Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №755/3894/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 червня 2026 року місто Київ

справа № 755/3894/25 провадження № 22-ц/824/7228/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача -Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Вак Ольгою Володимирівною,

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Коваленко І.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року до Дніпровського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у якій позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, до досягнення нею повноліття.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29 січня 2011 року. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києві від 29 травня 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. За час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області. Після розлучення відповідач не бере жодної участі у вихованні ОСОБА_3 , всі встановлені законодавством обов`язки по вихованню дитини на даний час самостійно виконує позивач. ОСОБА_1 постійно потребує матеріальних витрат, оскільки дитина проживає разом із нею та знаходиться на її повному матеріальному забезпеченні. ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки щодо належного утримання дитини, у зв`язку з чим позивач вимушена звернутися з вимогами про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини у судовому порядку. Згоди щодо участі в утриманні дитини в грошовій і (або) натуральній формі батьки не дійшли.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму, встановленому для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 7 березня 2025 року та до досягнення дитиною повноліття.

У апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Вак О.В. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітньої доньки в розмірі 1/8 частини від всіх доходів відповідача. Апелянт вважає дане рішення незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що відповідач не працює, оскільки є пенсіонером, а тому не має змоги сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі. Відповідач в силу свого віку потребує витрат як на ліки та і на оплату житла, оскільки позивачка заволоділа спільним нерухомим майном та проживає в ньому. З огляду на вказані обставини відповідач вимушений був звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. В той же час, суд зазначені факти не врахував та фактично поклав на відповідача обов'язок з утримання дитини, не врахувавши обов'язку і позивачки утримувати дитину в рівній мірі з відповідачем.

Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу позивачка не скористалась.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 1 червня 2026 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом установлено, що сторони з 29 січня 2011 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 29 січня 2011 року, Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Згурівського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис про одруження № 03.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києві від 29 травня 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

У шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Бердянську Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, видане 20 жовтня 2009 року.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, виходив з того, що позивач проживає разом з неповнолітньою донькою, яка перебуває на її утриманні. При цьому, відповідач, хоча і є особою, яка досягла пенсійного віку, проте законодавчо на останнього покладено обов`язок забезпечення утримання та виховання власної дитини, у зв`язку з чим враховуючи вимоги ст. 182 Сімейного кодексу України, беручи до уваги те, що будь-яких заперечень щодо заявлених позовних вимог відповідачем суду надано не було, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), щомісячно і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та відповідатиме принципам розумності та справедливості.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, як батько, зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, що передбачено статтею 180 СК України і визнається відповідачем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За положеннями частин 1, 3 статті 181 Сімейного Кодексу України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною першою статті 183 СК України визначено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Оскільки сторони добровільно не домовилися про утримання дитини, а позивачка, з якою проживає дитина, просить стягнути аліменти у частці від доходу відповідача, то кошти на утримання дитини (аліменти) присуджує суд у частці від доходу батька.

За змістом статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Ухвалюючи рішення в частині визначення розміру аліментів на утримання дитини, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, керуючись вимогами статей 180, 182 СК України, виходив із того, що відповідач як батько зобов`язаний матеріально утримувати свою дитину, забезпечивши її необхідними благами, які потрібні для її життя та виховання, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з нього на утримання доньки на користь матері аліментів у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходу щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження скрутного матеріального становища відповідача або його неспроможності сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Апелянтом не надано доказів розміру пенсії, довідок про доходи, документів щодо наявності значних витрат на лікування, доказів тяжкого стану здоров`я, підтвердження витрат на медикаменти, доказів перебування на утриманні інших осіб чи інших обставин, які б об`єктивно свідчили про неможливість виконання ним батьківського обов`язку щодо утримання дитини.

Сам по собі факт досягнення пенсійного віку або відсутності офіційного працевлаштування не звільняє особу від обов`язку утримувати власну дитину та не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.

Колегія суддів враховує, що відповідач є батьком неповнолітньої дитини, а тому саме на нього законом покладено обов`язок брати участь у її матеріальному забезпеченні. Відсутність належних доказів неможливості виконання такого обов`язку виключає підстави для зменшення визначеного судом розміру аліментів.

Посилання апелянта на необхідність здійснення витрат на оплату житла та наявність спору щодо спільного майна подружжя не впливають на обов`язок утримувати дитину та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Питання поділу майна подружжя є окремим предметом спору та не можуть бути підставою для обмеження прав дитини на належне утримання.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що дитина проживає разом із матір`ю та перебуває на її повному утриманні, а відповідач участі у матеріальному забезпеченні дитини добровільно не бере.

Суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір аліментів у частці від доходу відповідача у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), що відповідає принципам справедливості, розумності та забезпечення найкращих інтересів дитини.

Колегія суддів також враховує, що визначений судом розмір аліментів відповідає усталеній судовій практиці щодо стягнення аліментів на одну дитину та не перевищує меж, встановлених законом.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача з ухваленим рішенням та не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав належну правову оцінку зібраним доказам та ухвалив законне й обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Вак Ольгою Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус