Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №380/18884/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 рокусправа № 380/18884/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорта від 20.01.2025 року ОСОБА_1 про звільнення останнього з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та неприйняття рішення за результатами розгляду у встановлений законом строк;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 20.01.2025 року ОСОБА_1 про звільнення останнього з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту.

Представник позивача в обґрунтування позову зазначив, що 20.01.2025 року позивач скерував на ім`я командування військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби за сімейними обставинами, а саме відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, та долучено до рапорта усі необхідні підтверджуючі документи про право на звільнення з військової служби за сімейними обставинами. Ствердив, що командуванням ОСОБА_1 проявлено протиправну бездіяльність щодо розгляду вказаного рапорту та прийняття рішення про його звільнення з військової служби. Тому, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 22.09.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 22.09.2025 надіслано відповідачу у його електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» 23.09.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у матеріалах справи.

Відповідач заяви про визнання позову чи відзиву на позовну заяву в строки, передбачені ст. 261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надав, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін повідомлений належним чином.

Суд вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 20.01.2025 року подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що потребує постійного догляду, а інші особи окрім нього не можуть здійснити такий догляд - відсутні. Долучив до рапорта такі документи: нотаріально засвідчені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_1 , нотаріально засвідчені копії паспорта та РНОКПП ОСОБА_2 , нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , нотаріально засвічену копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 031200, нотаріально засвідчена копію медичного висновку ЛКК від 14.01.2025 № 1, виданого ТОВ «Клініка сімейної медицини БІХЕЛСІ» м. Львова, нотаріально засвідчена копію повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_1 , копію обліково-послужної карти серії МИ № 002313 ОСОБА_1 та копію виписки із медичної картки амбулаторного хворого ОСОБА_1 .

Відповідно до медичного висновку ЛКК від 14.01.2025 № 01 ОСОБА_2 за станом здоров`я не здатна до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду на період стаціонарного та відновного лікування.

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 031200 ОСОБА_2 встановлено інвалідність другої групи.

Представник позивача 29.01.2025 звернувся до відповідача із адвокатським запитом.

Відповідач у відповіді на адвокатський запит від 17.02.2025 № 2018 вказав, що серед документів, долучених до рапорта, відсутній Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки та висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді, передбачені пунктом 26 додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (зі змінами).

Зазначив, що в ході опрацювання рапорта встановлено, що з 20.11.2024 солдат ОСОБА_3 облікований у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив військову частину. Виходячи з викладеного рапорт солдата ОСОБА_4 про звільнення з військової служби не задоволений. Звільнення військовослужбовця з військової служби можливе лише після повернення з самовільного залишення військової частини до місця несення служби, поновлення на військовій службі та долучення всіх необхідних документів, які підтверджують підстави для звільнення з військової служби.

Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 обстежено умови проживання матері позивача та складено Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 09.05.2025.

Актом встановлено родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд (утримання). Спорідненість ОСОБА_2 першого ступеня встановлено з:

ОСОБА_1 - син;

ОСОБА_5 - чоловік (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 );

ОСОБА_6 - батько (помер у 1983 р.);

ОСОБА_7 - мати (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Спорідненість ОСОБА_2 другого ступеня з:

ОСОБА_8 - брат (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 );

ОСОБА_9 - брат (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Інформація про спорідненість третього ступеня - відсутня.

Обстеження проведено за адресою АДРЕСА_1 .

За результатом обстеження встановлено, що інших осіб першого або другого ступеня споріднення, крім зазначених вище, які можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 (яка є особою з інвалідністю ІІ грнупи) не встановлено.

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.05.2025 № 6570 Акт обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_2 надіслано засобами СЕДО та засобами фельд`єгерсько-поштового зв`язку до військової частини НОМЕР_3 13.05.2025 вих. № 61014.

Представник позивача 04.06.2025 звернувся до відповідача із адвокатським запитом.

Відповідач у відповіді на адвокатський запит від 15.06.2025 № 1/5979 вказав, що постійний догляд - це систематична допомога людині, яка через свій фізичний або психічний стан не може самостійно здійснювати повсякденні дії.

Вказав, що згідно медичного висновку ТзОВ «Клініка сімейної медицини БІХЕЛСІ» від 14.01.2025 № 01 ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду лише на період стаціонарного та відновного лікування, який їй може забезпечити персонал установ, де вона проходитиме таке лікування.

Потреба в сторонньому догляді на постійній основі документально не підтверджена.

Вказав, що з 20 листопада 2024 року солдат ОСОБА_3 облікований у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив розташування військової частини. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без його присутності, діючими нормативними документами не передбачене, окрім випадків виключення зі списків у зв`язку з набуттям законної сили обвинувальним вироком суду. Для вирішення питання звільнення з військової служби запропонував позивачу припинити протиправні діяння та повернутися до виконання обов`язків військової служби.

Позивач не погоджується із бездіяльністю відповідача, щодо розгляду рапорта та прийняття рішення про його звільнення з військової служби, тому звернувся до суду із цим позовом.

Суд при вирішенні спору по суті керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в умовах воєнного стану.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини 6 статті 2 цього Закону № 2232-XII, одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону № 2232-ХІІ, до якої кореспондує підпункт «г» пункту 2 частини 4 цієї статті, передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац п`ятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII).

Згідно з частиною 7 статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Порядок № 1153).

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.

Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, зокрема, передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини п5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення № 1153/2008).

За змістом статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 серпня 2024 року за № 1214/42559) затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі - Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І Порядку № 531).

З питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника) (пункт 2 розділу І Порядку № 531).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації (пункт 1 розділу ІІ Порядку № 531).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку № 531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 531).

Пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Системний аналіз наведених норм вказує, що бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби виражається у формі письмового звернення рапорта, до якого додаються документи, що підтверджують підстави звільнення. Такий рапорт повинен бути розглянутий командуванням військової частини, до якої зараховано військовослужбовця, що виявив бажання звільнитися з військової служби, із ухваленням відповідного рішення за результатами його розгляду або наказу по особовому складу про звільнення з військової служби, або відмови в задоволенні рапорту.

Як слідує з матеріалів справи, позивач 20.01.2025 року подав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що потребує постійного догляду, а інші особи окрім нього не можуть здійснити такий догляд - відсутні.

До вказаного рапорта позивач додав пакет документів, які на його переконання, підтверджують підставу для звільнення з військової служби, зазначену в рапорті.

Таким чином, позивач подав рапорт «по команді» до Військової частини НОМЕР_1 із клопотанням про його звільнення з військової служби з обґрунтуванням підстав такого звільнення та наданням доказів поважності причин звільнення.

Проте, відомостей про те, що відповідачем був розглянутий такий рапорт, матеріали справи не містять.

Лише у відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 17.02.2025 № 2018 та від 15.06.2025 № 1/5979, повідомив представника позивача про те, що з 20 листопада 2024 року солдат ОСОБА_3 облікований у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що самовільно залишив розташування військової частини. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без його присутності, діючими нормативними документами не передбачене, окрім випадків виключення зі списків у зв`язку з набуттям законної сили обвинувальним вироком суду. Для вирішення питання звільнення з військової служби запропонував позивачу припинити протиправні діяння та повернутися до виконання обов`язків військової служби.

З наведеного слідує, що рапорт позивача по суті відповідачем розглянутий не був.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини 5 статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

В той же час, відповідачем не надано жодних доказів, що стосовно позивача внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на день звернення позивача з рапортом про звільнення.

Тому, суд критично оцінює покликання відповідача, викладене у відповідях на адвокатський запит, на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з підстави самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути рапорти військовослужбовця та вирішити порушені у них питання відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд зауважує, що ані Положення № 1153/2008, ані будь-який інший нормативно правовий акт не передбачають можливості залишити рапорт військовослужбовця без розгляду, не надаючи на нього відповіді по суті заявлених питань.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

Принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 липня 2025 року у справі № 580/6020/22.

Безпідставна відсутність позивача на службі в умовах воєнного часу жодним чином не нівелює обов`язок командування відповідача належним чином здійснювати свої обов`язки щодо видання наказу про звільнення чи обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту в разі відсутності підстав для такого звільнення.

Суд звертає увагу, що в межах цієї справи суд не надає оцінку наявності або відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, оскільки суб`єктом владних повноважень відповідне рішення ще не прийнято.

Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 342/158/17 від 17 квітня 2019 року суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Отже, суд встановив, що відповідач не розглянув рапорт позивача від 20 січня 2025 року про звільнення з військової служби по суті, відповідно, й не ухвалив ні вмотивованого рішення щодо відмови у задоволенні рапорту, ні видав наказ про звільнення з військової служби.

Тож у спірних правовідносинах відповідач, як суб`єкт владних повноважень, утримався від ухвалення рішення, що входить до його виключної компетенції.

Згідно із загальними засадами права дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Своєю чергою, відсутність належно оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи рішення про відмову в його звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нерозгляді по суті рапорта позивача від 20 січня 2025 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорта від 20.01.2025 року ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та неприйняття рішення за результатами розгляду у встановлений законом строк.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 20.01.2025 року ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти рішення за результатами розгляду рапорта.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Р.П. Качур