Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №362/2306/25 — Київський апеляційний суд

справа № 362/2306/25

провадження № 22-ц/824/6087/2026

головуючий у суді І інстанції Попович О.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Журби С.О., Голуб С.А.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Калинівської селищної ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем і визнання права власності в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до Калинівської селищної ради, в якому просив встановити факт проживання однією сім?єю з ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 з січня 2023 року по липень 2023 року на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позову зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 у віці 85 років. Оскільки мати була похилого віку, стала часто хворіти, позивач, як єдиний син, здійснював догляд за матір?ю. Крім того, позивач зазначає, що проживає в АДРЕСА_1 (зареєстроване місце проживання). Як такий, що постійно проживав з матір`ю, позивач вважав, що є таким, що прийняв спадщину. 28 лютого 2025 року позивач звернувся з заявою до приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області із заявою, в якій просив видати свідоцтво про право на спадщину за законом. Разом із тим, постановою від 28 лютого 2025 року Приватний нотаріус Фастівського районного нотаріального округу Київської області Левчук А.І. відмовила позивачу у вчинені нотаріальної дії мотивуючи таке рішення пропуском позивачем строку для прийняття спадщини. Вважаючи, що акт обстеження від 04 березня 2025 року підтверджує той факт, що позивач дійсно проживав з матір`ю, останній звернувся із даним позовом до суду з метою встановити факт проживання однією сім`єю в судовому порядку та визнати право власності в порядку спадкування за законом на спірний житловий будинок.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 з січня 2023 року по липень 2023 року та на день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись із указаним рішенням суду адвокат Браніцький Олександр Миколайович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Стягнути судові витрати.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 склала заповіт від 27 травня 1992 року, яким зробила розпорядження, яким спірний будинок заповіла своїм дітям ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в рівних частинах. З огляду на заповіт, майнові права на спірний будинок в рівних частках належать як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_2 . В свою чергу, ОСОБА_4 , яка звільнилась з роботи через необхідність здійснювати догляд за матір`ю, що було обговорено з іншим спадкоємцем - ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Левчук Анастасії Ігорівни з метою оформлення своїх спадкових справ, однак їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини.

Звертає увагу суду, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мали усну домовленість щодо того, що спірний будинок перейде у власність матері Апелянта, тому при зверненні до приватного нотаріуса 09 липня 2024 року нею не було долучено заповіту від 27 травня 1992 року та вказано про те, що Позивач спадщину не прийняв (а.с. 63).

ОСОБА_4 прийняла рішення про звернення до суду з метою захисту спадкових прав, однак цьому передувала діяльність щодо збору доказів, пошуку адвоката, формування правової позиції, накопичення матеріальних ресурсів. Тому у зв`язку із коротким проміжком часу (29 липня 2024 року - дата постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії) і смертю спадкоємиці ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), вона за життя не встигла реалізувати це право.

Після смерті своєї матері ОСОБА_4 Апелянт звернувся до П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи, а саме запитом №725/02-14 від 25 березня 2025 П`ятої Київської державної нотаріальної контори до приватного нотаріуса Левчук А.І., яким витребовувалася копія спадкової справи №48/2024 до майна померлої ОСОБА_3 (а.с. 90, 91). При цьому було зазначено, що дані необхідні для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 .

З вищезазначеного вбачається, що ОСОБА_4 вчинила дії для прийняття спадщини за своєю матір`ю ОСОБА_3 , однак за життя вона не отримала свідоцтво про право власності за законом та не звернулась до суду, у зв`язку із передчасною смертю.

Відповідно апелянт вважає, що це право перейшло йому у спадщину, як до спадкоємця першої черги, якого Позивачем свідомо не було залучено до суб`єктного складу цієї справи, чим порушено його право на набуття у власність спірного житлового будинку.

З огляду на матеріали справи стверджує, що належним відповідачем по справі є саме ОСОБА_1 , тому 01 квітня 2025 року позов про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем і визнання права власності в порядку спадкування пред`явлено до неналежного відповідача - Калинівської селищної ради.

Також вказує, що Васильківський міськрайонний суд Київської області ухвалою від 15 квітня 2025 року витребував у приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Левчук Анастасії Ігорівни належним чином завірену копію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.59).

29 квітня 2025 року до канцелярії суду надійшла належним чином завірена копія спадкової справи №48/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (а.с.61-91).

Із копії спадкової справи №48/2024, вбачається, що 16 квітня 2025 року до приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Левчук Анастасії Ігорівни надійшов запит П`ятої київської державної нотаріальної контори від 25 березня 2025 року за №725 про витребування копії спадкової справи №48/2024. У тексті запиту чітко вказано мету «Дані необхідні для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.90).

Тому вважає, що Калинівська селищна рада є неналежним Відповідачем у справі, а пред`явлення позову до неї, викликане виключно бажанням Позивача усунути апелянта від спадкування спірного будинку.

Щодо неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в матеріалах справи наявний запит П`ятої київської державної нотаріальної контори щодо оформлення спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилається на те, що «спадкоємцями останньої є дочка, яка померла на час розгляду справи судом (свідоцтво про смерть від 28.11.2024 р. серіїНОМЕР_4)» (а.с.102)

Місцевий суд володіючи інформацією про наявність відкритої спадкової справи до майна померлої ОСОБА_4 не був позбавлений можливості здійснити запит до Спадкового реєстру з метою установлення кола спадкоємців ОСОБА_4 або витребувати належним чином завірену копію спадкової справи до майна останньої. Проте вказаних дій не було зроблено, що в свою чергу призвело до неповного з`ясування обставин справи, та, як наслідок, до порушення прав ОСОБА_1 .

Формально підійшовши до вирішення спору і неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи суд першої інстанції прийшов до висновку, що «Позивач є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 », тому апелянт вважає, що такий висновок суду не відповідає обставинам справи.

Під час звернення до суду позивач був обізнаний щодо смерті сестри ОСОБА_4 та наявності в неї спадкоємців, що також підтверджується копією спадкової справи №48/2024, що міститься в матеріалах справи. Водночас, у позовній заяві відповідачем зазначено Калинівську селищну раду.

Отже, оскаржуване рішення безпосередньо впливає на права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , створює для нього несприятливі наслідки у вигляді позбавлення права на спадкування спірного будинку.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за своєю матір`ю ОСОБА_4 , яка є спадкоємицею за заповітом від 27 травня 1992 року ОСОБА_3 , та не був залучений до участі у справі, то вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Також у доводах апеляційної скарги міститься посилання на те, що станом на 06 травня 2025 року (дата ухвалення оскаржуваного рішення) у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження повноважень представника відповідача (Калинівської селищної ради) Семенкова Марка Валентиновича.

Крім того вказує, що резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить висновків щодо розподілу судових витрат, тобто судом першої інстанції не застосовано ст. ст. 141, 264, 265 ЦПК України.

А тому вважає, що наведені порушення процесуального закону є самостійними підставами для скасування оскаржуваного рішення.

10 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, у разі продовження апеляційного розгляду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також просить приєднати до матеріалів справи докази, додані до відзиву в якості додатку під № 3-7. Крім того, просить відмовити у задоволенні клопотань апелянта про допит свідків та надання нових доказів, а також виключити з числа доказів всі надані апелянтом докази та не брати до уваги як такі, що поставлені під сумнів (їх відповідність оригіналу, відповідність порядку засвідчення), стягнути судові витрати.

16 березня 2026 року апелянт подав заперечення на клопотання про приєднання доказів, у якому просить у задоволенні клопотання ОСОБА_2 відмовити, додані докази повернути.

22 квітня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення від представника апелянта - адвоката Браніцького О.М., у яких він просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У судовому засіданні 26 травня 2026 року представник апелянта Браніцький О.М. апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник апелянта ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримала, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апелянт ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Калинівської селищної ради в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників справи та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок після смерті ОСОБА_3 шляхом звернення до нотаріальної контори, тому його інтереси мають бути захищені у суді. Також дійшов висновку про доведеність заявлених позовних вимог.

З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 28.06.2023 р. серії НОМЕР_1 .

З наявних матеріалів справи судом також встановлено, що померла була власником житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок від 30 листопада 1989 року.

Відповідно до звіту про оцінку на житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 84,9 к.м. за адресою АДРЕСА_1 вартість об`єкта становить 458 460,00 грн.

Судом витребувана спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , з якої вбачається, що спадкоємцями останньої є дочка, померла на час розгляду справи судом (свідоцтво про смерть від 28.11.2024 р. серії НОМЕР_2 ) та позивач, як спадкоємець першої черги, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .

Окрім того, позивачем надано суду Акт обстеження, складений Калинівською селищною радою, від 04 березня 2025 року №219, яким встановлено, що позивач дійсно проживав за адресою АДРЕСА_1 .

За змістом статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статей 1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

Своєю чергою, відповідно до норм статей 1258, 1261 262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, відповідно до законодавства України, право на спадкування виникає з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який не проживав постійно із спадкодавцем на час відкриття спадщини, для її прийняття повинен подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини у шестимісячний строк.

Апеляційним судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями першої черги були її діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Зі спадкової справи вбачається, що як позивач, так і ОСОБА_4 звернулися до нотаріуса після спливу встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини. Постановами приватного нотаріуса Фастівського районного нотаріального округу Київської області № 44/02-31 від 28 лютого 2025 року (том 1, а.с. 41) та № 199/02-31 від 29 липня 2024 року (том 1, а.с. 80) їм було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку з пропуском строку для прийняття спадщини із роз`ясненням права на звернення до суду щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Сам по собі факт відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину або у вчиненні іншої нотаріальної дії не свідчить про втрату спадкоємцем права на спадкування. Така відмова лише констатує неможливість оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку на момент звернення та роз`яснює особі право на судовий захист шляхом звернення із вимогою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, на момент звернення ОСОБА_2 до суду право ОСОБА_4 на спадкування після смерті матері не було припинене та не було втрачено. Більше того, матеріали справи не свідчать про вчинення нею дій, спрямованих на відмову від оформлення спадкових прав та, що після її смерті відповідні спадкові права та майнові інтереси не могли перейти до її спадкоємців.

Із наявного у спадковій справі запиту П`ятої Київської державної нотаріальної контори вбачається, що після смерті ОСОБА_4 була відкрита спадкова справа та здійснювалися дії щодо оформлення спадщини після її смерті.

Таким чином, на час звернення позивача до суду існували інші особи, права та інтереси яких безпосередньо пов`язані зі спірним спадковим майном та які потенційно могли претендувати на його спадкування.

Разом з тим позивач пред`явив позов не до спадкоємців, права яких могли бути порушені внаслідок задоволення позову, а до Калинівської селищної ради.

Колегія суддів зазначає, що у спорах про спадкування належними відповідачами є спадкоємці, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 2516/1356/12-ц (провадження № 61-28938св18), від 15 січня 2020 року у справі № 200/9984/16-ц (провадження № 61-11977св19), від 20 грудня 2021 року у справі № 502/1603/18 (провадження № 61-10329св21), від 24 травня 2023 року у справі № 291/559/21 (провадження № 61-4425св23) та інших.

Таким чином, можна зробити висновок, що лише за відсутності таких осіб належним відповідачем може бути територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування як потенційний набувач відумерлої спадщини.

Однак у даній справі наявність інших спадкоємців та осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок задоволення позову, була відома позивачу та підтверджувалася матеріалами спадкової справи.

Більше того, заявляючи вимогу про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, позивач не залучив до участі у справі осіб, які могли надати пояснення щодо фактичного користування та проживання у спірному житловому будинку, хоча саме ці обставини були визначальними для вирішення спору.

З доводів апеляційної скарги вбачається, що у спірному будинку фактично проживали інші особи, зокрема родичі спадкодавця, які також не були залучені до участі у справі, незважаючи на те, що встановлення факту проживання позивача безпосередньо впливає на їх права та законні інтереси.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За змістом наведеної норми цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).

Суд першої інстанції, встановивши з матеріалів спадкової справи наявність інших спадкоємців та обставини, які свідчили про існування спору між особами щодо спадкових прав на спірне майно, не надав цим обставинам належної правової оцінки та безпідставно розглянув справу за участю лише Калинівської селищної ради.

Унаслідок цього рішенням суду були вирішені питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, зокрема спадкоємців ОСОБА_4 .

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що позов було пред`явлено до неналежного відповідача, а спір вирішено без залучення осіб, права яких безпосередньо стосуються предмета спору.

Оскільки підставою для відмови у позові є його пред`явлення до неналежного відповідача та вирішення спору без залучення осіб, права яких зачіпаються, колегія суддів не надає оцінку іншим доводам апеляційної скарги щодо достатності доказів проживання позивача зі спадкодавцем та допустимості окремих доказів, оскільки зазначені обставини не можуть вплинути на правильність висновку про неможливість задоволення позову у заявленому складі учасників справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані правові підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Що стосується судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь апелянта підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6 228 грн 24 коп, сплачений при подачі апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2025 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 228 грн 24 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Т.О. Писана

Судді С.А. Голуб

С.О. Журба