Вирок від 02 червня 2026 р. у справі №635/1434/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 635/1434/26 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/1069/26 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: порушення недоторканості житла

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:

головуючого ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора на вирок Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_8 ,-

у с т а н о в и л а :

Цим вироком,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Люботин Харківської області, громадянин України, має середню освіту, не одружений, не працює, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:

-26.01.2001 Люботинським міським судом Харківської області за ч.2 ст. 140, ст. 46-1 КК України в редакції 1960 року до 2 років позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку на 2 роки та штрафу у сумі 680 гривень;

-20.08.2002 Харківським районним судом Харківської області за ч.2 ст. 185, ст. 71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі;

-15.12.2003 Люботинським міським судом Харківської області за ч.1 ст. 296, ч.4 ст. 70 КК України до 3 років позбавлення волі, звільненого 06 квітня 2005 року умовно-достроково на невідбутий строк 4 місяці 21 день;

-10.05.2006 Валківським районним судом Харківської області за ч.3 ст. 187, ст. 71 КК України до 8 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; звільненого 06 червня 2012 року, з заміною невідбутої частини покарання у виді 1 року 3 місяців 22 днів позбавлення волі більш м`яким у виді виправних робіт;

-22.06.2015 Дергачівським районним судом Харківської області за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого 23 серпня 2017 року за відбуттям строку покарання;

-24.06.2019 Харківським районним судом Харківської області за ч. 3 ст. 185, ст. 75 КК України до 4 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки;

-18.06.2021 Харківським районним судом Харківської області за ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 71 КК України до 4 років 1 місяця позбавлення волі, звільненого 11 червня 2025 року за відбуттям строку покарання,

визнаний винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено йому покарання у виді одного року обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного за даним вироком покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік.

Відповідно до ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Згідно вироку, ОСОБА_8 29 січня 2026 року приблизно о 15:00 годині, більш точний час не встановлений, перебуваючи поблизу домоволодіння АДРЕСА_2 , маючи умисел на незаконне проникнення до домоволодіння, усвідомлюючи, що порушує недоторканість права власності, без дозволу власника або користувача домоволодіння, переконавшись у їх відсутності, переліз через паркан та незаконно проник до двору домоволодіння, власником якого є ОСОБА_7 .

Дії обвинуваченого ОСОБА_8 суд кваліфікував за ч.1 ст.162 КК України як незаконне проникнення до іншого володіння особи.

На цей вирок прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість вироку у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 75 КК України, що потягло за собою необґрунтоване та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, просив вирок Харківського районного суду Харківської області від 13.02.2026 стосовно ОСОБА_8 скасувати, призначивши ОСОБА_8 покарання за ч. 1 ст. 162 КК України у виді 1 року обмеження волі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з наданих матеріалів, судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 розглянуто у спрощеному порядку, без проведення судового розгляду і виклику учасників кримінального провадження у відповідності до вимог статей 381-382 КПК України, оскільки до обвинувального акта долучена письмова заява обвинуваченого за його згодою у присутності захисника ОСОБА_9 , відповідно до якої він беззаперечно визнає свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, згоден на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні та без його участі.

Що стосується тверджень прокурора, що при призначенні обвинуваченому покарання суд не в повній мірі врахував дані, що характеризують особу обвинуваченого та характер вчинених ним дій, а тому необґрунтовано застосував положення ст. 75 КК України, що потягло безпідставне та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, заслуговують на увагу.

Відповідно до змісту ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи роз`яснення, які містяться в п.п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, при призначенні покарання з іспитовим строком необхідно враховувати тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Відповідно до наведеного, призначаючи покарання винному суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

Виходячи з вищенаведених положень кримінального процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання не в повній мірі дотримався вимог ст. 65 КК України, а саме, судом першої інстанції не зазначено, які обставини ним враховані, що впливають на можливість виправлення обвинуваченого і його перевиховання без реального відбуття покарання.

Зокрема, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_8 із застосуванням ст. 75 КК України, врахував характер і ступінь тяжкості скоєного ним кримінального проступку, обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, особу обвинуваченого, обставини вчинення кримінального проступку.

З урахуванням сукупності перелічених даних, тяжкості скоєного кримінального проступку та конкретних обставин його вчинення, а також даних про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням при здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого у відповідності до ст. 76 КК України.

Разом з тим, суд фактично не навів у вироку переконливих доказів про необхідність застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, а посилання у вироку на те, що суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального проступку і фактично не враховує особу обвинуваченого.

Так, ОСОБА_8 раніше судимий сім разів, в тому числі і за тяжкі та особливо тяжкі злочини, при чому йому надавалась можливість виправитись та він звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та умовно-достроково, однак він знову вчиняв нові злочини в період звільнення, інкриміноване йому кримінальне правопорушення у цьому провадженні він вчинив лише через півроку після звільнення з місць позбавлення волі, що свідчить про антисоціальну спрямованість його поведінки та не бажання стати на шлях виправлення.

Крім того, ОСОБА_8 за місцем проживання характеризується негативно, не працює, не одружений, тобто фактично не пов`язаний з соціальними інститутами, які могли б сприяти його перевихованню без ізоляції від суспільства.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України є необґрунтованим і невмотивованим.

Разом з цим, зважаючи на характер та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, апеляційний суд визнав, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_8 таке покарання за ч. 1 ст. 162 КК України, яке відповідно до ст.414 КПК України не є явно несправедливим через м`якість як на це зазначено в апеляції.

Оскільки відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого взнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Тож колегія суддів вважає, що за своїм видом та розміром призначене покарання не можна вважати явно несправедливим через м`якість.

За таких обставин відповідно до п.4 ч.1 ст. 420 КПК України апеляційний суд визнає вирок стосовно ОСОБА_8 таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання з постановленням нового вироку.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 405, 407, 409, 414, 420 КПК України, апеляційний суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2026 року стосовно ОСОБА_8 скасувати в частині призначення покарання.

Призначити ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у виді одного року обмеження волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_8 обчислювати з дня прибуття і постановки на облік у виправному центрі.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий –

Судді: