Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №757/10692/23-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/495/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026року місто Київ

справа № 757/10692/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Таргоній Д.О.

за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Литвинової І.В. у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 , правонаступниками якого єОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, встановлення факту окремого проживання, визнання майна особистою приватною власністю та стягнення компенсації,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя:

визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ;

стягнути з відповідача ОСОБА_1 :

214 621 774 грн., що становить 1/2 від вартості часток ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «КОМПРЕССОРС ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «КОНСТРАКШН МАШИНЕРІ», ТОВ «ФОРКС»;

9 670 948 грн. 1/2 від суми грошових коштів, розміщених на банківських рахунках відповідача в АТ «Перший Український Міжнародний Банк»;

11 377 915 грн. 1/2 від суми заробітної плати виплаченої на користь відповідача у ТОВ «КОМПРЕССОРС ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «КОНСТРАКШН МАШИНЕРІ», ТОВ «ФОРКС»;

судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 13 420 грн. та витрати щодо надання послуг з визначення вартості часток відповідача у статутному капіталі ТОВ «КОМПРЕССОРС ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «КОНСТРАКШН МАШИНЕРІ», ТОВ «ФОРКС» у розмірі 25 500 грн. та витрати за надання висновку науково-правової експертизи у розмірі 26 000 грн.

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

встановити факт окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за період з 12 лютого 2014 року по дату набрання законної сили рішенням суду у цій справі;

визнати право особистої приватної власності ОСОБА_1 на грошові кошти у сумі 18 547 946, 80 грн., 16 373, 27 доларів США, 4 985, 49 євро, які зберігаються на банківських рахунках ОСОБА_1 в AT «Перший Український Міжнародний Банк»;

стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 1/2 від вартості автомобіля марки «BMW F06/ 640і Gran Coupe» 2012 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , в сумі 600 000, 00 грн.;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обгрунтовував тим, що з 2014 року подружжя фактично припинили шлюбні стосунки, підтвердженням чого є їхнє окреме проживання, відсутність спільних фотографій, відпочинок також порізну. Відповідно, кошти, які знаходяться на рахунку в AT «Перший Український Міжнародний Банк», є особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Вказував, що квартира АДРЕСА_1 та автомобіль марки «BMW F06/ 640і Gran Coupe», придбаний у 2013 році та зареєстрований за ОСОБА_5 підлягають поділу пополам як спільна сумісна власність подружжя, оскільки були придбані під час перебування сторін у шлюбі.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_5 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_5 на автомобіль марки «BMW F06/ 640і Gran Coupe», 2012 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , компенсувати частину вартості автомобіля у розмірі 600 000 грн. ОСОБА_1 .

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_5 на 1/2 частку від суми грошових коштів, розміщених на банківських рахунках ОСОБА_1 в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», що становить 9 670 948, 00 грн.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 214 621 774, 00 грн, що становить 1/2 частку від вартості часток ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «КОМПРЕССОРС ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «КОНСТРАКШН МАШИНЕРІ», ТОВ «ФОРКС» на користь ОСОБА_5 .

У задоволенні решти позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_5 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, встановлення факту окремого проживання подружжя, визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано право особистої приватної власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просиласкасувати рішення в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_5 на 1/2 частку від суми грошових коштів, розміщених на банківських рахунках ОСОБА_1 в АТ «Перший Український Міжнародний Банк», в частині стягнення з ОСОБА_1 214 621 774 грн., що становить 1/2 частку від вартості часток ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ «КОМПРЕССОРС ІНТЕРНЕШНЛ», ТОВ «КОНСТРАКШН МАШИНЕРІ», ТОВ «ФОРКС» на користь ОСОБА_5 , в частині відмови у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за період з 12 лютого 2014 року по дату набрання законної сили рішенням суду у цій справі, в частині визнання права особистої приватної власності ОСОБА_1 на грошові кошти в сумі 18 547 946, 80 грн., 16 373, 27 доларів США, 4 985, 49 Євро, які зберігаються на банківських рахунках ОСОБА_1 в АТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ухвалити нове рішення в скасованій частині рішення суду першої інстанції, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог за первісним позовом та задовольнити вказані вимоги ОСОБА_1 .

В мотивування вимог апеляційної скарги посилалася на те, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію 1/2 вартості часток у статутних капіталах у сумі 214 621 774, 00 грн., оскільки мотивуючи задоволення цієї позовної вимоги позивача, суд першої інстанції вказав, що відповідач не заперечує проти компенсації вартості часток у статутних капіталах. З

Вказувала, що відповідач та його представник ні в жодному процесуальному документі, ні в жодному судовому засіданні по справі не визнавали позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації вартості часток у статутних капіталах. Крім цього, відповідач прямо заперечував проти компенсації вартості часток у статутних капіталах, незважаючи на обрахунок вартості цих часток.

Зазначала, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач наводив лише розрахунок вартості внесків до статутних капіталів Господарських товариств та заявляв про згоду на компенсацію 1/2 вказаних внесків.

Посилалася на те, що обґрунтовуючи оскаржуване рішення в цій частині, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме суд врахував та посилався на нерелевантні висновки щодо застосування норм права, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі №760/20948/16-ц.

Вказувала, що оскільки спір між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про поділ майна виник у березні 2023 року (позовну заяву подано 07 березня 2023 року), то до вирішення спору у справі судом має застосовуватися законодавство, чинне станом на березень 2023 року.

Зазначала, що суд у оскаржуваному рішенні врахував правові висновки Верховного Суду стосовно норм права, які не могли та не мали бути застосованими судом при вирішенні спору про поділ майна подружжя у справі №757/10692/23-ц.

Посилалася на те, що суд першої інстанції визначив ринкову вартість часток у статутних капіталах на підставі неналежних та недостовірних доказів.

Вказувала, що висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні щодо окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, не відповідають обставинам справи.

12 квітня 2025 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією витягу із свідоцтва про смерть, виданого Республікою Болгарія 05 серпня 2025 року.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання залучено до участі у справі правонаступників померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року прийнято відмову представника позивача ОСОБА_5 - ОСОБА_8 від позову ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , правонаступниками якого єОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації визнано нечинним.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , правонаступниками якого єОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації закрито.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник правонаступника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 - ОСОБА_9 підтримала доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Представник правонаступника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_10 у судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначала, що не підтримує доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , вважає рішення суду першої інстанції вірним.

Представники відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 - ОСОБА_8 , ОСОБА_11 у судовому засіданні апеляційного суду проти апеляційної скарги заперечували.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17.

Отже, у сімейному законодавстві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним із подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

За змістом статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Аналогічні норми містить частина друга статті 372 ЦК України.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття, незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

До складу майна, що підлягає поділу, входить як майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, так і те, що знаходиться у третіх осіб. Разом з тим при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

При поділі майна подружжя шляхом визначення часток кожного із подружжя відбувається зміна режиму права спільної власності - зі спільної сумісної власності на спільну часткову власність.

Частиною 3 статті 372 ЦК України визначено, що уразі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У абзаці 2 пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №7 від 21 грудня 2007 року надано роз`яснення, що сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути квартири, жилі й садові будинки? земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби? грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно будівельному, гаражно будівельному кооперативі? грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №554/8023/15-ц).

Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20).

Якщо майно набуто під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №161/14048/19 (провадження №61-13103св20), від 30 березня 2021 року у справі № 459/5027/13-ц (провадження №61-17872св19), від 09 червня 2021 року у справі №761/18817/17 (провадження №61-6447св21).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Софія (Республіка Болгарія) зареєстрували шлюб. Шлюбний договір між сторонами не укладався.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народився син - ОСОБА_3 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до 2005 року жила в місті Одеса, з 2005 року - у місті Києві.

Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне майно:

26 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 119,4 кв.м, яка зареєстрована за ОСОБА_5 , оціночна вартість зазначеної квартири на день звернення з позовом становить 7 847 875, 90 грн.;

03 грудня 2013 року автомобіль марки «BMW F06/640i Gran Coupe» 2012 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки №KIE-50.5/98 від 17 квітня 2023 року, виданої відділенням ПУМБ «РЦ в м. Київ», станом на 07 березня 2023 року у ОСОБА_1 наявні кошти на:

картковому рахунку № НОМЕР_3 - 18 547 946,80 грн.;

картковому рахунку № НОМЕР_4 - 16 373,27 USD, що еквівалентно гривні за курсом, встановленим Національним банком України - 598 606,75 грн.;

картковому рахунку № НОМЕР_5 - 4 985,49 EUR, що еквівалентно гривні за курсом, встановленим Національним банком України - 193 885,70 грн.

Встановивши, що спірна квартира та автомобіль булипридбаніподружжям у період перебування у шлюбі, а тому є їх спільною сумісною власністю, презумпція права спільної сумісної власності подружжя щодо спірної квартири та автомобіля ОСОБА_5 не спростовананалежними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що частки сторін щодо вказаного майна є рівними.

Відповідно до ч.2 ст.71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Оскільки автомобілем «BMW F06/640i Gran Coupe» 2012 року виготовлення, VIN НОМЕР_1 користується ОСОБА_5 та відповідно він є неподільною річчю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості 1/2 частини вартості автомобіля у розмірі 600 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 за період з 12 лютого 2014 року по дату набрання законної сили рішенням суду у цій справі та визнання право особистої приватної власності ОСОБА_1 на грошові кошти у сумі 18 547 946, 80 грн., 16 373, 27 доларів США, 4 985, 49 Євро, які зберігаються на банківських рахунках ОСОБА_1 в AT «Перший Український Міжнародний Банк», суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт окремого проживання не є достатнім доказом того, що між особами відсутні шлюбні відносини, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали окремо у зв`язку з веденням ними своєї професійної діяльності у різних частинах країни.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У прохальній частині зустрічного позову ОСОБА_12 просивсуд встановити факт окремого проживання подружжя, а у мотивувальній частині зустрічного позову, посилався на ч.6 ст.57 СК України, тобто на можливість визнати особистою приватною власністю чоловіка майно, набуте ним за час їхнього окремого проживання, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин між подружжям.

Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, частиною шостою статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.

На відміну від частини другої статті 120 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина шоста статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Таким чином, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині шостій статті 57 СК України.

На майно набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.

Аналогічні правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі №149/2479/20 (провадження №61-14123св21), від 11 лютого 2022 року у справі №504/1126/19 (провадження №61-18866св21).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У зустрічному позові зазначено, що факт окремого проживання ОСОБА_13 та ОСОБА_14 з 12 лютого 2014 року підтверджується показами свідків, відсутністю спільного відпочинку/подорожей, спільних фотографій, спілкування, спільних витрат.

Даючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам: показам свідків, які зазначали що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали окремо, колегія суддів вважає, що вказані докази свідчать, що деякий час сторони проживали окремо, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_15 майже із самого початку шлюбу, а саме з 2005 року жили на два міста Київ - Одеса. ОСОБА_5 працювала в місті Одеса та в місті Києві, подружжя разом розвивало сімейний бізнес. Син сторін - ОСОБА_16 народився в місті Одеса, дитячий садок відвідував у місті Києві, у школі навчався в місті Одеса.

При цьому, окреме проживання не означає автоматично припинення шлюбних відносин та припинення правового зв`язку між чоловіком та дружиною як подружжям.

Наявні у справі докази не свідчать про доведеність факту припинення між сторонами сімейних відносин, оскільки в матеріалах справи містяться платіжні доручення, які є доказом матеріального забезпечення ОСОБА_1 своєї дружини ОСОБА_5 та сина ОСОБА_17 .

Крім того, ОСОБА_1 мав зареєстроване місце проживання за адресою батьків дружини ОСОБА_5 з 05 грудня 2007 року: АДРЕСА_3 .

У зустрічному позові ОСОБА_1 вказував на те, що з лютого 2014 року між подружжям припинилися фактичні шлюбні відносини, з того часу він тимчасово мешкав у готелі Fairmont, а з 2015 року - винаймав кватиру № НОМЕР_6 за адресою: АДРЕСА_4 .

Разом з тим, вказані твердження не підтверджуються наданими до зустрічного позову доказами, зокрема випискою з готелю Fairmont Гранд ОСОБА_18 та копіями договорів оренди квартири АДРЕСА_5 , які надано за періоди: з 06 серпня 2018 року по 05 лютого 2019 року; з 06 лютого 2020 року по 05 серпня 2020 року, з 06 лютого 2021 року по 05 серпня 2021 року, продовжено оренду по 05 лютого 2022 року - угода від 26 липня 2021 року про внесення змін №1 до договору оренди квартири від 25 січня 2021 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 звертався із заявою до візового відділу Посольства Німеччини щодо видачі бізнесвізи його сім`ї: дружині ОСОБА_5 і сину ОСОБА_3 та дозволити їм супроводжувати його під час ділових поїздок до партнера з Німеччини. Вказував, що у ділових візитах, як в Україні, так і за кордоном він та ОСОБА_5 беруть участь разом, а син супроводжує їх у бізнес поїздках за кордон.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про розірвання шлюбу до суду Республіки Болгарії, в якому зазначив, що надав захист для дружини та сина (а трохи пізніше й брату дружини) в Республіці Болгарія, у квартирі свого племінника та повністю забезпечує їхнє перебування.

Не є підтвердженням факту окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 відпочинок порізну та уривки з листування подружжя, оскільки це лише фрагменти їхнього спілкування, що не є достатнім доказом підтвердження заявлених позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 тверджень про окреме проживання.

Тобто вищевказані докази свідчать про те, що під час окремого проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не припинили права та обов`язки подружжя.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сам по собі факт окремого проживання, який просив встановити ОСОБА_1 не є достатнім доказом того, що між особами були відсутні шлюбні відносини, адже особи проживали окремо у зв`язку з веденням ними своєї професійної діяльності у різних частинах країни.

А відтак, доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції, викладені у оскаржуваному рішенні щодо окремого проживання сторін у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, не відповідають обставинам справи спростовуються вищенаведеним.

Оскільки ОСОБА_1 не спростовував відсутністьфактичних шлюбних відносин між подружжям з лютого 2014 року, відтак грошові кошти, які знаходилисьна його банківських рахунках у АТ «Перший Український Міжнародний Банк» станом на 07 березня 2023 року на картковому рахуноку № НОМЕР_3 -18 547 946,80 грн.; картковому рахунку № НОМЕР_4 - 16 373,27 USD, що еквівалентно гривні по курсу НБУ - 598 606,75 грн.; картковому рахунку № НОМЕР_5 -4 985, 49 EUR, що еквівалентно гривні по курсу НБУ - 193 885,70 грн.є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стороною позивача за зустрічним позовом не надано доказів та не зазначено, з якого часу вказані грошові кошти обліковуються на рахунку ОСОБА_1 та характер їх походження.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення суду першої інстанції стосовно задоволених позовних вимог за позовом ОСОБА_5 судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації визнанонечинним, а провадження усправі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , правонаступниками якого є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації закрито.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 грудня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 03 червня 2026 року.

Головуючий:

Судді: