Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №352/1236/26 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1236/26

Провадження № 2-о/352/88/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - Гриньків Д.В.,

секретар судового засідання Івасів В.В.,

за участю заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, -

ВСТАНОВИВ:

Заявниця звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , в якій просить визначити тимчасові обмеження прав останнього строком на шість місяців, із заборонами щодо заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань 300 м до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу – ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та у будь-який спосіб спілкуватися з нею строком 6 місяців.

На обґрунтування своєї заяви зазначає, що за час спільного проживання ОСОБА_1 систематично вчиняє відносно заявниці насильство психологічного, фізичного характеру, ображає словесно ображає, обзиває, принижує, погрожує фізичною розправою, виганяє з будинку, завдає ляпасів, стусанів, штовхає, що становить небезпеку для життя і здоров`я заявниці та підтверджується Тисменицького районного суду від 03.04.2025 року №352/542/25, від 12.05.2025 року № 352/1087/25 та витягом з ЄРДР щодо кримінального провадження №12026091010000467 від 11.03.2026 року, в якому заявниця є потерпілою стороною.

Крім цього вказала, що 18.01.2026 року внаслідок словесного конфлікту між заявником та ОСОБА_1 , відносно останнього було винесено терміновий заборонний припис строком на 10 днів. Також Тисменицьким районним судом 03.04.2025 року було винесено постанову, якою притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а 12.05.2025 року тим же судом притягнуто ОСОБА_1 до відповідальності за ч.3 ст. 173-2 КУпАП.

В подальшому заявник просила прийняти її відмову від частини вимог заяви та закрити провадження в частині заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань 300 м до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Решта вимог заяви просила задовольнити.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року постановлено провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису в частині вимог щодо заборони ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_2 , закрити.

У судове засідання заявник не з`явилася, від неї надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив щодо задоволення заяви. Вказав, що із заявницею шлюб розірваний з його ініціативи. Заявницю було притягнуто до адміністративної відповідальності за домашнє насильство вчинене відносно ОСОБА_1 , останній є власником домоволодіння, в якому проживає ОСОБА_2 .

Дослідивши матеріали справи, вирішуючи заяву про видачу обмежувального припису по суті, суд виходить із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1ст.350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», визначено перелік осіб на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання серед яких особи, які мають спільну дитину (дітей).

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до положень п. п. 3,4, 5, 6, 7, 8, 14, 15, 16 ч. 1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

-домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

-економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

-запобігання домашньому насильству - система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов`язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються;

-кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

-обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;

-особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

-психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

-сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

-терміновий заборонний припис стосовно кривдника - спеціальний захід протидії домашньому насильству, що вживається уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України як реагування на факт домашнього насильства та спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров`я постраждалих осіб та недопущення продовження чи повторного вчинення такого насильства;

- фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст.21 Закону України «Про запобіганнюта протидіюдомашньому насильству» постраждала особа має право на: дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобіганнята протидіюдомашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Слід зауважити, що суд при оцінці даного питання, повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів і ризиків.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.

Крім того, у вказаній постанові зазначено, що під час розгляду питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження в майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Факт неприязних стосунків, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Наявність чи відсутність ризиків в поєднанні з доведеним фактом вчинення особою домашнього насильства є основною і фактично єдиною підставою для застосування чи не застосування обмежувального припису.

При цьому «оцінка ризиків» та «наявність ризиків» є основними обставинами, які повинні бути встановленні судом для ухвалення законного та обґрунтованого рішення в справах про видачу обмежувального припису.

Конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак домашнього насильства. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.

Отже, різниця у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди, однак, не кожен конфлікт є домашнім насильством у розумінні нормЗакону № 2229-VIII.

Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (ч.3ст. 26 цьогоЗакону).

Частиною 1 ст. 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про запобіганнюта протидіюдомашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: терміновий заборонний припис стосовно кривдника; обмежувальний припис стосовно кривдника; взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18.

Метою ж реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. Це відповідає висновку, зробленому Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19.

У постанові ВС від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21, від 16 листопада 2022 року у справі № 214/4179/22, зазначено, що саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.

Судом встановлено, що фактичною підставою звернення із заявою про винесення обмежувального припису заявник вказує на вчинення домашнього насильства вказує на систематичність, тобто на попередні рішення суду та психологічне насильство.

Заявником не подано доказів того, що її колишній чоловік переслідує її, шляхом листування, переписки або через друзів, знайомих чинить на неї будь-який психологічний тиск, окрім як самих її тверджень. Не містять матеріали справи доказів того, що чоловік переслідує заявника за місцем проживання або чинить на останню будь-який вплив. При цьому суд враховує, що на час розгляду заяви заявник не проживає по адресі АДРЕСА_1 , тобто у спільному житлі із ОСОБА_1 , оскільки поїхала за межі України.

Між заявником та заінтересованою особою продовжують тривати неприязні відносини як колишнього подружжя.

Зважаючи на наведені правила Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Натомість під час розгляду даної категорії справ, а саме видачі обмежувального припису на підставі їх оцінки судом приймається рішення про задоволення або відмову у задоволення заяви. При оцінці ризиків, суд оцінює вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

У постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 202/11119/22 Верховний Суд, погодився із тим, що обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, проте заявник має довести наявність підстав для видачі обмежувального припису. Самий лише факт звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису не може бути підставою для її задоволення.

ВС у постанові від 10 лютого 2023 року у справі № 676/3259/22, зауважив, що «Сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до відповідних органів з підстав вчинення щодо нього психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що ОСОБА_2 вчинила щодо нього домашнє насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначеніЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

При цьому заявниця зазначила реквізити судових справ за результатами яких ОСОБА_1 притягали до адміністративної відповідальності, однак копії таких до матеріалів справи не додала. В той же час, суд користуючись Єдиним реєстром судових рішень встановив, що такі постанови виносились ще 03.04.2025 року та 12.05.2025 році, тобто з того моменту пройшов тривалий проміжок часу. На запитання суду в судовому засіданні заявниця зазначила, що зверненням до суду із відповідною заяволю слугувало внесення відомостей до ЄРДР відносно ОСОБА_1 11.03.2026 року. В той же час, суд звертає увагу на те, що саме по собі звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства.

Вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру повинно бути підтверджено поясненнями свідків, потерпілих або іншими доказами, що є необхідним елементом складу також адміністративного правопорушення, передбаченого ст.173-2 КУпАП.

З огляду на викладене, оцінивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, дійшов висновку про відсутність на час розгляду підстав для застосування вищевказаного заходу тимчасового обмеження до ОСОБА_1 у вигляді встановлення тимчасових обмежень, заборон на строк до 6 місяців щодо заявника.

Слід зауважити, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення відносно нього насильства з боку кривдника відповідно до Закону.

Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третійстатті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд зазначає, що закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками.

У поданій заяві про видачу обмежувального припису заявник стверджує, що вона переймається за своє життя. Разом із тим, належних та допустимих доказів наявності таких ризиків суду не надано.

Оцінивши наявні у справі докази, виходячи із загального обсягу доказів, які долучено заявником разом із заявою про видачу обмежувального припису та досліджених в судовому засіданні, суд дійшов до висновку, що заявник не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження ризиків, які можуть настати у майбутньому внаслідок не вжиття щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12, 81 ЦПК України.

Враховуючи викладене, оцінюючи всі встановлені судом обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що в судовому засіданні викладені у заяві обставини не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису у суду відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 273, 350-1, 350-8 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовити.

Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

заявник: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНКОПП: НОМЕР_1 ;

заінтересована особа: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Рішення складене в повному обсязі 05.06.2026 року.

Суддя Тисменицького районного суду

Івано-Франківської області Гриньків Д.В.