Вирок від 04 червня 2026 р. у справі №167/353/26 — Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/353/26

Номер провадження 1-кп/167/74/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026030590000122 від 01.03.2026 року, про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Любче Рожищенського району Волинської області, учень Торчинського професійного ліцею, непрацюючий, зареєстрований та фактично проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,

за участі:

прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

законного представника обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

представника Служби у справах дітей – ОСОБА_8 ,

представника органу ювенальної превенції – ОСОБА_9 ,

в с т а н о в и в:

Згідно обвинувального акту, в ніч з 26 лютого 2026 року на 27 лютого 2026 року (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено) ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , діючи з корисливих мотивів та керуючись метою таємного викрадення чужого майна, усвідомлюючи протиправність своїх дій, будучи обізнаним про загальновідомий факт введення 24.02.2022 року воєнного стану на території України на підставі Закону України №2102-ІХ від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України № 40/226 від 12.01.2026 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України № 4757-IX від 14.01.2026 року в Україні продовжено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 03 лютого 2026 року строком на 90 діб, відсунувши фанеру від дверної коробки задніх вхідних дверей господарської споруди, розташованої на подвір`ї за вищевказаною адресою, проник в господарську споруду, звідки таємно викрав газонокосарку марки «Дніпро-М», вартістю 6446,67 (шість тисяч чотириста сорок шість гривень шістдесят сім копійок) та тример марки «Foresta» вартістю 2133,33 (дві тисячі сто тридцять три гривні тридцять три копійки), чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 матеріальних збитків на загальну суму 8 580,00 (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят) гривень.

Таким чином, ОСОБА_3 обвинувачується у таємному викрадені чужого майна (крадіжка), поєднаному із проникненням у інше приміщення, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

13.04.2026 року між прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника – адвоката ОСОБА_6 , законного представника ОСОБА_5 ,. за наявності письмової згоди потерпілого ОСОБА_7 , укладена угода про визнання винуватості.

Згідно Угоди про визнання винуватості від 13.04.2026 року, обвинувачений ОСОБА_3 повністю і беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, що викладено в обвинувальному акті, не заперечує обставини вчинення та зобов`язується беззастережно визнати в суді свою винуватість у вчиненні злочину в обсязі обвинувачення, яке йому інкриміноване у даному кримінальному провадженні.

Сторонами Угоди про визнання винуватості від 13.04.2026 року погоджена кваліфікація інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Сторони погодились, що вказана кримінально-правова кваліфікація не підлягає подальшому оспорюванню.

Сторони погоджуються про те, що відповідно до ст.66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , є його щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, кримінальне правопорушення вчинено неповнолітнім; згідно із ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_3 , не встановлено.

При укладені даної угоди та призначені міри покарання ОСОБА_3 , сторонами враховується тяжкість обвинувачення, ступінь та характер вчиненого злочину, який належить до категорії тяжких, беззастережне визнання вини у вчинені кримінального правопорушення, повернення викраденого майна потерпілому та повне відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз.

Враховуючи наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням інших обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого, раніше не судимого, позитивно характеризується за місцем проживання та навчання, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, також не перебуває на обліку поліції та службі у справах дітей Рожищенської міської ради, неповнолітній вік обвинуваченого, який є учнем Торчинського професійного ліцею за професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», той факт, що неповнолітній ОСОБА_3 провину свою визнав та розкаявся, перепросив потерпілого, а потерпілий прийняв вибачення неповнолітнього та не має будь-яких претензій щодо відшкодування матеріальної шкоди, належного виконання своїх процесуальних обов`язків упродовж досудового розслідуванням, а також те, що відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, враховуючи інтереси суспільства, сторони домовилися про призначення ОСОБА_3 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК України шляхом переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.4 ст.185 КК України, а саме:

- за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст. 69 КК України призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді штрафу в розмірі 400 (чотириста) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6 800,00 (шість тисяч вісімсот) гривень.

Під час узгодження покарання у виді штрафу враховано, що згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» обвинувачений має власні кошти на які може бути звернуто стягнення.

Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.

Згідно п.1 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 КПК України.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно п.1 ч.4, абз.2 ч.4 ст.469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.

Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

У підготовчому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та повністю підтвердив обставини його вчинення, у вчиненому щиро розкаявся, зазначаючи, що погоджується на призначення узгодженого покарання.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 цілком розуміє положення ч.4 ст.474 КПК України, укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Судом роз`яснено ОСОБА_3 правові наслідки затвердження угоди, перевірено відповідність угоди фактичним обставинам справи, а також добровільність позицій сторін.

Відповідно до ч.ч.6, 7 ст.474 КПК України, суд, на підставі тверджень сторін кримінального провадження, переконався в тому, що сторони уклали угоду добровільно і її укладення не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Умови угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін чи інших осіб, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості, інкриміновані обвинуваченому кримінальне правопорушення підпадає під категорію кримінальних правопорушень, щодо яких передбачена можливість укладення угоди про визнання винуватості.

Обвинувачений ОСОБА_3 погоджується на призначення узгодженого покарання.

Судом установлено, що потерпілий надав письмову згоду прокурору на укладення угоди про визнання винуватості (ас 37), і потерпілому відомі та зрозумілі наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості.

Судом встановлено, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 , відповідно до ч.5 ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, правову кваліфікацію кримінального правопорушення органами досудового розслідування здійснено правильно, потерпілий надав свою письмову згоду на укладення угоди між прокурором і ОСОБА_3 про визнання винуватості.

До обставин, що пом`якшують покарання, відповідно до ст.66 КК України, обвинуваченому ОСОБА_3 , суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

Обставин, що обтяжують обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, згідно ст.67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч.2 ст.50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Згідно ч.1 ст.69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного, суд умотивовуючи своє рішення, може крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

У своїй Постанові колегія суддів Першої судової палати ККС ВС від 17.09.2019 у справі № 744/884/17 (провадження № 51-8413км18) зазначила, що застосування ст. 69 КК можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони (1) можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК, і (2) істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Як роз`яснено у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.

Покарання, призначене судом із застосуванням ст.69 КК України, не може бути нижчим від мінімальної межі відповідного виду покарання, встановленої у Загальній частині КК України, тобто меншим, ніж один рік позбавлення чи обмеження волі, шість місяців виправних робіт, один місяць арешту тощо.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було «свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»».

Мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Уилкокс и Херфорд проти Сполученого Королівства» (заяви № № 43759/10 та 43771/12) зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Разом з тим, оскільки жодних обмежень щодо характеристики особи у ст.69 КК України не встановлено, то можна дійти висновку, що всі дані, що характеризують особу винного, необхідно оцінювати при вирішенні питання про можливість призначення більш м`якого покарання. Ці дані можуть бути як пов`язані, так і не пов`язані зі вчиненням злочину, зокрема, до уваги доцільно брати: обставини, що характеризують вік особи, стан здоров`я, зразкову поведінку особи в побуті як до, так і після вчинення злочину, трудову діяльність, позитивну характеристику, прагнення залагодити заподіяну шкоду, сприяти у розкритті злочину тощо. Тобто фактично мова повинна йти про врахування психологічних, фізіологічних та соціальних характеристик особи, яка вчинила злочин.

У даному кримінальному провадженні суд враховує такі пом`якшуючі покарання обставини, як щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушеннята вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.

З врахуванням обставин, що пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих вину обставин, враховуючи особу винного, який на обліку в лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, також не перебуває на обліку у поліції та службі у справах дітей Рожищенської міської ради, неповнолітній вік обвинуваченого, який є учнем Торчинського професійного ліцею за професією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», той факт, що неповнолітній ОСОБА_3 провину свою визнав та розкаявся, перепросив потерпілого, а потерпілий прийняв вибачення неповнолітнього та не має будь-яких претензій щодо відшкодування матеріальної шкоди, належного виконання своїх процесуальних обов`язків упродовж досудового розслідування, суд вважає за можливе призначити узгоджене сторонами кримінального провадження покарання із застосуванням ст.69 КК України, шляхом переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.4 ст.185 КК України, у виді штрафу в розмірі 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800,00 гривень.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд доходить висновку про можливість затвердження угоди від 13.04.2026 року про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3 і призначення останньому узгодженого покарання.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Обвинувачений ОСОБА_3 судові витрати за проведення судових експертиз відшкодував.

Цивільний позов не пред`являвся.

Питання про речові докази вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 314, 366-368, 371, 374, 376, 468, 473-476 КПК України, суд

у х в а л и в:

Угоду про визнання винуватості від 13 квітня 2026 року у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026030590000122 від 01.03.2026 року, про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, укладену між прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участі захисника – адвоката ОСОБА_6 , законного представника обвинуваченого ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , за наявності письмової згоди потерпілого ОСОБА_7 - затвердити.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами Угоди про визнання винуватості від 13 квітня 2026 року покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді штрафу в розмірі 400 (чотириста) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 6 800,00 (шість тисяч вісімсот) гривень.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 03.03.2026 року (справа №158/893/26, провадження №1-кс/0158/361/26) на газонокосарку марки «Дніпро-М» та тример марки «Foresta», які належать на праві власності ОСОБА_7 – скасувати.

Речові докази: газонокосарку марки «Дніпро-М», тример марки «Foresta», які зберігаються у камері схову ВП №1 (м.Ківерці) Луцького РУП ГУНП у Волинській області, - повернути власнику ОСОБА_7 .

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду через Рожищенський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому і його законному представнику.

Головуючий суддя ОСОБА_1