Рішення від 16 листопада 2025 р. у справі №469/11/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 469/11/24-ц

пр. 2-2665/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Зінченко І.І.,

за участю:

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, АТ КБ «ПриватБанк»), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить припинити поруку, яка виникла на підставі договору поруки, який було укладено 24.06.2005 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк»; визнати дії АТ КБ «ПриватБанк» протиправними, щодо безпідставного стягнення коштів по заборгованості за договором поруки на загальну суму 1 960,00 грн. та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 1 960, 00 грн., та стягнути з відповідача на користь позивача сплачену суму судового збору у розмірі 3 633,60 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 17.06.2023 року на його банківський рахунок було перераховано кошти у розмірі 1 460,00 грн. та 3 00,00 грн. Однак, відкривши мобільний додаток «ПриватБанку» побачив, що на його рахунку висвітлюється сума 0,00 грн. З метою з`ясування обставин позивач терміново звернувся на гарячу лінію відповідача. Під час розмови йому повідомили, що вказані кошти були списані в рахунок погашення заборгованості перед банком, та порекомендували звернутися до відділення установи для отримання детальнішої інформації. 20.06.2023 року з рахунку позивача було списано ще 200,00 грн. АТ КБ «ПриватБанк» листом від 26.07.2023 року № 20.1.0.0.0/7-230626/46312 повідомив позивача, що списання коштів здійснюється у зв`язку з існуючою заборгованістю за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов`язань за яким позивачем було укладено договір поруки. Позивач вважає такі дії відповідача щодо списання коштів з його рахунку протиправними. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22.07.2008 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ЗАТ «ПриватБанк» до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» (далі - СГВК «Колос»), ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. В задоволенні позову ЗАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено, рішення мотивовано тим, що додатковою угодою від 01.12.2005 року умови кредитного договору, укладеного між Банком та СГВК «Колос», були змінені, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів. ОСОБА_1 своєї згоди на це не давав. За такого, порука по відношенню до нього припинена, а тому підстав для стягнення заборгованості не має. Позивач вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з нього коштів відповідачем. Примусове списання грошових коштів, які належать позивачу, нібито на підставі договору поруки, є протиправним, у зв`язку з чим вказана сума підлягає поверненню відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 08.01.2024 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів передано за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2024 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надати позивачу строк для усунення недоліків.

03.05.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка була передана головуючому судді Григоренко І.В. 06.05.2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.05.2024 року відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.07.2024 року.

04.07.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Стріченка Д.А. надійшла заява про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.07.2024 року у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Стріченка Д.А. про проведення судового засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів, в режимі відеоконференції - відмовлено.

27.05.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, у якій осатаній просить розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

09.07.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Хитрової Л.В. надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2024 року у задоволенні заяви позивача про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів за правилами загального позовного провадження - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2024 року, у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 15.10.2024 року.

11.07.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Стріченка Д.А. надійшла заява про відкладення розгляду справи, призначеного на 09.07.2024 року.

12.09.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Хитрової Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Оскільки, основне зобов`язання полягає саме у виконанні боржником/поручителем у повному обсязі свого обов`язку відповідно до змісту кредитного договору та реально існуючих правовідносин сторін такого договору. Позовна вимога про припинення поруки є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя. Верховний Суд України у постанові від 21.05.2012 року у справі № 6-69цс11 вказав на помилковість висновків судів першої й апеляційної інстанцій про те, що право поручителів слід захистити шляхом припинення договору поруки, тобто за пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України, бо такий спосіб захисту суперечить частині першій статті 559 ЦК України. Верховний Суд України виснував, що право поручителя суд може захистити за позовом про визнання поруки припиненою. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 462/5368/16-ц. Окрім цього, представник відповідача наголошує на тому, що позовні вимоги в частині визнання поруки припиненою підлягають закриттю, оскільки вказане питання розглянуто у рішенні Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року у справі № 22ц-2396/08. Також вказані вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки договір поруки укладено позивачем з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договором № 315/2005 від 24.06.2005 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та юридичною особою - СГВК «Колос». Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував, що кошти перераховані саме за вказаним договором поруки.

