Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №420/28031/23 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28031/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Вербицької Н.В.,

– Осіпова Ю.В.,

за участю: секретаря судового засідання – Радової Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року, прийняте у складі суду судді Токмілової Л.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України, в якому позивач просив суд стягнути з Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати/грошового забезпечення в розмірі 14966734 (чотирнадцять мільйонів дев`ятсот шістдесят шість тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок, завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113–ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 по 21.03.2022.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким заявлені позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції не врахував останні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 152 Конституції України, а тому виніс незаконне та необґрунтоване рішення. Апелянт вважає, що відсутність спеціального закону щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, не є підставою для відмови у відшкодуванні матеріальної шкоди. Крім того, апелянт вказує на обов`язок суду вирішити спір по суті та прийняти судове рішення, яке дозволить поновите порушене право позивача.

Відповідачем надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Доводи відзиву ґрунтуються на тому, що апелянт безпідставно стверджує про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини 3 статті 152 Конституції України. Відповідач зазначає, що норми законів, які в подальшому були визнані неконституційними, станом на момент виникнення спірних правовідносин були чинними, а тому підлягали застосуванню. Відповідач також зауважує, що за відсутності закону, який би встановлював порядок відшкодування шкоди, неможливим є поновлення прав позивача.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року було зупинено провадження по справі №420/28031/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати – до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №300/2457/19.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2026 року поновлено провадження по справі №420/28031/23.

Водночас, колегія суддів зазначає, що після відкриття апеляційного провадження у цій справі, Верховний Суд сформував висновок, що стосується окресленого позивачем питання, зокрема, у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №160/6949/20, яка стосується подібних правовідносин.

З урахуванням висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №160/6949/20 сторонами було надано додаткові пояснення, зокрема щодо методології розрахунку матеріальної шкоди та власні розрахунки розміру такої шкоди.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, наказом Військової прокуратури Південного регіону України №376к від 12.12.2014 року, ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Військової прокуратури Південного регіону України.

Наказом Військової прокуратури Південного регіону України №354к від 04 липня 2016 року, звільнено радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері управління представництва інтересів громадянина або держави в суді, протидії корупції у воєнній сфері Військової прокуратури Південного регіону України у зв`язку з вступом на військову службу.

04.07.2016 року між ОСОБА_1 та Міністром оборони України укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на п`ять років.

У період з 05.07.2016 року по 10.09.2020 року позивач займав наступні посади:

- з 05.07.2016 року по 10.11.2018 року – начальник відділу представництва інтересів громадянина або держави, протидії корупції у військовій сфері Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 11.10.2018 року по 13.06.2019 року – начальник відділу представництва інтересів держави, протидії корупції у військовій сфері та в оборонно-промисловому комплексі Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 14.06.2019 року по 14.01.2020 року – начальник слідчого відділу управління нагляду за додержанням законів, виконанням судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності Військової прокуратури Південного регіону України;

- з 15.01.2020 року по 23.03.2020 року – зарахований у розпорядження прокурора Південного регіону України;

- з 24.03.2020 року по 10.09.2020 року – Начальник відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України.

10.09.2020 року наказом Міністра оборони України №449, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» полковника юстиції ОСОБА_1 , начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я).

10.09.2020 року наказом виконуючого обов`язки Військового прокурора Південного регіону України полковника юстиції полковника юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 10.09.2020 року № 449 звільнено з військової служби у запас за п.п. «г» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) з 10 вересня 2020 року звільнено з посади начальника відділу організаційного та правового забезпечення військової прокуратури Південного регіону України, виключено зі списків особового складу військової прокуратури Південного регіону України, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2022 р. по справі №420/10296/20, наказом відповідача від 31.03.2022 №96к позивача поновлено на посаді начальника відділу організаційного та правового забезпечення Військової прокуратури Південного регіону України.

Постановою Верховного Суду від 29.11.2023 року постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2022 у справі № 420/10296/20 скасована, а рішення Одеського оружного адміністративного суду від 12.10.2021, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 , у тому числі про поновлення на посаді, залишено в силі.

Конституційним Судом України 26.03.2020 року прийнято рішення №6-р(ІІ)2020, яким визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів.

Конституційним Судом України 13.09.2023 року прийнято рішення №8-р(II)/2023, яким визнано неконституційним друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

Враховуючи викладене, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про стягнення з відповідача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, яка була заподіяна вказаними приписами пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, що були визнаними неконституційними.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 року до 26.03.2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. Крім того, оскільки приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у періоді в якому виникли спірні правовідносини між сторонами щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі, були чинними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та невиплати позивачу заробітної плати відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VІІ.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів зазначає, що після відкриття апеляційного провадження у цій справі, Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №160/6949/20 сформував висновок, стосується подібних правовідносин.

Так, у вказаній постанові Об`єднана палата констатувала, що, з урахуванням конституційних гарантій судового захисту, принципу верховенства права, зважаючи на приписи частини четвертої статті 6 КАС України, суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав відсутності, неповноти чи неузгодженості законодавчого регулювання спірних правовідносин і зобов`язаний вирішити спір по суті, забезпечивши ефективний захист порушених прав особи.

Зазначила, що за змістом частини другої статті 15, статті 16 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі, а однією з гарантій незалежності прокурора є його належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону України від 02 липня 2015 року №578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень») заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2020 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України постановою від 30 вересня 2015 року №763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505» вніс зміни до постанови №505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Об`єднана палата зауважила, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями установлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне від передбаченого положеннями статті 81 Закону України «Про прокуратуру» нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26 березня 2020 року №6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України», відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України в Рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 установив, що норма Бюджетного кодексу України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Об`єднана палата зауважила, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Тобто шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Отже, положення частини третьої статті 152 Конституції України містять посилання на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, не повинно здійснюватися в іншому, ніж у встановленому законом порядку.

Об`єднана палата зазначила, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово підтверджував висловлену ним юридичну позицію згідно з якою відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, тому позитивним обов`язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування (Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009, від 07 квітня 2021 року №1-р(II)/2021, від 21 липня 2021 року №4-р(II)/2021).

Разом з тим, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на час розгляду цієї справи, незважаючи на вимоги статті 152 Конституції України, не прийнятий.

Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином:

а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй;

б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

Пряма дія норм Конституції України означає, що ці норми застосовуються безпосередньо. Законами України та іншими нормативно-правовими актами можна лише розвивати конституційні норми, а не змінювати їх зміст. Закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються лише у частині, що не суперечить Конституції України (абзац 2 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 вересня 2016 року №6-рп/2016).

Об`єднана палата наголосила, що найголовнішою ознакою відповідальності держави є її специфічний, правовідновлюючий, публічно-правовий характер, оскільки держава, реалізуючи статтю 1 Конституції, що проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, за власною ініціативою повинна вживати заходи для поновлення визнаних нею і порушених з її вини прав, свобод та законних інтересів приватних осіб чи територіальних громад, хоча прямо публічно-правовий характер відповідальності держави в законодавстві не проголошується.

Дійсно, в Україні відсутні конкретні нормативні механізми відшкодування такої шкоди, у зв`язку з чим можна стверджувати, що інститут позасудового, добровільного відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів влади, в Україні не працює, у зв`язку із чим з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень можливе ініціювання заінтересованими особами відшкодування шкоди (матеріальної та/або моральної) в судовому порядку.

Зважаючи на наведене, Об`єднана палата констатувала, що з 01 січня 2015 року було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020.

Визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

З огляду на викладене, Об`єднана палата вважала за необхідне сформулювати такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

В силу приписів частини другої статті 81 Закону №1697-VІІ (в редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Отже, Законом № 1697-VІІ визначено гарантований розмір заробітної плати прокурора, який складається з посадового окладу як її основної складової, а також надбавок, передбачених законом і премії, розмір якої не може бути менше як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Разом з тим Законом № 1697-VІІ передбачена можливість виплати працівникам органів прокуратури премії в розмірі вищому ніж гарантовано цим законом, а постановою № 505 можливість виплати їм додаткових видів грошового забезпечення, які зазначеним законом не передбачені, зокрема, таких як: 1) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; 2) надбавка за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи; надбавка за знання та використання в роботі іноземної мови; 3) доплата за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності; 4) надбавка за почесне звання «заслужений».

Крім того, на фактичну суму отриманого (неотриманого) позивачем доходу в спірний період, а відтак і на розмір можливих майнових втрат, яких він зазнав, безпосередньо впливають періоди перебування його у щорічних та інших відпустках (оплачуваних та неоплачуваних), а також періоди його тимчасової непрацездатності, протягом яких виплата заробітної плати здійснюється в особливому порядку.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09 квітня 2026 року у справі №520/4204/21, до прокурора, який не був переведений до новостворених прокуратур, Закон України «Про прокуратуру» у редакції, що набрала чинності 25 вересня 2019 року, не може бути застосований при визначенні розміру його заробітної плати в силу положень першого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Водночас, прокурор має право на нарахування та виплату заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року.

Враховуючи висновки, наведені у постанові Об`єднаної палати, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач має право на відшкодування шкоди, заподіяної приписами пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, що були визнаними неконституційними на підставі статті 152 Конституції України, як норми прямої дії.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, у тому числі: доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Матеріальна шкода у спірних правовідносинах полягає у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом України «Про прокуратуру»), і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті, відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції чинній до 25 вересня 2019 року). Відповідній період, за який стягується шкода та який охоплюється дією пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX, що були визнаними неконституційними, судом визначається з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року.

Дослідивши наявні у матеріалах справи розрахунки матеріальної шкоди, надані учасниками справи, колегія суддів зазначає, що вказані розрахунки містять методологічні помилки, які впливають на визначення розміру такої шкоди.

Зокрема, дослідивши надані відповідачем розрахунки, колегія суддів зазначає, що розмір премій позивача за вказаний період відповідачем було визначено на рівні 10% від окладу, тобто на мінімальному рівні, без урахування конкретних відсотків премії, які встановлювались ОСОБА_1 щомісячно відповідними наказами військового прокурора Південного регіону України як чинними індивідуальними актами, виданими у спірний у межах цієї справи період.

Крім того, суд зазначає, що відповідачем під час виконання ухвали суду не було враховано, що згідно приписів другої статті 81 Закону №1697-VІІ заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й зокрема з інших виплат, передбачених законодавством, зокрема з урахуванням статусу військового прокурора у спірний період, як дійсного військослужбовця.

В свою чергу, наданий позивачем у суді першої інстанції первинний розрахунок базувався зокрема на приписах Закону України «Про прокуратуру» у редакції, що набрала чинності 25 вересня 2019 року, які не можуть бути застосовані до позивача в силу не проходження ним атестації, а також до вказаного розрахунку були включені окремі складові грошового забезпечення, розміри яких суперечать приписам статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

В свою чергу, дослідивши поданий позивачем 04.06.2026 року детальний розрахунок матеріальної шкоди, колегія суддів погоджується із методологічним підходом позивача та наданими ним розрахунками.

Позивач вірно враховує, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 83 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на військовослужбовців військової прокуратури поширюються всі гарантії, визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та іншими актами законодавства про військову службу. Аналогічні висновки викладені зокрема у постанові Верховного Суду від 19.12.2025 року по справі №420/12942/20.

Так, при розрахунку враховуються розміри посадового окладу, що підлягав сплаті позивачу у розмірах, які визначені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» .

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на приписи Законів України «Про Державний бюджет України» на 2015 та 2016 роки, оскільки положення вказаних законів були тотожними приписам пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що були визнані неконституційними.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Колегія суддів зазначає, що всі інші надбавки та премії вираховуються у відсотках, які фактично виплачувалися позивачу в конкретному місяці згідно з розрахунковими листами, але з урахуванням визначеного на підставі статті 81 Закону України «Про прокуратуру» розміру посадового окладу.

При цьому, з огляду на специфічний характер правового статусу військових прокурорів, окремих види грошового забезпечення, зокрема надбавка за вислугу років обраховуються у розмірах, що були визначенні нормами чинного законодавства у відповідний період для військовослужбовців.

Суми відпускних та грошової компенсації за невикористані дні відпусток підягають обрахунку пропорційно до нового (вищого) розміру посадового окладу, оскільки їх базою для обчислення є середня заробітна плата, яка напряму залежить від окладу.

У місяцях, де відпрацьовано неповну норму (наприклад, серпень 2015 року чи вересень 2020 року), новий оклад, вислуга та премії нараховуються пропорційно до фактично відпрацьованих днів, як це зафіксовано у розрахункових листах.

Матеріальні допомоги (на оздоровлення та соціально-побутові потреби): перераховуються з урахуванням розміру, оскільки за чинним законодавством вона виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення.

Позивачем вірно не було враховано при розрахунках окремі види грошового забезпечення, які були передбачені статті 81 Закону України «Про прокуратуру», зокрема надбавку за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи, премії до свят тощо, однак враховано їх у розмірі заробітної плати, яку фактично нараховано та виплачено.

При цьому, не підлягає врахуванню включена відповідачем сума вимушеного прогулу у розмірі 588 492,60 грн. за скасованим Верховним Судом судовим рішенням по справі №420/10296/20, оскільки вказана сума стосується інших періодів, аніж ті що є предметом позову.

Щодо посилань відповідача на наявність у розрахунках позивача арифметичних помилок, суд оцінює такі доводи критично, оскільки розбіжність на суму близько 20000,00 грн., про яку зазначає сторона, виникла внаслідок включення у розрахунки фактично виплачених на виконання рішень суді позивачу коштів.

Більш того, незважаючи на неодноразове витребування судом відповідних розрахунків від відповідача із деталізацією правильної методології розрахунку, належні розрахунки відповідачем до суду надані не були.

Здійснюючи деталізований розрахунок матеріальної шкоди, суд виходить з наступного.

1. Період 2015 року (з 01.07.2015 по 31.12.2015)

Особливості періоду: у серпні відпрацьовано 5 днів із 20, у вересні — 15 із 22. У липні нараховано відпускні.

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 330655,62 грн.

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів): 93 611,62 грн.

Сума недоплати за 2015 рік: 330655,62 - 93 611,62 = 237044, 00 грн.

2. Період 2016 року (з 01.01.2016 по 31.12.2016)

Особливості періоду: у червні відпрацьовано 19 днів із 20, у липні відбулася зміна відсотка вислуги років. Нараховано грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 1074121,15 грн..

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів): 234 584,28 грн.

Сума недоплати за 2016 рік: 1074121,15 - 234 584,28 = 828594,79 грн.

3. Період 2017 року (з 01.01.2017 по 31.12.2017)

Особливості періоду: Виплачено дві матеріальні допомоги (на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань).

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 1529965,24 грн.

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів): 401 500,19 грн.

Сума недоплати за 2017 рік: 1529965,24 - 401 500,19 = 1125292,70 грн.

4. Період 2018 року (з 01.01.2018 по 31.12.2018)

Особливості періоду: здійснено виплату матеріальної допомоги.

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 1062529,83 грн.

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів): 470 852,61 грн.

Сума недоплати за 2018 рік: 1062529,83 - 470 852,61 = 590845,99 грн.

5. Період 2019 року (з 01.01.2019 по 31.12.2019)

Особливості періоду: у вересні відпрацьовано 24 дні з 30 (решта днів — особливий порядок оплати відпустки та лікарняного).

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 1068859,70 грн.

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів): 572 135,46 грн.

Сума недоплати за 2019 рік: 1068859,70 - 572 135,46 = 496724,24 грн.

6. Період 2020 року (з 01.01.2020 по 10.09.2020 — дата звільнення)

Особливості періоду: у вересні 10 днів із 30. Розрахунок включає виплату вихідної допомоги при звільненні та компенсації великої кількості днів невикористаної відпустки за попередні роки за новим середнім заробітком.

Мало бути нараховано згідно Закону України «Про прокуратуру» 1592596,19 грн.

Фактично нараховано прокуратурою (поточні виплати з розрахункових листів при звільненні): 626 320,34 грн.

Сума недоплати за 2020 рік: 1592596,19 - 626 320,34 = 961826,49 грн.

Таким чином, у спірний період позивачу було виплачено 2399004,47 грн., а підлягало виплаті згідно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» 6658727,73 грн., а отже розмір матеріальної шкоди, заподіяної позивачу положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113–ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року складає 4240328,21 грн.

Натомість, суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та надав їм невірну правову оцінку, а також порушив норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, а тому колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 322 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції складається зокрема з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень частини 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, як встановлено судом, за подання позовної заяви позивачем судовий збір не сплачувався. За подання апеляційної скарги, сплачено судовий збір у розмірі 16104,00 грн., що підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа Державна казначейська служба України про стягнення заробітної плати – скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати/грошового забезпечення в розмірі 4240328,21 грн. (чотири мільйони двісті сорок тисяч триста двадцять вісім гривень двадцять одна копійка), завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, та другим реченням абзацу третього пункту 3 розділу ІІ „Прикінцеві і перехідні положення“ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113–ІХ, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 10 вересня 2020 року.

Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, Одеська обл., місто Одеса, вул. Пироговська, буд. 11, код ЄДРПОУ 38296363) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 16104,00 грн. (шістнадцять тисяч сто чотири гривні 00 копійок).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: Н.В. Вербицька

Суддя: Ю.В. Осіпов