Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №520/7396/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 червня 2026 року № 520/7396/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд визнати протиправними дії та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №710 від 26.02.2026 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 9483 гривень 87 копійок (з яких: нарахування – 6774,19 грн., ПДФО – 1219,35 грн., ЄСВ – 1490,32 грн.) та стягнення з ОСОБА_1 безпідставно отриманої додаткової винагороди в розмірі 9483,87 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуваним наказом командира військової частини НОМЕР_2 №710 від 26.02.2026 у спірній частині його зобов`язано повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 9483,87 грн, отримані як додаткова винагорода (зокрема: нарахування – 6774,19 грн, ПДФО – 1219,35 грн, ЄСВ – 1490,32 грн), та визначено їх як безпідставно набуте майно з подальшим їх стягненням. Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства та без наявності передбачених законом підстав для повернення отриманих коштів, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою від 06.04.2026 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому виклав заперечення проти позову, зазначивши, що оскаржуваний наказ командира військової частини НОМЕР_2 №710 від 26.02.2026 є законним та обґрунтованим. Відповідач вказує, що наказ прийнято на підставі висновків внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності військової частини, оформлених Аудиторським звітом від 05.02.2025 №535/29/1, яким встановлено факт безпідставного отримання позивачем додаткової винагороди у розмірі 9483,87 грн. На думку відповідача, наявні правові підстави для повернення зазначених коштів до державного бюджету як безпідставно набутого майна, у зв`язку з чим підстави для скасування спірного наказу відсутні. У зв`язку з викладеним відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, згідно якої підтримав свою позицію, викладену в позовній заяві.

Інші заяви по суті спору учасники не подавали.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом установлено, що в період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 йому здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення, до складу якого входила додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу у спірний період була нарахована та виплачена, зокрема, додаткова винагорода в загальному розмірі 9 483,87 грн, яка складалася з основної суми нарахування, а також обов`язкових податкових і обов`язкових платежів, а саме: податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 219,35 грн та єдиного соціального внеску у розмірі 1 490,32 грн.

Надалі 2 територіальним управлінням внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено внутрішній аудит фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_2 за період з 29.09.2023 по 31.10.2024, у ході якого досліджувались, зокрема, з питання правильності нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, у тому числі додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

За результатами проведеного аудиту складено Аудиторський звіт від 05.02.2025 №535/29/1, яким встановлено окремі випадки нарахування та виплати додаткової винагороди військовослужбовцям без належного документального підтвердження підстав для її виплати у визначеному розмірі.

Серед таких випадків аудитом зазначено і виплату позивачу ОСОБА_1 додаткової винагороди у сумі 9 483,87 грн, яку кваліфіковано як таку, що підлягає відшкодуванню як безпідставно виплачені кошти.

На підставі вказаного Аудиторського звіту командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026, яким, з метою усунення виявлених порушень фінансової дисципліни та реалізації висновків внутрішнього аудиту, передбачено заходи щодо відшкодування виявлених сум надмірно виплаченого грошового забезпечення, зокрема шляхом утримання з позивача ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 9 483,87 грн як безпідставно отриманої додаткової винагороди та їх подальшого повернення до доходу держави.

Надаючи правову оцінку спірних правовідносин суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Зазначений конституційний припис є імперативним і поширюється на всі рішення суб`єктів владних повноважень, у тому числі командирів військових частин при виданні наказів щодо майнових питань військовослужбовців.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців.

Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.

Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.

Порядок реалізації положень постанови № 168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.

Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Статтею 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що устатті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.

Досліджуючи матеріали справи суд ураховує, що спірний наказ №710 від 26.02.2026 прийнято відповідачем за результатами внутрішнього аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.

Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.

Аудиторський звіт, на який посилається відповідач, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.

Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.

У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди позивачу були відсутні правові підстави для її нарахування. Навпаки, з наданих доказів вбачається, що виплата здійснювалася у межах чинного на той час нормативного регулювання, на підставі відповідних наказів та розпорядчих документів уповноважених посадових осіб, які визначали порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Суд також звертає увагу, що відповідач не довів, у чому саме полягала протиправність дій позивача при отриманні коштів, чи мав позивач вплив на порядок їх нарахування, а також чи були встановлені факти подання ним недостовірних відомостей, приховування обставин або вчинення інших дій, спрямованих на незаконне отримання грошового забезпечення. Відсутність таких доказів виключає можливість покладення на позивача негативних майнових наслідків лише на підставі внутрішнього контрольного висновку.

Посилання відповідача на обов`язковість виконання рекомендацій внутрішнього аудиту суд оцінює критично, оскільки такі рекомендації мають внутрішньо-організаційний характер та спрямовані на вдосконалення управлінських процесів у межах військової частини. Вони не є нормативно-правовими актами та не можуть самостійно створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки фізичних осіб, у тому числі покладати обов`язок з повернення грошових коштів без відповідної законодавчо визначеної процедури.

Отже, спірний наказ у частині покладення на позивача обов`язку повернути грошові кошти фактично підміняє собою встановлену законом процедуру вирішення питання про наявність або відсутність підстав для стягнення коштів, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 19 Конституції України щодо дії органів державної влади виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.

Таким чином, оскаржуваний наказ у цій частині не ґрунтується на належних правових підставах, ухвалений без повного та всебічного встановлення всіх юридично значимих обставин справи, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

При цьому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині визнання дій відповідача протиправними, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази вчинення відповідачем самостійних дій, які виходять за межі його повноважень або прямо порушують права позивача поза межами прийняття оскаржуваного наказу.

Суд зазначає, що спірні правовідносини фактично зводяться до перевірки правомірності індивідуального акта — наказу командира військової частини №710 від 26.02.2026, а не до наявності окремих самостійних протиправних дій відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Отже, в межах спірних правовідносин ефективним способом захисту буде саме визнання протиправним та скасування спірного наказу у відповідній частині.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та скасування наказу.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 710 від 26.02.2026 в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути в дохід держави, в особі військової частини НОМЕР_2 , отримане ним майно (грошові кошти), набуте без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) в розмірі 9 483 гривень 87 копійок.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 05 червня 2026 року.

Суддя Олексій КОТЕНЬОВ