Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №713/3230/23 — Чернівецький апеляційний суд

______

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року

м. Чернівці

cправа № 713/3230/23

провадження № 822/682/26-ц

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кулянди М.І.,

суддів Одинака О.О., Височанської Н.К.,

за участю секретаря судового засідання Скулеби А.І.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 ,

треті особи: Приватний нотаріус Штефюк Наталія Василівна, приватний нотаріус Олійник Юлія Миколаївна,

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2026 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Кибич І.А.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особа: Приватний нотаріус Штефюк Н.В., приватний нотаріус Олійник Ю. М. про визнання заповіту недійсним.

Посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір – ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з наступного: домоволодіння будинок АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 1,357 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в м.Вашківці, Вижницького району, Чернівецької області, кадастровий номер 7320510400:02:002:0035, земельної ділянки площею 1,357 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в м.Вашківці, Вижницького району, Чернівецької області, кадастровий номер 7320510400:02:002:0036.

Зазначила, що вказане нерухоме майно було їй заповідано матір`ю ОСОБА_3 , яка пояснювала, що була у нотаріуса ОСОБА_4 в м.Вашківці, Вижницького району, Чернівецької області і там склала заповіт.

20 липня 2023 року подала заяву про прийняття спадщини, приватним нотаріусом Штефюк Н.В. було заведено спадкову справу спадкодавця ОСОБА_3 .

При оформленні спадщини дізналась про наявність заповіту, який складений ОСОБА_3 04 липня 2022 року на користь ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Олійник Ю.М., яким все своє майно заповіла ОСОБА_2 . Про наявність зазначеного заповіту та про наміри матері скласти даний заповіт їй не було відомо. Вважає, що заповіт, посвідчений 04.07.2022 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Олійник Ю.М., складений особою, яка через власний психічний, фізичний та емоційний стан не усвідомлювала значення своїх дій. ОСОБА_3 з 2015 року хворіла і неодноразово лікувалась з приводу об`ємного утворення лівої лобно-тім`яної частки з поширенням на коліно і корпус мозолістого тіла, ішемічну хворобу серця, диф.карджіосклероз, постійну фібріляцію передсердь, нормосистолічна форма, гостре порушення мозкового кровообігу. З 2015 року в неї відмічалось погіршення стану, була неодноразова втрата свідомості, загальна слабкість, хиткість при ходьбі, порушення пам`яті та сну. Всі ці захворювання прогресували, ОСОБА_3 періодично лікувалась в стаціонарних умовах неврологічного відділення. Про важкий стан здоров`я ОСОБА_3 і проблеми із свідомістю та пам`яттю внаслідок пухлини головного мозку і наслідків її утворення свідчить медична документація за роки її лікування.

Просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 04 липня 2022 року на ім`я ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Олійник Ю.М. 04.07.2022 року та зареєстрований в реєстрі за №479.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2026 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Штефюк Н. В., приватний нотаріус Олійник Ю. М. про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_3 заповіт недійсним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що доказами які є наявними у матеріалах справи підтверджується неспроможністю ОСОБА_3 , в момент складання заповіту, розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки вона тяжко хворіла.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Посилається на те, що аргументи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивачки – ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, яка складається з наступного:

земельної ділянки, площею 1,357 га, кадастровий номер 7320510400:02:002:0035, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чернівецької області, Вижницького району, м.Вашківці;

земельної ділянки, площею 1,357 га, кадастровий номер 7320510400:02:002:0036, цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Чернівецької області, Вижницького району, м.Вашківці;

земельної ділянки, площею 0,0858 га, кадастровий номер 7321582900:03:013:0026, цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 47,4 кв.м, житловою площею 36,5 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 98,40 кв.м, житловою площею 62,60 кв.м.

1/6 частка у праві приватної спільної часткової власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №339001736 від 13.07.2023 року.

04.07.2022 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Олійник Ю.М. посвідчено заповіт, який зареєстровано в реєстрі за №479 згідно якого, ОСОБА_3 на випадок своє смерті зробила наступне розпорядження: усе її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати на день її смерті і на що, за законом матиме право заповіла ОСОБА_2 . Цей заповіт складено і підписано в двох примірниках об 15 год. 30 хв., перший з яких видається заповідачу, а другий залишається на зберіганні в справах приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Олійник Ю.М. Заповіт прочитано та підписано особисто. Підпис: ОСОБА_3 . Заповіт записаний нотаріусом, зі слів ОСОБА_3 . Заповіт до підписання прочитаний уголос заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. У зв`язку із станом здоров`я заповідача ОСОБА_3 заповіт складено та посвідчено удома за адресою: АДРЕСА_3 . Особу встановлено, дієздатність перевірено.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Статтею 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Установлено, що згідно із заповітом від 04 липня 2022 року ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося.

Стаття 1257 ЦК України передбачає, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 272/1197/18 (провадження № 61-15998св20).

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 703/4689/18 (провадження № 61-14976св21).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність підстав вважати складений ОСОБА_3 заповіт недійсним, оскільки позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу порушення вимог чинного законодавства при його складанні чи посвідченні.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати заповіт таким, що не відповідає вимогам закону. Позивачем не надано доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. При цьому, судом встановлено, що при посвідченні заповіту були дотримані вимоги щодо його форми - заповіт складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання та посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

При цьому, право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті.

Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 558/520/17 (провадження № 61-3640св21).

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Звертаючись до суду із вимогами про визнання заповіту недійсним, позивач, серед іншого, посилався на те, що заповідач в силу свого стану здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керуватися нами.

Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1251, 1253 ЦК України.

Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту, як письмова з нотаріальним посвідченням.

Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.

Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.

Форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249 ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій-шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.

Водночас суд першої інстанції, з яким погоджується й апеляційний суд, належним чином дослідивши наявні у справі докази та надавши їм оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки, як свідчать матеріали справи, оспорюваний заповіт складений у письмовій формі, містить місце та дату його складення, прізвище, ім`я та по батькові спадкодавця, дату та місце її народження, а також прізвище, ім`я та по батькові спадкоємця із зазначенням родинних зв`язків.

При цьому, позивачем не доведено, що заповіт підписаний не ОСОБА_3 або що він не відповідає її внутрішній волі, чи порушено порядок її складення або посвідчення.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що волевиявлення ОСОБА_3 щодо складення заповіту на ім`я ОСОБА_2 , не було вільним і не відповідало її волі, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій справі.

Доказів на підтвердження того, що оспорюваний заповіт, в момент його укладення, не відповідав внутрішній волі ОСОБА_3 позивачка суду не надала.

Надаючи оцінку доводам позивача про недійсність спірного заповіту у зв`язку із тим, що спадкодавець не міг усвідомлювати значення своїх дій, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із безпідставності цих доводів, що побудовані виключно на припущеннях позивачки.

Також слід зазначити, що для визначення наявності такого стану, на момент укладення правочину, суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Такі висновки сформулював Верховний Суд у постановах від 20 червня2018 року в справі № 161/17119/16- ц, від 12 вересня 2018 року в справі№ 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року в справі № 311/3823/15,від 23 листопада 2022 року в справі № 368/953/19.

Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження№ 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2024 року в справі № 344/4122/22).

Таким чином, належним і достовірним доказом у справі, який підтвердив би чи спростував, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі на момент складення заповіту, може бути висновок посмертної судово-психіатричної експертизи (див. постанову Верховного Суду від 10 вересня 2024 року у справі № 295/11526/22 (провадження № 61-9111св24)).

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Будь-яких доказів того, що заповідач на час підписання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, її волевиявлення не було вільним та не відповідало її волі, позивачка суду не надала, що є її процесуальним обов`язком (статті12,81 ЦПК).

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 травня 2025 року призначено по справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: 1. Чи мала психічний розлад діяльності та поведінки ОСОБА_3 , на момент вчинення нею правочину заповіту від 04 липня 2022 року? 2. Чи могла ОСОБА_3 , усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент підписання заповіту 04 липня 2022 року?

02 січня 2026 року до суду надійшли матеріали цивільної справи №713/3230/23, провадження №2/713/30/24 з медичною документацією, без виконання ухвали Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 травня 2025 року, оскільки проведення експертизи у даній справі виявилося неможливим з огляду на відсутність достатніх, повних та об`єктивних медичних даних щодо психічного стану ОСОБА_3 , саме у період, що має значення для вирішення спору, а саме на момент підписання заповіту 04 липня 2022 року.

За таких обставин, переглядаючи справу, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Будь-яких доводів та доказів на їх підтвердження, що є правовою підставою для зміни рішення суду першої інстанції апелянтом надано не було, у зв`язку з чим, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови – 05 червня 2026 року.

Головуючий М.І. Кулянда

Судді: О.О. Одинак

Н.К. Височанська