Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №753/7778/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року м. Київ

Справа № 753/7778/25

Провадження № 22-ц/824/3930/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Красносільським Максимом Ігоровичем, на рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ТОВ «КК «Причал» звернулось до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по оплаті послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкової території у розмірі 11848,52 грн.

Позов мотивований тим, ОСОБА_2 є користувачем квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору оренди житла з переважним правом викупу від 26.08.2024.

28.08.2024 між ТОВ «КК «Причал 8» та ОСОБА_1 з іншої сторони, було укладено Договір № 419 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідач, споживаючи надані позивачем послуги, не виконував своїх обов`язків щодо своєчасної оплати їх вартості, в зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість, яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 23.04.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року позовну заяву ТОВ «КК «Причал 8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КК «Причал8» заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 11848,52 грн., судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5 500 грн. та судові витрати зі сплати судового збору 3 028 грн, крім того відповідачем заявлений розмір заборгованості належними та допустимими доказами не спростований.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що визначаючи розмір заборгованості відповідача за оплату житлово-комунальних послуг, суд покладає в обґрунтування свого рішення наданий позивачем розрахунок як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо послуги, розміру нарахованих сум та періоду нарахування та сплати їх споживачем.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Краснопільський М.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені возову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість за надані послуги, що підтверджується квитанціями долученими до апеляційної скарги.

30 жовтня 2025 року листом Київського апеляційного суду витребувано матеріали справи № 753/7778/25 з Дарницького районного суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 адвоката Красносільського М.І. про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року задоволено.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Красносільським М.І., на рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року в цивільній справі за позовом ТОВ «КК «Причал8» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року справу призначено до розгляду.

Правом подання відзиву, передбаченого ст.360 ЦПК України, сторона позивача не скористалася.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Встановлено, що відповідно до положень Договору про заміну сторони в зобов`язанні № б/н від 01.03.2023 до Договору № КІ151221 від 15.12.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестбудгаличина» передало Новому управителю ТОВ «КК «Причал 8» функції управління багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 .

Так, ТОВ «КК «Причал 8» є організацією, яка здійснює функції управління багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 є користувачем квартири АДРЕСА_1 , на підставі Договору оренди житла з переважним правом викупу від 26.08.2024.

28.08.2024 між ТОВ «КК «Причал 8» та ОСОБА_1 з іншої сторони, було укладено Договір № 419 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Вказаний договір укладений за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Фактичне місцезнаходження нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1 .

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоповерхового будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоповерхового будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані:

1) забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку;

2) забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку;

3) використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням;

4) додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм;

5) виконувати рішення зборів співвласників;

6) забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин;

7) відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку;

8) додержуватися чистоти в місцях загального користування і тиші згідно з вимогами законодавства;

9) забезпечувати поточний огляд і періодичне обстеження прийнятого в експлуатацію в установленому законодавством порядку багатоквартирного будинку протягом усього життєвого циклу будинку та нести відповідальність за неналежну експлуатацію згідно із законом;

10) своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Частини 2 цієї статті унормовано, що кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Згідно частини 3 цієї статті у разі відчуження квартири чи нежитлового приміщення новий власник набуває усіх обов`язків попереднього власника як співвласника.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що прийняті відповідно до статуту рішення загальних зборів об`єднання з питань управління багатоквартирним будинком є обов`язковими для усіх власників квартир (нежитлових приміщень) у багатоквартирному будинку, які одночасно є співвласниками спільного майна такого будинку та зобов`язані його утримувати в силу прямої норми статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Співвласник зобов`язаний виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі (стаття 15 Закону 2866-III).

Об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів (стаття 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоповерхового будинку»).

Згідно окремих положень статті 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоповерхового будинку» для забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків об`єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених цим Законом та статутом об`єднання внесків і платежів, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів.

Статтею 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоповерхового будинку» унормовано, що утримання і ремонт приміщень, які перебувають у власності, здійснюються відповідно до законодавства України. Власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані виконувати рішення зборів співвласників, своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі статтями 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Відповідно до частин другої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень частини четвертої статті 365, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції.

Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями статті 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подават4и усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (див.: постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 140/1322/22; постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18 (цивільна юрисдикція), від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19 (цивільна юрисдикція), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19 (цивільна юрисдикція), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, провадження № 12-4гс21 (господарська юрисдикція), від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21 (господарська юрисдикція); постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 червня 2021 року у справі № 915/2222/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 та інші).

Зазначена судова практика є сталою й незмінною і в Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду (див.: постанови від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

У пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

Як вбачається з апеляційної скарги представником відповідача до апеляційної скарги були долучені нові докази а саме: заява про перерахунок коштів на вірний особовий рахунок від 08 травня 2025 року (а.с. 72); квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476203.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 15 861,73 грн (а.с. 76 зворот.); квитанція від 09 березня 2025 року №0.0.42362499978.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 11 468,62 грн (а.с. 77); квитанція від 24 квітня 2025 року №0.0.4331753017.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 6 843,71 грн (а.с. 77 зворот.); квитанція від 02 жовтня 2025 року №0.0.4566209310.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 1 534,16 грн (а.с. 78); квитанція від 04 січня 2025 року №0.0.4108885661.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 106,02 грн (а.с. 78 зворот.); квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476204.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 581,56 грн (а.с. 79); квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476204.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 216,95 грн (а.с. 79 зворот.); квитанція від 08 січня 2025 року №0.0.4114533475.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 2 288,34 грн (а.с. 80); квитанція від 08 січня 2025 року №0.0.411453475.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 106,02 грн (а.с. 80 зворот.); квитанція від 18 жовтня 2025 року №0.0.45901169625.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 391,26 грн (а.с. 81); квитанція від 26 січня 2025 року №0.0.4157034676.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 373,49 грн (а.с. 81 зворот.); квитанція від 26 січня 2025 року №0.0.4157034676.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 132,45 грн (а.с. 82).

Дослідивши вказані докази апеляційний суд дійшов висновку, що дійсно вказані докази було подано з порушенням статті 367 ЦПК України.

Проте, без з`ясування вказаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач, без урахування нових доказів які були надані відповідачем на обґрунтування власної позиції, рішення суду не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, оскільки у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед формальним розумінням права.

Таким чином, апеляційний суд для забезпечення справедливості рішення та верховенства права дійшов висновку, що вказані докази необхідно прийняти та вважати їх належними.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КК «Причал 8» звернувся до суду 18 квітня 2024 року у зв`язку з наявною заборгованістю ОСОБА_1 у сумі 11 848,52 грн.

Разом з тим, у апеляційній скарзі зазначено, що ОСОБА_1 сплачував заборгованість за надані послуги, вказане підтверджується долученим: квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476203.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 15 861,73 грн (а.с. 76 зворот.); квитанція від 09 березня 2025 року №0.0.42362499978.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 11 468,62 грн (а.с. 77); квитанція від 24 квітня 2025 року №0.0.4331753017.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 6 843,71 грн (а.с. 77 зворот.); квитанція від 02 жовтня 2025 року №0.0.4566209310.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 1 534,16 грн (а.с. 78); квитанція від 04 січня 2025 року №0.0.4108885661.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 106,02 грн (а.с. 78 зворот.); квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476204.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 581,56 грн (а.с. 79); квитанція від 04 квітня 2025 року №0.0.4288476204.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 216,95 грн (а.с. 79 зворот.); квитанція від 08 січня 2025 року №0.0.4114533475.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 2 288,34 грн (а.с. 80); квитанція від 08 січня 2025 року №0.0.411453475.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 106,02 грн (а.с. 80 зворот.); квитанція від 18 жовтня 2025 року №0.0.45901169625.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 391,26 грн (а.с. 81); квитанція від 26 січня 2025 року №0.0.4157034676.1 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 373,49 грн (а.с. 81 зворот.); квитанція від 26 січня 2025 року №0.0.4157034676.2 з призначенням платежу (оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) на суму 132,45 грн (а.с. 82).

Загальна сума коштів, сплачених відповідачем за вказаними квитанціями, становить 39 904,31 грн, тобто перевищує розмір заборгованості, заявлений позивачем до стягнення.

Колегія суддів враховує, що хоча зазначені кошти були сплачені відповідачем на помилковий особовий рахунок, однак така обставина сама по собі не свідчить про наявність у ОСОБА_1 боргу перед позивачем. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано заяву про перезарахування коштів від 08 травня 2025 року, що підтверджує намір відповідача спрямувати сплачені кошти саме на погашення заборгованості за належним йому об`єктом нерухомого майна.

Крім того, зі змісту долучених квитанцій убачається, що у призначенні платежів прямо зазначено: «оплата за комунальні послуги від ОСОБА_1 , о/р НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ». Отже, платежі були здійснені саме за житлово-комунальні послуги, надані за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 .

Таким чином, помилкове зазначення особового рахунку за наявності правильного призначення платежу, зазначення платника, адреси об`єкта нерухомого майна та подальшого звернення із заявою про перезарахування коштів не може бути підставою для повторного стягнення з відповідача вартості вже оплачених послуг.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено факт сплати ОСОБА_1 коштів за житлово-комунальні послуги у розмірі, що перевищує заявлену позивачем суму заборгованості. Відтак правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 11 848,52 грн відсутні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги ТОВ «КК «Причал 8» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги задоволенню не підлягають.

Щодо витрат на правничу допомоги.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі№ 640/18402/19(провадження № К/9901/27657/20).

Суд не зобов`заний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обо'`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі№ 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справ.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 адвокатом Краснопільський М.І. було подано Договір №08/10-25 про надання правової допомоги від 08 жовтня 2025 року; Додаток №1 до договору про надання правничої допомоги від 08 жовтня 2025 року; розрахунок витрат на правничу допомогу на підставі договору від 08 жовтня 2025 року на суму 15 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ОСОБА_1 послуг адвоката Краснопільського М.І. з надання правової допомоги.

Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, судова колегія виходить з того, що дана справа при її перегляді у суді апеляційної інстанції, для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує зібрання великого обсягу доказів, що вже надавалися протягом тривалого розгляду справи, залучення до участі у справі інших учасників.

Враховуючи викладене, а також те, що апеляційну скаргу було задоволено, колегія судів врахувавши співмірність наданої правничої допомоги а також врахувавши складність справи дійшла до висновку, що з ТОВ «КК «Причал 8» на користь ОСОБА_1 підлягають витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, а тому правові підстави для їх стягнення з іншої сторони відсутні.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, помилково стягнув заборгованість яка була сплачена, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатив 4 542,00 грн судового збору.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню а тому з ТОВ «КК «Причал 8» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4 542,00 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Красносільським Максимом Ігоровичем - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 серпня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у сумі 4 542,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КК «Причал 8» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О.І. Шкоріна