Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №760/5632/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 760/5632/25

провадження № 22-ц/824/6631/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року в складі судді Тесленко І. О.,

установив:

01.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 23.07.2019 набрало законної сили рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року по справі №400/1313/19, яким зобов`язано Міністерство оборони України надати позивачу інформацію про видання та дату публікації в ньому резолютивних частин судових рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/4921/16 та Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №826/4922/16, доказом чого є копія виконавчого листа.

23.01.2025 вищевказане судове рішення нарешті було виконано боржником, тобто рівно через п`ять з половиною років, доказами чого є копія ухвали суду від 31.01.2025 року та повідомлення представника Міністерства оборони України від 23.01.2025 року.

Виконавче провадження з виконання вищевказаного судового рішення тривало з 23.08.2019 по 14.02.2025, доказом чого є відповідні постанови ВДВС.

Маючи вищу юридичну освіту, протягом більш ніж п`яти років позивач не міг домогтися в правовій державі від органу державної влади виконання судового рішення, яке теж є обов`язковим для державного органу згідно Конституції. Таке відверте ігнорування протягом значного періоду органом влади рішення суду спричинило позивачу невимовні страждання від відчуття несправедливості, також відчував занепокоєння, стрес, розчарування грубим ігноруванням з боку державного органу вимог Конституції України, що і є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що саме на державну покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання, Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Позивачу довелось ще ініціювати виконавчі провадження та додаткові судові провадження у вигляді встановлення судового контролю, щоб змусити державну в особі Міністерства оборони України виконати рішення немайнового характеру.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

У справі «Харук та інші проти України» ( рішення від 26.07.2012 [комітет], заява №703/05 та 115 інших заяв, п. 24-25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3 000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1 500 євро кожному заявнику в інших заявах.

В даному випадку має місце факт невиконання Міністерством оборони України судового рішення протягом 5,5 років, тому враховуючи усталену практику ЄСПЛ, з держави підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування моральної шкоди еквівалент 5 500 євро - по 1000 євро за рік бездіяльності, що на дату виконання рішення 23.01.2025 за офіційними курсом валют Національного банку України становить 241 304,25 грн.

ОСОБА_1 просив стягнути з держави в особі Міністерства оборони України на його користь 241 304 грн 25 коп. в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року по справі №400/1313/19.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів того, що його діями Міністерства оборони України завдано моральну шкоду та наявність причинного зв`язку між цією шкодою та протиправними діями відповідача, а також її реальний розмір.

03.01.2026 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Мотивує свою скаргу тим, що судом першої інстанції проігноровано практику ЄСПЛ , яка є частиною національного законодавства, а отже порушено норми матеріального права: «Однак ситуація є іншою щодо моральної шкоди. Існує стійка, але спростовна презумпція, що надмірно довгі процедури спричиняють моральну шкоду ( див. §§ 203-204 цитованого вище рішення Суду у справі Scordino і §§ 50 цитованого вище рішення Суду у справі Wasserman). Суд вважає цю презумпцію надзвичайно стійкою у випадку надмірної затримки у примусовому виконанні державою рішення суду проти неї, беручи до уваги неминуче страждання, спричинене недотриманням державою свого обов`язку виконати борг та тим фактом що заявник вже пройшов судовий розгляд всі його вимоги були задоволені».

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

5,5 років невиконання судового рішення про надання інформації Міністерством оборони України - це надмірно тривале невиконання остаточного рішення, тому моральна шкода - презумпція.

Суди застосовують Конвенцію та прецедентне право Суду як джерело право у своїх провадженнях.

10.03.2026 Міністерство оборони України в особі представника ОСОБА_3 через підсистему «Електронний суд» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, а рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтован6им таким що постановлено у відповідності до норм матеріального та процесуального права із врахуванням всіх обставин справи.

Позивачем не зазначено про встановлені належним порядком незаконні дії чи бездіяльність Міністерства оборони України стосовно виконання згаданого рішення суду, які можуть слугувати підставою для розгляду питання про відшкодування моральної шкоди за вчинення таких дій (бездіяльності).

Позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявність моральної шкоди та причинний зв`язок із рішеннями, діями або бездіяльністю Міністерства оборони України.

В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що постановою Окружного адміністративного міста Києва від 24 квітня 2017 ( справа № 826/4921/16), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року, позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 2 наказу Міністерства оборони України №66 від 10.02.2016 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства оборони України від 02 лютого 2015 року № 49».

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2018 року (справа №826/4922/16), з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року та постанови Верховного Суду від 30 листопада 2020 року позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України задоволено. Визнано протиправним та нечинним пункт 6 наказу Міністерства оборони України від 10.02.2016 № 67 "Про затвердження Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду" в частині «та застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №18 «Деякі питання грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських».

18.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України з запитом про надання інформації, а саме просив надати інформацію, в якому виданні та коли опубліковано резолютивні частини судових рішень у справах №826/4921/16 та №826/4922/16, якими скасовано накази Міністерства оборони України.

Листом від 22 лютого 2019 року на вказаний запит Міністерством оборони України надано відповідь.

Вважаючи відповідь Міністерства оборони України неповною, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (справа №400/1313/19) позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо ненадання запитуваної інформації за запитом ОСОБА_1 від 20.04.2019 року. Зобов`язано Міністерство оборони України надати ОСОБА_1 інформацію про видання та дату публікації в ньому резолютивних частин судових рішень Окружного адміністративного суду міста Києва по справі № 826/4921/16 та Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/4922/16.

23 серпня 2019 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59883102.

20.03.2024 ОСОБА_1 звернувся з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року заву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задоволено. Зобов`язано Міністерство оборони України в місячний термін з дати отримання ухвали подати звіт про виконання судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, резолютивні частини постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2017 у справі № 826/4921/16; постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №826/4922/16; постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №826/4922/16 опубліковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 07 січня 2025 року № 2 (а.с. 8-15).

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року (справа №400/1313/19) прийнято звіт Міністерства оборони України про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду по справі №400/1313/19.

14 лютого 2025 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №400/1313/19, виданого 29.07.2019, відповідно до п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову , суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних і допустимих доказів, які б вказували на наявність факту завдання йому моральної шкоди діями Міністерства оборони України, протиправності відповідних дій і причинного зв`язку між зазначеним фактом та негативними наслідками у виді завдання моральної шкоди.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За положеннями статей 16 та 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 612/3521/16-ц).

Підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року в справі № 686/13784/21).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При визначенні розміру компенсації моральної шкоди суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Право на судовий захист гарантується Конституцією України (статті 8, 56, 129-1), міжнародними договорами України і включає, у тому числі, і право на виконання судового рішення у розумний строк, яке реалізується за допомогою створення державою умов і забезпечення виконання судового рішення у визначеному законом порядку (стаття 129-1 Конституції України, пункт перший статті 6 Конвенції).

Конституція України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях 1, 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», із уточненням щодо кола осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

З урахуванням комплексного аналізу статей 3, 15, 16, 23, 1167 ЦК України компенсація за порушення права на виконання судового рішення у розумний строк як захід відповідальності держави має на меті відшкодування заподіяної немайнової шкоди фактом порушення процедурних умов, що забезпечують реалізацію цього права упродовж розумного строку, незалежно від наявності чи відсутності вини органів, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, інших державних органів та їх посадових осіб, хоча законом у цьому випадку передбачена умисна форма вини особи, що завдала моральної шкоди.

Розглядаючи вимоги про компенсацію, суд встановлює факт порушення права на виконання судового рішення в розумний строк, виходячи зі змісту судових актів та інших матеріалів справи з урахуванням правової та фактичної складності справи, поведінки заявника, ефективності та достатності дій суду або судді, що здійснюються з метою своєчасного розгляду справи, ефективності та достатності дій органів, організацій або посадових осіб, на які покладено обов`язок щодо виконання судових актів, характер дій та діяльності, спрямованих на своєчасне виконання судового акта, загальної тривалості провадження у справі і виконання судового акта.

Оскільки сам факт порушення права на виконання судового акта в розумний строк свідчить про заподіяну немайнову шкоду (порушення права на судовий захист), а її відшкодування не залежить від вини органу або посадової особи. Особа, яка звернулася із заявою про компенсацію, не повинна доводити наявність цієї шкоди. Встановлення факту порушення права на виконання судового акта (рішення) в розумний строк є підставою для присудження компенсації.

Дії органів, організацій або посадових осіб, на яких покладено обов`язки з виконання судового акта, визнаються достатніми й ефективними, якщо вони здійснюються з метою своєчасного виконання такого акта. При цьому необхідно враховувати, зокрема, своєчасність видачі належним чином оформленого виконавчого документа, направлення його судом або стягувачем до органу, організації або посадовій особі, на яких покладено обов`язки щодо виконання судових актів, а також з`ясовувати, чи не викликана затримка у видачі або направленні виконавчого документа поведінкою заявника, наприклад шляхом ненадання ним реквізитів банківського рахунка.

Не можуть розглядатися як підстава, яка виправдовує порушення розумних строків виконання судового акта, обставини, пов`язані з організацією роботи органів і посадових осіб, які виконують судові акти.

Право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Проблема невиконання остаточних рішень проти держави розглядалась у пілотному рішенні Європейського суду з прав людини проти України у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (рішення від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04), а також у ряді інших справ проти України, які також розглядались на основі усталеної практики Європейського суду з прав людини з цього питання. У п. 53 цього рішення ЄСПЛ зауважив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02; у справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, заява № 67534/01; у справі «Дубенко проти України» від 11 січня 2005 року, заява № 74221/01; у справі «Козачек проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 29508/04).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному і вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» від 26 квітня 2005 року, заява № 29439/02; у справі «Крищук проти України» від 19 лютого 2009 року, заява № 1811/06).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи питання наявності ефективних засобів юридичного захисту щодо скарг на тривале невиконання судових рішень, наголосив, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02).

Забезпечення адекватного та достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямим обов`язком держави. При цьому держава, запровадивши компенсаторний засіб юридичного захисту, має подбати про те, щоб такий засіб не вважався неефективним.

У справі «Скордіно проти Італії» Європейський суд з прав людини визначив ключові критерії для перевірки ефективності компенсаторного засобу юридичного захисту щодо надмірно тривалих судових проваджень.

Ці критерії, які також застосовні до справ про невиконання рішень (рішення у справі «Вассерман проти Росії» від 10 квітня 2008 року, заява № 21071/05, пп. 49 і 51), вимагають такого: позов про відшкодування має бути розглянутий упродовж розумного строку (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява

№ 36813/97, п. 195); призначене відшкодування має бути виплачене без зволікань і, як правило, не пізніше шести місяців від дати, на яку рішення про його призначення набирає законної сили (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 198); процесуальні норми стосовно позову про відшкодування мають відповідати принципові справедливості, гарантованому статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 200); норми стосовно судових витрат не повинні покладати надмірний тягар на сторону, яка подає позов, якщо її позов обґрунтований (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, п. 201); розмір відшкодування не повинен бути нерозумним у порівнянні з розміром відшкодувань, призначених Судом в аналогічних справах (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 202 - 206 і 213).

У справі «Харук та інші проти України» (рішення від 26 липня 2012 року [комітет], заява № 703/05 та 115 інших заяв, п. 24 - 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується в разі встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3 000,00 Євро кожному заявнику в заявах, які стосуються невиконання рішень тривалістю понад три роки, та 1 500,00 Євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

Європейський суд з прав людини також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування майнової шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір, але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97, пп. 203 - 204, та у справі «Вассерман проти Росії», заява

№ 21071/05, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у разі надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (рішення у справі «Бурдов проти Росії» від 07 травня 2002 року, п. 100).

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди в разі надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Факт надмірно тривалого невиконання остаточного судового рішення протягом 5,5 років, за відсутності доказів існування об`єктивних причин, які перешкоджали Міністерству оборони України опублікувати резолютивні частини постанов Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2017 у справі № 826/4921/16; постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 у справі №826/4922/16; постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №826/4922/16 в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» починаючи з липня 2019 року до січня 2025 року, необхідність вжиття особою, на користь якої було ухвалено рішення, додаткових дій, пов`язаних з ініціюванням виконавчих процедур, свідчить про завдання позивачу моральної шкоди і таку шкоду не може бути виправлено лише встановленням факту порушення.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, їх тривалості та тяжкості, вимушених змін у його житті, з огляду на вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд вважає, що 100 000 грн є достатнім розміром для задоволення потерпілої особи і не призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок коштів державного бюджету.

В межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача, відновлено шляхом відшкодування моральної шкоди, розмір якої визначено за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень і обставин справи, що є юридичним захистом прав позивача судом України, а не міжнародною судовою установою, яка захищає такі права у разі неотримання особою ефективного національного засобу юридичного захисту.

Аналогічні висновки, щодо тривалого невиконання судового рішення, зроблено Верховним Судом у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 463/4475/18 від 27 серпня 2020 року у справі №344/303/16-ц.

7У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 353, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з держави України в особі Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.06.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук