Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №520/4589/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 04 червня 2026 р.

Справа: №520/4589/26

Суддя: Чалий І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 р. Справа № 520/4589/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В.) від 08.04.2026 по справі № 520/4589/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), у якій просить:

визнати протиправним рішення відділу перерахунків пенсій № 1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат та соціальних послуг ГУ ПФУ в Харківській області від 20 лютого 2026 року № 104450011470, яким відмовлено у задоволенні заяви від 13 лютого 2026 року щодо переведення з пенсії за віком, призначеної згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області перевести з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію на умовах Закону України «Про державну службу», здійснивши її перерахунок та виплату з урахуванням вже виплачених сум, починаючи з 02 лютого 2026 року;

зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити та виплачувати із 02 лютого 2026 року пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, із урахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 09 лютого 2026 року № 21.3/04, довідок про інші складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 09 лютого 2026 року № 21.3/05 та від 09 лютого 2026 року № 21.3/06, виданих Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, та виплату з урахуванням вже виплачених сум.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задоволено частково.

Суд вийшов за межі позову.

Визнано протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 20.02.2026 № 104450011470.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2026 про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України від 09.07.2003 за № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" згідно із п. 10 Розділу XI та п. 12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу" з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 2.000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп.) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що основним критерієм, що визначає підстави для зарахування того чи іншого періоду роботи особи на посаді державного службовця до стажу, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723, є встановлення за обійманою посадою відповідного рангу. Посадовим особам контролюючих органів згідно зі статтею 343.1 Податкового кодексу України присвоюються спеціальні звання і відповідно, ці посади не належать до посад , віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723. Статтею 3 Закону № 899 визначено коло осіб, на яких поширюється дія даного Закону. Працівники орагів місцевого самоврядування даною статтею не передбачені.

Позивач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

13.02.2026 заявник звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії (перехід на пенсію за віком за іншим Законом - Законом України "Про державну службу").

За принципом екстериторіальності рішенням відділу перерахунків пенсій №1 управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Харківській області від 20.02.2026 № 104450011470 заявнику було відмовлено у переведенні на пенсію за іншим Законом - Законом України “Про державну службу” у зв`язку із відсутністю достатнього стажу державної служби - 20 років.

Відповідач зазначив, що відповідно до пунктів 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ мають особи, які на день набрання чинності Законом № 889 (01.05.2016) займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами КМУ, або які на 01.05.2016 мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначений ст. 25 Закону № 3723-ХІІ та актами КМУ. Згідно записів трудової книжки від 15.08.1985 НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював в службі неповнолітніх виконкому Подільської районної у місті Кропивницькому ради з 23.05.2000 по 20.08.2015 та прийняв присягу державного службовця 23.05.2000, а 31.07.2001 прийняв присягу посадової особи місцевого самоврядування. Станом на 01.05.2016 стаж роботи на посадах державної служби складає 1 р. 2 м. 1 д. Оскільки на 01.05.2016 ОСОБА_1 не перебував на посадах державної служби та не має на цю дату 20 років стажу на визначених посадах, підстави у переведенні з пенсії за віком згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком згідно з Законом України "Про державну службу" немає.

Не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", позивач звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 20.02.2026 № 104450011470 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2026 про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України від 09.07.2003 за № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" згідно із п. 10 Розділу XI та п. 12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу" з урахуванням висновків суду по даній справі.

В іншій частині рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

Погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон України № 1058-IV).

Згідно ст. 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 9, частини першої статті 10 вказаного Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до ст. 45 Закону України № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі – Закон України № 889-VIII), де в ст. 90 зазначено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII передбачено, що Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ втратив чинність, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII передбачено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі № 822/524/18, а також у постановах від 01.12.2020 у справі № 466/6057/17, від 16.12.2021 у справі № 538/804/17, від 22.06.2021 у справі № 308/67/17, від 29.09.2022 у справі № 234/6967/17 та від 29.11.2022 у справі № 431/991/17.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному рішенні №104450011470 від 20.02.2026, підставою для відмови у переведенні заявника на пенсію за нормами Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу" ГУ ПФУв Харківській області визначено недостатній стаж державної служби, який полягає у незарахуванні трудового стажу позивача на посадах в органах місцевого самоврядування, бо відповідач зазначив, що станом на 01.05.2016 стаж роботи на посадах державної служби складає 1 р. 2 м. 1 д., що є недостатнім для переведення заявника на пенсію за віком згідно Закону України "Про державну службу".

Вищевказане свідчить, що спірним в межах заявлених позовних вимог є відмова у зарахуванні періоду роботи позивача в органах місцевого самоврядування до стажу роботи на посадах, які відносяться до категорії посад державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону України № 1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Відповідно до ст. 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229 (далі - Порядок № 229).

Пунктом 4 Порядку № 229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України № 889-VIII.

Приписами ст. 46 Закону України № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Нормою п. 6 Порядку № 229 визначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України № 889-VIII обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, враховуючи наведене вище, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію, відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про державну службу», є досягнення такими особами певного віку та наявність відповідного страхового стажу. При цьому, зазначений вік визначається положеннями статті 26 Закону України № 1058-IV.

Тобто, до 01.05.2016 право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016 відповідно до ст. 90 Закону України № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України № 1058-IV.

Водночас, колегія суддів зазначає, що законодавством визначені умови за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII.

Приписами п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону України № 3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 889-VIII, а саме щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.07.2018 по справі № 569/350/17, від 03.07.2018 по справі № 586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі № 591/6970/16-а, від 17.05.2021 у справі № 607/5615/17.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до рішення №104450011470 від 20.02.2026 єдиною підставою для відмови заявнику у переведенні на пенсію за нормами Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначило недостатність стажу державної служби. Такий висновок відповідача ґрунтується на незарахуванні до стажу державної служби періодів роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування. При цьому відповідач зазначив, що станом на 01.05.2016 стаж роботи позивача на посадах державної служби становив 1 рік 2 місяці 1 день, що, на його думку, є недостатнім для переведення заявника на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1985, позивач з 23.05.2000 по 31.10.2010, з 01.11.2010 по 31.03.2014, з 01.04.2011 по 01.03.2012, з 01.03.2014 по 20.08.2015, з 21.08.2015 по 29.04.2016, з 04.05.2016 по 29.07.2021 займав відповідні посади в органах місцевого самоврядуванні, віднесені до державної служби.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 30.07.2021, позивач з 30.07.2021 по 06.03.2024, з 07.03.2024 по 31.12.2025 займав відповідні посади в органах місцевого самоврядуванні, віднесені до державної служби.

Таким чином, у період з 22.05.2000 до 10.12.2025 ОСОБА_1 працював на різних посадах в органах місцевого самоврядування, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, йому присвоювались персональні та спеціальні звання.

Підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком згідно Закону України «Про державну службу» є відсутність у позивача необхідного стажу державної служби, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».

За обґрунтуваннями відповідача, викладеними в оскаржуваних у даній справі рішеннях, періоди роботи позивача в оранах місцевого самоврядування не зараховані, оскільки посадовим особам оранів місцевого самоврядування присвоюються спецiальнi звання i вiдповiдно цi посади не належать до посад, вiднесених до категорiї посад державних службовцiв, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII, тому позивач не має необхідного стажу державної служби.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вже згаданої вище норми п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок № 283) регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) (в тому числі): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

У додатку до Порядку № 283 наведений Перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби.

Зокрема, згідно з додатком до Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується період роботи на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті державної податкової служби та на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Відповідно до пункту 6 Порядку обчислення стажу державної служби (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229) стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом № 889 обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 889.

У висновку постанови Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 735/939/17 зазначено, що час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», входить до стажу державної служби.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про державну службу" передбачено, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Відповідно до приписів ст. 1, 2, 22 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

До стажу служби в органах місцевого самоврядування зараховується період роботи на посадах, на які поширюється дія цього Закону, а також на посадах і в органах, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2018 року у справі № 351/1792/17 зазначив, що після набрання чинності Закону України "Про державну службу" № 889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно ст. 46 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII та п. 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування", зараховується до стажу державної служби.

Посади, які обіймав позивач в спірний період відносяться до посад, визначених ст. 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", оскільки позивачу присвоювались ранги посадової особи місцевого самоврядування, що підтверджується відповідними записами у трудовій книжці.

Отже, періоди публічної служби заявника в органах місцевого самоврядування повинні зараховуватись до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу".

Суб"єкт владних повноважень наведеного у межах спірних правовідносин не врахував і вчинив протиправне управлінське волевиявлення з приводу відмови у призначенні заявнику пенсії у порядку ст. 37 Закону України від 16.12.199. № 3723-ХІІ "Про державну службу" з підстави не включення до стажу державної служби стажу роботи заявника у якості посадової особи органів місцевого самоврядування.

Саме це управлінське волевиявлення є причиною виникнення спору та предметом судового контролю у розумінні ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 2 КАС України.

Жодних інших юридично значимих факторів для призначення заявнику пенсії у порядку ст. 37 Закону України від 16.12.199. № 3723-ХІІ "Про державну службу" (у тому числі і правильності оформлення та змісту відомостей довідок про заробіток) суб"єкт владних повноважень у межах спірних правовідносин не з"ясовував та не оцінював.

Таким чином, доводи скаржника про те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоюються спеціальні звання, не належать до категорій посад державної служби, - є необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не надано належну оцінку заяві позивача щодо переходу на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII та доданим до неї документам, зокрема, щодо наявності в позивача стажу роботи на посадах державної служби та щодо зарахування відповідних періодів роботи позивача на державній службі згідно трудової книжки.

За викладених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 20.02.2026 № 104450011470, протиправне.

Враховуючи викладене, а також межі апеляційного перегляду визначені ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 20.02.2026 № 104450011470 та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2026 про переведення з пенсії за віком згідно із Законом України від 09.07.2003 за № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII "Про державну службу" згідно із п. 10 Розділу XI та п. 12 Розділу ХІ Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ "Про державну службу" з урахуванням висновків суду по даній справі.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2026 по справі № 520/4589/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло

Оригінал: reyestr.court.gov.ua