Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №300/9010/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2026 р. справа № 300/9010/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Ноцький Олександр Вікторович (надалі, також – представник позивача) звернувся в суд з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі, також – відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також – відповідач 2) в якій просить:

– визнати протиправним та скасувати рішення/наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 вересня 2025 року № 1762 в частині мобілізації ОСОБА_1 та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ;

– визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 18 вересня 2025 року № 269 в частині, що стосується зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 04.08.2025 року є офіційно працевлаштованим священнослужителем, що підтверджується значною кількістю документів, виданих релігійною організацією, в якій працює позивач. Позивач звертає увагу суду на те, що 18.09.2025 він прибув за повісткою до відповідача 1 для уточнення даних. В ході уточнення даних позивачем було повідомлено відповідача про те, що він є священнослужителем та перебуває у списках на бронювання, які подаються до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, однак, відповідач не зважив на такі доводи позивача та прийняв оспорюване рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації. Позивач вказує, що з огляду на те, що станом на день видачі оспорюваного наказу про його призов він мав право на бронювання як священнослужитель, то, відповідно дії відповідача щодо його призову підлягають визнанню протиправними, а оспорюваний наказ – скасуванню. У своїй позовній заяві позивач звертає увагу на те, що відповідачами не забезпечено йому можливості проходження альтернативної невійськової служби, що порушує його права та суперечить наявним у позивача релігійним переконанням. Також позивач вказує, що оскільки наказ про зарахування його до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 був прийнятий на фактичне виконання наказу про його призов, то такий також підлягає визнанню протиправним та скасуванню. Зважаючи на вищевикладене, просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 1-31).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.12.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 33-35).

05.01.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву. У своєму відзиві відповідач вказує, що позивачем не надано доказів того, що він був заброньований на період мобілізації у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідач 2 вказує, що в силу норм національного законодавства, право на відстрочку особи має бути реалізоване нею шляхом оформлення відстрочки у встановленому законодавством порядку, а у випадку нереалізації такого права у відповідного органу виникають всі необхідні підстави для мобілізації військовозобов`язаної особи. З приводу доводів позивача щодо альтернативної невійськової служби, то відповідач 2 зазначив, що чинне законодавство не передбачає можливості забезпечення альтернативної невійськової служби під час мобілізації та в період дії військового стану. Крім того, звертає увагу, що альтернативна невійськова служба існувала як альтернатива строкової військової служби, водночас відповідач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, що унеможливлює заміну військової служби, яку проходить позивач альтернативною. З огляду на необґрунтованість заявлених позивачем вимог, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 37-52).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

16.04.2026 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких позивач звертає увагу суду на конкретну судову практику та факт існування листа ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 53-55).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Ухвалою про відкриття провадження встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву. Станом на момент розгляду справи, відзив від відповідача 1 так і не надійшов. Копію ухвали від 22.12.2025 в електронному вигляді відповідач отримав 23.12.2025 в електронному кабінеті, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (зворотна сторона а.с. 36).

Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є членом Релігійної громади Церкви Християн Віри Євангельської "Велике Доручення" м. Херсона та таким, що прийняв водне хрещення 01.12.2007, що підтверджується відомостями довідки б/н, виданої Релігійною громадою Церкви Християн Віри Євангельської "Велике доручення" (а.с. 26).

До матеріалів справи долучено посвідчення волонтера, яким підтверджується що ОСОБА_1 є волонтером благодійної організації Християнське місіонерське товариство "Велике Доручення" (а.с. 15).

За змістом протоколу загальних зборів Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона, прийнято рішення рукопокласти на дияконське служіння і здійснення священнодійства РГ ХПЄ "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона – ОСОБА_1 (а.с. 27).

31.07.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона на посаду диякона з правом здійснення священнодійства з 04.08.2025 на основне місце роботи на умовах неповного робочого дня на 0,5 ставки, що підтверджується копією наказу Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона № 2-к від 31.07.2025 (а.с. 25).

14.09.2025 Релігійною громадою християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона направлено лист № 3, відповідно до змісту якого підтверджується факт перебування ОСОБА_1 у статусі диякона Релігійної громади християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона, та вказується що диякон ОСОБА_1 має право на бронювання і громада розпочала процес підготовки документів для бронювання ОСОБА_1 в Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, у зв`язку з чим, на час очікування рішення з приводу бронювання позивача висловлено прохання не вчиняти дій щодо його мобілізації, оскільки позивач працює в релігійній організації на підставі трудового договору що створює можливість для його бронювання (зворотна сторона а.с. 17 – а.с. 18).

Схожий за змістом лист підписано Єпископом південного регіону Центру незалежних харизматичних християнських церков України (зворотна сторона а.с. 18 – а.с. 19).

18.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 видано наказ № 1762 про призов на військову службу військовозобов`язаних по загальній мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (а.с. 13).

18.09.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 269 про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення – з 19.09.2025 і вважати його таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Підставою для видачі наказу слугував поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_6 , рапорт солдата ОСОБА_1 від 18.09.2025 (а.с. 12).

21.09.2025 Центром харизматичних християнських церков України направлено лист № 93, відповідно до змісту якого підтверджується факт перебування ОСОБА_1 у статусі диякона Релігійної громади християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона, та вказується що диякон ОСОБА_1 має право на бронювання і поданий в списках на бронювання в Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, у зв`язку з чим, на час очікування рішення з приводу бронювання позивача висловлено прохання не вчиняти дій щодо його мобілізації (а.с. 16-17).

За змістом довідки № 7 від 11.10.2025, виданої Релігійною громадою християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона, підтверджується що ОСОБА_1 з дитинства відвідує дану релігійну громаду, а з 2007 року є членом Церкви, зареєстрованої відповідно до законодавства України та прийняв водне Хрещення у 2007 році. Відповідно до змісту наказу Церкви від 31.07.2025 № 2-к, є офіційно працевлаштованим священнослужителем на посаді диякона церкви. Зазначається про участь позивача у духовному житті громади та вказується що релігійне вчення Церкви забороняє клястися та використовувати зброю (а.с. 14).

Відповідно до змісту довідки № 2161 від 23.09.2025, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 з 18.09.2025 (а.с. 20).

28.11.2025 Релігійна громада християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона звернулася до Голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті із поданням про бронювання військовозобов`язаних священнослужителів, оскільки релігійна громада, відповідно до переліку юридичних осіб – релігійних організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, із списком військовозобов`язаних священнослужителів, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (а.с. 28).

10.12.2025 Релігійна громада християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона видала лист № 9, відповідно до змісту якого вона звернулася до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті із поданням про бронювання військовозобов`язаних священнослужителів, оскільки релігійна громада, відповідно до переліку юридичних осіб – релігійних організацій, які належать до критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, із списком військовозобов`язаних священнослужителів, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час. В даному листі міститься інформація про подання до бронювання ОСОБА_1 . Даний пакет документів зареєстрований у Державній службі України з етнополітики та свободи совісті за вх. № 13027/09/25 від 02.12.2025 (а.с. 29).

Вважаючи дії відповідачів щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та включення його до списків особового складу військової частини протиправними, з метою зобов`язання відповідачів звільнити позивача з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 65 Конституції України, Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі, також – Закон № 2232-ХІІ).

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувалися. Станом на дату розгляду справи воєнний стан та загальна мобілізація в Україні триває.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі – підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі, також – Закон № 3543-XII).

Статтею 1 Закону № 3543-XII встановлено, що мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту – на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.

Відповідно до статті 2 Закону № 3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.

За приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (надалі, також – Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 Положення № 154 визначено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі – збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі – пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно із пунктом 11 вищевказаного Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Частиною 9 статті 1 Закону № 2232-XII визначено такі категорії громадяни України щодо військового обов`язку: допризовники – особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники – особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини 1 статті 39 Закону № 2232-XII призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частини 3 вищезазначеної статті, під час мобілізації громадяни зобов`язані, зокрема: з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки); проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України.

Разом з тим, статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.

За змістом частини 1 статті 24 Закону № 3543-ХІІ, бронювання військовозобов`язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.

Організація та порядок бронювання військовозобов`язаних врегульовано статтею 25 Закону № 3543-ХІІ.

Положення частини 1 статті 25 Закону № 3543-ХІІ передбачають, що бронюванню підлягають військовозобов`язані, які працюють або проходять службу:

1) в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування на посадах:

державної служби категорії "А", голів обласних, районних, районних у місті (у разі створення) рад, сільських, селищних, міських голів – усі військовозобов`язані;

державної служби категорій "Б", "В", в органах місцевого самоврядування – не більше 50 відсотків кількості військовозобов`язаних цих категорій у зазначених органах;

2) в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції України, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, Бюро економічної безпеки України, Державній службі України з надзвичайних ситуацій, Державній кримінально-виконавчій службі України, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цієї частини), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

3) на підприємствах, в установах і організаціях, яким встановлено мобілізаційні завдання (замовлення), у разі якщо це необхідно для виконання встановлених мобілізаційних завдань (замовлень);

4) на підприємствах, в установах і організаціях, які є критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань або функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі кінцеві бенефіціарні власники таких підприємств, які не є їх працівниками. Критерії та порядок, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань в особливий період, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 25 Закону № 3543-ХІІ, порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов`язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.

За змістом частини 3 статті 25 Закону № 3543-ХІІ, органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов`язаних, зобов`язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.

Постановою Кабінету Міністрів України № 76 від 27.01.2023 (зі змінами) "Деякі питання реалізації положень Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час" у відповідності до статті 25 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію Кабінет Міністрів України затвердив Порядок бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час (надалі, також – Порядок № 76).

Приписами пункту 1 Порядку № 76 визначено механізм бронювання під час воєнного стану засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі – Портал "Дія") військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час, які працюють або проходять службу:

– в органах державної влади, інших державних органах, органах місцевого самоврядування;

– в органах державної влади, інших державних органах, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро, Державному бюро розслідувань, органах прокуратури, БЕБ, ДСНС, Державній кримінально-виконавчій службі, Службі судової охорони, в судах, установах системи правосуддя та органах досудового розслідування (крім військовозобов`язаних, зазначених в абзаці другому цього пункту), а також на штатних посадах патронатних служб державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;

– на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період;

– на підприємствах, в установах та організаціях, які в установленому порядку визначено критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період;

– у спеціалізованих установах ООН, міжнародних судових органах, міжнародних та неурядових організаціях та установах, членом, учасником або спостерігачем у яких є Україна відповідно до укладених міжнародних договорів України;

– в операторах протимінної діяльності, які проводять розмінування (гуманітарне розмінування) відповідно до законодавства.

Пунктом 3 Порядку № 76 передбачено, що бронювання військовозобов`язаних, зазначених у пункті 1 цього Порядку, здійснюється за списками військовозобов`язаних, які пропонуються до бронювання на період мобілізації та на воєнний час (далі – список), в електронній формі засобами Порталу Дія. Заброньованим військовозобов`язаним надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації (далі – відстрочка). Не підлягають бронюванню військовозобов`язані, які згідно із законом не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Абзацом 16 пункту 5 Порядку № 76 визначено, що бронюванню підлягають всі військовозобов`язані священнослужителі за переліком посад, затвердженим ДЕСС.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (надалі, також – Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (пункт 3 Порядку № 1487).

Пункт 5 Порядку № 1487 визначає, що з метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (надалі, також – система військового обліку).

Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.

Головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 1487 для забезпечення та організації належного функціонування системи військового обліку в державі Міноборони затверджує порядок ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, вимоги до технічного опису сервісу електронної інформаційної взаємодії між цим реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, зазначені в Законі України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів". В силу пункту 17 Порядку № 1487 військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний.

На загальному військовому обліку перебувають військовозобов`язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час.

Військовозобов`язані, які згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.

Пункт 79 Порядку встановлює, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки серед іншого:

– організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

– організовують оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, приписки до призовної дільниці, взяття на військовий облік, призначення на особливий період, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

– організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

– виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; тощо.

Пунктами 80-81 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до затверджених розпорядженнями голів відповідних районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, міських голів планів щороку (у тому числі позапланово) перевіряють стан військового обліку в державних органах, органах місцевого самоврядування, а також на підприємствах, в установах та організаціях, в яких працюють військовозобов`язані, які заброньовані за цими органами, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, а також військовозобов`язані, яким видані мобілізаційні розпорядження. Решта державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій перевіряються один раз на чотири роки.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку.

Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів.

В той же час додатком № 2 до Порядку № 1487 є Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, пунктом 1 яких встановлено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

– перебувати на військовому обліку за місцем роботи (навчання) – в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності;

– не змінювати місце проживання з моменту оголошення мобілізації та у воєнний час без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів СБУ, Служби зовнішньої розвідки – без дозволу відповідного керівника);

– особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

– подавати щороку до 1 жовтня до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки документи, що підтверджують право громадян на відстрочку від призову на строкову військову службу.

На виконання вимоги абзацу 17 пункту 2 Критеріїв та порядку, за якими здійснюється визначення підприємств, установ та організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а також критично важливими для забезпечення потреб Збройних Сил, інших військових формувань в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 2023 року № 76 Державною службою України з етнополітики та свободи совісті видано наказ № Н-21/11 від 05.02.2025 "Деякі питання бронювання військовозобов`язаних священнослужителів на період мобілізації та на воєнний час" (надалі, також – Наказ № Н-21/11).

Положенням пункту 2 даного наказу визначено, що дія наказу поширюється на священнослужителів, які є керівниками релігійних організацій і відомості про яких містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; які працюють в релігійних організаціях на умовах трудового договору в кількості, що є необхідною для забезпечення належної діяльності релігійних організацій.

За змістом пункту 3 Наказу № Н-21/11, розгляд питання щодо бронювання військовозобов`язаних священнослужителів відбувається з урахуванням заповнення штатних посад військових капеланів у Збройних Силах України, Національній гвардії України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та Державній прикордонній службі України відповідно до розподілу квот конфесійного представництва військових капеланів.

Повертаючись до матеріалів справи, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

За змістом протоколу загальних зборів Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона, прийнято рішення рукопокласти на дияконське служіння і здійснення священнодійства РГ ХПЄ "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона – ОСОБА_1 .

31.07.2025 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона на посаду диякона з правом здійснення священнодійства з 04.08.2025 на основне місце роботи на умовах неповного робочого дня на 0,5 ставки, що підтверджується копією наказу Релігійної громади Християн повного Євангелія "Велике доручення" у смт. Комишанах м. Херсона № 2-к від 31.07.2025.

18.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_5 видано наказ № 1762 про призов на військову службу військовозобов`язаних по загальній мобілізації ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 .

18.09.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ № 269 про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення – з 19.09.2025 і вважати його таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою. Підставою для видачі наказу слугував поіменний список ІНФОРМАЦІЯ_6 , рапорт солдата ОСОБА_1 від 18.09.2025.

Аналізуючи доводи позивача про неправомірність прийнятого відповідачем рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації, суд вважає за необхідне зазначити, що обставиною, яка унеможливлює призов особи на військову службу є наявність у неї оформленої у порядку, визначеному законом, відстрочки. В даному контексті суд погоджується з аргументами відповідача 2, що право на відстрочку від призову на військову службу, в т.ч. під час мобілізації не означає автоматично оформлення такої відстрочки.

Як зазначалося вище, однією з підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є бронювання військовозобов`язаної особи.

Крізь призму даних аргументів, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач станом на дату його призову на військову службу під час мобілізації був заброньований у порядку, визначеному законом.

Суд констатує, що позивач станом на дату призову був офіційно працюючим священнослужителем. Однак, доказів того, що позивач перебував на спеціальному військовому обліку чи доказів його бронювання Державною службою України з етнополітики та свободи совісті.

Навпаки, 14.09.2025 Релігійною громадою християн повного Євангелія "Велике Доручення" у смт. Комишанах м. Херсона направлено лист № 3, відповідно до змісту якого підтверджується факт перебування ОСОБА_1 у статусі диякона Релігійної громади християн повного Євангелія "Велике Доручення" у АДРЕСА_1 , та вказується що диякон ОСОБА_1 має право на бронювання і громада розпочала процес підготовки документів для бронювання ОСОБА_1 в Державну службу України з етнополітики та свободи совісті, у зв`язку з чим, на час очікування рішення з приводу бронювання позивача висловлено прохання не вчиняти дій щодо його мобілізації, оскільки позивач працює в релігійній організації на підставі трудового договору що створює можливість для його бронювання. Тобто матеріалами справи підтверджується відсутність у позивача оформленого бронювання від призову на військову службу під час мобілізації.

Суд зазначає, що норми чинного, на момент призову позивача, законодавства не встановлювали автоматичного бронювання всіх священнослужителів та не встановлювали для релігійних організацій можливості не вчиняти жодних дій, спрямованих на бронювання працюючих у них священнослужителів. Таким чином, суд зазначає, що наявне у позивача право на бронювання та відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації не було жодним чином оформлене та реалізоване у порядку, визначеному законодавством.

Таким чином, оскільки за чинними нормами Закону № 2232-XII позивач є старшим 25 років, не перебував на спеціальному військовому обліку та є військовозобов`язаним, жодної у встановленому законом порядку, оформленої відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не мав, то суд робить висновок про те, що відповідач на законній підставі здійснив призов позивача на військову службу під час мобілізації.

Стосовно доводів позивача про незабезпечення відповідачами проходження ним альтернативної військової служби, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 № 1975-ХІІ (надалі, також – Закон № 1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 1975-ХІІ, альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За правилами статті 2 Закону № 1975-ХІІ, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (частина друга статті 4 Закону № 1975-ХІІ).

Згідно статті 5 Закону № 1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (надалі, також – Положення № 2066).

Пунктами 2, 3 Положення № 2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

З системного аналізу зазначених правових норм слідує, що альтернативна служба – це служба, яка запроваджується замість проходження саме "строкової військової служби".

Із 29 жовтня 2022 року набув чинності Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану" від 18 жовтня 2022 року № 2678-ІХ.

Згідно з зазначеним Законом на час воєнного стану призов на строкову військову службу не проводиться.

Суд зауважує, що чинне законодавство не містить норм, які б визначали порядок проходження альтернативної (невійськової) служби під час воєнного стану та взамін проходженню військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Суд зауважує, що призов на військову службу по мобілізації не означає, що військовослужбовець змушений буде брати до рук зброю, адже громадяни, призвані на військову службу під час мобілізації направляються в навчальні центри де, з врахуванням їх морально-ділових та професійних якостей, по закінченню навчання направляються на відповідні посади в військових частинах.

Так, позивач, з врахуванням його релігійних переконань, може бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

З даного приводу суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_1 № 269 від 18.09.2025, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія групи забезпечення заходів рекрутингу військової частини.

Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень частини другої цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отож, всупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у статті 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в статті 9 Конвенції та статті 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України, захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба – це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" – захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зі статтею 17 Закону України ""Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі – також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Наведені положення дають суду підстави вважати, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

З огляду на це, доводи позивача в цій частині слід визнати такими, що не підтверджуються жодними доказами чи нормами законодавства.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування позивача до списків особового складу частини та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 14 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 № 280, зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців – іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця; для військовослужбовців, військову службу яким було призупинено, – виправдувальний вирок суду (його належним чином завірена копія), що набрав законної сили, постанова органу досудового розслідування про закриття кримінального провадження відповідно до пунктів 1-3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, наказ відповідного командира (керівника) по особовому складу про продовження військовослужбовцю військової служби та дії контракту; для працівників – трудові договори (або контракти) та особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням командира (керівника) щодо їх прийняття. До списків особового складу військової частини наказами не зараховуються особи, прикомандировані з інших військових частин.

Відповідно до пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі, також – Положення № 1153/2008), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі – військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону № 2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі – командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі – військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відтак, після видання наказу про зарахування до списків особового складу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання відповідних дій протиправними.

Суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Суд зазначає, що в результаті аналізу процедури проведення призову позивача на військову службу не було встановлення порушення відповідачем 1 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, враховуючи те, що позовна вимога про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є похідною від позовної вимоги про визнання процедури мобілізації позивача протиправною, а наведені позивачем доводи не відповідають суті порушеного права позивача та суперечать наведеному вище, то така вимога не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Копію рішення надіслати представнику позивача та відповідачам через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );

відповідач 1 – ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 );

відповідач 2 – Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ).

Суддя Главач І.А.