Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №161/2363/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/2363/26

Провадження № 2/161/2961/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

за участі:

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Романішиної Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-

ВСТАНОВИВ:

30.01.2026 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідачів про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 20.11.2014 року йому було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12013020020000286 від 10.07.2013 року.

21.11.2014 року Печерським районним судом міста Києва у справі № 757/34520/14-к була прийнята ухвала щодо застосування до підозрюваного, ОСОБА_3 , запобіжного заходу , згідно якої слідчий суддя ухвалив в задоволенні клопотання про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання, відмовити. Зобов`язано ОСОБА_3 , прибувати за кожною вимогою до суду та/або слідчого. 05.01.2016 року був складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013020020000286 від 10.07.2013 року. 13.03.2025 року Шацький районний суд Волинської області у справі 757/648/16-к ухвалив вирок, яким ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діяннях є склад вказаних кримінальних правопорушень. 10 червня 2025 року Волинський апеляційний суд постановив ухвалу у справі №757/648/16-к, якою апеляційну скаргу прокурора Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури у кримінальному провадженні, залишив без задоволення, а вирок Шацького районного суду Волинської області від 13 березня 2025 року без змін.

Позивач, ОСОБА_3 , мав до пред`явлення йому повідомлення про підозру незаперечну репутацію серед односельців, ніколи не був судимим і навіть не вчиняв жодних адміністративних правопорушень. Позивач був зразковим громадянином. При цьому незаконно був підданим необґрунтованому і тривалому переслідуванню з боку правоохоронних органів за діяння, яке не вчиняв. Позивачу було на 10 років 6 місяців 21 день повністю змінено усталений ритм та спосіб життя його сім`ї в цілому, підірвано довіру до правоохоронної системи та віру у справедливість аж до повного виправдання, порушено соціальні зв?язки, бо позивача протягом тривалого часу усі оточуючі сприймали, як злочинця, щодо якого тривало спочатку досудове розслідування, а потім і судовий розгляд. Постійні виклики до відділку поліції, прокуратури, суду завдали позивачу тяжких моральних страждань, тривожності від очікування справедливості при постійних невмотивованих звинуваченнях прокурора на підставі обвинувального акту, який перебував на розгляді в суді, тому зазначені вище обставини порушували звичайний уклад життя позивача та відповідно, спричинювали останньому моральні страждання.

На підставі викладеного, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України на його користь 1095379 грн. 64 коп. відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою суду від 03.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

23.02.2026 року від відповідача, Волинської обласної прокуратури, надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів неправомірності дій працівників органів Волинської обласної прокуратури, а отже, стороною позивача неправильно визначено відповідачів у справі, в чому конкретно полягають неправомірні дії працівників органів Волинської обласної прокуратури, які призвели до моральних страждань, позивачем у справі не зазначено, тому враховуючи вищезазначене, вважають доводи, викладені у позовній заяві необгрунтовними та безпідставними, а позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення. Крім цього зазначають, що позивачем взагалі не доведено завдання йому моральної шкоди державою, так як суду не надано жодних доказів, які підтвердували, що позивач, під час досудового та судового слідства, зазнав страждань, які б стали підставою для відшкодування моральної шкоди.

25.02.2026 року від відповідача, Державної казначейської служби України, надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що доводи позовної заяви є безпіставними, необгрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вирок Шацького районного суду Волинської області від 13.03.2025 року у справі №757/648/16-к, ухвала Волинського апеляційного суду від 10.06.2025 року у справі №757/648/16-к та інші документи, долучені до позовної заяви, як докази, не є рішеннями, які б свідчили про незаконність чи протиправність дій працівників правоохоронних органів. Тобто, згідно з матеріалами справи дії органів досудового розслідування та прокуратури протиправними не визнавались. Крім цього, зазначає, що позивачем, при розрахунку розміру моральної шкоди застосовано мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 8647,00 грн., тоді як мав би застосовувати розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн., як це передбачено ст.ст. 7, 8 Закону України «Про Державний буюджет України на 2026 рік».

Ухвалою суду від 04.03.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача, Чечелюк О.Ю., в судовому засіданні просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, які зазначені у позовній заяві.

Представник відповідача, Волинської обласної прокуратури, Романішина Т.Л., проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача, Державної казначейської служби України, Манчик О.М., проти задоволення позовних вимог заперечувала з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 20.11.2014 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України у кримінальному провадженні № 12013020020000286 від 10.07.2013 року.

05.01.2016 року був складений обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013020020000286 від 10.07.2013 року.

13.03.2025 року Шацьким районним судом Волинської області у справі 757/648/16-к було ухвалено вирок, яким ОСОБА_3 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в його діяннях є склад вказаних кримінальних правопорушень.

10 червня 2025 року Волинський апеляційний суд постановив ухвалу у справі № 757/648/16-к, якою апеляційну скаргу прокурора Любомльського відділу Ковельської окружної прокуратури у кримінальному провадженні, залишив без задоволення, а вирок Шацького районного суду Волинської області від 13 березня 2025 року без змін.

У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди і відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування, незалежно від вини цих органів.

Згідно з ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Також, згідно статті 130 КПК України - шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».

Положеннями ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», передбачено що, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;5) моральна шкода.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п.49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п.56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Як зазначає позивач, за час незаконного і тривалого перебування під слідством та судом, він зазнав моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, перебування у стані безперервного нервового стресу.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначенні періоду перебування позивача під слідством і судом, суд враховує положення п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно якого притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Аналогічні твердження викладені у правовому висновку Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 132/1436/17.

Відтак, розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвали про закриття кримінального провадження.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).

З аналізу практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один строк у конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства»).

У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює весь період провадження.

У кримінальному провадженні відлік часу, на думку ЄСПЛ, починається з моменту висунення обвинувачення в широкому розумінні цих слів. Тобто сюди включається й арешт, і початок слідства, коли особу притягують як підозрювану, і повідомлення про кримінальне переслідування, й «інші дії, що мають на увазі схожі твердження і що істотно впливають на становище підозрюваного» (справа «Екле проти ФРН»). У п. 253 рішення ЄСПЛ від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» йдеться: «Суд зазначає, що момент, з якого ст. 6 починає застосовуватись до «кримінальних» питань, залежить від обставин справи. Провідне місце, яке займає в демократичному суспільстві право на справедливий судовий розгляд, спонукає Суд віддавати перевагу «сутнісній», а не «формальній» концепції «обвинувачення», про яке йдеться у п. 1 ст. 6 (див. п. 62 рішення ЄСПЛ від 18.01.2007 року у справі «Шубінський проти Словенії»)».

Пунктом 9 постанови ПВСУ від 31.03.1995 № 4 передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо) та з урахуванням інших обставин.

При цьому, доводи відповідача, Державної казначейської служби України, про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другої статтей 7, 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік», якими визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн., суд відхиляє з огляду на наступне.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Зміни до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» законодавцем не вносилися і його норми не передбачають визначення розміру відшкодування із розрахункової величини, визначеної будь-яким іншим законом, зокрема Законом України «Про Державний бюджет України».

До того ж, Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Отже, аналізуючи судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, суд вважає, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому прийшов до висновку, що при вирішенні вказаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 грн.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. Якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Відповідно до роз`яснення Пленуму Верховного Суду України п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної/немайнової/шкоди» моральна шкода може полягати, зокрема, у моральних переживаннях у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Таким чином, суд вважає, що позивачу було завдано моральну (немайнову) шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з незаконним притягнення його до кримінальної відповідальності, що тепер вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та настанні інших негативних наслідків у виді переживань через позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, невизначеності щодо майбутнього.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму ВСУ у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Отже, зважаючи на всі ці обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними і підлягають до задоволення та на користь позивача слід стягнути спричинену моральну шкоду у розмірі 1095 379 грн. 64 коп., оскільки саме такий розмір буде достатнім для розумного задоволення вимог позивача, як потерпілої особи внаслідок незаконного притягнення до відповідальності.

Крім цього, суд не приймає до уваги твердження відповідача, Волинської обласної прокуратури, з приводу того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, так як відповідачем у даній категорії справ є держава Україна, а не окремі її органи, та незалучення у такій катергорії спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі.

Близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 333/2766/21.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, беручи до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову до суду, його позовні вимоги задоволені, то суд вважає необхідним судові витрати зі сплати судового збору у цій справі віднести на рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_3 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду – задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1 095 379 (один мільйон дев`яносто п`ять тисяч триста сімдесят дев`ять) гривень 64 копійки.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ – 37567646, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Волинська обласна прокуратура, ЄДРПОУ – 02909915, адреса місцезнаходження: Волинська область, м. Луцьк, вул. Винниченка, буд. 15.

Повний текст рішення складений 05.06.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович