Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №161/7356/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/7356/26

Номер провадження: 3/161/2179/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Луцьк 04 червня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в особі судді Гриня Олександра Миколайовича, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , -

- за ч. 1 ст. 130, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

З УПП у Волинській області до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130, ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З протоколів про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 623319 та 626325 від 28 березня 2026 року вбачається:

28 березня 2026 року о 13:27 в м. Луцьк по вул. Паркова, 10 ОСОБА_1 керуючи тз Volkswagen Golf нз (N) НОМЕР_1 при виїзді на нерегульоване перехрестя, не надав переваги в русі транспортному засобу Ford Transit днз НОМЕР_2 , який рухався головною дорогою під керуванням водія ОСОБА_2 . В результаті чого відбулось ДТП, внаслідок якого тз отримали механічні пошкодження.

28 березня 2026 року о 13:27 в м. Луцьк по вул. Паркова, 10 ОСОБА_1 керував тз Volkswagen Golf нз (N) НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки тз та в закладі охорони здоров`я відмовився.

Такі дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковано, як порушення вимог п. 2.5, 16.11 ПДР України за, що передбачена адміністративна відповідальність ст. 124 та ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В судових засіданнях захисник ОСОБА_1 адвокат Мосюк В.С. вину свого підзахисного не визнав просив провадження у даній справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП з підстав викладених у його письмових поясненнях наступного змісту:

«1.ВИКЛАД ФАКТИЧНИХ ОБСТАВИН СПРАВИ

Матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 сформовані на підставі протоколів про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626319 та серії ЕПР1 № 626325, складених 28 березня 2026 року інспектором управління патрульної поліції у Волинській області лейтенантом поліції Денисюком Юрієм Валентиновичем. Згідно з змісту вказаних протоколів, ОСОБА_1 інкримінується порушення вимог Правил дорожнього руху України під час ймовірного керування ним транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , яке нібито мало місце 28 березня 2026 року о 13 годині 27 хвилин за адресою вулиця Паркова, 10 у місті Луцьку та призвело до зіткнення з автомобілем «Ford Transit», державний номерний знак НОМЕР_2 . Водночас фактичні обставини події, об`єктивно зафіксовані безпосередньо на місці, повністю спростовують викладену в матеріалах справи версію та вказують на відсутність об`єктивної сторони правопорушення в діях особи, яка притягається до відповідальності.

Як вбачається з об`єктивної дійсності, ОСОБА_1 перебував у вказаному транспортному засобі виключно у правовому статусі пасажира та не знаходився у стані алкогольного чи іншого сп`яніння. Суб`єктом, який безпосередньо виконував функції водія та здійснював фактичне керування транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», виступала ОСОБА_3 . Безпосередньо під час спілкування з інспекторами патрульної поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказана громадянка одразу, чітко та добровільно повідомила посадовим особам про факт керування автомобілем саме нею.

Незважаючи на прямі усні заяви дійсного водія, які послідовно узгоджувалися з поясненнями самого ОСОБА_1 , працівники поліції свідомо проігнорували ці відомості. Така процесуальна поведінка посадових осіб становить пряме порушення принципу всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, імперативно закріпленого у статтях 252 та 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відсутність факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 беззаперечно підтверджується змістом відеозаписів із портативних відеореєстраторів (бодікамер) інспекторів поліції за номерами 475412 та 475407, які здійснювали фіксацію події після приїзду поліції. Хронологічний аналіз вказаних відеоматеріалів містить процес формування необґрунтованої позиції інспекторів та документально фіксує відсутність у них будь-яких об`єктивних доказів щодо належного суб`єкта керування. Системний перегляд записів встановлює, що о 14 годині 07 хвилин працівники поліції обговорювали наявність відео з камер системи міського спостереження, яке буде отримано до десяти хвилин та мало бути надано учасникам події.

Водночас о 14 годині 08 хвилині інспектори констатували, що на даному етапі вони мають лише припущення щодо керування транспортним засобом ОСОБА_1 . У зв`язку з цим поліцейські здійснювали виключно перевірку документів, зазначаючи про наявність підозри, проте формально не висуваючи жодних звинувачень. Однак, уже о 14 годині 10 хвилині 45 секунд, коли дійсна водійка ОСОБА_6 прямо та недвозначно звернулася до поліцейських із вимогою складати матеріали про адміністративне правопорушення щодо неї, посадові особи вдалися до психологічного тиску. Інспектори безапеляційно заявили про наявність свідка, який нібито вказав на ОСОБА_1 , а також майже одразу висловили пряму погрозу притягнення жінки до відповідальності за статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (фактично вказували іншу підставу – надання неправдивих показань).

Подальша ескалація процесуальних порушень зафіксована на відеозаписі о 14 годині 12 хвилині 30 секунд. Один із працівників поліції, свідомо не дочекавшись отримання та огляду відеозаписів із системи «Безпечне місто» (перевірку яких паралельно здійснював інший інспектор біля службового автомобіля), передчасно та бездоказово ідентифікував ОСОБА_1 як водія. Поліцейський запропонував йому пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в подальшому у лікаря-нарколога. При цьому, інспектор порушив процедуру проведення огляду, оскільки чітко не перерахував конкретні ознаки сп`яніння та не надав жодних відеодоказів на підтвердження факту керування автомобілем саме цією особою. ОСОБА_1 , об`єктивно перебуваючи у статусі пасажира та не розуміючи правової природи безпідставних вимог поліції, відмовився від проходження огляду.

Під час висування вимоги про проходження огляду працівник поліції грубо порушив процедуру інформування особи про її права та юридичні наслідки вчинення окремих процесуальних дій. А саме, попри технічне зазначення основних прав особи інспектор належним чином не роз`яснив ОСОБА_1 , що відмова від проходження огляду, відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, юридично прирівнюється до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Замість наведення правових аргументів та доказів, поліцейський оперував виключно суб`єктивними судженнями та припущеннями, зокрема заявивши на адресу жінки, що вона «сідушку в машині не поправила, і це б виглядало правдивіше». Зазначена послідовність дій доводить, що вимога про проходження огляду була висунута особі, яка не є суб`єктом правопорушення, ще до моменту перевірки ключових відеодоказів з камер міського спостереження.

Паралельно о 14 годині 15 хвилин зафіксовано діалог на бодікамеру поліцейського, який відійшов до службового автомобіля для з`ясування обставин зафіксованих на камери міського спостереження, під час якого працівник поліції констатує фразу «хто їхав на гольфі не видно? Дєвка підходить каже я водій, я кажу мужик їхав». У відповідь на отримані достовірні відомості інспектор поліції ігнорує її слова та під час телефонної розмови повідомляє невстановленій особі текст наступного змісту «можете мені будь ласка скинути те що є. Просто, хоч як вони там їдуть. Може там хоть футболку видно нє. Просто тут є мужики на місці, але хто із них їхав?». Згодом о 14 годині 21 хвилині, перебуваючи у службовому автомобілі та переглядаючи отриманий відеозапис на власному мобільному телефоні спільно з колегою, цей же працівник поліції чітко констатує факт відсутності доказів фразою «Не видно нічого на наших камерах».

Наведена хронологія подій та пряма фіксація висловлювань інспекторів поліції беззаперечно доводять, що на момент складання протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 посадові особи достовірно знали про відсутність у них будь-яких об`єктивних даних, які б підтверджували факт керування автомобілем саме ним. Більше того, матеріали відеофіксації підтверджують цілеспрямованість ігнорування зізнання дійсної водійки ОСОБА_3 . Відповідно до вимог частини 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов`язок щодо збирання доказів покладається виключно на осіб, уповноважених на складання протоколів.

Формування матеріалів справи щодо ОСОБА_1 за наявності зізнання іншої особи та за встановленої самими ж поліцейськими повної відсутності відеодоказів факту його перебування за кермом є конструюванням обвинувачення виключно на підставі припущень. Вказане прямо суперечить принципу презумпції невинуватості, закріпленому у статті 62 Конституції України, та виключає наявність у діях особи об`єктивної сторони інкримінованих адміністративних правопорушень.

Зазначена сукупність процесуальних порушень у взаємозв`язку з відсутністю доказів керування транспортним засобом вказує на відсутність у діях особи події та складу інкримінованих адміністративних правопорушень.

2. ВІДСУТНІСТЬ ОБ`ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ПРАВОПОРУШЕНЬ ЗА СТАТТЕЮ 124 ТА ЧАСТИНОЮ 1 СТАТТІ 130 КУПАП (НЕДОВЕДЕНІСТЬ ФАКТУ КЕРУВАННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ).

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Об`єктивна сторона адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів чи іншого майна) та частиною 1 статті 130 (керування транспортними засобами особами в стані сп`яніння або відмова від проходження огляду на стан сп`яніння) Кодексу України про адміністративні правопорушення, є бланкетно-описовою та імперативно вимагає, щоб суб`єктом вчинення вказаних протиправних дій був виключно водій транспортного засобу. Відтак, ключовою та обов`язковою умовою для притягнення особи до адміністративної відповідальності за вказаними статтями є беззаперечне доведення факту керування нею транспортним засобом у момент настання дорожньо-транспортної пригоди та під час висування вимоги про проходження медичного огляду.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», керуванням транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Як вбачається з матеріалів справи, працівники патрульної поліції прибули за адресою: місто Луцьк, вулиця Паркова, 10, де виявили транспортний засіб марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 об`єктивно не виконував функцій водія під час руху вказаного автомобіля до моменту та безпосередньо під час настання дорожньо-транспортної пригоди. Матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та об`єктивних доказів (показань засобів фото- чи відеоспостереження, безперервних відеозаписів з портативних реєстраторів поліцейських, показань безпосередніх очевидців події, будь-яких інших доказів та відомостей), які б фіксували факт виконання ОСОБА_1 функцій водія. Навпаки, як підтверджується відеозаписами з портативних реєстраторів поліцейських, останні безпосередньо констатували відсутність об`єктивних відеодоказів факту керування, а особа, яка фактично керувала транспортним засобом, заявила про це на місці події.

Сам факт фізичної присутності особи в транспортному засобі у статусі пасажира не утворює об`єктивної сторони вказаних адміністративних правопорушень та не є тотожним поняттю «керування». Відповідно до положень статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Суд не має права самостійно відшуковувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 537/2088/17 (пункт 32), відсутність інших належних доказів не звільняє поліцію від доведення правомірності свого рішення. Оскільки працівниками поліції не було належним чином з`ясовано та зафіксовано факт безпосереднього керування транспортним засобом ОСОБА_1 у момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а наявні докази вказують на іншу особу, посадова особа невірно встановила суб`єкта правопорушення.

3 огляду на вищезазначене, через недоведеність факту керування транспортним засобом, у діях ОСОБА_1 відсутня об`єктивна сторона адміністративних правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

3. НЕЗАКОННІСТЬ ВИМОГИ ПРО ОГЛЯД ТА ДОКТРИНА «ПЛОДІВ ОТРУЄНОГО ДЕРЕВА» (СТ. 130 КУпАП)

Відповідно до пункту 2 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України, МОЗ України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року, огляду на стан сп`яніння підлягають виключно водії транспортних засобів.

Оскільки ОСОБА_1 перебував у транспортному засобі марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , виключно у статусі пасажира, не здійснював керування ним та не виконував функцій водія, він не є суб`єктом, на якого поширюється дія вказаної Інструкції. Відтак, вимога працівників поліції щодо проходження ним огляду на стан сп`яніння була висунута до пасажира, а не до водія.

Вказана дія є прямим порушенням вимог закону та перевищенням службових повноважень працівниками поліції.

Вимога пройти огляд на стан сп`яніння, висунута за відсутності факту керування транспортним засобом, є незаконною вимогою. Відповідно, відмова особи від виконання незаконної вимоги поліцейського не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цей висновок повністю узгоджується з усталеною судовою практикою, зокрема з постановою Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17.

Оскільки вимога про проходження огляду на стан сп`яніння була незаконною з моменту її висунення, всі подальші дії поліцейських, що випливали з цієї вимоги, а саме складання направлення на огляд водія транспортного засобу до закладу охорони здоров`я, складання акту огляду на стан алкогольного сп`яніння та складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є також незаконними. Докази, зібрані в процесі цих незаконних дій, є недопустимими і не можуть бути покладені судом в основу постанови про накладення адміністративного стягнення.

Перебування ОСОБА_1 у транспортному засобі в статусі пасажира не утворює об`єктивної сторони правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Дії, передбачені пунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, імперативно вимагають наявності факту керування. Відповідно, застосування процедури огляду на стан сп`яніння до особи, яка об`єктивно не здійснювала керування транспортним засобом, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та виключає наявність складу адміністративного правопорушення.

4. ПОРУШЕННЯ ІМПЕРАТИВНОЇ ПРОЦЕДУРИ ОГЛЯДУ ТА ФІКСАЦІЇ ОЗНАК СП`ЯНІННЯ

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735, огляду на стан сп`яніння підлягають виключно водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Пунктом 3 розділу І вказаної Інструкції встановлено вичерпний перелік таких ознак.

Як вбачається з матеріалів відеофіксації справи, під час спілкування працівник поліції висунув вимогу про проходження огляду на стан сп`яніння, проте чітко не перерахував та не роз`яснив ОСОБА_1 конкретні ознаки сп`яніння, які слугували підставою для такої вимоги. У відповідь на це ОСОБА_1 , об`єктивно перебуваючи у статусі пасажира, відмовився від виконання безпідставних вимог, не розуміючи їх правової природи у зв`язку з відсутністю факту керування. Згодом у складеному протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду та направленні на огляд до закладу охорони здоров`я інспектором було зафіксовано три ознаки: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, та виражене тремтіння пальців рук.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Вінницького апеляційного суду від 14 червня 2022 року у справі № 127/9673/22, здійснюючи фіксацію вчиненого правопорушення, поліцейський повинен не лише формально зазначити ці ознаки у протоколі, але й надати докази, які підтверджують їх наявність. Наявність вказаних ознак у особи, яка об`єктивно перебуває у статусі пасажира, не утворює правового зв`язку з фактом порушення Правил дорожнього руху України. Більше того, формальне внесення до процесуальних документів ознак (зокрема, «виражене тремтіння пальців рук» та «поведінка, що не відповідає обстановці»), які не озвучувалися на місці та не підтверджуються жодними об`єктивними відеодоказами, свідчить про штучне підведення обставин під вимоги Інструкції з метою легалізації незаконної проведеної процедури.

Відповідно до пункту 3 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103, огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів.

Будь-яка ініціація вказаної процедури імперативно вимагає наявності належного суб`єкта (водія) та належним чином попередньо зафіксованих і роз`яснених ознак сп`яніння.

Відповідно, констатація ознак сп`яніння у особи, яка не є водієм, без їх безпосереднього роз`яснення під час відеофіксації, не створює юридичних підстав для ініціювання процедури огляду.

Частина п`ята статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення імперативно встановлює, що огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

3 огляду на доведені факти ініціювання огляду щодо особи, яка не є суб`єктом правопорушення, та формального внесення ознак сп`яніння без їх об`єктивного підтвердження, вся процедура огляду є недійсною з моменту її початку. Відповідно, протокол про адміністративне правопорушення, складений за результатами такої процедури, є недопустимим доказом та не може слугувати підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

5. НЕДОПУСТИМІСТЬ ДОКАЗІВ: ВІДСУТНІСТЬ СВІДКІВ ТА НАЛЕЖНОЇ ВІДЕОФІКСАЦІЇ

Відповідно до положень статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов`язок щодо збирання таких доказів покладається виключно на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Згідно з імперативними нормами процесуального законодавства, докази повинні відповідати критеріям належності та допустимості.

Матеріали провадження, сформовані працівниками управління патрульної поліції у Волинській області відносно ОСОБА_1 , спираються на внутрішні документи поліції, зокрема рапорт інспектора (а.с.8). Водночас під час оформлення матеріалів на місці події поліцейські безапеляційно заявляли про наявність свідка, який нібито вказав на ОСОБА_1 як на водія. Однак, як прямо вбачається з графи 9 складених протоколів про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626319 та серії ЕПР1 № 626325, свідки під час складання вказаних процесуальних документів не залучалися, про що інспектором власноруч внесено відповідний запис «не залучалися». Відсутність зафіксованих у протоколі свідків та не проведення процедури пред`явлення особи для впізнання безпосередньо на місці оформлення матеріалів підтверджує штучний характер висунутих звинувачень.

Оскільки об`єктивні свідки відсутні, єдиним письмовим обґрунтуванням вини залишається рапорт працівника поліції ОСОБА_7 . Рапорт працівника поліції, наявний в матеріалах справи, не може братися до уваги, оскільки поліцейські є зацікавленими особами, а тому їхні твердження не можуть бути самостійним та єдиним доказом вчинення адміністративного правопорушення. Вказаний висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 524/5741/16-а (провадження № К/9901/33786/18), де Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в пункті 53 постанови зазначив, що рапорти працівників поліції не можуть слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_2 (а.с. 7), який є іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди (водієм автомобіля «Ford Transit»), не можуть визнаватися належним та достатнім доказом для ідентифікації ОСОБА_1 як водія. Вказана особа наділена статусом потерпілого, що зумовлює її пряму майнову зацікавленість у результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення з метою подальшого вирішення питань цивільно-правової відповідальності та отримання відшкодування. Відповідно, пояснення вказаної особи об`єктивно обтяжені упередженістю та прагненням забезпечити притягнення до відповідальності будь-кого з присутніх біля іншого транспортного засобу осіб, що унеможливлює використання таких свідчень як єдиного, об`єктивного та беззаперечного джерела доказової інформації.

При цьому важливо наголосити на тому, що подія мала місце у центральній частині міста в умовах об`єктивно наявного інтенсивного пішохідного та автомобільного трафіку.

Незважаючи на це, працівники патрульної поліції не вжили жодних дій, визначених статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, для встановлення, ідентифікації та опитування незалежних очевидців події, які не мають заінтересованості у результатах вирішення справи. Свідоме обмеження поліцейськими доказів виключно показаннями заінтересованого учасника дорожньо-транспортної пригоди та власним рапортом свідчить про пряме порушення посадовими особами обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, імперативно встановленого статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Другим ключовим елементом доказів є матеріали відеофіксації. У статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки. При цьому, згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 розділу VII вказаної Інструкції, під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняється примусове виключення відеореєстраторів.

Матеріали справи не містять безперервного та об`єктивного відеозапису, який би фіксував факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 28 березня 2026 року.

Відсутні відеозаписи з камер міської системи відеоспостереження «Безпечне місто», які б ідентифікували його як водія. Навпаки, записи з нагрудних камер (бодікамер) самих інспекторів беззаперечно фіксують факт огляду ними отриманих відеоматеріалів та їхнє власне визнання того, що ідентифікувати водія неможливо («Не видно нічого на наших камерах»).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки рапорти зацікавлених поліцейських є недопустимими доказами за відсутності об`єктивної відеофіксації. Використання недопустимих доказів для обґрунтування наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення прямо порушує стандарт доказування та тягар доведення, перетворюючи процедуру притягнення до відповідальності на мимовільне та неконкретизоване тлумачення норма права щодо непідтверджених будь-якими доказами дій особи, що об`єктивно основане виключно на припущеннях упереджених осіб.

6. ПОРУШЕННЯ ПРАВА НА ЗАХИСТ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ГАРАНТІЙ

Процедура взаємодії працівників патрульної поліції зі ОСОБА_1 характеризувалася грубим ігноруванням фундаментальних процесуальних гарантій, що призвело до нівелювання його права на захист. Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1376, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення особі роз`яснюються її права, передбачені статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України та статтею 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Як вбачається із записів портативних відеореєстраторів, працівники поліції здійснили формальне та неповне роз`яснення процесуальних прав, чим фактично ввели ОСОБА_1 в оману щодо порядку та моменту їх реалізації. Зокрема, інспектори повідомили особі, що право на участь адвоката (захисника) буде забезпечено йому виключно під час розгляду справи у суді. Таким чином, поліцейські свідомо дезінформували ОСОБА_1 щодо його безумовного права на отримання професійної правничої допомоги безпосередньо на місці проведення процесуальних дій під час складання матеріалів.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини у справі «Лучанінова проти України» (заява № 16347/02), для забезпечення справедливості провадження особі має бути надана можливість отримати ефективну допомогу захисника з самого початку провадження. Штучне відтермінування працівниками поліції можливості реалізації права на захист до стадії судового розгляду призвело до неможливості своєчасного залучення адвоката та координації правової позиції на місці події, що є фундаментальним порушенням усієї процедури.

Окрім того, внаслідок відсутності кваліфікованої правничої допомоги на місці події, було грубо порушено принцип правової визначеності. Працівники поліції, пропонуючи ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння, не роз`яснили йому юридичну природу його дій. Інспектори приховали той факт, що відмова від проходження огляду, передбаченого пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України, автоматично кваліфікується як самостійне порушення та тягне за собою відповідальність за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відсутність повного роз`яснення прав та юридичних наслідків їх реалізації, у безпосередньому поєднанні з незаконним позбавленням права на адвоката, стали єдиною причиною часткової відмови ОСОБА_1 від проходження запропонованої процедури. Об`єктивно перебуваючи в абсолютно тверезому стані та достовірно усвідомлюючи свій правовий статус виключно як пасажира транспортного засобу, він не розумів суті висунутих до нього претензій. Саме тому, діючи під впливом омани з боку поліцейських щодо моменту залучення захисника, ОСОБА_1 заявив, що надасть усі необхідні пояснення вже безпосередньо в суді.

За умови забезпечення своєчасної участі захисника на місці зупинки, який би надав фахову консультацію та роз`яснив усі процесуальні ризики кваліфікації відмови, ОСОБА_1 гарантовано б реалізував своє право на проходження огляду, оскільки не мав жодних підстав приховувати свій об`єктивно тверезий стан. Відтак, відмова від проходження огляду була безпосередньо спровокована процесуальними маніпуляціями інспекторів та нерозумінням наслідків через порушення права на захист.

Зазначена сукупність системних процесуальних порушень свідчить про те, що матеріали про адміністративне правопорушення були сформовані з грубим нехтуванням встановленого законом порядку, що згідно зі статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення робить притягнення особи до адміністративної відповідальності неможливим.

7. СУБ`ЄКТИВНА СТОРОНА: СТАНДАРТ ДОКАЗУВАННЯ «ПОЗА РОЗУМНИМ СУМНІВОМ»

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов`язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права. Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях сталої правової позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, про що прямо зазначено у рішенні у справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року). Будь-які доказові конструкції, що залишають місце сумнівам, не узгоджуються із фундаментальним стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який був сформульований у рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (заява № 25, пункт 161). У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплені положення, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Відповідно до статті 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, при цьому усі сумніви щодо доведеності вини особи імперативно тлумачаться на її користь.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного об`єктивного чи логічного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є безальтернативною підставою для її виправдання, оскільки недоведена вина у процесуальному вимірі прирівнюється до доведеної невинуватості. У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06 грудня 1998 року (пункт 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину. Сукупність обставин, зафіксованих у матеріалах провадження відносно ОСОБА_1 , а саме встановлена та безпосередньо визнана самими працівниками поліції на відеозаписах з портативних відеореєстраторів відсутність будь-яких об`єктивних доказів факту керування ним транспортним засобом, а також безпідставне ігнорування посадовими особами зізнання дійсної водійки на місці події, створює критичний масив непереборних сумнівів, які унеможливлюють беззаперечну констатацію вини.

Обов`язок щодо збирання доказів, відповідно до приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, покладається виключно на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Сам протокол про адміністративне правопорушення, за відсутності комплексу інших об`єктивних та допустимих доказів, не є належним і достатнім доказом у розумінні частини 1 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У рішенні у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08, пункти 51-84, від 20 вересня 2016 року) Європейський суд з прав людини вказав, що суд не може перебирати на себе функцію підтримки обвинувачення та самостійно відшуковувати докази вини особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 536/1703/17 (провадження № K/9901/3839/17), згідно з якою притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Непідтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними беззаперечними доказами не породжує жодних правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на охоронювані законом суспільні відносини. Суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов`язаний з його вчиненням психічний стан особи, при цьому вина у формі умислу або необережності є основною й обов`язковою ознакою будь-якого адміністративного проступку. Виходячи з аналізу фактичних обставин справи, ОСОБА_1 об`єктивно не здійснював керування транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», державний номерний знак НОМЕР_1 , під час подій на вулиці Парковій, 10, оскільки перебував у вказаному автомобілі виключно у статусі пасажира, що повністю виключає наявність у його діях як умислу, так і необережності щодо вчинення правопорушень, передбачених статтею 124 та частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно, перебування ОСОБА_1 у статусі особи, що не є учасником дорожнього руху (водієм), абсолютно виключає суб`єктивну сторону правопорушення за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді відмови від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Згідно з доктринальним принципом «належного урядування», ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а хибна ідентифікація особи як правопорушника працівниками патрульної поліції не може виправлятися за рахунок порушення її законних прав та незаконного притягнення до відповідальності.

Враховуючи викладене, матеріали про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 не містять належних, допустимих та достовірних доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували як об`єктивну, так і суб`єктивну сторону інкримінованих йому діянь.»

Суд такі пояснення вважає необґрунтованими з наступних підстав.

Потезово.

1.«Суб`єктом, який безпосередньо виконував функції водія та здійснював фактичне керування транспортним засобом марки «Volkswagen Golf», виступала ОСОБА_3 . Безпосередньо під час спілкування з інспекторами патрульної поліції ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказана громадянка одразу, чітко та добровільно повідомила посадовим особам про факт керування автомобілем саме нею.».

«О 14 годині 15 хвилин зафіксовано діалог на бодікамеру поліцейського, який відійшов до службового автомобіля для з`ясування обставин зафіксованих на камери міського спостереження, під час якого працівник поліції констатує фразу «хто їхав на гольфі не видно? Дєвка підходить каже я водій, я кажу мужик їхав». У відповідь на отримані достовірні відомості інспектор поліції ігнорує її слова та під час телефонної розмови повідомляє невстановленій особі текст наступного змісту «можете мені будь ласка скинути те що є. Просто, хоч як вони там їдуть. Може там хоть футболку видно нє. Просто тут є мужики на місці, але хто із них їхав?». Згодом о 14 годині 21 хвилині, перебуваючи у службовому автомобілі та переглядаючи отриманий відеозапис на власному мобільному телефоні спільно з колегою, цей же працівник поліції чітко констатує факт відсутності доказів фразою «Не видно нічого на наших камерах».

Наведена хронологія подій та пряма фіксація висловлювань інспекторів поліції беззаперечно доводять, що на момент складання протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 посадові особи достовірно знали про відсутність у них будь-яких об`єктивних даних, які б підтверджували факт керування автомобілем саме ним. Більше того, матеріали відеофіксації підтверджують цілеспрямованість ігнорування зізнання дійсної водійки ОСОБА_3 . Відповідно до вимог частини 2 статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов`язок щодо збирання доказів покладається виключно на осіб, уповноважених на складання протоколів.»

Такі твердження сторони захисту не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема на відеозаписі відсутні будь-яке твердження ОСОБА_3 про те, що саме вона керувала тз.

Щодо її вислову «складайте на мене протокол тай усе (00:12:15 та далі, 01:39:30 та далі)» то суд таку репліку розцінює, як намагання перекласти на себе адміністративну відповідальність за дії ОСОБА_1 .

Крім того на періоді відео з 01: 40:20 по 01:40:30, а далі з 01:40:44 по 01:40:50 чути, як потерпілий каже наступне, почергово: «тож вас не було в машині, вони вдвох їхали», «тож дівчини не було в машині вона під`їхала», що в сукупності із вказаним попередньо підтверджує висновок суду про бажання ОСОБА_3 перекласти на себе адміністративну відповідальність ОСОБА_1 .

Не знайшли також підтвердження доводи адвоката про погрози працівників поліції щодо притягнення ОСОБА_3 , до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП, оскільки на періоді часу відео з 01:39:30 працівник поліції, після фрази ОСОБА_3 «складайте на мене протокол тай усе», вказує останній, що є свідок, який вказує на те хто саме був за кермом тз Фольксваген, а подальше роз`яснення поліцейського ОСОБА_3 , що за неправдиві свідчення може бути складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП не можна розцінювати як погрозу.

Щодо доводів адвоката, що працівник поліції не вірно визначив статтю КУпАП, яка передбачає відповідальність за неправдиві свідчення то таке є нічим іншим, як помилкою, яка в свою чергу жодним чином не впливає на суть правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 .

Крім того присутній в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_2 надав пояснення в яких вказав, що він здійснював поворот з вулиці Глушець зі швидкістю 30 – 40 км на годину та відчув удар у задню частину автомобіля. Вказав, що в транспортному засобі було два чоловіка один з яких з короткою стрижкою і був за кермом і від нього був запах алкоголю.

На запитання суду чи була на місці ДТП жінка ОСОБА_2 вказав, що жінка прибула на місце ДТП пізніше і на момент ДТП в автомобілі не перебувала.

Суд враховує, що такі пояснення ОСОБА_2 повністю відповідають тим, які він надавав на відеозаписі із місця ДТП.

Також в контексті вказаних пояснень суд зауважує, що керування тз Фольксваген ОСОБА_1 прямо та неодноразово підтверджувалось потерпілим на самому відеозаписі, зокрема у період часу з 01:31:15 – на запитання працівника поліції хто був за кермом тз ОСОБА_8 потерпілий каже: «та той крепший та з них як з бражника смердить» в подальшому поліцейський уточнює: «крепший це хто саме?» тоді потерпілий прямо рукою вказує на стоячого та розмовляючого по мобільному телефону ОСОБА_1 зі словами: «цей шо лисий», далі працівник поліції повторно питає: то він був за кермом?» на що потерпілий чітко відповідає «то він керував».

Доводи адвоката, що діалог працівників поліції, свідчить про те, що на момент складання протоколів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 такі посадові особи достовірно знали про відсутність у них будь-яких об`єктивних даних судом до уваги не беруться, оскільки саме по собі спілкування працівників поліції з вказаного приводу за наявності інших зафіксованих на відеозапис обставин не спростовує вину ОСОБА_1 .

Присутня в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 надала такі пояснення: пригнавши тз з закордону щоб передати його на Схід вона будучи за кермом їхала з центру міста до волонтерки, однак заговорившись із пасажиром втратила увагу та допустила зіткнення із бусом.

Вказала, що ОСОБА_1 сидів збоку на місці пасажира.

Неодноразово вказала, що саме вона була за кермом та вказала, що не раз про це говорила працівникам поліції на місці події.

Щодо пояснень свідка ОСОБА_3 наданих в судовому засіданні про те, що саме вона була за кермом то суд їх до уваги не бере, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи, які зафіксовані на відеозаписі.

При цьому суд також вважає доводи сторони захисту наступного змісту: «Разом з тим, наявні в матеріалах справи письмові пояснення ОСОБА_2 (а.с. 7), який є іншим учасником дорожньо-транспортної пригоди (водієм автомобіля «Ford Transit»), не можуть визнаватися належним та достатнім доказом для ідентифікації ОСОБА_1 як водія. Вказана особа наділена статусом потерпілого, що зумовлює її пряму майнову зацікавленість у результатах розгляду справи про адміністративне правопорушення з метою подальшого вирішення питань цивільно-правової відповідальності та отримання відшкодування. Відповідно, пояснення вказаної особи об`єктивно обтяжені упередженістю та прагненням забезпечити притягнення до відповідальності будь-кого з присутніх біля іншого транспортного засобу осіб, що унеможливлює використання таких свідчень як єдиного, об`єктивного та беззаперечного джерела доказової інформації.», необґрунтованими, оскільки ціль потерпілої сторони в межах справ пов`язаних із завданням шкоди тз є саме відшкодування майнової шкоди, незалежно від того хто таку шкоду завдав, іншими словами потерпіла сторона навпаки зацікавлена у встановленні об`єктивної істини з метою набрання відповідним рішеннями законної сили для можливості подальшого звернення до винуватої особи чи страховика такої особи для відшкодування матеріальної шкоди.

Отже враховуючи вищевикладене, а також те, що як в судовому засіданні так і на відеозаписі неодноразово, потерпілий ОСОБА_2 , як особа, яка була безпосереднім учасником подій, вказував на те, що саме ОСОБА_9 керував тз Volkswagen Golf суд робить висновок, що такий факт є доведеним поза розумним сумнівом.

2.«Хронологічний аналіз вказаних відеоматеріалів містить процес формування необґрунтованої позиції інспекторів та документально фіксує відсутність у них будь-яких об`єктивних доказів щодо належного суб`єкта керування. Системний перегляд записів встановлює, що о 14 годині 07 хвилин працівники поліції обговорювали наявність відео з камер системи міського спостереження, яке буде отримано до десяти хвилин та мало бути надано учасникам події».

Такі твердження судом до уваги не беруться, оскільки вони не впливають на встановлені в ході судового розгляду обставини, а сам факт обговорень працівниками поліції, можливої наявності відео із камер відеоспостереження, не свідчить про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому адміністративних правопорушень.

3.«О 14 годині 10 хвилині 45 секунд, коли дійсна водійка ОСОБА_6 прямо та недвозначно звернулася до поліцейських із вимогою складати матеріали про адміністративне правопорушення щодо неї, посадові особи вдалися до психологічного тиску. Інспектори безапеляційно заявили про наявність свідка, який нібито вказав на ОСОБА_1 , а також майже одразу висловили пряму погрозу притягнення жінки до відповідальності за статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення за завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (фактично вказували іншу підставу – надання неправдивих показань)».

Аналіз такому твердженню судом було надано у п. 1.

4.«Поліцейський запропонував йому пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в подальшому у лікаря-нарколога. При цьому, інспектор порушив процедуру проведення огляду, оскільки чітко не перерахував конкретні ознаки сп`яніння та не надав жодних відеодоказів на підтвердження факту керування автомобілем саме цією особою. ОСОБА_1 , об`єктивно перебуваючи у статусі пасажира та не розуміючи правової природи безпідставних вимог поліції, відмовився від проходження огляду.

Під час висування вимоги про проходження огляду працівник поліції грубо порушив процедуру інформування особи про її права та юридичні наслідки вчинення окремих процесуальних дій. А саме, попри технічне зазначення основних прав особи інспектор належним чином не роз`яснив ОСОБА_1 , що відмова від проходження огляду, відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, юридично прирівнюється до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення».

Вказані доводи судом частково спростовано у п. 1 та 10.

Щодо того, що інспектор належним чином не роз`яснив ОСОБА_1 , що відмова від проходження огляду, відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, юридично прирівнюється до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП суд зазначає, що незнання водієм ПДР не звільняє його від відповідальності за їх порушення в тому числі за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Сам по собі факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, свідчить про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

5.«Вимога пройти огляд на стан сп`яніння, висунута за відсутності факту керування транспортним засобом, є незаконною вимогою. Відповідно, відмова особи від виконання незаконної вимоги поліцейського не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Цей висновок повністю узгоджується з усталеною судовою практикою, зокрема з постановою Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі № 686/11314/17».

Доведеність факту керування тз саме ОСОБА_1 судом встановлена у п. 1, отже і вимога поліцейського до ОСОБА_1 про проходження відповідного огляду на визначення стану сп`яніння була законної.

6.«3 огляду на доведені факти ініціювання огляду щодо особи, яка не є суб`єктом правопорушення, та формального внесення ознак сп`яніння без їх об`єктивного підтвердження, вся процедура огляду є недійсною з моменту її початку. Відповідно, протокол про адміністративне правопорушення, складений за результатами такої процедури, є недопустимим доказом та не може слугувати підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності».

Відповідь на твердження, що ОСОБА_1 не є суб`єктом даних правопорушень судом була надана у п.1.

Щодо тверджень адвоката про формальне внесення працівником поліції у протокол ознак сп`яніння без їх об`єктивного підтвердження суд зазначає, що саме підтвердження факту сп`яніння можливе виключно шляхом проведення відповідних тестів від чого ОСОБА_1 відмовився у той час, як виявлення таких ознак це первинна, законодавчо регламентована візуальна та поведінкова оцінка поліцейським особи у якої такі ознаки наявні на погляд працівника поліції для подальшого прийняття рішення про необхідність проходження відповідного огляду.

7.«Другим ключовим елементом доказів є матеріали відеофіксації. У статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки. При цьому, згідно з пунктом 5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення.

Матеріали справи не містять безперервного та об`єктивного відеозапису, який би фіксував факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 28 березня 2026 року.

Відсутні відеозаписи з камер міської системи відеоспостереження «Безпечне місто», які б ідентифікували його як водія. Навпаки, записи з нагрудних камер (бодікамер) самих інспекторів беззаперечно фіксують факт огляду ними отриманих відеоматеріалів та їхнє власне визнання того, що ідентифікувати водія неможливо («Не видно нічого на наших камерах»)».

Такі твердження судом до уваги не беруться, оскільки, по-перше, у п.1 судом було надано оцінку доводам сторони захисту про те, що ОСОБА_1 тз не керував і такий довід є спростованим, а, по-друге, доведення і встановлення обставин вини особи КУпАП не обмежується лише оглядом відповідних відеозаписів із камер відеоспостереження «безпечне місто».

Тобто, не можливість встановити на таких камерах особу водія чи відсутність таких відеоматеріалів, не позбавляє працівників поліції можливості зробити відповідний висновок про таку особу на підставі інших можливих доказів вказаних у ст. 251 КУпАП, у даному випадку такий висновок працівниками поліції було зроблено на підставі пояснень потерпілого.

8.«Як вбачається із записів портативних відеореєстраторів, працівники поліції здійснили формальне та неповне роз`яснення процесуальних прав, чим фактично ввели ОСОБА_1 в оману щодо порядку та моменту їх реалізації. Зокрема, інспектори повідомили особі, що право на участь адвоката (захисника) буде забезпечено йому виключно під час розгляду справи у суді. Таким чином, поліцейські свідомо дезінформували ОСОБА_1 щодо його безумовного права на отримання професійної правничої допомоги безпосередньо на місці проведення процесуальних дій під час складання матеріалів».

Такі обставини не відповідають дійсності і спростовуються відеозаписом.

Зокрема на відеозаписі у період часу з 01:41:10 по 01:46:00 видно, що працівник поліції чітко перерахував ОСОБА_1 наявні у нього ознаки алкогольного сп`яніння і запропонував пройти відповідний огляд, на що ОСОБА_1 чітко відмовився і відвернувся від працівників поліції, повністю ігноруючи їхні запитання.

В подальшому працівник поліції два рази запитав ОСОБА_1 чи бажає він пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння у лікаря нарколога, вказане питання ОСОБА_1 переповів особі з якою розмовляв по мобільному телефону та саме за порадою цієї особи, відповів працівнику поліції, що відмовляється від огляду у лікаря нарколога, що свідчить про те, що спілкування ОСОБА_1 відбувалось із особою, яка надавала йому правову допомогу.

В подальшому працівником поліції ОСОБА_1 в чіткій та зрозумілій формі було роз`яснено його права визначені, як ст. 63 Конституції України так і КУпАП в тому числі і право на правову допомогу, також вказано, що через відмову ОСОБА_1 від проходження відповідного огляду на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5 КУпАП.

9.«За умови забезпечення своєчасної участі захисника на місці зупинки, який би надав фахову консультацію та роз`яснив усі процесуальні ризики кваліфікації відмови, ОСОБА_1 гарантовано б реалізував своє право на проходження огляду, оскільки не мав жодних підстав приховувати свій об`єктивно тверезий стан. Відтак, відмова від проходження огляду була безпосередньо спровокована процесуальними маніпуляціями інспекторів та нерозумінням наслідків через порушення права на захист».

Із такими доводами погодитись не можна з підстав викладених у п. 10.

Таким чином надавши оцінку доводам сторони захисту, поясненням потерпілого ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:

протоколами про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 № 626319 та 626325 від 28 березня 2026 року, рапортом, щодо обставин справи, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, направленням на огляд водія тз з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, схемою з місця дтп, відеозаписом з місця подій від 28 березня 2026 року, копією постанови від 28 березня 2026 року серії ЕНА № 6924418, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Ознаками об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є: по-перше, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, по-друге, передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, по третє- відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У п. 2.5 Правил дорожнього руху зазначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суд встановив, що ОСОБА_1 від проходження відповідного огляду, як на місці зупинки тз так і у лікаря нарколога відмовився під безперервний відеозапис.

Приймаючи рішення в цій справі, суд керується принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» та у рішенні «Авшар проти Туреччини». Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Проаналізувавши наявні в справі докази, надавши оцінку доводам сторони захисту у суду немає об`єктивних сумнівів у винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП.

За змістом ч. 2 ст. 36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП Кодексу України про адміністративні правопорушення, справи про які одночасно розглядаються судом та зі вчинених правопорушень більш серйозним є правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому слід накласти адміністративне стягнення в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП у виді штрафу з позбавленням права керування тз.

Призначаючи адміністративне стягнення, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки, наслідки вчиненого правопорушення, дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності. А тому, суд дійшов висновку про застосування адміністративного стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Згідно ст. 40-1 КУпАП судовий збір по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Керуючись ст.ст. 283, 284, 287 КУпАП, на підставі ст.124, ч.1 ст. 130 КУпАП,-.

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та застосувати до нього адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Згідно ч. 2 ст. 308 КУпАП у разі несплати штрафу протягом 15 днів з дня винесення постанови у порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з ОСОБА_1 підлягає стягненню подвійний розмір штрафу в сумі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, шляхом подання апеляційної скарги до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Суддя Луцького міськрайонного суду О.М. Гринь

Волинської області