внаслідок чого 08.04.2024 року ухвалою суду провадження по справі було закрито, звільнено відповідача ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності.

Внаслідок даної ДТП транспортний засіб DAF FT XF 105 д/н НОМЕР_2 та напівпричеп SCHMITZ SKI 24 НОМЕР_3 отримали суттєві пошкодження. З метою визначення вартості відновного ремонту, позивач звернувся до ТОВ «АМК ТРАСТ», за результати звернення було надано відповідні звіти.

За змістом висновку звіту №0416-2246 – вартість відновного ремонту без врахування фізичного зносу становить 1510680,41 грн., вартість матеріального збитку власнику т/з DAF FT XF 105 д/н НОМЕР_2 становить 810189,00 грн.

За змістом висновку звіту №0416-1827 вартість відновного ремонту та вартість матеріального збитку, завданого власнику напівпричепу SCHMITZ SKI 24 НОМЕР_3 оцінена в 450840,00 грн. та 151240,00 грн. відповідно.

Таким чином, позивач має право на відшкодування витрат для повного відновлення транспортних засобів у загальному розмірі 1961520,41 грн. = 1510680,41 грн.+450840,00 грн.

З метою отримання відшкодування, позивач звернувся до ПАТ НАСК «ОРАНТА» з відповідною заявою від 19.04.2024 року, однак в подальшому отримав відповідь на адвокатський запит, згідно якої ПАТ НАСК «ОРАНТА» відмовило у виплаті страхового відшкодування через пропуск строку звернення, однак позивач не погоджується з вказаним твердження, оскільки заява про страхове відшкодування подана в межах строку. Страховий ліміт складає 160000,00 грн.

Таким чином, враховуючи, що страховий ліміт не покриває загальний розмір завданої шкоди, позивач вважає, що різниця між вартістю відновного ремонту та розміру страхового ліміту в розмірі 1801520,41 підлягає стягненню з винної особи, а саме з ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-транспортна компанія» до Публічного акціонерного товариства НАСК «ОРАНТА», ОСОБА_1 , про відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди – задоволено частково. Стягнуто з ПАТ НАСК «Оранта» на користь ТОВ «ІТК» страхове відшкодування заподіяної матеріальної шкоди у розмірі 158500,00 грн. В іншій частині позову до ПАТ НАСК «ОРАНТА» - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІТК» матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожню-транспортної пригоди у розмірі 1801520,41 грн. Стягнуто з ПАТ НАСК «ОРАНТА» на користь ТОВ «ІТК» судовий збір у розмірі 2388,57 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІТК» судовий збір у розмірі 27010,14 грн. 14 коп.

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції зазначав, що поведінка представника позивача є добросовісною. Так, як встановлено судом представник позивача надіслав заяву про виплату страхового відшкодування в межах строку 19.04.2024 року, однак отримана вказана заяву була представником ПАТ НАСК «ОРАНТА» після закінчення річного строку. Ці обставини, на переконання суду, об`єктивно свідчать, що позивачем строк пропущено через незалежні від нього причини, і він має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика винної у спричиненні шкоди особи у судовому порядку. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV).З урахуванням наведеного, позовну заяву в даній частині слід задовольнити частково, та стягнути з ПАТ НАСК «ОРАНТА» суму страхового відшкодування у розмірі 158500,00 грн., тобто в межах страхового ліміту за вирахуванням франшизи 1500,00 грн.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого ТОВ «ІТК» пошкодженням транспортних засобів внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує встановлений розмір страхового відшкодування, то з ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. Суд звертав увагу, що різниця між встановленою у даному рішенні суду сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту транспортних засобів пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком. За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ТОВ «ІТК» таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).При визначенні розміру відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь позивач суд бере за основу ремонтну калькуляцію у звітах №0416-2246 та №0416-1827. Відомості про фактичне здійснення ремонту транспортних засобів позивача у матеріалах справи відсутні. При цьому, представник відповідача ОСОБА_1 , яка вказувала на недостовірність та недостатній вказаних звітів як доказу розміру завданої шкоди, під час розгляду справи судом своїм процесуальним правом на заявлення клопотання про призначення судової експертизи з метою спростування розміру шкоди, заявленого позивачем, не скористалася і такий розмір не спростувала іншими належними та допустимими доказами. Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІТК» належить стягнути 1801520,41 грн. ((1510680,41 грн+450840,00 грн)-160000,00 грн.).

