Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №308/11555/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/11555/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 травня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Чопської міської ради Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року, ухвалене головуючою суддею Логойда І.В., в справі за позовом ОСОБА_1 до Чопської міської ради Закарпатської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини

встановив:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Чопської міської ради Закарпатської області про надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є спадкоємцем своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, яка змінювала прізвище у зв`язку з одруженням, як і позивачка. За свого життя ОСОБА_2 успадкувала частки на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, що розташовані у АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,57 га, розташованої на території Соломонівської сільської ради, Ужгородського району, Закарпатської області, про що державним нотаріусом Ужгородської РДА видано 27.02.2007 року свідоцтво про спадщину за заповітом.

У липні місяці 2025 року позивач мала намір відчужити частину житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, що розташовані у АДРЕСА_1 іншому співвласнику та звернулася до приватного нотаріуса Ужгородського РНО Лукечі А.П., яка повідомила їй, що у неї не оформлена спадщина на цю частку у майні за її мамою. Також при перевірці даних в реєстрі заповітів приватним нотаріусом було встановлено наявність заповіту, посвідченого 01.10.2009 року секретарем Соломонівської сільської ради, відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок її смерті робить заповітне розпорядження на все майно, яке буде належати їй на день її смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалося і заповідає його своїй доньці ОСОБА_1 , 1953 року народження.

Про наявність такого заповіту, посвідченого 01.10.2009 року секретарем Соломонівської сільської ради, позивачці відомо не було. Приватним нотаріусом Ужгородського РНО Лукечою А.П. надано письмову відмову від 08.07.2025 № 39/01-16 у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав пропуску позивачкою строку в шість місяців подачі нотаріусу заяви про її прийняття, а згідно довідки про зареєстрованих осіб разом з померлою позивачка на день смерті матері не проживала. Отже, у позивачки відсутні будь-які інші можливості щодо оформлення спадщини, окрім звернення до суду з відповідним позовом.

З врахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд визначити додатковий строк для подачі нею до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року позов задоволено.

Визначено додатковий строк для подачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до нотаріальних органів заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном в три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Стягнуто зі Чопської міської ради Закарпатської області на користь ОСОБА_1 суму 1 211,20 судового збору.

Чопська міська рада Закарпатської області подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Вважає, що необізнаність позивачки про існування заповіту не є поважною причиною для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. Тому висновок про наявність об`єктивних причин для пропуску строку на прийняття спадщини в цій справі суперечить обставинам справи, нормам матеріального права (ст.ст. 1268, 1270, 12072 ЦК України) та висновкам Верховного Суду.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що згідно з поданою суду копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 народилася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_2 11.11.1972 року укладено шлюб між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу НОМЕР_3 27.01.1979 року укладено шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_4 ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 27.02.2006 року ОСОБА_8 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 заповів дружині ОСОБА_2 . Додано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, згідно з яким 13.04.2007 зареєстровано право власності ОСОБА_2 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи додано заповіт від 01.10.2009, зареєстрований в книзі для запису нотаріальних дій за №36. За змістом заповіту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все своє майно, яке буде належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого не складалось, заповіла доньці ОСОБА_1 , 1953 року народження.

08.07.2025 приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Закарпатської області Лукеча А.П. (вих. №39/01-16) повідомила наступне. Згідно поданих нотаріусу документів вбачається, що ОСОБА_1 спадщину після смерті своєї матері не прийняла, оскільки пропустила строк в шість місяців подачі нотаріусу заяви про її прийняття, який вираховується з дня смерті спадкодавця та не прийняла її фактично, оскільки не проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою на день її смерті, тобто на день відкриття спадщини, що підтверджується даними Довідки про зареєстрованих осіб разом з померлим на день смерті ОСОБА_2 , видана Управлінням ЦНАП Чопської міської ради Закарпатської області за № 765 від 07.08.2025 року.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав, що оскільки відсутні інші спадкоємці, позивачка не відмовлялась від спадщини, а тому є підстави для визнання поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, що її повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину у разі, коли він не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть застосовуватися, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19) та інших.

З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: 1) тривалу хворобу спадкоємців; 2) велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.

Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна та відкриття спадщини, похилий вік, непрацездатність, невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, брак коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови тощо.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 22 березня 2023 року у справі № 361/8259/18 та багатьох інших.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість.

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, під час вирішення питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.

Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, підлягає правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також неодмінність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Тобто, складаючи заповіт, спадкодавець виражає свою волю на набуття спадкоємцем права на визначене в ньому майно.

Водночас прийняття спадщини є правом, а не обов`язком спадкоємця, який, відмовляючись від прийняття спадщини, не порушує свободи заповіту, а діє у власних інтересах.

Відмова від прийняття спадщини може бути виражена як у формі подання заяви про відмову від прийняття спадщини, так і шляхом не вчинення спадкоємцем дій, потрібних для прийняття спадщини.

Натомість, за загальним правилом, прийняття спадщини потребує активних дій спадкоємця.

Враховуючи зазначене, дотриманням свободи заповіту в частині реалізації волі спадкодавця є забезпечення спадкоємцю можливості прийняти спадщину в порядку, встановленому чинним законодавством.

Водночас, як уже зазначалося, вирішення питання щодо прийняття чи відмови у прийнятті спадщини, за загальним правилом, є безумовним правом спадкоємця, яке він реалізовує на власний розсуд.

Тож відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не порушує принципу свободи заповіту.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за законом першої черги здійснює право на спадкування в такому ж порядку, що й спадкоємець за заповітом, відповідно до статей 1268-1270 ЦК України, та на нього поширюються наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, передбачені статтею 1272 ЦК України.

Тож факт усвідомлення спадкоємцем першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом (у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування), який не знав про існування заповіту, наявності в нього права на спадкування та не вчинення ним неодмінних активних дій щодо встановлення спадкової маси і прийняття спадщини не свідчить про виникнення в нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили йому своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК України строк у зв`язку з його необізнаністю про існування заповіту, складеного на його ім`я. Сам факт відмови нотаріуса, за цих обставин, у видачі спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину не порушує принцип свободи заповіту.

Велика Палата Верховного Суду у справі №686/5757/23 виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування.

У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2024 у справі №686/5757/23 відступила від загального правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини», шляхом конкретизації, зазначивши таке:

- необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права;

- втім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини;

- спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

- тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 є спадкоємницею першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_2 . На момент смерті ОСОБА_2 , позивачка не проживала разом з нею. Після відкриття спадщини ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та протягом встановленого законом шестимісячного строку, ОСОБА_1 не вчиняла дій щодо прийняття спадщини за померлою матір`ю ОСОБА_2 .

За вказаних обставин та відсутність об`єктивних причин поважності пропуску строку для прийняття спадщини, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 .

Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити та у зв`язку із цим доводи апеляційної скарги є підставними.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, тому таке підлягає скасуванню з ухваленням у справі постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути судові витрати у розмірі 1816,80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Чопської міської ради Закарпатської області, задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2025 року, скасувати та ухвалити в справі нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до Чопської міської ради Закарпатської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 на користь Чопської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 04053737 судові витрати у розмірі 1 816,80 гривень, судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 червня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: