Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №161/5037/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/5037/25

Провадження № 2/161/851/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Олексюка А.В.,

при секретарі – Опальчук А.А.,

за участю представника позивачки (через ВКЗ) – Кузя Ю.С.,

представника відповідача – Ольховського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку справу за позовом адвоката Кузя Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 серпня 2019 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року у справі № 161/22340/24. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2019 року народження, та ОСОБА_4 , 2021 року народження.

Позивачка зазначає, що за час шлюбу, а також у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності.

Зокрема, у липні 2019 року, до офіційної реєстрації шлюбу, проживаючи спільно та ведучи спільне господарство, сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок було оформлено на відповідача. На момент купівлі будинку позивачка перебувала у стані вагітності їхньою першою дитиною, що, на думку позивачки, підтверджує наявність фактичних шлюбних відносин та спільну мету створення сім`ї. Оскільки шлюб було зареєстровано менш ніж за місяць після придбання будинку, а сама нерухомість весь час використовувалася для потреб сім`ї, позивачка вважає її спільною сумісною власністю.

Окрім цього, в період шлюбу, а саме 13 червня 2023 року, за відповідачем було зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302. Також під час шлюбу сторони придбали автомобіль марки «Renault Zoe», VIN: НОМЕР_1 .

Позивачка вказує, що 13 серпня 2024 року відповідач без її згоди перереєстрував зазначений автомобіль на ОСОБА_5 , а надалі, 08 жовтня 2024 року, транспортний засіб було переоформлено на ОСОБА_6 . У зв`язку з безпідставним відчуженням спільного майна, позивачка претендує на грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в розмірі 155 778,75 гривень.

На підставі вищевикладеного позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302; стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частки транспортного засобу «Renault Zoe» у сумі 155 778,75 гривень та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

06 травня 2025 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява представника відповідача — адвоката Ольховського М.В., діючого в інтересах ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов мотивований тим, що позивачка за первісним позовом при зверненні до суду діла недобросовісно та приховала частину майна, не включивши до складу об`єктів поділу все сумісно набуте майно подружжя. Зокрема, представник позивача за зустрічним позовом зазначає, що в період шлюбу за спільні кошти сторін було придбано автомобіль марки «Honda Civic», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер (VIN): НОМЕР_3 , право власності на який зареєстроване за ОСОБА_1 . Оскільки вказаний транспортний засіб набутий під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи, що автомобіль марки «Honda Civic» є річчю неподільною та наразі перебуває у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 вважає за доцільне залишити спірний автомобіль у власності відповідачки за зустрічним позовом, стягнувши з неї на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки цього транспортного засобу в розмірі 267 385 гривень. На підставі вищевикладеного, позивач за зустрічним позовом просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя залишити автомобіль марки «Honda Civic», VIN: НОМЕР_3 у власності ОСОБА_1 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вказаного автомобіля в розмірі 267 385 гривень, а також стягнути з неї понесені судові витрати.

12 травня 2025 року на адресу суду від представника відповідача — адвоката Ольховського М.В., діючого в інтересах ОСОБА_2 , надійшов відзив на первісну позовну заяву, у якому він просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та стягнути з позивачки на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 категорично заперечує факт спільного проживання з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу до 02 серпня 2019 року, а також заперечує будь-яку її фінансову чи іншу участь у придбанні (будівництві) спірного житлового будинку в с. Гаразджа. Щодо вимог про поділ земельної ділянки представник відповідача зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 утворилася внаслідок технічного поділу іншої земельної ділянки площею 0,1165 га з кадастровим номером 0722885000:02:001:1312, яка належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності. Відтак, режим спільної сумісної власності подружжя на новосформовану земельну ділянку не поширюється. Окрім цього, відповідач стверджує, що відчуження та перереєстрація транспортного засобу марки «Renault Zoe» відбулися за повної згоди та відома ОСОБА_1 , у зв`язку з чим підстави для виплати їй будь-якої грошової компенсації відсутні.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 липня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, поданим адвокатом Кузем Юрієм Сергійовичем в інтересах ОСОБА_1 . Визначено об`єднати вказані позовні вимоги в одне провадження для спільного розгляду.

У судовому засіданні представник позивача — адвокат Кузь Ю.С., який брав участь у розгляді справи в режимі відео конференції, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник пояснив, що факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу встановлено з початку 2019 року. Зустрічні позовні вимоги визнав частково, зазначивши, що не заперечує проти стягнення з ОСОБА_2 половини вартості автомобіля «Honda» в розмірі 223 078,50 грн, відповідно до ринкової вартості транспортного засобу, визначеної висновком експерта № 51 від 13.08.2025 року.

Представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) — адвокат Ольховський М.В. у судовому засіданні проти задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 заперечував у повному обсязі з мотивів, викладених у раніше поданому письмовому відзиві. Наголосив на відсутності правових підстав для визнання житлового будинку та земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя, а також зауважив, що відчуження автомобіля марки «Renault Zoe» відбулося за згодою позивачки. На підставі цього просив суд у задоволенні первісного позову відмовити повністю. Одночасно представник відповідача підтримав вимоги зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , наполягав на їх задоволенні та стягненні з ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки «Honda Civic» у розмірі 267 385 гривень

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що перебуває у тривалих дружніх стосунках із ОСОБА_8 . Він підтвердив, що протягом першої половини 2019 року на її прохання виконував ремонтні роботи в будинку, зокрема здійснював поклейку шпалер та укладання плитки, завершивши роботу до липня 2019 року. Свідок наголосив, що придбання будівельних матеріалів та оплата його праці здійснювалися подружжям ОСОБА_9 спільно.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що перебуває у близьких дружніх стосунках із ОСОБА_8 . За її словами, остання познайомилася з ОСОБА_11 взимку 2018 року. Свідок зазначила, що на той момент ОСОБА_12 займалася підприємницькою та ріелторською діяльністю, а після продажу власної кав`ярні у 2019 році спрямувала отримані кошти на будівництво будинку, що зводився на земельній ділянці ОСОБА_13 у с. Гаразджа.

Допитана як свідок ОСОБА_14 засвідчила, що з 2019 року ОСОБА_15 та ОСОБА_13 спільно здійснювали будівництво житлового будинку, в який заселилися в період 2020-2021 років. Окрім того, свідок підтвердила факт розмови зі ОСОБА_12 стосовно питання відшкодування вартості встановлення паркану.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні повідомив, що знайомий із подружжям ОСОБА_9 з 2019 року. Свідок засвідчив, що останні як сусіди здійснювали спільне будівництво житлового будинку.

Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_17 , підтвердила факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , починаючи з 2019 року, в орендованому ОСОБА_12 житлі за адресою: АДРЕСА_2 . Також свідок зазначила, що у 2020 році вказані особи розпочали зведення житлового будинку в с. Гаразджа.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та вислухавши доводи учасників процесу, суд дійшов наступного висновку.

Як визначено статтею 16 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статей 60, 70 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності незалежно від того, на ім`я кого з подружжя воно зареєстроване. Частки подружжя у такому майні є рівними, якщо інше не визначено шлюбним договором або домовленістю сторін.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

Згідно зі статтями 69, 71 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності, воно може бути передане одному із співвласників із покладенням на нього обов`язку виплатити іншому грошову компенсацію вартості його частки.

Відповідно до статей 76–81, 89 Цивільного процесуального кодексу України, розмір компенсації визначається судом на підставі належних та допустимих доказів ринкової вартості майна, зокрема висновку судової експертизи, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або)державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ст. 65 СК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 69 СК, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК).

Тлумачення норм статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно з п. 24 постанови Пленуму ВСУ від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.

Наведене дає підстави для висновку, що вартість майна, що підлягає поділу визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.02.2020 року у справі № 405/3904/17.

У випадку поділу між подружжям неподільної речі виплата одному з подружжя компенсації його частки у майні здійснюється за дійсною (ринковою) вартістю цього майна на час розгляду справи, а у разі неможливості її встановлення визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно, оскільки присудження одному з подружжя компенсації його частки у майні за ціною, нижчою ніж ринкова вартість цього майна, є порушенням права одного з подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, провадження № 61-9018сво18).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.08.2019 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року (справа № 161/22340/24) шлюб між сторонами розірвано. Від шлюбу сторони мають двох малолітніх дітей: ОСОБА_3 , 2019 року народження, та ОСОБА_4 , 2021 року народження (а.с.16-18).

Судом також встановлено, що право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 23 липня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 414808441 від 24.02.2025, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 та житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Разом із тим, для застосування положень статті 74 СК України необхідним є встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, що передбачає наявність спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у якій зазначено, що сам по собі факт спільного проживання чи наявності близьких стосунків не є достатнім для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Обов`язковою умовою є доведення ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 357/10328/15-ц зазначено, що факт перебування сторін у близьких стосунках, вагітність чи подальша реєстрація шлюбу самі по собі не є безумовною підставою для визнання майна об`єктом спільної сумісної власності.

На підтвердження своїх вимог позивачка надала квитанції, чеки та інші платіжні документи, а також посилалася на показання свідків. Однак суд оцінює зазначені докази критично, оскільки вони не підтверджують належним та допустимим чином участі позивачки у фінансуванні придбання або будівництва спірного житлового будинку. Подані документи не містять достатніх відомостей щодо призначення платежів, джерела походження коштів та їх безпосереднього зв`язку зі спірним майном.

Показання свідків зі сторони позивачки підтверджують лише факт спілкування сторін, їх спільного проведення часу та перебування за однією адресою, однак не свідчать про наявність між сторонами усталених сімейних відносин у розумінні статті 3 СК України.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, у якій зазначено, що спільний відпочинок, фотографії, святкування чи тимчасове проживання не є безумовними доказами проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Судом установлено, що спірне майно було набуте відповідачем до офіційної реєстрації шлюбу між сторонами. При цьому позивачкою не надано належних та допустимих доказів, зокрема фінансових документів, банківських виписок, договорів купівлі-продажу чи дарування, позики чи інших доказів, які б підтверджували вкладення нею особистих або спільних із відповідачем грошових коштів у придбання зазначеного житлового будинку.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 судом встановлено, що право власності на неї зареєстровано за ОСОБА_2 13 червня 2023 року, тобто під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом із тим, відповідно до долученої до матеріалів справи технічної документації із землеустрою, вказана земельна ділянка утворилася виключно внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,1165 га з кадастровим номером 0722885000:02:001:1312, яка належала ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності ще до реєстрації шлюбу з позивачкою.

Отже, новосформована земельна ділянка не є новонабутим майном у розумінні статті 60 СК України, а є похідною від земельної ділянки, яка належала відповідачу на праві особистої приватної власності. Сам факт поділу земельної ділянки та державної реєстрації права власності на новоутворену ділянку під час шлюбу не змінює правового режиму такого майна.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:02:001:0302 зберігає правовий режим особистої приватної власності відповідача та не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/1615/16-ц, у якій зазначено, що у разі поділу чи виділу майна, яке належало особі на праві особистої приватної власності, новоутворене майно зберігає попередній правовий режим.

Щодо автомобіля марки «Renault Zoe», VIN: НОМЕР_1 , судом встановлено, що зазначений транспортний засіб був придбаний у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та зареєстрований за ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою територіального сервісного центру МВС, 13 серпня 2024 року відповідач здійснив перереєстрацію вказаного транспортного засобу на ОСОБА_5 , а 08 жовтня 2024 року автомобіль був переоформлений на ОСОБА_6 .

Сторонами не заперечувалась ринкова вартість транспортного засобу, при цьому вартість 1/2 частки автомобіля становить 155 778,75 грн.

Разом із тим, суд враховує, що письмова нотаріально посвідчена згода позивачки на відчуження спірного транспортного засобу матеріали справи не містять.

Водночас сам по собі факт відсутності письмової нотаріальної згоди одного з подружжя не є безумовною підставою для стягнення компенсації вартості відчуженого майна.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18, компенсація вартості відчуженого майна може бути стягнута лише за умови доведення відсутності згоди іншого зі співвласників на відчуження такого майна.

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт відчуження автомобіля без її відома та згоди. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що позивачка була обізнана щодо відчуження та перереєстрації транспортного засобу та не заперечувала проти таких дій відповідача на момент їх вчинення.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації вартості 1/2 частки транспортного засобу марки «Renault Zoe».

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставин, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог, у зв`язку з чим підстави для їх задоволення відсутні.

Щодо автомобіля марки «Honda Civic», VIN: НОМЕР_3 , судом установлено, що вказаний транспортний засіб 2018 року випуску був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі та зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 . На час розгляду справи автомобіль перебуває у фактичному володінні та користуванні позивачки.

Згідно з висновком експерта №18 по визначенню усередненої ринкової вартості автомобіля «Honda Civic», вартість автомобіля станом на 01.04.2025 без його огляду на підставі наданих замовником реєстраційних документів становить 534 770,00 грн (а.с.105-109).

Згідно висновку експерта №51 по визначенню усередненої ринкової вартості автомобіля «Honda Civic» від 13.08.2025, вартість автомобіля станом на 11.08.2025 з врахуванням пробігу та фактичного техстану становить 446 157 грн (а.с.8-11 Том 2).

Суд бере до уваги зазначений висновок експерта №51 як належний та допустимий доказ ринкової вартості транспортного засобу, оскільки він складений уповноваженим експертом, ґрунтується на безпосередньому огляді автомобіля, враховує його технічний стан, рік випуску, пробіг та інші ідентифікаційні характеристики, містить обґрунтовані розрахунки та відповідає вимогам законодавства щодо проведення судових експертиз.

Оскільки зазначений транспортний засіб є об`єктом спільної сумісної власності подружжя та перебуває у фактичному володінні позивачки, суд дійшов висновку про наявність підстав для його передачі у власність ОСОБА_1 із покладенням на неї обов`язку виплатити ОСОБА_2 компенсацію вартості його 1/2 частки.

Відтак вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки «Honda Civic» у розмірі 223 078,50 грн, відповідно до ринкової вартості транспортного засобу, визначеної висновком експерта № 51 від 13.08.2025 року.

Згідно із ч. 1, 2 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду із зустрічним позовом позивачем ОСОБА_2 заявлено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат в сумі 24 473,85 грн, що складається з 2673,85 грн сплачено судового збору, 1800,00 грн витрат за проведення автотоварознавчої експертизи, 20000,00 грн витрат за надану правничу допомогу.

Витрати за проведення автотоварознавчої експертизи підтверджуються угодою №18-2025 від 01.04.2025, актом виконаних робіт №18 від 05.04.2025 та платіжною інструкцією про оплату.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Ольховським М.В. надано: копію договору про надання правничої допомоги №11/03 від 05.04.2025, копію свідоцтва, ордеру, копію квитанції до прибуткового касового ордера №03 від 05.04.2025 на суму 20000,00 грн.

Матеріалами справи доведений факт надання правничої допомоги адвокатом, надані суду належні документи дають підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на користь позивача (по зустрічному позову).

Визначаючи суму витрат на правничу допомогу, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує тривалість часу, затраченого адвокатом у судових засіданнях, а також час, затрачений на складання процесуальних документів, підготовку інших документів до суду, у зв`язку із чим доходить висновку про компенсацію позивачу по зустрічному позову. витрат на правничу допомогу з відповідачки у відсотковому співвідношенні до задоволеної майнової позовної вимоги до нього .

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 20 418,46 грн.

Керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову адвоката Кузя Юрія Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 223 078 (двісті двадцять три тисячі сімдесят вісім) гривень 50 копійок грошової компенсації вартості (однієї другої) частини автомобіля марки Honda Civic (ідентифікаційний номер транспортного засобу: НОМЕР_3 , рік випуску: 2018, реєстраційний номер: НОМЕР_5 ).

В задоволенні решти зустрічних позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 20 418 (двадцять тисяч чотириста вісімнадцять) гривень 46 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 , .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 05.06.2026.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області А.В. Олексюк