Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №440/9812/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/9812/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (надалі по тексту - Північно-Східного МУЛМГ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавська міська рада (надалі по тексту - відповідач, Полтавська МР), в якій просить:

визнати протиправним та скасування рішення шістдесят восьмої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель» від 28.03.2025 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельні ділянки, які розташовані на території Полтавської міської ради Полтавського району Полтавської області;

зобов`язати Полтавську міську раду повторно розглянути на сесії Полтавської міської ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 №812-ВС-23 та від 28.12.2023 № 02-28/1027, прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначено про протиправність рішення шістдесят восьмої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель» від 28.03.2025 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельні ділянки, які розташовані на території Полтавської міської ради Полтавського району Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшли додаткові пояснення представника Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, відповідно до яких Північно-Східне міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (далі - Управління) зверталося з поданням від 23.11.2023 №812-ВС-23 та від 28.12.2023 № 02-28/1027 до Полтавської міської ради стосовно прийняття рішення про віднесення земель до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст. 57-1 Земельного кодексу України, але Полтавська міська рада, відмовила у віднесенні вказаних земель до самозалісених - підстав не навела, не мотивувала належним чином свою позицію, чим порушила принципи обґрунтованості рішень органу місцевого самоврядування /а.с. 143-144/.

Ухвалою суду від 05 серпня 2025 року заперечення представника Полтавської міської ради проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

До суду надійшов відзив на позовну заяву з додатками /а.с. 148-152/, відповідно до якого представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Наголошено, що інформації про проведення інвентаризації самозалісених ділянок на території Полтавської області на виконання вимог Закону №2321-IX, суду позивачем не надано. Разом з тим, 27 липня 2023 року в приміщенні Полтавської військової (обласної) облдержадміністрації відбулась нарада у заступника начальника Полтавської військової (обласної) адміністрації Бруслака О., з питання щодо забезпечення Указу та Рішення РНБОУ, що позивачем не заперечується. Зокрема, позивач на сторінці 6 позову вказує на те що у Списку осіб, які брали участь у НАРАДІ (далі – Список до наради) приймав участь представник відповідача – перший заступник міського голови Пархоменко В.О. За наслідками НАРАДИ складено Доручення (додається), з пункту 1 якого вбачається, що в термін до 30.10.2023 доручається: Олейникову С.О.- директору Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації (узагальнення), Романову Д.В. – начальнику Полтавської районної військової адміністрації, Лєдніку О.В. - начальнику Кременчуцької районної військової адміністрації, Дяківничу В.А. – начальнику Миргородської районної військової адміністрації, Сіряченко С.М. – начальнику Лубенської районної військової адміністрації – забезпечити з урахуванням безпекової складової, спільно з постійними лісокористувачами та органами місцевого самоврядування на відповідних адміністративних територіях проведення обстеження з виявлення самозалісених та придатних для створення нових лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з формуванням відповідної інформації в розрізі місцевих територіальних громад та їх направлення до Департаменту екології та природних ресурсів ПОВА з метою узагальнення та інформування Слобожанського лісового офісу ДП «Ліси України». Також, із Доручення вбачається, що для проведення обстеження з виявлення самозалісених та придатних для створення нових лісів земельних ділянок державної та комунальної форм власності з формуванням відповідної інформації в розрізі місцевих територіальних громад, саме органи виконавчої влади до 30.10.2023. Натомість, як вбачається із Доручення, інформація на Нараді для представника відповідача, на яку позивач посилається як доказ, носила для відповідача інформаційний характер та мала на меті участь в майбутньому відповідача в межах повноважень у реалізації положень Указу та Рішення РНБОУ, при умові та на стадіях виконання вищевказаними представниками органів виконавчої влади Указу та Рішення РНБОУ в порядку передбаченому Дорученням представника державного органу влади, яке визначало які етапи та алгоритм дії мали бути проведені з метою реалізації цих нормативно-правових актів.

Також, до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник Полтавської окружної прокуратури просив задовольнити позовні вимоги, наголошуючи на раніше наведених аргументах /а.с. 195-199/.

У запереченні на відповідь на відзив представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, наголошував на раніше наведених аргументах /а.с.203-205/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності невирішених клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства до Полтавської міської ради скеровано подання щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених від 23.11.2023 № 812- ВС-23, згідно з яким за ідентифікацією на території Полтавської міської територіальної громади виявлено 551 самозалісену ділянку площею 2538,49 га /а.с. 40-53/. До вказаного подання додано інформацію про місце розташування цих самозалісених ділянок, перелік ідентифікованих самозалісених ділянок, схему розташування земельної ділянки

Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства направлено Полтавській міській територіальній громаді подання від 28 грудня 2023 року №02-28/1027, у якому зазначено, що управлінням здійснено аналіз земельних ділянок на території Полтавської міської територіальної громади Полтавського району Полтавської області та виявлено самозалісені земельні ділянки комунальної власності, з кадастровими номерами: 5324080700:00:013:0014 площею 1,0296 га; 5324081400:00:022:0002 площею 9,1673 га. Керуючись вимогами частини і статті 57-1 Земельного кодексу України, запропоновано прийняти рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених згідно чинного законодавства /а.с. 54-56/. До подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 28 грудня 2023 року №02-28/1027 було додано викопіювання самозалісеної земельної ділянки площею 1,0296 га кадастровий номер 5324080700:00:013:0014 та викопіювання самозалісеної земельної ділянки площею 9,1673 га. кадастровий номер 5324081400:00:022:0002.

28.03.2025 Полтавською міською радою прийнято рішення «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель», яким відмовлено Північно-Східному МУЛМГ у віднесенні земельних ділянок сільськогосподарського призначення площею 1,0296 га з кадастровим номером 5324080700:00:013:0014 та площею 9,1673 га з кадастровим номером 5324081400:00:022:0002 (земельні ділянки запасу (код згідно з КВЦПЗ - 16.00), що знаходяться у комунальній власності Полтавської міської територіальної громади Полтавського району Полтавської області; земельних ділянок орієнтовною площею 2538,49 га (земельні ділянки запасу (код згідно з КВЦПЗ - 16.00), що знаходяться на території Полтавської міської територіальної громади Полтавського району Полтавської області - до самозалісених земель /а.с. 21-22/.

Вважаючи протиправним рішення шістдесят восьмої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель» від 28.03.2025 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельні ділянки, які розташовані на території Полтавської міської ради Полтавського району Полтавської області, Заступник керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках (пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України).

Частина третя статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) визначає виключні випадки такого представництва прокурором інтересів держави в суді:

- у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Прокурор, відповідно до частин третьої та четвертої статті 53 КАС України, звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Тобто прокурор може представляти інтереси держави в адміністративній справі, якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист цих інтересів, а також у разі відсутності такого органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16).

Таке звернення прокурора до суду узгоджується з принципами верховенства права, викладеними у Рекомендації CM/Rec (2012) 11 Ради Європи «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції» (The role of public prosecutors outside the criminal justice system Recommendation CM/Rec(2012)11 adopted by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 19 September 2012 and explanatory memorandum), які допускають участь прокурора у судових провадженнях поза межами кримінального процесу, якщо це необхідно для захисту суспільних інтересів і не порушує права сторін.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому бездіяльність не обмежується лише незверненням до суду - вона включає також невжиття будь-яких інших належних заходів для усунення порушення, відновлення порушених прав чи запобігання настанню негативних наслідків.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 53 КАС України, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У такому разі прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Подібну правову позицію сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 та Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09 жовтня 2023 року у справі № 640/4637/21, від 06 серпня 2024 року у справі № 160/17086/23 щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Також Верховний Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025, визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

У пунктах 3 та 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України також зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього Рішення Суд також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У справі, що розглядається, зверненню Прокурора до суду передувало отримання відповіді Північно-Східного МУЛМГ (лист від 12 вересня 2024 року № 55-75-138991вих-24), в якому просило прокуратуру вжити відповідні заходи представництва інтересів держави у суді /а.с. 33-37/.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Такий правовий підхід є застосовним до обставин цієї справи, де, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутися до суду через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду уповноваженого органу (у цій справі Північно-Східного МУЛМГ) з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства, свідчить про те, що зазначені органи неналежно виконують свої повноваження щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового господарства.

Таким чином, на момент звернення Прокурора до суду з цим позовом, Північно-Східне МУЛМГ фактично не здійснювали захист інтересів держави у судовому порядку, що є підставою для представництва прокурором законних інтересів держави відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Предметом спору в цій справі є визначення правового статусу земельних ділянок як самозалісених, тобто ділянок площею понад 0,5 гектара (за винятком земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), що повністю або частково вкриті лісовою рослинністю, яка виникла природним шляхом, відповідно до визначення, наведеного у частині дванадцятій статті 1 ЛК України.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 57-1 ЗК України віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.

З 10 липня 2022 року редакція статті 36 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» передбачає проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою для виявлення самозалісених ділянок та використання цієї інформації для прийняття органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування рішень про передачу в постійне користування державним та комунальним лісогосподарським підприємствам самозалісених ділянок.

Кабінету Міністрів України, згідно з абзацом 2 підпункту 2 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», надається розпорядження «провести інвентаризацію самозалісених ділянок та вжити заходів щодо забезпечення ведення лісового господарства на цих ділянках».

Держлісагентство є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства (пункт 1 Положення № 521), здійснює державне управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин) (підпункт 4 пункту 4 Положення № 521); здійснює моніторинг лісів та приймає рішення про віднесення лісів до відповідної категорії (підпункти 8-9 пункту 4 Положення № 521).

Держлісагентство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення № 521).

Завданням Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства у сфері лісового та мисливського господарства на території декількох адміністративно-територіальних одиниць, визначених Держлісагентством (пункт 3 Положення № 404), організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та облік лісів, здійснює моніторинг лісів, підготовку та подання матеріалів до Держлісагентства для прийняття рішень у межах його компетенції (пункт 4 Положення № 404).

Водночас абзац 3 частини другої статті 57-1 ЗК України передбачає, що рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної приймається органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування на підставі подання територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, яким є відповідне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства.

Таким чином, саме на міжрегіональні управління покладено обов`язок ініціювати процедуру віднесення земельних ділянок до самозалісених шляхом підготовки та направлення матеріалів (подань), що є обов`язковою передумовою для прийняття рішення органом місцевого самоврядування.

Обов`язок ініціювати віднесення земель до самозалісених додатково підтверджується також завданнями, покладеними на територіальні органи протокольним рішенням колегії Держлісагентства від 28 вересня 2023 року № 8.

При цьому, як наголошено Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі № 440/15055/24, обов`язок органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах полягає не у виборі доцільності реагування на подання, а у дотриманні визначеної законом процедури його розгляду та прийнятті рішення за результатами такого розгляду відповідно до статті 57-1 ЗК України. Водночас оцінка відповідності конкретних земельних ділянок критеріям самозалісених здійснюється органом місцевого самоврядування під час такого розгляду.

ЛК України, ЗК України, Положення № 521 та № 404 прямо не визначають повноваження Держлісагентства чи Міжрегіональних управлінь лісового та мисливського господарства звертатися до суду з позовами до органу місцевого самоврядування у разі неприйняття рішення про віднесення земельних ділянок до категорії самозалісених.

Проте, відповідно до статті 28 Закону № 3166-VI, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу судів на те, що положеннями нормативно-правових актів, які визначають організацію та діяльність центральних органів виконавчої влади, не можуть встановлюватися конкретні предмети і підстави позовів, з якими відповідний уповноважений орган має право звертатися до суду. Визначення у таких підзаконних актах вичерпного переліку позовних вимог об`єктивно призвело б до неправомірного обмеження повноважень органу у виборі належного способу захисту та фактичного унеможливлення реалізації покладеного на нього обов`язку щодо забезпечення судового захисту інтересів держави. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі № 912/9/20 та від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19.

Держлісагентство як центральний орган виконавчої влади реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а Міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства як територіальні органи Держлісагентства діють від його імені та в межах наданих повноважень, безпосередньо реалізуючи державну політику на місцях.

Територіальні органи Держлісагентства формують подання, яке, відповідно до абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, є підставою для ухвалення органом місцевого самоврядування рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісеної.

У сфері збереження лісового фонду та самозалісених земель право Держлісагентства та його міжрегіональних управлінь на звернення до адміністративного суду випливає з їхніх публічно-владних (контрольних) повноважень і є належним способом захисту суспільного інтересу.

Така можливість кореспондується з вимогами абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України, який покладає на органи місцевого самоврядування обов`язок приймати рішення на підставі подання відповідного територіального органу у сфері лісового господарства.

Обов`язковий характер процедури віднесення земельної ділянки до самозалісеної випливає зі змісту частини другої статті 57-1 ЗК України, де використано формулювання "здійснюється", а не "може здійснюватися". Тобто після отримання подання від територіального органу Держлісагентства орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

При цьому роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, який володіє необхідною експертизою для визначення, чи відповідає земельна ділянка критеріям самозалісеної.

Така процедура забезпечує виконання державної екологічної політики щодо збереження та раціонального використання лісових ресурсів, затвердженої Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року», а також реалізацію вимог Закону України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", спрямованих на збільшення лісистості території України.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03.02.2026 у справі № 440/15055/24.

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР визначає, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання регулювання земельних відносин (пункт 34 частини першої).

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення про віднесення земельних ділянок до самозалісених є актом розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, який приймається на пленарному засіданні обговорення більшістю депутатів від загального складу сільської, селищної, міської ради, відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР.

Таким чином, рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених має прийматися на пленарному засіданні сесії Полтавської МР.

Контроль за виконанням повноважень органів місцевого самоврядування щодо віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених здійснюється у межах компетенції Держлісагентством та його територіальними органами, які, діючи від імені держави, можуть ініціювати звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування з метою забезпечення реалізації вимог абзацу 3 частини другої статті 57-1 ЗК України.

Полтавська МР у відзиві на позов посилалась на те, що Північно-Східне МУЛМГ ініціювало переведення земельних ділянок без наданням даних щодо характеристик залісення, зокрема, про реальну площу лісової рослинності по кожній окремій земельній ділянці тощо.

Однак такі аргументи не можуть бути підставою для невиконання органом місцевого самоврядування процедурного обов`язку розглянути подання на пленарному засіданні сесії ради. Якщо депутати Полтавської МР вважають, що подання містить недостовірні відомості або що певні земельні ділянки не відповідають критеріям самозалісених, рада має право відхилити подання шляхом прийняття відповідного рішення з обґрунтуванням, що побудоване на конкретних відомостях стосовно встановлених розбіжностей.

В свою чергу покликання на передчасність звернення спеціально уповноваженого та компетентного органу з поданнями, тобто до отримання результатів доручення, складеного за результатами наради, проведеної 27 липня 2023 року, судом оцінюються критично з огляду на наступне.

Всупереч встановленим таким дорученням строків, доказів здійснення будь-яких заходів виконавцями такого доручення, у тому числі відповідачем, до матеріалів даної справи не надано, як і доказів звернення відповідача до таких виконавців стосовно проведених заходів та стану виконання доручення.

Крім того, суд наголошує, що предметом судового контролю у цій справі є дотримання Полтавською міською радою процедури реагування на подання територіального органу у сфері лісового господарства, а не оцінка правильності або помилковості фахових висновків, викладених у такому поданні.

Північно-Східне МУЛМГ як територіальний орган Держлісагентства володіє спеціальними знаннями та компетенцією у сфері лісового господарства; до завдань міжрегіональних управлінь належить організація ведення лісовпорядкування, забезпечення ведення державного лісового кадастру та обліку лісів, здійснення моніторингу лісів (пункт 4 Положення № 404).

Тому висновки Північно-Східного МУЛМГ, оформлені у формі подання, про те, які земельні ділянки відповідають критеріям самозалісених, ґрунтуються на фаховій оцінці відповідного уповноваженого органу і не можуть бути довільно відхилені органом місцевого самоврядування без належного обґрунтування та прийняття відповідного рішення.

Нормативним актом, який регулює відповідне питання є Порядок інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №476 (далі Порядок №476).

Пунктом 2 такого Порядку визначено, що інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Положенням №404 закріплено, що Управління та його посадові особи в межах своїх повноважень мають право:

- залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань вчених і фахівців, спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками), представників інститутів громадянського суспільства;

- одержувати в установленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб, а також громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на них завдань;

- проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для запобігання порушенням у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також у галузі мисливського господарства та полювання.

Слід зазначити, що алгоритм віднесення залісених земельних ділянок до самозалісених передбачає:

ідентифікацію самозалісених земельних ділянок за допомогою картографічних матеріалів і натурних обстежень;

направлення подання органом центральної виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства до територіальної громади;

віднесення заліснених земельних ділянок до категорії самозалісених органом місцевого самоврядування;

прийняття рішення про передачу самозалісених ділянок до лісового фонду лісокористувачів або створення спеціального підрозділу територіальними громадами для забезпечення ведення лісового господарства на цих землях.

Виходячи з вищевикладеного, а також зважаючи на роль органу місцевого самоврядування у процедурі віднесення земельних ділянок до самозалісених, що полягає у формалізації рішення, прийнятого на основі фахового висновку спеціалізованого органу у сфері лісового господарства, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач, який є суб`єктом владних повноважень, витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, не поніс, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури Полтавської області (вул. Антона Грицая, буд.1, м. Полтава, 36020) в інтересах держави в особі Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Григорія Сковороди, буд.86, м. Харків, 06057, ідентифікаційний код 45139951) до Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 24388285) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасування рішення шістдесят восьмої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради «Про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених земель» від 28.03.2025 щодо відмови у віднесенні до самозалісених ділянок земельні ділянки, які розташовані на території Полтавської міської ради Полтавського району Полтавської області.

Зобов`язати Полтавську міську раду повторно розглянути на сесії Полтавської міської ради подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.11.2023 №812-ВС-23 та від 28.12.2023 № 02-28/1027, прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельних ділянок комунальної власності до самозалісених у порядку, визначеному ч. ч. 2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Ясиновський