Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №440/11589/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/11589/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі по тексту - відповідач), відповідно до якого просить:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови у зарахуванні до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи вихователем яслі-садка з 01.07.2000 по 02.04.2001, період роботи бібліотекарем з 21.01.2003 по 01.06.2004 та наявність достатнього спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 01.08.2025 на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до стажу, що дає право призначення пенсії за вислугу років, період роботи вихователем яслі-садка з з 01.07.2000 по 02.04.2001, період роботи бібліотекарем з 21.01.2003 по 01.06.2004 та наявність достатнього спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 01.08.2025 на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи вихователем яслі-садка з 01.07.2000 по 02.04.2001, період роботи бібліотекарем з 21.01.2003 по 01.06.2004 та наявність достатнього спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 01.08.2025 на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

21.08.2025 за результатами автоматизованого розподілу позовну заяву передано судді Полтавського окружного адміністративного суду Канигіній Т.С.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 26-28/ зазначив, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області, як отримувач пенсії, не перебуває та жодного виду пенсії не отримує. 09.01.2025 позивачка звернулась із заявою про попередній розрахунок пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Тривалість стажу, зарахованого по вересень 2024 року, становить 35 років 11місяців 18 днів. Період роботи на посаді вихователя з 28.08.1992 по 02.04.2001 (запис №3-5 трудової книжки), до розрахунку страхового стажу враховано з 28.08.1992 по 30.06.2000, період з 01.07.2000 по 02.04.2001 не враховано, оскільки даний період не відображено у індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5), тобто за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня звітність за відповідний період. Додатково повідомляємо, що на звернення ОСОБА_1 від 16.06.2025, яке зареєстроване в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області 25.06.2025 за №10578/К-1600-25 з приводу зарахування до страхового стажу періоду з 01.07.2000 по 02.04.2001, надано відповідь за вих. №12235-10578/К-02/8- 1600/25 від 24.07.2025.

Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 24.12.2025 №623 у зв`язку із призначення судді Канигіної Т.С. на посаду судді Сьомого апеляційного адміністративного суду на підставі Указу Президента України від 13.12.2025 №954/2025, з урахуванням наказу голови Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 №69/10 про відрахування її зі штату суду, відповідно до розпорядження керівника апарату від 19.12.2025 №14/19 "Про здійснення повторного автоматизованого розподілу між суддями судових справ та матеріалів, які перебували в провадженні судді Канигіної Т.С.", призначено повторний автоматизований розподіл справи №440/11589/25.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24.12.2025 справу передано судді Ясиновському І.Г.

Ухвалою суду від 29 грудня 2025 року адміністративну справу №440/11589/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - прийняти до провадження. Розпочато розгляд справи спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з частиною третьою статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також – КАС України) у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При цьому, як визначено частиною другою статті 262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

09.01.2025 позивачка звернулась із заявою встановленої форми про попередній розрахунок пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” /а.с. 10/.

Як зазначено у відзиві на позов, заява опрацьовувалася за принципом екстериторіальності спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та спеціалістом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області. Тривалість стажу, зарахованого по вересень 2024 року, становить 35 років 11місяців 18 днів. Період роботи на посаді вихователя з 28.08.1992 по 02.04.2001 (запис №3-5 трудової книжки), до розрахунку страхового стажу враховано з 28.08.1992 по 30.06.2000, період з 01.07.2000 по 02.04.2001 не враховано, оскільки даний період не відображено у індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5), тобто за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня звітність за відповідний період.

Про що позивача повідомлено листом від 18.02.2025 №2995-1501/К-02/8-1600/25, а також зазначено, що підтвердити період роботи у вищевказаному закладі можливо шляхом падання документів, передбачених Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. Обчислення стажу роботи як працівника освіти для визначення права на пенсію за вислугу років не здійснювалось, оскільки заявником не було конкретизовано це питання в заяві від 09.01.2025. У ході розгляду звернення від 21.01.2025 проведено умовний розрахунок та встановлено, що у заявника відсутній спеціальний стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 тривалістю 26 років 6 місяців /а.с. 11/.

20.02.2025 позивач звернулась із заявою, відповідно до якої просила повідомити та підтвердити її право на звернення за призначенням їй пенсії за вислугою років у поточному році як працівнику освіти відповідно переліку вищевказаних посад її трудової діяльності, включаючи посади вчителя початкових класів, вихователя у дитячому садку та бібліотекаря /а.с. 12/.

Листом від 06.03.2025 №1600-0217-8/17761 відповідач повідомив, що згідно з наданими копіями документів до звернення від 20.02.2025 та заяви про попередній розрахунок пенсії від 09.01.2025, з урахуванням даних персоніфікованого обліку, які містяться в підсистемі Пенсійного фонду України "Призначення та виплати пенсій" управлінням проведено умовний розрахунок наявного страхового стажу для визначення права на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти. Тривалість загального страхового стажу, умовно зарахованого по 31.01.2025, становить 36 років 3 місяці 18 днів. Тривалість стажу за вислугу років, умовно зарахованого 01.10.2017, становить 22 роки 6 місяців 25 днів. Оскільки Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 передбачені бібліотеки як заклади освіти. У розрахунок за вислугу років не включено період роботи з 21.01.2003 по 01.06.2004 на посаді бібліотекаря клубу у військовій частині. Крім того, у розрахунок стажу не включено період роботи з 01.07.2000 по 02.04.2001, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування /а.с. 13/.

Також позивач 16.06.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про зарахування до її стажу періоду з 01.07.2000 по 02.04.2001, як загального так і спеціального (працівники освіти), до якої додано відповідь галузевого архіву МО України.

Листом від 24.07.2025 №12235-10578/К-02/8-1600/25 відповідачем повідомлено позивачу наступне. За даний час за даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня звітність на ОСОБА_1 як застраховану особу за період з 01.07.2000 р. по 02.04.2001 р. Пенсійний фонд України забезпечує ведення Реєстру застрахованих осіб відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.04.2018 за № 476/31928 (далі Положення). Джерелом формування реєстру застрахованих осіб, який ведуть органи Пенсійного фонду, є персоніфіковані відомості про застрахованих осіб, що подаються страхувальником, у складі звітності до органів Державної податкової служби України, та за період 1998 - 2010 роки до органів Пенсійного фонду України. Відповідальність щодо правильності подання звітності покладено законодавством на страхувальників-роботодавців. Для вирішення питання щодо відсутності або коригування звітних даних за 2000 - 2001 роки, необхідно звернутися до роботодавця, з яким заявник на той час перебували у трудових відносинах. При цьому відомості про застрахованих осіб та звіти щодо сум нарахованих страхових внесків за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою страхувальника-роботодавця. Відповідно до Положення у разі припинення діяльності страхувальника зміни та уточнення до Реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, поданих правонаступником. Якщо припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника здійснено без визначення правонаступника, зміни та уточнення до Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили /зв.а.с. 83-84/.

Вважаючи свої права порушеними протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В силу вимог статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення», звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Як визначено пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 09.12.2012) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 за № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» - статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено у новій редакції, у тому числі і пункт "е", за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Дані зміни набрали чинності 01.04.2015.

Законом України від 24 грудня 2015 року за № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01 січня 2016 року; далі за текстом - Закон №911-VIII) у пункті «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова "незалежно від віку" замінено словами та цифрами "після досягнення 55 років". Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.

Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до частин першої, другої, статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною першою статті 21 Закону № 1058-IV установлено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Наведеними правовими нормами визначено обов`язок роботодавця щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески (персоніфікованих відомостей про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб), правила зарахування органами Пенсійного фонду відповідних періодів до страхового стажу у цілях призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 19 частини другої статті 64 Закону № 1058-IV, виконавча дирекція Пенсійного фонду зобов`язана вести відповідно до законодавства реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та у складі цього реєстру - реєстр платників страхових внесків до солідарної системи пенсійного страхування.

Суд зауважує, що предметом спору є відмова у зарахуванні до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, період роботи вихователем яслі-садка з 01.07.2000 по 02.04.2001, період роботи бібліотекарем з 21.01.2003 по 01.06.2004, що, на думку позивача, породжують підстави для висновку про наявність достатнього спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 01.08.2025 на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Проте таке зарахування відбувається лише при призначенні (перерахунку) пенсії, з яким позивач до пенсійного органу не зверталася. В свою чергу, пенсійний орган не відмовляв їй у зарахуванні періоду з листопада 2019 по грудень 2022 до страхового стажу при призначенні пенсії.

Суд наголошує, що всі долучені до матеріалів справи звернення позивача вмотивовані лише наміром у майбутньому звернутись до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного встановлено, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Так, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, та невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України та статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття рішення встановлює, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).

З урахуванням викладеного, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних чи права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

У зв`язку з викладеним, суд вважає передчасними зазначені вимоги позивача та такими, що заявлені на майбутнє, що не відповідає завданням та принципам адміністративного судочинства та, у свою чергу, обумовлює відмову у задоволені позовних вимог.

Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, остання не позбавлена права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, суд зазначає, що вищевказані позовні вимоги не підлягають захисту судом і у їх задоволенні слід відмовити у зв`язку з передчасністю їх заявлення.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи все викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні у зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 КАС України,

У Х В А Л И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, буд.34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Ясиновський