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги адвоката Уманської В.В.

Не погодившись із вказаним рішенням адвокат Уманська Валентина Володимирівна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася з апеляційною скаргою та просила скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19.06.2025 року по справі №496/62/25 в частині задоволення позову до ОСОБА_1 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Інвестеційно-транспортна компанія» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 ..

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що в матеріалах справи відсутні повідомлення відповідача про час та місце огляду транспорту, чим позбавлено відповідача правабрати участь у дослідженні доказів.

Вважали, що у матеріалах справи відсутні рахунки, акти з СТО, калькуляції або інші первині документи на підтвердження матеріального збитку.

Зазначали, що огляд проведено 16.04.2024 р., майже через рік після

ДТП, а тому не відомо як і де зберігався транспортний засіб, чи не відбувалась заміна/підміна/ частин і деталей транспортного засобу, чи не піддавався транспортний засіб сторонньому втручанню.

Вважали, що наявний звіт про визначення вартості відновного ремонту та вартості матеріального збитку власнику КТЗ є суперечливими доказом, так як проводився на замовлення позивача та умови та поставленні питання оцінщику були однобічними.

Зазначали, що оцінювач не є судовим експертом, не має процесуального статусу, а звіт — не є висновком експерта в розумінні ст. 108 ЦПК України, а представлений у звітах розрахунок не враховує фізичний знос, що суперечить ст. 29 Закону України «Про Обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних

транспортних засобів».

Вважали, що суд мав дослідити обґрунтованість заявлених сум, та з власної ініціативи призначити експертизу,ї .

Крім того, не запропонував суд сторонам вирішення спору щодо розміру шкоди у спосіб, передбачений законом принцип змагальності);

Згідно звернення адвоката відповідача про проведення транспортно-товарознавчої експертизи були отримані повідомлення №40-CE/25, №41-CE/25, про неможливість надання висновку судової траспортно-товарознавчої експертизи у справі N?494/62/25.

Враховуючи вищевикладене вважали, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено матеріального збитку отриманого внаслідок ДТП заподіяного ОСОБА_1 ..

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги ПАТ "НАСК "ОРАНТА"

Не погодившись із вказаним рішенням адвокат Колесникова Катерина Сергіївна, яка діє в інтересах ПАТ "НАСК "ОРАНТА", звернулася з апеляційною скаргою та просила скасувати рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19.06.2025 року по справі №496/62/25 в частині задоволення позову до ПАТ "НАСК "ОРАНТА" та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ «Інвестеційно-транспортна компанія» у задоволенні позовних вимог до ПАТ "НАСК "ОРАНТА".

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги до ПАТ "НАСК "ОРАНТА", неправомірно відхилив доводи Відповідача 1 щодо пропуску строку звернення за страховим відшкодуванням.

Вважали, що суд першої інстанції без належної критичної оцінки прийняв як докази розміру матеріальної шкоди звіти про визначення вартості відновлювального ремонту та вартості матеріального збитку (№ 0416-2246 від 16.04.2024 року та № 0416-1827 від 16.04.2024 року). ПАТ "НАСК "ОРАНТА" категорично заперечує проти належності та допустимості цих доказів.

Зазначали, що у даній справі, власник пошкоджених транспортних засобів не повідомив ПАТ "НАСК "ОРАНТА" або його представника про час та дату проведення оцінки пошкоджених транспортних засобів незалежним оцінювачем.

Вважали, що звіти про оцінку були складені 16.04.2024 року, тобто майже через рік після ДТП (27.04.2023 року), так як за такий тривалий проміжок часу стан транспортних засобів міг змінитися, що ставить під сумнів актуальність та достовірність оцінки.

Також вважали, що суд не врахував, що у вказаних звітах відсутні належні документальні підтвердження наведених сум. Зокрема, немає посилань на конкретні джерела, з яких взяті вказані суми (наприклад, прайс-листи виробників чи офіційних дилерів на запчастини та ремонтні роботи). Відсутні рахунки від офіційних ремонтних підприємств чи СТО, які б підтверджували вартість робіт та матеріалів. У звітах відсутній детальний та інформативний список пошкоджень, отриманих внаслідок саме цієї ДТП. Також немає чіткого обґрунтування необхідності виконання тих чи інших ремонтних робіт та заміни деталей, а тому відсутність належного обґрунтування та документального підтвердження всіх пунктів звітів робить їх лише особистою думкою оцінювача, яка не може бути прийнята судом як безумовний та належний доказ спричинення матеріальної шкоди у заявленому розмірі.

Позиція інших учасників справи

Не погодившись з вимогами та мотивуванням апеляційної скарги адвоката Уманської В.В, представник позивача звернувся з додатковими поясненнями та заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

В обґрунтування пояснень зазначали, що висновок скаржника про порушення права, закріпленого у ст. 43 ЦПК України через замовлення звіту, а не експертизи – недоречним, так як стаття 43 ЦПК України визначає права та обов`язки учасників справи, однак звіти про оцінку №0416-1827 та №0416-2246 були замовленні та складені до подання позовної заяви, а отже саме по собі замовлення оцінки матеріального збитку не могло порушити права учасників справи. Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона Позивача жодним чином не перешкоджала стороні Скаржника ставити питання іншим суб`єктам, що визначені в п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, а також брати участь у дослідженні доказів. На стадії розгляду справи по суті Відповідач та його представник були вільні в тому щоб ознайомлюватися з матеріалами справи, а також подавати клопотання про призначення експертизи, заяву про виклик свідка тощо, однак, з матеріалів справи вбачається, що подібних процесуальних дій сторона Скаржника не вчиняла.

Зазначали, що замовлення експертизи є правом, а не обов`язком сторони, а отже, Позивач вирішив не скористатися своїм правом, а звернутися до оцінювача з метою визначення розміру збитку, усвідомлюючи те, що звіт про визначення вартості відновного ремонту та матеріального збитку може бути належним та допустимим доказом, що констатується практикою національних судів.

Посилаючись на мотиви апеляційної скарги представник Скаржника вказував, що на звернення адвоката Відповідача про проведення транспортної-товарознавчої експертизи були отримані повідомлення №40-СЕ/25, №41-СЕ/25, про неможливість надання висновку судової транспортної-товарознавчої експертизи у справі 494/62/25, однак, в матеріалах справи та серед доданих документів до апеляційної скарги відсутні як будь-які подібні звернення, так і повідомлення (відповіді на них), що наводить сторону Позивача на сумнів про їх існування.

Вважали, що надані Позивачем звіти про оцінку містять всю перераховану вище інформацію, а отже відповідають вимогам, які встановлені п.56 Національного стандарту. В той же час, жодним нормативно правовим актом не встановлені вимоги щодо зазначення, джерел походження сум, рахунків офіційних ремонтних підприємств тощо.

Зазначали, що стороною позивача, реалізуючи свою цивільну процесуальну дієздатність, додали до позовної заяви всі наявні докази, в тому числі звіти №0416 2246 та №0416-1827, з метою їх подальшої оцінки судом, та зазначили, що ТОВ «АМК ТРАСТ» не є експертною установою, оцінювач ОСОБА_3 не є судовим експертом, а звіти – не є висновками експерта. Однак, звернення особи до суб`єкту оціночної діяльності задля складання звіту про оцінку майна не забороняється законодавством України.

Посилання скаржника, що представлений у звітах розрахунок не враховує фізичний знос, що суперечить ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на думку сторони позивача є недоречним, так як таке положення міститься в редакції закону №1961-ІV, який втратив чинність, а отже, не може бути взяте до уваги при обранні способу поведінки учасниками цивільного процесу. Чинна редакція Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ в цілому не містить аналогічних положень. Більш того, представник Скаржника не зазначає, якій саме усталеній судовій практики суперечить розрахунок, представлений у звітах, з чого можна зробити висновок, що таке ствердження зі сторони опонента є надуманим

Щодо явки сторін.

В судовому засіданні призначеному на 26 травня 2026 року були присутні представник скаржника ОСОБА_4 та представник позивача ОСОБА_5 , надали суду свої пояснення та судове засідання було відкладено на 02.06.2026 о 09:00 год.

Сторони були сповіщені належним чином про дату, час та місце відкладеного судового засідання, клопотань про відкладення на іншу дату сторони не заявляли, що не перешкоджає апеляційному перегляду.

Позиція апеляційного суду

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Судовою колегією встановлено, що 27.04.2023 року мала місце ДТП, в результаті якої водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом HYUNDAI SANTA FE д/н НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку під час зміни напрямку руху, не переконався в безпечності свого маневру та скоїв зіткнення з транспортним засобом DAF FT XF 105 д/н НОМЕР_2 та з напівпричепом SCHMITZ SKI 24 д/н НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого автомобілі отримали пошкодження з матеріальними збитками. Під час розгляду кримінального провадження в суді ОСОБА_1 провину визнав, щиро розкаювався, примирився з потерпілим ОСОБА_2 , відшкодував йому моральну та матеріальну шкоду, внаслідок чого 08.04.2024 року ухвалою Іванівського районного суду Одеської області провадження по справі було закрито, звільнено відповідача ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності. (а.с.84-87).

Згідно копій технічних паспортів, транспортні засоби DAF FT XF105 д/н НОМЕР_3 та напівпричеп SCHMITZ SKI 24 д/н НОМЕР_3 належать ТОВ «Інвестиційно-транспортна компанія» (а.с. 23, 24).

Згідно поліса, транспортний засіб HYUNDAI SANTA FE д/н НОМЕР_1 застрахований у ПАТ НАСК «ОРАНТА» станом на 27.04.2023 року, ліміт за шкоду майну 160000,00 грн., франшиза 1500,00 грн.(а.с.31)

Згідно копії заяви та копії квитанції (накладної служби доставки POSTEX), представник позивача звернувся 19.04.2024 року до ПАТ НАСК «ОРАНТА» з заявою з додатками про страхове відшкодування (а.с. 26-28), при цьому згідно копії квитанції (накладної служби доставки POSTEX) дану заяву представник ПАТ НАСК «ОРАНТА» отримали 14.08.2024 року.

Згідно копії листів ПАТ НАСК «ОРАНТА», останні відмовили ТОВ «ІТК» у виплаті страхового відшкодування через пропуск встановленого ст.37 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме подія ДТП мала місце 27.04.2023 року, а з письмовою заявою про страхове відшкодування представник позивача звернувся 14.08.2024 року (а.с. 29-32).

Згідно звіту №0416-2246 від 16.04.2024 року про визначення вартості відновного ремонту та вартості матеріального збитку завданого власнику транспортного засобу DAF FT XF105 д/н НОМЕР_3 2006 року випуску, в результаті ДТП, станом на 27.04.2023 року, повна вартість відновного ремонту без врахування фізичного зносу становить 1510680,41 грн., вартість відновного ремонту з врахуванням фізичного зносу становить 583420,33 грн., вартість матеріального збитку 810189,00 грн., утилізаційна вартість 77556,80 грн. (а.с. 33-61)

Згідно звіту №0416-1827 від 16.04.2024 року про визначення вартості відновного ремонту та вартості матеріального збитку завданого власнику напівпричепу SCHMITZ SKI 24 д/н НОМЕР_3 2007 року випуску, в результаті ДТП, станом на 27.04.2023 року, повна вартість відновного ремонту без врахування фізичного зносу становить 450840,00 грн., вартість відновного ремонту з врахуванням фізичного зносу становить 151240,00 грн. (а.с.62-82)

Задовольняючи частково позовні вимоги представника ТОВ «ІТК» до ПАТ НАСК «ОРАНТА», суд першої інстанції зазначав наступне.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

У статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

У пункті 22.1. статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно статті 1194 ЦК України в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Крім того, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року в справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) вказано, що: «підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону №1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон №1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред`явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності».

Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 694/1482/21, викладеній у постанові від 20.08.2024.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно зазначав, що аналізом законодавства в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, дійшов висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв`язку з пропуском річного строку, має право на пред`явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.

Суд першої інстанції вірно враховував, що поведінка представника позивача є добросовісною. Так, як встановлено судом представник позивача надіслав заяву про виплату страхового відшкодування в межах строку 19.04.2024 року, однак отримана вказана заяву була представником ПАТ НАСК «ОРАНТА» після закінчення річного строку. Ці обставини, на переконання суду, об`єктивно свідчать, що позивачем строк пропущено через незалежні від нього причини, і він має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика винної у спричиненні шкоди особи у судовому порядку.

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону № 1961-IV).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції вірно вирішив, що позовна заява в даній частині підлягала частковому задоволенню, та стягнення з ПАТ НАСК «ОРАНТА» суми страхового відшкодування у розмірі 158500,00 грн., тобто в межах страхового ліміту за вирахуванням франшизи 1500,00 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди з відповідача ОСОБА_1 , то суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відтак відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

У статтях 28, 29 Закону передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином встановив, що сторони у справі не оспорювали факту ДТП та вину відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним з видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

Оскільки вартість майнового збитку, завданого ТОВ «ІТК» пошкодженням транспортних засобів внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує встановлений розмір страхового відшкодування, то з ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно послався на аналогічні по суті висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019 року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/4696/16 ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020 року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно вважав, що різниця між встановленою у даному рішенні суду сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту транспортних засобів пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком.

За таких обставин саме ОСОБА_1 , як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити ТОВ «ІТК» таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

При визначенні розміру відшкодування майнової шкоди, який підлягає стягненню зі ОСОБА_1 на користь позивача, суд першої інстанції вірно брав за основу ремонтну калькуляцію у звітах №0416-2246 та №0416-1827.

При цьому вірно вказував, що відомості про фактичне здійснення ремонту транспортних засобів позивача у матеріалах справи відсутні.

Також врахував вірно, що розмір матеріального збитку при настанні страхового випадку підтверджений належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який відповідає вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту № 1 оцінки майна «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року, Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затверджено спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 зі змінами та доповненнями, а тому він є належним, достатнім та допустимим доказом у межах цієї справи.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції надав належної оцінки запереченням відповідача, що представник відповідача Хацько Г.Г., яка вказувала на недостовірність та недостатній вказаних звітів як доказу розміру завданої шкоди, під час розгляду справи судом своїм процесуальним правом на заявлення клопотання про призначення судової експертизи з метою спростування розміру шкоди, заявленого позивачем, не скористалася і такий розмір не спростувала іншими належними та допустимими доказами.

Внаслідок чого суд першої інстанції прийшов до висновків, що з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІТК» належить стягнути 1801520,41 грн. ((1510680,41 грн+450840,00 грн)-160000,00 грн.).

Дослідивши мотиви з яких виходив суд першої інстанції, судова колегія вважає , що суд першої інстанції прийшов до вірних висновків, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг.

Стосовно доводів апеляційної скарги адвоката Уманської В.В.

Доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутні повідомлення відповідача про час та місце огляду транспорту, чим позбавлено відповідача права брати участь у дослідженні доказів, судова колегія вважає безпідставними, з огляду на те, що так як стаття 43 ЦПК України визначає права та обов`язки учасників справи, однак звіти про оцінку №0416-1827 та №0416-2246 були замовленні та складені до подання позовної заяви, а отже саме по собі замовлення оцінки матеріального збитку не могло порушити права учасників справи. Під час розгляду справи у суді першої інстанції сторона Позивача жодним чином не перешкоджала стороні Скаржника ставити питання іншим суб`єктам, що визначені в п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України, а також брати участь у дослідженні доказів. На стадії розгляду справи по суті Відповідач та його представник були вільні в тому щоб ознайомлюватися з матеріалами справи, а також подавати клопотання про призначення експертизи, заяву про виклик свідка тощо, однак, з матеріалів справи вбачається, що подібних процесуальних дій сторона Скаржника не вчиняла.

Щодо доводів апеляційної скарги, що у матеріалах справи відсутні рахунки, акти з СТО, калькуляції або інші первині документи на підтвердження матеріального збитку, судова колегія вважає що надані позивачем звіти про оцінку містять всю перераховану вище інформацію, а отже відповідають вимогам, які встановлені п.56 Національного стандарту. В той же час, жодним нормативно правовим актом не встановлені вимоги щодо зазначення, джерел походження сум, рахунків офіційних ремонтних підприємств тощо, а тому такі доводи є не слушними.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що огляд проведено 16.04.2024 р., майже через рік після ДТП, а тому не відомо як і де зберігався транспортний засіб, чи не відбувалась заміна/підміна/ частин і деталей транспортного засобу, чи не піддавався транспортний засіб сторонньому втручанню, судова колегія вважає необґрунтованими належними контрдоказами, а мотиви щодо заміни/підміни деталей є лише припущеннями. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що 08 квітня 2024 року ухвалою Іванівського районного суду Одеської області кримінальне провадження №1202316220000276 від 28 квітня 2023 року було закрито та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням сторін та на підставі визнання останнім своєї провини. Судова колегія зауважує, що під час кримінального провадження діють обмеження у використанні об`єктів вчинення ДТП, а саме транспортних засобів, тому позивач був позбавлений можливості раніше провести огляд, щодо оцінки завданого матеріалального збитку внаслідок ДТП, а тому такі доводи задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги, що наявний звіт про визначення вартості відновного ремонту та вартості матеріального збитку власнику КТЗ є суперечливими доказом, так як проводився на замовлення позивача та умови та поставленні питання оцінщику були однобічними, судова колегія вважає такі доводи безпідставними, з огляду на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач маючи заперечувальні мотиви, не скористався своїм правом на відшукання контрдоказів, на підтвердження своєї позиції, а також під час апеляційного розгляду не заявляв жодних клопотань про витребування інформації, проведення судових експертиз, а тому такі доводи є лише припущеннями та задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги, що оцінювач не є судовим експертом, не має процесуального статусу, а звіт — не є висновком експерта в розумінні ст. 108 ЦПК України, а представлений у звітах розрахунок не враховує фізичний знос, що суперечить ст. 29 Закону України «Про Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», апеляційний суд вважає неспроможними з огляду на те, що таке положення міститься в редакції закону №1961-ІV, який втратив чинність, а отже, не може бути взяте до уваги при обранні способу поведінки учасниками цивільного процесу. Чинна редакція Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ в цілому не містить аналогічних положень.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що суд мав дослідити обґрунтованість заявлених сум, та з власної ініціативи призначити експертизу, апеляційний суд вважає такі доводи помилковими, так як загальними засадами цивільного судочинства є «змагальність сторін», «диспозитивність», а тому суд позбавлений можливості з власної ініціативи віднаходити докази у справі, враховуючи викладене такі доводи слід залишити без задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд не запропонував сторонам вирішення спору щодо розміру шкоди у спосіб, передбачений законом принцип змагальності, апеляційний суд вважає такі доводи не слушними, так як такі дії суду суперечили би загальним засадам судочинства, а тому їх слід залишити без задоволення.

Посилання на звернення адвоката відповідача про проведення транспортно-товарознавчої експертизи були отримані повідомлення №40-CE/25, №41-CE/25, про неможливість надання висновку судової траспортно-товарознавчої експертизи у справі N?494/62/25, судова колегія зазначає, що такі докази не долучені до матеріалів справи, а тому надати їм належну правову оцінку суд першої інстанції був позбавлений можливості, так і апеляційний суд не віднайшов вказаних доказів, а тому такі доводи слід залишити без задоволення.

Узагальнюючі доводи апеляційної скарги, що позивачем належними та допустимим доказами не доведено матеріального збитку отриманого внаслідок ДТП заподіяного ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що за результатами апеляційного перегляду не віднайшли свого обґрунтування належними та допустимими контрдоказами.

Стосовно доводів апеляційної скарги ПАТ "НАСК "ОРАНТА"

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги до ПАТ "НАСК "ОРАНТА", неправомірно відхилив доводи Відповідача 1 щодо пропуску строку звернення за страховим відшкодуванням, апеляційний суд вважає безпідставними, так як судом першої інстанції надано належної оцінки та зазначено, що поведінка представника позивача є добросовісною. Так, як встановлено судом представник позивача надіслав заяву про виплату страхового відшкодування в межах строку 19.04.2024 року, однак отримана вказана заяву була представником ПАТ НАСК «ОРАНТА» після закінчення річного строку. Ці обставини, на переконання суду, об`єктивно свідчать, що позивачем строк пропущено через незалежні від нього причини, і він має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика винної у спричиненні шкоди особи у судовому порядку.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд першої інстанції без належної критичної оцінки прийняв як докази розміру матеріальної шкоди звіти про визначення вартості відновлювального ремонту та вартості матеріального збитку, судова колегія вважає такі доводи безпідставними, так як жодними належними контрдоказами ПАТ "НАСК "ОРАНТА"

не спростувала належність вищевказаних доводів, натомість під час розгляду справи судом першої інстанції надано належної правової оцінки, а тому такі доводи слід залишити без задоволення.

Щодо доводів апеляційної скарги, що у даній справі, власник пошкоджених транспортних засобів не повідомив ПАТ "НАСК "ОРАНТА" або його представника про час та дату проведення оцінки пошкоджених транспортних засобів незалежним оцінювачем, апеляційний суд вважає, що такі доводи є необґрунтованими належними контрдоказами у справі, крім того під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не був позбавлений можливості на відшукування доказів в спростування позиції позивача, щодо завданого матеріального відшкодування заподіюваної шкоди.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що звіти про оцінку були складені 16.04.2024 року, тобто майже через рік після ДТП (27.04.2023 року), судова колегія вважає необґрунтованими належними контрдоказами, а мотиви щодо заміни/підміни деталей є лише припущеннями. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що 08 квітня 2024 року ухвалою Іванівського районного суду Одеської області кримінальне провадження №1202316220000276 від 28 квітня 2023 року було закрито та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із примиренням сторін та на підставі визнання останнім своєї провини. Судова колегія зауважує, що під час кримінального провадження діють обмеження у використанні об`єктів вчинення ДТП, а саме транспортних засобів, тому позивач був позбавлений можливості раніше провести огляд, щодо оцінки завданого матеріалального збитку внаслідок ДТП, а тому такі доводи задоволенню не підлягають.

Щодо доводів апеляційної скарги, що суд не врахував, що у вказаних звітах відсутні належні документальні підтвердження наведених сум, судова колегія вважає що надані позивачем звіти про оцінку містять всю перераховану вище інформацію, а отже відповідають вимогам, які встановлені п.56 Національного стандарту. В той же час, жодним нормативно правовим актом не встановлені вимоги щодо зазначення, джерел походження сум, рахунків офіційних ремонтних підприємств тощо, а тому такі доводи є не слушними.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Інших доводів скаржниками не наведено, а тому апеляційний суд позбавлений можливості задовольнити апеляційні скарги.

Обставини, на які посилаються скаржники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржниками в апеляційних скаргах доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката Уманської Валентини Володимирівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Колесникової Катерини Сергіївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «НАСК «ОРАНТА» - залишити без задоволення.

Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 19 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

В.А. Коновалова