Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №380/6332/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/6332/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за період з 30.01.2020 року по 29.11.2022 року, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за період з 30.01.2020 року по 29.11.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за період з 29.11.2022 року по 19.05.2023 року, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення за період з 29.11.2022 року по 19.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Посилається на те, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 та Військовій частині НОМЕР_2 у період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року відповідачі нараховували йому грошове забезпечення у заниженому розмірі, а саме виплачували посадовий оклад та оклад за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року). Зазначає, що заниження окладів зумовило й неправильне обчислення похідних виплат, зокрема грошової допомоги для оздоровлення. Про порушення свого права позивач дізналася після отримання довідок про складові грошового забезпечення 11.03.2026 року та 31.03.2026 року. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернулася до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн); скасування пункту 6 постанови №103 не відновило дію попередньої редакції пункту 4 постанови №704, а відповідна правова колізія була усунена лише постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481. Зазначає, що показники Державного бюджету України на 2020, 2021 та 2022 роки розраховані виходячи з розміру 1762,00 грн, а застосування іншого показника порушувало б принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету; в умовах воєнного стану держава відступила від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Окремо вказує, що Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем за період з 01.03.2022 року по 01.12.2022 року, оскільки в цей час перебувала на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_3 та Військовій частині НОМЕР_4 , а також заявляє про пропуск позивачем строку звернення до суду. Враховуючи викладене, вважає, що вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , належним чином повідомлена про відкриття провадження у справі, однак відзиву на позовну заяву до суду не подала.

Ухвалою судді від 06.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу у Збройних Силах України, зокрема: у період з 01.11.2017 року по 30.11.2022 року – у Військовій частині НОМЕР_1 та у період з 01.12.2022 року по 08.08.2024 року – у Військовій частині НОМЕР_2 .

07.01.2026 року позивач звільнена з військової служби на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.01.2026 року №8.

Як видно з карток особового рахунку військовослужбовця за 2018-2022 роки та довідок про складові грошового забезпечення, за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача, зокрема посадовий оклад та оклад за військовим званням, нараховувались із використанням розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 року (1762,00 грн).

З метою отримання відомостей про нарахування грошового забезпечення представник позивача скеровувала адвокатські запити до Військової частини НОМЕР_1 (12.02.2026 року, 25.02.2026 року, 13.03.2026 року) та до Військової частини НОМЕР_2 (12.02.2026 року, 25.02.2026 року). Відповіді з довідками про складові грошового забезпечення надано Військовою частиною НОМЕР_2 – 11.03.2026 року, Військовою частиною НОМЕР_1 – 31.03.2026 року.

Уважаючи протиправними дії відповідачів щодо обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закону №2011-ХІІ).

За приписами абз.1 ч.4 ст.9 Закону №2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінет Міністрів України видав постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року (далі – Постанова №704).

Згідно з п.2 Постанови №704, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до п.4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова №103 набула чинності з 24.02.2018 року.

Тобто з 01.01.2018 року п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року, визнано протиправним та скасовано п.6 Постанови №103, яким були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до ч.2 ст.265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже з 29.01.2020 року діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року».

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, в якій сформовано висновок про те, що з 01.01.2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт змінюється на відповідний рік. Практика Верховного Суду щодо застосування указаної норми права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, і суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків, вважає їх застосовними до обставин цієї справи.

Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, суд приходить висновку, що грошове забезпечення позивача з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року мало б визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не «на 01.01.2018 року».

Відтак дії відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу за період з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме – без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року (2102,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року (2270,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн), є протиправними. З тих самих мотивів відповідачами неправильно нараховувалась у спірний період грошова допомога для оздоровлення, розмір якої, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, залежав від розміру місячного грошового забезпечення.

Тому похідні вимоги про спонукання до вчинення дій є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про її неналежність як відповідача суд зазначає таке. Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні (п.8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260). Виплата грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні, і обмежене фінансування не впливає на право особи отримати належні їй виплати (постанови Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі №825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19). Зарахування Військової частини НОМЕР_1 на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_4 є питанням внутрішньої організації фінансового забезпечення військових формувань і не змінює того, що позивач проходила службу та перебувала на грошовому забезпеченні саме у Військовій частині НОМЕР_1 до виключення зі списків її особового складу. За таких обставин Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем за період проходження позивачем служби у цій частині.

Щодо періодів, за які відповідають Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 , суд зазначає таке. Позивач у позовних вимогах визначила 29.11.2022 року одночасно як кінцеву дату вимог до Військової частини НОМЕР_1 і як початкову дату вимог до Військової частини НОМЕР_2 , тоді як одна особа не може в той самий день перебувати на грошовому забезпеченні двох військових частин. З наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 29.11.2022 року №73-РС вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення з 01.12.2022 року; до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 її зараховано наказом від 02.12.2022 року №24. Отже, останнім днем перебування позивача на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 є 30.11.2022 року, а обов`язок Військової частини НОМЕР_2 виникає з 01.12.2022 року.

Щодо доводів Військової частини НОМЕР_1 про пропуск строку звернення до суду суд зазначає таке. Питання строку звернення до суду у спорах про виплату належного військовослужбовцеві грошового забезпечення вирішується із застосуванням ст.233 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України). До набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (набрав чинності 19.07.2022 року) ч.2 ст.233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; після 19.07.2022 року ч.2 ст.233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлює тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116 КЗпП України).

Беручи до уваги сформовану судову практику Верховного Суду, суд враховує висновок, викладений у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, за яким, якщо тривалі правові відносини виникли під час дії ст.233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022 року, та були припинені під час дії цієї статті в редакції Закону №2352-IX, правове регулювання здійснюється диференційовано: до вимог за період до 19.07.2022 року застосовується попередня редакція, що не обмежувала строк звернення; до вимог за період з 19.07.2022 року застосовується тримісячний строк, перебіг якого обчислюється з моменту одержання особою достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачеві під час служби надавалося письмове повідомлення про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення із зазначенням окремо кожного виду виплати; виплата проводилася шляхом зарахування на картковий рахунок загальної суми без розбивки на складові, а інформацію про складові грошового забезпечення позивач отримав лише після надходження відповідей на адвокатські запити – 11.03.2026 року та 31.03.2026 року. За таких обставин до вимог за період до 19.07.2022 року строк звернення до суду не застосовується, а щодо вимог за період з 19.07.2022 року тримісячний строк обчислюється не раніше 11.03.2026 року; позов подано 03.04.2026 року, тобто в межах установленого строку.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від його сплати, а відтак розподіл на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 30.11.2022 року (включно) грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 30.11.2022 року (включно), а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року (включно) грошового забезпечення та грошової допомоги для оздоровлення, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_8 ) здійснити перерахунок та виплату належного ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) грошового забезпечення за період з 01.12.2022 року по 19.05.2023 року (включно), а також виплаченої за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року (станом на 01.01.2022 року, 01.01.2023 року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше проведених виплат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.