15.10.2024 року справу знято зі складу, у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці, та судове засідання призначено на 11.12.2024 року.

10.10.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, яка була передана головуючому судді 04.11.2024 року, у якій останній просив повернути відзив на позовну заяву заявнику без розгляду.

15.10.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, яка була передана головуючому судді 04.11.2024 року.

Окрім цього, 16.10.2024 року від позивача на електрону пошту Печерського районного суду м. Києва надійшла заява, не скріплена електронним цифровим підписом, про відкладення розгляду справи, яка була передана головуючому судді 04.11.2024 року.

10.12.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

10.12.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

11.12.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Хитрової Л.В. надійшла заява про розгляд справи, призначеної на 11.12.2024 року без фіксації технічними засобами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2024 року у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.12.2024 року, у зв`язку з неявкою учасників справи, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 10.04.2025 року.

07.04.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника позивача - адвоката Стріченка Д.А. надійшла заява про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних засобів, яка була передана головуючому судді 10.04.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2025 року приєднано до матеріалів справи відзив на позовну заяву; клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції залишено без розгляду та, у зв`язку з неявкою учасників справи, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 09.06.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.06.2025 року, у зв`язку з неявкою позивача та його представника, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 04.09.2025 року.

09.06.2025 року на електрону пошту Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, яка була передана головуючому судді 10.06.2025 року, у якій останній просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Окрім цього, 09.06.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява, яка була передана головуючому судді 10.06.2025 року, у якій останній просив розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.09.2025 року, у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, в судовому засіданні оголошено перерву до 17.11.2025 року.

17.11.2025 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача - Хитрової Л.В. надійшла заява про розгляд справи без її участі.

В судове засідання 17.11.2025 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України. Позивач у заяві від 09.06.2025 року просив суд розглядати справу у його відсутність. Представник відповідача у заяві від 17.11.2025 року просила розглядати справу у її відсутність.

Оскільки згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що 24.06.2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та СГВК «Колос» було укладено кредитний договір № 315/2005, відповідно до якого Банк надав СГВК «Колос» 310 000,00 грн. кредиту строком до 01.12.2005 року, з виплатою 21% за користування кредитними коштами та 42 % у випадку порушення зобов`язань позичальником по погашенню кредиту (а.с. 122-126).

Відповідно до п. 6.1. кредитного договору, даний договір у частині п. 4.4. набирає сили з моменту підписання даного договору, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 315/2005, 24.06.2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався відповідати за виконання боржником своїх зобов`язань перед банком у повному обсязі, включаючи суму основного боргу та відсотки за користування кредитом (а.с. 127).

Так, рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 22.07.2008 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ЗАТ «ПриватБанк» до СГВК «Колос», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами задоволено частково, а в задоволенні позовних вимог ЗАТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 відмовлено. Рішення в цій частині мотивовано тим, що додатковою угодою від 01.12.2005 року умови кредитного договору, укладеного між Банком та СГВК «Колос» були змінені, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителів, на що ОСОБА_1 своєї згоди не давав. За такого, порука по відношенню до нього припинена, а тому підстав для стягнення заборгованості не має (а.с. 17-18).

З рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року встановлено, що додатковою угодою від 01.12.2005 року термін повернення кредиту змінено до 01.03.2006 року та збільшено обсяг відповідальності позичальника та поручителів, а саме: кредит надано з виплатою 25% за користування кредитними коштами та 50 % за порушення зобов`язань позичальником по погашенню кредиту. Зазначена угода погоджена з СГВК «Колос» та ОСОБА_2 .

Окрім цього, з рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року встановлено, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.06.2006 року позов ЗАТ «ПриватБанк» до СГВК «Колос» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2006 року у позові відмовлено, оскільки 31.10.2006 року заборгованість за вказаним рішенням була погашена.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, 07.12.2020 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було оформлено заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, внаслідок чого позивач отримав банківську карту № НОМЕР_1 (а.с. 25-32).

17.06.2023 року АТ КБ «ПриватБанк» з банківської карти позивача здійснив автоматичне списання коштів у розмірі 1 460, 00 грн. та 300,00 грн., а 20.06.2023 року - у розмірі 200,00 грн. Всього в рахунок погашення простроченої заборгованості було списано 1 960,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача від 08.07.2023 року (а.с. 9).

26.06.2023 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із письмовою вимогою повернути грошові кошти у розмірі 1 960,00 грн. (а.с. 14).

АТ КБ «ПриватБанк» листом від 26.07.2023 року № 20.1.0.0.0/7-230626/46312 повідомив, що списання коштів з рахунку ОСОБА_1 здійснюється у зв`язку з існуючою заборгованістю за кредитним договором, в забезпечення виконання зобов`язань за яким останнім було укладено договір поруки. Отже, порушень зі сторони Банку не допущено адже Банк діяв згідно з нормами чинного законодавства України, а також у рамках діючих договірних відносин (а.с. 24).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин.

Зокрема, відповідно до ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказані висновки неодноразово зазначались у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Відповідно до позовних вимог, позивач просить припинити поруку та визнання дій АТ КБ «ПриватБанк» протиправними, щодо безпідставного стягнення коштів, оскільки рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.11.2008 року встановлено, що 01.12.2005 року до кредитного договору було підписано додаткову угоду, внаслідок якої збільшився обсяг відповідальності поручителів, на що ОСОБА_1 своєї згоди на не давав. У зв`язку з цим, порука по відношенню до нього вважається припиненою, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Так, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу (частини перша та друга статті 509 ЦК України, у редакції станом на 2008 рік).

Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції станом на 2008 рік) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Поняття правочину, різновидом якого є договір, і поняття правовідносин, різновидом яких є зобов`язання, нетотожні: правочином є дії, спрямовані на створення юридичних наслідків, а правовідносини - це урегульовані суспільні відносини, змістом яких є права й обов`язки учасників цих відносин (суб`єктів правовідносин). Договірні правовідносини виникають на підставі договору. Останній є юридичним фактом (домовленістю, взаємопов`язаними діями), із яким пов`язане виникнення зобов`язання. Отже, виникнення правовідношення, зокрема зобов`язання, не є тотожним укладенню договору, а поняття «припинення правовідношення» (як спосіб захисту цивільних прав та обов`язків, передбачений пунктом 7 частини другої статті 16 ЦК України) не є тотожним поняттю «припинення договору».

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

З договору можуть виникати одне або декілька зобов`язань. Тобто за договором поруки, крім правовідношення поруки, можуть виникати інші зобов`язальні правовідношення, учасники (сторони) яких є одночасно сторонами поруки.

Підстави припинення поруки визначені у статті 559 ЦК України. За змістом статей 559 і 598 ЦК України припинення зобов`язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, за якого в силу передбачених законом обставин суб`єктивне право і відповідний йому юридичний обов`язок перестають існувати.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Приписи, зокрема, статті 16 ЦК України не передбачають способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим, а реалізація таких способів захисту як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору.

Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу на те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися для захисту інтересу в юридичній визначеності лише в разі неможливості захисту позивачем його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 22.02.2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21)).

Передбачений у пункті 1 частини другої статті 16 ЦК України спосіб захисту цивільних прав та інтересів може стосуватися визнання як наявності права, так і його відсутності. Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у юридичній визначеності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.14) та від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункти 54-56)).

Для ефективного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, яка вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)):

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише тоді, якщо ця невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 64)). Саме за цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку (вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 04.02.2015 року у справі № 6-243цс14).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що якщо особа звернулася до суду з вимогою про визнання договору поруки припиненим, хоча мета, яку вона переслідує, підстави позову, надані докази вказують, що ця особа, захищаючи інтерес, спрямований на усунення юридичної невизначеності у відносинах із кредитором, прагне визнати припиненою саме поруку, а не відповідний договір, то неточне формулювання позовної вимоги згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») не перешкоджає суду за наявності для цього підстав визнати припиненою поруку (вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 17.10.2018 року у справі № 490/5224/14-ц).

Стаття 16 ЦК України не передбачає способом захисту права та інтересу визнання договору припиненим. Позовна вимога про визнання договору поруки припиненим є неналежним способом захисту прав та інтересів поручителя, який стверджує про зміну основного зобов`язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його ж відповідальності.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Визнання права у позитивному значенні (визнання існуючого права) та у негативному значенні (визнання відсутності права та відповідного йому обов`язку) є способом захисту інтересу у юридичній визначеності. Застосування такого способу захисту інтересу є належним лише тоді, якщо юридична невизначеність триває, суд не розглядає ініційований кредитором для захисту його прав спір із боржником і не вирішив цей спір раніше. За цих умов боржник (поручитель) може звернутися до суду з позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора за договором поруки (визнання його права припиненим), зокрема про визнання поруки припиненою, і такий спосіб захисту буде належним та ефективним. У разі задоволення цього позову суд у резолютивній частині визнає відсутнім право вимоги кредитора за договором поруки, зокрема визнає поруку припиненою, а не припиняє поруку.

Дана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 року у справа № 462/5368/16-ц.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення поруки та визнання дій АТ КБ «ПриватБанк» протиправними, щодо безпідставного стягнення коштів, є неналежним способом захисту прав позивача, а відтак не підлягають задоволенню.

Доводи представника відповідача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про припинення поруки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У 2008 році ЗАТ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до СГВК «Колос», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. 11.11.2008 року апеляційний суд відмовив Банку в задоволенні позову до ОСОБА_1 , зазначивши, що порука є припиненою. У 2024 році ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою припинити поруку та повернути безпідставно стягнені кошти. Оскільки предмети позовів у цих двох справах є різними, правові підстави для закриття провадження у даній справі відсутні.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки стороною договору поруки є фізична особа, правовідносини, які виникли за цим договором, мають приватноправовий характер, отже, спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, незалежно від статусу основного боржника як юридичної особи.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача безпідставно стягнутих коштів з карткового рахунку у розмірі 1 960,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Як визначено у ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.01.2020 року у справі № 910/16664/18.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України).

Отже, 17.06.2023 року АТ КБ «ПриватБанк» здійснив автоматичне списання коштів з рахунку ОСОБА_1 у розмірі 1 460, 00 грн. та 300,00 грн., а 20.06.2023 року - у розмірі 200,00 грн., що разом становить 1 960,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача від 08.07.2023 року (а.с. 9).

Зважаючи на те, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, оскільки порука між сторонами припинена за законом, ще у 2008 році, підтвердження наявності будь-яких правових підстав для отримання відповідачем коштів від ОСОБА_1 матеріали справи не містять, тому грошові кошти у розмірі 1 960,00 грн., отримані АТ КБ «ПриватБанк», підлягають поверненню позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України.

Отже позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за подачу позову до Печерського районного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн. (за дві вимоги немайнового характеру по 1 211,40 грн. та одну вимогу майнового характеру у розмірі 1 211,20 грн.), що підтверджується платіжною інструкцією № 45017901 від 02.05.2024 року.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині задоволення вимоги майнового характеру про стягнення коштів, то відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 177, 202, 509, 553, 559, 598, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274, 275, 278, 279, 353, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про припинення договору поруки, визнання дій протиправними та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно одержані грошові кошти у розмірі 1 960 (одна тисяча дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 15.01.2026 року.

Суддя І.В. Григоренко