Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №380/7775/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/7775/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні із червня 2023 року по червень 2025 року включно розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із червня 2023 року по червень 2025 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 відповідно, із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Позивач посилається на те, що під час проходження військової служби, зокрема у період з серпня 2020 року до часу звільнення – у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідач нараховував їй грошове забезпечення у заниженому розмірі. Зазначає, що з червня 2023 року по червень 2025 року включно посадовий оклад та оклад за військовим званням, а похідно від них – інші щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані щорічні основні відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні, обчислювались із використанням сталої розрахункової величини 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Указує, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення у законодавчо встановленому розмірі відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Вважаючи у зв`язку із цим свої права на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів відповідно до чинного законодавства. Зазначає, що згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 грн. На думку відповідача, він був зобов`язаний застосовувати чинний підзаконний акт і не наділений правом виходити за його межі, а тому протиправна складова у його діях відсутня. Окремо відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду, обчислюючи тримісячний строк за ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України з дня, наступного за днем повного розрахунку при звільненні. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 27.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу, зокрема у період з серпня 2020 року по 05.06.2025 – у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії – кухаря відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06.06.2025 №822-ОС, ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 05.06.2025.

Як видно з особистих карток грошового забезпечення, у період з червня 2023 року по червень 2025 року включно грошове забезпечення позивача, зокрема посадовий оклад та оклад за військовим званням, нараховувались із використанням розрахункової величини 1762 грн. Із зазначених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у відповідному відсотковому відношенні обчислювались інші щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення, а також грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані щорічні основні відпустки за 2022, 2024, 2025 роки та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Уважаючи протиправними дії відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення та похідних від нього виплат виходячи з розрахункової величини 1762 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до п.1 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Наслідком скасування вказаних змін стало відновлення первинної редакції п.4 Постанови №704 (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Враховуючи викладене, з 29.01.2020 чинною є редакція п.4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».

Надалі, 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі – Постанова №481), пунктом 2 якої внесені зміни до п.4 Постанови №704 шляхом викладення абз.1 в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023, тобто з цієї дати Кабінет Міністрів України запровадив сталу розрахункову величину 1762,00 грн замість прив`язки до прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня календарного року.

Проте рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704.

Оскільки спірний період у цій справі (з червня 2023 року по червень 2025 року включно) повністю охоплюється часом дії п.4 Постанови №704 у редакції Постанови №481, оцінюючи правомірність дій відповідача, суд враховує правову позицію, сформульовану Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24. Указаною постановою Верховний Суд відступив від висновків, раніше викладених у постановах від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25 про те, що з дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) та протягом усього періоду її дії (до 18.06.2025) правові підстави для застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, відсутні, а визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями здійснювалося виходячи з фіксованої величини 1762,00 грн, передбаченої Постановою №481.

Верховний Суд у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 сформулював протилежний правовий висновок, згідно з яким до правовідносин, пов`язаних із обчисленням грошового забезпечення військовослужбовців у період дії Постанови №481, під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися п.4 Постанови №704 у первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою запроваджено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

Мотивуючи такий висновок, Верховний Суд виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, закріплених у ч.3 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. З огляду на наведене п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік, не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

Окремо Верховний Суд наголосив, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Указана правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі №340/507/22.

Відтак, ураховуючи, що Верховним Судом сформульовано правовий висновок про незастосовність п.4 Постанови №704 у редакції Постанови №481 до правовідносин з обчислення грошового забезпечення військовослужбовців та визначення складових такого забезпечення для цілей його виплати, а також беручи до уваги приписи ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд приходить висновку про наявність підстав для висновку про протиправність дій відповідача за весь спірний період.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з червня 2023 року по червень 2025 року включно мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не виходячи з розрахункової величини 1762 грн.

Відтак, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за цей період грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачем неправильно нараховувались у спірний період інші щомісячні додаткові та одноразові види грошового забезпечення, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані щорічні основні відпустки за 2022, 2024, 2025 роки та одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, розмір яких залежав від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та місячного грошового забезпечення.

Тому похідні вимоги про спонукання до вчинення дій є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо перерахунку та виплати спірного грошового забезпечення із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із ст.2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм ст.ст.3, 4 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок №159, відповідно до п.2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в п.3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно з п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу цих правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів.

При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу і обчислюється за кожен місяць періоду невиплати доходу.

Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 року у справі №200/10176/19-а та від 31.07.2024 року у справі №480/1704/19.

Оскільки спірні суми грошового забезпечення відповідачем ще не нараховані і не виплачувались, то суд вважає, що у спірних відносинах не настала обставина, з якою закон пов`язує виникнення у відповідача обов`язку здійснити нарахування й виплату компенсації втрати частини доходів. А, відтак, позовні вимоги в цій частині є передчасними.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.08.2024 року у справі №200/63/23 та Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.06.2024 року у справі №380/18671/24.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд враховує, що питання застосування ст.233 Кодексу законів про працю України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

У вказаному судовому рішенні Судова палата сформувала єдиний підхід до застосування ст.233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати. Зокрема, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності ст.233 цього Кодексу в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі – Закон №2352-IX), то правовідносини, які мають місце у період з 19.07.2022, підлягають застосуванню норм ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-IX. З урахуванням п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст.233 цього Кодексу, почався 01.07.2023.

Спірний період у цій справі (з червня 2023 року по червень 2025 року включно) виник за чинності ст.233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-IX, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду. При цьому Судова палата звернула увагу, що початок перебігу строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються періоду з 19.07.2022, з урахуванням ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 01.10.2025 у справі №580/11545/24 та від 12.12.2025 у справі №460/7194/24, в яких зазначено, що основним орієнтиром, який дозволяє однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Суд вважає ці висновки застосовними у спірних правовідносинах і не вбачає підстав для відступу від них.

Як убачається з матеріалів справи, у витягу з наказу від 06.06.2025 №822-ОС відомості про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні, з розшифруванням за видами виплат, складовими, їх розмірами та утриманнями відсутні. Доказів направлення чи вручення позивачу розрахункових листів, довідок про нараховане та виплачене грошове забезпечення, грошового атестату або інших документів, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення за період з червня 2023 року по червень 2025 року, відповідачем не надано. Інформацію про фактичні суми нарахувань та виплат позивач отримав лише після надання відповідачем особистих карток грошового забезпечення на адвокатський запит, а саме за результатами розгляду листа відповідача від 09.04.2026 №09/8763-26-Вих. До суду з даним позовом позивач звернулася 23.04.2026, тобто з дотриманням установленого ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України тримісячного строку.

Посилання відповідача на повний розрахунок при звільненні та на ознайомлення позивача з аркушем бесіди є безпідставним, оскільки відповідні документи не містили відомостей про складові виплаченого грошового забезпечення, їх розміри та утримання, а відтак з них позивач не могла об`єктивно встановити неповноту виплат.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач у справах про стягнення заробітної плати звільнена від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із червня 2023 року по червень 2025 року включно розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) із червня 2023 року по червень 2025 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022, 2024, 2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.