Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №340/998/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/998/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 січня 2026 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3179/25;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої 28 січня 2026 року на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду в адміністративній справі № 340/3179/25, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що на виконання судового рішення відповідачем 28.01.2026 частково виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. У зв`язку із такою несвоєчасною виплатою, на думку позивача, у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159 за весь період затримки виплати. Крім того, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний одночасно із виплатою відповідної компенсації також здійснити компенсацію і сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечив проти позову, зазначивши, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 15.03.2018 № 200. Зазначив, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням правомірно визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн, оскільки після скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 не було прийнято нормативно-правового акта, який би поновив дію попередньої редакції пункту 4 постанови № 704 або встановив інший порядок розрахунку грошового забезпечення. Посилаючись на пункт 32 Правил підготовки проєктів актів Кабінету Міністрів України та правову позицію Верховного Суду, представник відповідача вказав, що скасування нормативного акта не відновлює дію попередньої редакції, а суб`єкти владних повноважень зобов`язані застосовувати нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин. З огляду на це відповідач не мав правових підстав для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, на тарифний коефіцієнт. Крім того, зазначив, що військова частина є бюджетною установою, яка діє в межах доведеного фінансування та виконує розпорядження Головного управління Національної гвардії України, при цьому вказівок щодо застосування під час розрахунку грошового забезпечення прожиткового мінімуму станом на 1 січня відповідного року не надходило. Вважає, що відповідач діяв на підставі та в межах чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні (а.с.13-15).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі №340/3179/25, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено частково.

Зокрема, щодо вимог, пов`язаних з індексацією грошового забезпечення, суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 30.08.2016 по 23.08.2018 та зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням базового місяця для її обчислення – січня 2008 року.

Щодо позовних вимог, пов`язаних із перерахунком грошового забезпечення, суд визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 без застосування для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим суд зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити перерахунок посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних додаткових видів грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 18.07.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки, а також виплатити заборгованість, що виникне внаслідок такого перерахунку. Крім того, суд зобов`язав здійснити перерахунок грошового забезпечення з урахуванням зміни місяця підвищення доходу та раніше виплачених сум індексації станом на 29.01.2020, 01.01.2021 та 01.01.2022.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.01.2026 у справі № 340/3179/25 виправлено описку в рішенні суду від 10.11.2025, замінивши у резолютивній частині (щодо індексації) період "з 30.08.2016 по 23.08.2018" та "з 30.08.2016 по 28.02.2018" на правильний період "з 01.01.2016 по 28.02.2018".

Як убачається зі змісту ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі № 340/3179/25, постановленої судом за результатами розгляду звіту про виконання судового рішення, відповідач здійснив виплату позивачу перерахованої індексації грошового забезпечення, тоді як виплата сум, нарахованих за результатами перерахунку грошового забезпечення, не здійснювалася.

З долученої позивачем банківської виписки (а.с.8) також убачається, що 28.01.2026 на його рахунок на виконання рішення суду у справі № 340/3179/25 перераховано грошові кошти у сумі 62 378,08 грн.

Водночас матеріали даної справи не містять доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, а відповідачем таких доказів суду не надано.

Принагідно суд звертає увагу, що доводи відповідача у відзиві стосуються виключно правомірності визначення та перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців і не охоплюють спірних правовідносин у частині вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду у справі № 340/3179/25. Наведені аргументи не стосуються предмета доказування у цій справі та не впливають на вирішення питання щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування та виплати відповідної компенсації.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частин першої та другої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 Кодексу законів про працю України, статей 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі – Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, сума індексації грошових доходів громадян (абзац другий частини другої статті 2 Закону № 2050-III).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язане з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі №2а-1102/09/2670 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі – Порядок № 159), відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Отже, пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Суд зазначає, що індексація є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Таким чином, враховуючи наявність факту несвоєчасної невиплати позивачу сум, які нараховані на виконання рішення суду у справі № 340/3179/25, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням відповідачем строків виплати індексації грошового забезпечення.

Враховуючи встановлені обставини та наведене правове регулювання, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу зазначену компенсацію на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 340/3179/25, за весь період затримки виплати – з 01.01.2016 по 28.01.2026.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 при виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів порушення відповідачем прав позивача у цій частині, оскільки на момент розгляду справи компенсація втрати частини доходів позивачу ще не нарахована та не виплачена, а відтак відсутні підстави вважати, що відповідачем допущено бездіяльність щодо одночасної виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб із таких виплат. За таких обставин вказана позовна вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Враховуючи, що позивач судових витрат по сплаті судового збору за подання позову не поніс та доказів понесення інших судових витрат суду не надав, а тому, відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі статті 139 КАС України.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі №340/3179/25, за весь час затримки виплати – з 01.01.2016 по день фактичної виплати 28.01.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі №340/3179/25, за весь час затримки виплати – з 01.01.2016 по день фактичної виплати 28.01.2026.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН