Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №607/12351/26 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису

Дата: 04 червня 2026 р.

Справа: №607/12351/26

Суддя: Марциновська І. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

05.06.2026 Справа №607/12351/26 Провадження №2-о/607/366/2026

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючої судді Марциновської І.В.,

за участю: секретаря судового засідання Хавщ Я.А.,

представника заявниці адвоката Чапаєвої Г.М.,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

представника заінтересованої особи адвоката Вароди П.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,

УСТАНОВИВ:

І. Описова частина

1. Стислий виклад позиції заявниці

03.06.2026 ОСОБА_2 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з заявою про видачу обмежувального припису.

Заява обґрунтована тим, що у період з 20.11.1999 до 02.09.2025 заявниця перебувала в зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1 . Спільне життя сторін стало неможливим через часті сварки та вчинення домашнього насильства з боку ОСОБА_3 по відношенню до заявниці.

Після розірвання шлюбу заявниця продовжує проживати разом із колишнім чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 протягом тривалого часу вчиняє відносно заявниці домашнє насильство економічного та психологічного характеру. Так, ОСОБА_1 шляхом словесних образ, погроз, психологічного тиску завдає шкоди психічному здоров`ю заявниці. Також ОСОБА_1 позбавляв заявницю доступу до житла, унаслідок чого остання не мала можливості переночувати у будинку. Аналогічні правопорушення ОСОБА_1 вчиняв і по відношенню до їхньої дочки.

За вчинення домашнього насильства по відношенню до заявниці та їхньої дочки ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 173-2 КУпАП.

Однак такі заходи не дали позитивного результату, оскільки ОСОБА_1 не змінив свою поведінку та продовжує вчиняти домашнє насильство відносно заявниці.

При цьому ОСОБА_1 має фінансову можливість проживати в іншому місці, а саме у квартирі, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Указане житло є місцем реєстрації ОСОБА_1 .

За таких підстав відповідно до ст. 350-2 ЦПК України, ст. 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» заявниця просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 на строк 6 місяців з покладенням на нього заборон: 1) заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалою особою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вести телефонні переговори, листування через будь-які месенджери (вайбер, телеграм тощо), електронну адресу чи соціальні мережі з постраждалою особою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; 4) заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якщо вона перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.

2. Стислий виклад позиції заінтересованої особи

05.06.2026 адвокат Варода П.Б., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до суду письмові заперечення щодо заяви про видачу обмежувального припису. Зазначив, що заявницею не доведено наявності реальних, актуальних та безпосередніх ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства саме на час розгляду цієї справи, а заявлені вимоги у запропонованому обсязі фактично спрямовані не на захист від реальної небезпеки, а на усунення ОСОБА_1 від користування житловим будинком, який є його єдиним фактичним житлом та предметом окремого майнового спору між сторонами.

3. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

03.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

05.06.2026 усними ухвалами задоволено клопотання заявниці про надання додаткових доказів та задоволено клопотання заінтересованої особи про надання доказів та допит свідка.

4. Процедура та позиції учасників справи у судовому засіданні

05.06.2026 у судовому засіданні представник заявниці ОСОБА_2 – адвокат Чапаєва Г.М. заяву підтримала з викладених у заяві підстав та просила заяву задовольнити повністю. Додатково пояснила, що не заперечує проти наявності судового спору між заявницею та її колишнім чоловіком щодо поділу майна подружжя. Однак зауважила, що звернення до суду з цією заявою не є підміною спору та не є інструментом вирішення питання про поділ майна шляхом видачі обмежувального припису. Зазначила, що ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння неодноразово систематично вчиняв домашнє насильство психологічного та економічного характеру по відношенню до заявниці. Указане стало підставою для виклику поліції та подальшого притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Востаннє 29.03.2026 ОСОБА_1 приходив за місцем роботи заявниці на ринку, де влаштував сварку, ображав заявницю, погрожував їй та забрав її мобільний телефон. З приводу цих обставин 29.05.2026 заявниця скерувала до органу поліції заяву про кримінальне правопорушення. Унаслідок цих дій ОСОБА_1 заявниця перебуває у стресі та побоюється за своє здоров`я. Станом на даний час у суді перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за вчинення домашнього насильства. Наполягала на тому, що заявниця продовжує проживати у спірному будинку. Зазначила, що ОСОБА_1 має можливість проживати у іншому житлі, зокрема у квартирі на АДРЕСА_2 .

05.06.2026 у судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_1 та його представник адвокат Варода П.Б. заперечували проти задоволення заяви.

ОСОБА_1 додатково пояснив, що саме дружина була ініціатором розірвання шлюбу, оскільки почала стосунки з іншим чоловіком. При цьому дружина без його згоди відчужила їхній спільний автомобіль, а також заволоділа іншим спільним майном. Також дружина наполягає на тому, щоб їй залишився їхній спільний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , а він переїхав жити в однокімнатну квартиру на АДРЕСА_2 . Такі обставини були причиною неодноразових сварок між ним та дружиною. Не заперечував щодо обставин позбавлення дружини доступу до житла, однак вказав, що вчиняв ці дії через образу відчуження спільного автомобіля. Також визнав факти виклику дружиною працівників поліції, складення відносно нього протоколів про адміністративне правопорушення за домашнє насильство та притягнення його до адміністративної відповідальності. Однак вважає, що не вчиняв відносно дружини домашнє насильство, оскільки не ображав її та не погрожував їй. При цьому не заперечував обставин періодичного вживання алкогольних напоїв. Пояснив, що не приходив до суду та не заперечував факт домашнього насильства, а у подальшому не оскаржував постанову суду та сплачував визначений йому штраф, оскільки не був обізнаний з нормами законодавства. Вказав, що дружина з березня 2026 року не проживає разом з ним у будинку, однак періодично приходить, влаштовує сварку та викликає поліцію. Пояснив, що у квартирі проживає їхня повнолітня дочка з нареченим, а тому він не може там проживати. Не заперечував, що 29.03.2026 приходив на роботу до дружини, однак зазначив, що таким чином вирішував питання щодо своїх документів та мобільного телефону, якими протиправно заволоділа колишня дружина.

Адвокат Варода П.Б. додатково пояснив, що з грудня 2025 року до березня 2026 між сторонами не було спілкування, не було конфліктів та не було фактів домашнього насильства. Обставини, що мали місце 29.03.2026, стосуються протиправного заволодіння спільного майна подружжя, у зв`язку з чим ОСОБА_1 подав до поліції відповідну заяву, відомості за якою внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Натомість кримінальне провадження за заявою ОСОБА_2 за фактом заволодіння мобільним телефоном закрито. Протокол про домашнє насильство за цим фактом не складався. Зауважив про неприпустимість подання заяви про видачу обмежувального припису в якості покарання за минулі діяння. При цьому зазначив, що ОСОБА_1 не визнає свою вину і за тими фактами, за які винесено постанови за ст. 173-2 КУпАП, і буде доводити свою невинуватість у межах кримінального провадження. Зауважив, що відсутні докази того, зо ОСОБА_1 спілкується із заявницею засобами мобільного зв`язку та за допомогою месенджерів вчиняє відносно неї домашнє насильство. Вказав, що у межах цивільної справи про поділ майна подружжя заявниця вказувала, що не проживає у спірному будинку. Вважає, що шляхом подання цієї заяви заявниця намагається змусити ОСОБА_1 відмовитися від його частки будинку.

05.06.2026 допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що є батьком заінтересованої особи ОСОБА_1 . Свідок показав, що після розлучення сина систематично та досить часто відвідує сина та проживає у його будинку по декілька днів підряд. Зазначив, що саме заявниця була ініціатором розлучення, оскільки має стосунки з іншим чоловіком. Заявниця виїхала з будинку та з березня 2026 року там не проживає. Однак періодично вона приходить до будинку, влаштовує сварку та сама викликає поліцію, щоб ОСОБА_1 притягували до відповідальності за домашнє насильство і вона змогла забрати у нього будинок. Про такі наміри заявниця сама повідомляла свідку, зокрема востаннє 01.06.2026, коли вкотре пропонувала, щоб ОСОБА_1 відмовився від будинку, інакше вона зробить усе, щоб його відправили до в`язниці. Після відмови на таку пропозицію заявниця звернулася до суду з цією заявою. Показав, що у квартирі на вул. Польового проживає онучка з нареченим, а тому син там не може проживати.

05.06.2026 у судове засідання заявниця ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про дату, час і місце цього судового засідання, не з`явилася. Приймає участь у судовому процесі через свого представника.

Указане відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом, та докази на їх підтвердження

У період з 20.11.1999 до 30.07.2025 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 607/7891/25.

19.01.2026 ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Ухвалою суду від 22.01.2026 у справі № 607/1135/26 відкрито провадження у справі.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.05.2025 у справі № 607/9093/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_1 24.04.2025 о 18 год. 37 хв. за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дружини ОСОБА_2 домашнє насильство економічного характеру, а саме позбавив доступу до житла, внаслідок чого остання не могла в ньому заночувати, що могло завдати шкоди її психічному та фізичному здоров`ю. Також ОСОБА_1 24.04.2025 о 18 год. 37 хв. за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 вчинив відносно своєї дочки ОСОБА_5 домашнє насильство економічного характеру, а саме позбавив доступу до житла, внаслідок чого остання не могла в ньому заночувати, що могло завдати шкоди її психічному та фізичному здоров`ю.

Постанова набрала законної сили 29.05.2025.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.10.2025 у справі № 607/17930/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_1 26.08.2025 приблизно о 13 год. 30 хв., перебуваючи за місцем спільного проживання в АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї дружини ОСОБА_2 , тобто дії психологічного характеру, а саме: висловлювався на її адресу нецензурними словами, погрожував фізичною розправою, чинив психологічний тиск.

Постанова набрала законної сили 06.11.2025.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.12.2025 у справі № 607/26399/25 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: 09.11.2025 о 17 год. 38 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи по місцю проживання АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно своєї колишньої дружини ОСОБА_2 , в ході якого висловлював погрози, образи, що могло завдати шкоди її психічному здоров`ю.

Постанова набрала законної сили 15.01.2026.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2026 у справі № 607/6538/26 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-2 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення. Суть правопорушення: ОСОБА_1 20.03.2026 приблизно о 18 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_3 , вчинив домашнє насильство психологічного характеру відносно дочки ОСОБА_5 , а саме: чинив психологічний тиск, словесно ображав, погрожував пошкодити майно, чим завдав шкоду її психічному здоров`ю.

Постанова набрала законної сили 07.05.2026.

29.05.2026 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області надійшли матеріали кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 126-1 КК України. Ухвалою суду від 01.06.2026 у справі № 607/12008/26 призначено підготовче засідання у цьому кримінальному провадженні.

29.05.2026 до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 29.03.2026 зірвав роботу кіоску № НОМЕР_1 на ринку «Київський», що розташований на АДРЕСА_4 . Заява зареєстрована за № 4801, що підтверджується відповідним талоном-повідомленням.

29.05.2026 до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області засобами поштового зв`язку надійшла заява ОСОБА_2 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 впродовж одного року систематично вчиняє щодо заявниці та її доньки ОСОБА_5 умисні діяння психологічного та економічного характеру, а саме: висловлює погрози фізичною розправою, завдає психологічного тиску, вчиняє переслідування та позбавляє доступу до житла, чим завдає шкоди фізичному та психічному здоров`ю. Заява зареєстрована за № 4800, що підтверджується відповідним талоном-повідомленням.

30.03.2026 адвокат Варода П.Б., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подав до Тернопільської обласної прокуратури заяву про вчинення кримінального правопорушення, у якій зазначив, що 29.03.2026 ОСОБА_2 незаконно заволоділа належними ОСОБА_1 особистими документами, а саме: паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, паспортом громадянина Польщі, військовим квитком, довідкою про зняття з військового обліку, посвідченням водія та мобільним телефоном.

02.05.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження за ч. 3 ст. 357 КК України за завою ОСОБА_1 за фактом заволодіння ОСОБА_2 належними йому паспортом громадянина України та паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

2. Норми права, які застосував суд

Частина 1 ст. 2 ЦПК України передбачає, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі за текстом – Закон).

За змістом п. 3, 4, 7, 14 ч. 1 ст. 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку та спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких, зокрема, колишнє подружжя.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до ч. 10 ст. 26 Закону у разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України.

Частиною 3 ст. 26 Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (ч. 4 ст. 26 Закону).

3. Оцінка доказів та мотиви, з яких виходить суд

Суд встановив, що між сторонами існували подружні відносини, які на теперішній час припинено.

Також суду доведено факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно заявниці у минулому, що підтверджується постановами Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12.05.2025, 14.10.2025 та 22.12.2025, які набрали законної сили.

Суд також враховує пояснення ОСОБА_1 , який не заперечував, що 24.04.2025 позбавив заявницю доступу до житла, хоча й пояснював такі дії конфліктом між сторонами щодо спільного майна. Наведене додатково підтверджує факт вчинення домашнього насильства економічного характеру.

Разом з тим сам по собі факт вчинення домашнього насильства у минулому не є безумовною підставою для видачі обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2019 в справі № 756/3859/19 зроблено висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у Кодексі України про адміністративне правопорушення та Кримінальному кодексі України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону рішення про видачу або відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Під оцінкою ризиків закон розуміє оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Отже, під час вирішення питання про видачу обмежувального припису суд повинен встановити не лише факт вчинення домашнього насильства у минулому, а й наявність на час розгляду справи реальної небезпеки його продовження або повторення. Рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження прав кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка щодо постраждалої особи.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 05.09.2019 у справі № 756/3859/19, відповідно до якої обмежувальний припис має превентивний характер та застосовується не як захід відповідальності за минулі дії, а виключно для запобігання ризикам майбутнього насильства.

Оцінюючи наявність таких ризиків, суд враховує, що постанова Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.04.2026 у справі № 607/6538/26 стосується вчинення домашнього насильства відносно повнолітньої дочки сторін ОСОБА_5 . Оскільки предметом розгляду у цій справі є питання наявності ризиків щодо заявниці ОСОБА_2 , зазначена постанова сама по собі не може свідчити про наявність актуальних ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства саме щодо заявниці.

Також суд приймає до уваги, що у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за ст. 126-1 КК України.

Разом з тим сам факт направлення обвинувального акта до суду не свідчить про винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Крім того, учасники справи не заперечували, що кримінальне провадження ґрунтується на тих самих фактах, які вже були предметом розгляду суду під час притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП. Відтак сама наявність кримінального провадження не свідчить про виникнення нових ризиків повторного домашнього насильства щодо заявниці.

При цьому будь-які заходи забезпечення у межах зазначеного кримінального провадження не застосовувалися та заявниця із відповідними клопотаннями до органу досудового розслідування не зверталася.

Також суд встановив, що останній підтверджений факт домашнього насильства відносно заявниці мав місце 09.11.2025, та за це правопорушення ОСОБА_1 постановою суду від 22.12.2025 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Суд критично оцінює посилання заявниці на події 29.03.2026 як на продовження домашнього насильства.

Так, із наданого талона-повідомлення вбачається, що 29.05.2026 заявниця повідомила органи поліції про те, що ОСОБА_1 нібито зірвав роботу кіоску на ринку «Київський». Однак наведені обставини самі по собі не свідчать про вчинення домашнього насильства, оскільки стосуються діяльності кіоску, який, зі слів ОСОБА_1 , є частиною їхнього спільного бізнесу, та не містять відомостей про вчинення по відношенню до заявниці дій фізичного, психологічного чи економічного насильства.

З другої заяви, поданої заявницею 29.05.2026, вбачається, що ОСОБА_2 повідомляла про систематичне домашнє насильство протягом року, посилаючись на події, які вже були предметом реагування правоохоронних органів та судового розгляду. Відомостей про нові конкретні випадки домашнього насильства після листопада 2025 року зазначена заява не містить.

Суд також враховує, що про події від 29.03.2026 заявниця повідомила правоохоронні органи лише 29.05.2026, тобто майже через два місяці після їх виникнення та безпосередньо напередодні звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису. Будь-яких пояснень причин такого тривалого зволікання матеріали справи не містять, що додатково ставить під сумнів доводи про існування невідкладної небезпеки для заявниці на момент звернення до суду.

Крім того, за результатами подій 29.03.2026 щодо ОСОБА_3 не складався протокол про адміністративне правопорушення за ст. 173-2 КУпАП та не ухвалювалися судові рішення про притягнення його до відповідальності за вчинення домашнього насильства.

Сам факт подання заявницею 29.05.2026 заяв до органів поліції та реєстрація таких заяв не підтверджують факт вчинення щодо неї домашнього насильства після листопада 2025 року та не можуть самі по собі свідчити про наявність ризиків для видачі обмежувального припису.

Суд також враховує пояснення ОСОБА_1 про те, що 29.03.2026 він приходив до місця роботи заявниці з метою повернення належних йому документів та мобільного телефону. Зазначені пояснення узгоджуються з поданою адвокатом Вародою П.Б. заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій ставилося питання щодо незаконного заволодіння заявницею особистими документами та мобільним телефоном ОСОБА_1 , а також із фактом внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Суд бере до уваги й те, що між сторонами тривалий час існує неврегульований спір щодо поділу майна подружжя, користування житловим будинком та іншими об`єктами спільної власності. Саме зазначені обставини, як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та показань свідка, є джерелом більшості конфліктів між сторонами.

При цьому сам факт існування конфліктів між колишнім подружжям не є тотожним факту вчинення домашнього насильства, оскільки конфлікт передбачає активну участь обох сторін та сам по собі не свідчить про наявність поведінки, яка підпадає під визначення домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_4 , суд зауважує, що його показання є належним засобом доказування та підлягають оцінці нарівні з іншими доказами у справі.

Суд критично оцінює показання свідка лише в частині заперечення фактів домашнього насильства у минулому, оскільки такі обставини спростовуються постановами суду, які набрали законної сили. Водночас показання свідка в частині того, що з березня 2026 року заявниця фактично не проживає у спірному будинку, узгоджуються з іншими встановленими у справі обставинами та не спростовані належними доказами. Також свідок повідомив, що під час розмови 01.06.2026 заявниця висловлювала вимоги щодо звільнення будинку та переходу ОСОБА_1 для проживання до квартири на АДРЕСА_5 .

Суд не вбачає підстав для відхилення показань свідка ОСОБА_4 лише з мотивів його родинних зв`язків із заінтересованою особою. Свідок був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, його показання є послідовними та узгоджуються з іншими встановленими обставинами справи, зокрема щодо існування між сторонами майнового спору та фактичного непроживання заявниці у спірному будинку.

Суд враховує, що останній підтверджений факт домашнього насильства відносно заявниці мав місце у листопаді 2025 року, нових підтверджених фактів домашнього насильства після цього не встановлено, сторони фактично не підтримують постійного спілкування, а надані докази свідчать переважно про наявність між ними майнового спору та взаємних претензій щодо користування спільним майном. Після листопада 2025 року відсутні судові рішення про вчинення щодо заявниці нових актів домашнього насильства, а події 29.03.2026 не отримали належного процесуального підтвердження саме в контексті вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства. Доказів переслідування заявниці, погроз на її адресу, нав`язливого спілкування чи інших дій, які б свідчили про реальну небезпеку повторного домашнього насильства, суду не надано.

Суд зауважує, що для видачі обмежувального припису недостатньо посилання на конфлікти між сторонами або на події, які мали місце у минулому. Вирішальним є встановлення на момент розгляду справи об`єктивно підтвердженої ймовірності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства. Таких доказів заявницею суду не надано.

За встановлених обставин суд дійшов висновку, що заявницею доведено факти вчинення домашнього насильства щодо неї у минулому, однак не доведено існування на час розгляду справи обґрунтованої ймовірності продовження чи повторного вчинення такого насильства у майбутньому.

ІІІ. Висновки суду щодо заявлених вимог

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що встановлені під час розгляду справи факти не свідчать про наявність реальних ризиків, визначених п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а відтак правові підстави для видачі обмежувального припису відсутні.

За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява

про видачу обмежувального припису є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись ст. 4, 76-82, 258, 259, 263-265, 273, 350-1 – 350-6, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У заяві ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису відмовити повністю.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Заявниця: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Представник заявниці: адвокат Чапаєва Ганна Миколаївна, місцезнаходження: вул. За Рудкою, буд. 33, офіс 609, м. Тернопіль.

Заінтересована особа: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Представник заінтересованої особи: адвокат Варода Павло Борисович, місцезнаходження: майдан Волі, буд. 4, м. Тернопіль.

Суддя І. В. Марциновська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua