Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №216/2467/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/2467/25

провадження №2/216/398/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Стартановича Д.В.,

за участю секретаря судових засідань - Клименко О.В.,

представника відповідача – Стельмаха І.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави – Україна в особі Міністерства Юстиції на бездіяльність держави України

ВСТАНОВИВ:

10.04.2025 року до Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла відповідна позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна, в особі Міністерства юстиції України, про визнання незаконною бездіяльність держави — Україна в особі Міністерства юстиції України щодо не виконання протягом 4 років 8 місяців конституційного обов`язку забезпечити своєчасне виконання судового рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в справі № 216/5508/20; Стягнення з держави-Україна в особі Міністерства юстиції України моральну (немайнову) шкоду в розмірі 500 євро, що не суперечить практики Європейського суду з прав людини і основоположних свобод; Зобов`язати державу-Україна в особі Міністерства юстиції України в найкоротший час виконати рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в моїй справі № 216/5508/20, яке набрало законної сили, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок, зазначений у заяві про відкриття виконавчого провадження.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що Державою Україна порушено її законні права та інтереси, які полягають у тривалій бездіяльності Міністерства юстиції України під час виконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року у справі № 216/5508/20 про стягнення з російської федерації на її користь майнової шкоди.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.09.2025 року вищезазначений позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14.04.2025 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02.05.2025 року вищезазначений позов прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

03.06.2025 від представника відповідача Міністерства юстиції України до суду надійшов відзив.

20.06.2025 року позивачем було збільшено розмір позовних вимог, а саме позивач просить суд визнати незаконною бездіяльність держави — Україна в особі Міністерства юстиції України щодо не виконання конституційного обов`язку забезпечення своєчасного виконання судового рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в справі № 216/5508/20;

Стягнути з держави-Україна в особі Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 моральну (немайнову) шкоду в розмірі 500 євро за надто тривале невиконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в моїй справі № 216/5508/20, що не суперечить практиці Європейського суду з прав людини;

Стягнути з держави-Україна в особі Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 13238000 грн. завдану тривалим строком виконання рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року в моїй справі № 216/5508/20, яке набрало законної сили.

18.07.2025 від представника відповідача Міністерства юстиції України до суду надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних. Вказав, що у даній справі позивачем не доведено факт наявності протиправних дій при виконанні виконавчого листа Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 18.05.2021 року в моїй справі № 216/5508/20. Виконавчі дії вчинялися державним виконавцем повно та своєчасно. Немає жодного судового рішення, яким дії чи бездіяльність органу державної виконавчої служби під час виконання зазначеного виконавчого провадження визнавалися протиправними. Понад те, у позовній заяві не наведено обґрунтувань, у чому ж саме полягає протиправність дій/бездіяльності державного виконавця чи ВПВР: які саме приписи Закону України «Про виконавче провадження», чи будь якого іншого нормативно правового акту порушені. Крім того, у Верховній Раді України 30.01.2024 за № 10444 зареєстровано проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» щодо виконання рішень судів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України». Для відшкодування шкоди, яка була предметом розгляду у Центрально-Міському районному суді м. Кривого Рогу у справі № 216/5508/20є спеціальний порядок відшкодування в межах міжнародного репараційного механізму. Зокрема, Міжнародний реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України, слугує для документального обліку доказів та інформації, що стосуються заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи її територіальні води, всім зацікавленим фізичним і юридичним особам, а також державі Україна, включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні чи підконтрольні установи, міжнародно-протиправними діями російської федерації в Україні або проти України. Також, не стягнуті кошти на виконання судового рішення, зокрема рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу 18.05.2021 року в моїй справі № 216/5508/20, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Представник відповідача також зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами (власне – жодними доказами) факт завдання йому моральної шкоди, а також причинний зв`язок між діями, про які вказано у позові, та настанням шкоди. Враховуючи необґрунтованість вимог позивача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

17.06.2025 року позивач подав заперечення на відзив, в яких, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, зазначає, про відсутність підстав для відмови або зміни ним своїх позовних вимог, викладених у первісній позовній заяві. А тому просив задовольнити вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.04.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, подала суду заяву про проведення судового розгляду без його участі та участі його представника,

Представник відповідача Міністерства юстиції України у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представника відповідача Міністерства юстиції України, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року у справі № 216/5508/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди було задоволен частково. Стягнуто з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 13 238 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 1 300 000 грн., та судові витрати в розмірі 5000 грн., а всього: 14 534 000 грн. (чотирнадцять мільйонів п`ятсот тридцять чотири тисячі). В іншій частині позову було відмовлено.

23.05.2021 Центрально-Міським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області видано виконавчий лист на виконання вказаного рішення, боржником за яким є Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі ВПВР) перебуває зведене виконавче провадження № 59036926, до складу якого входить виконавче провадження ВП № 66004114 з примусового виконання виконавчого рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 18.05.2021 року у справі № 216/5508/20 про стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 13 238 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 1 300 000,00 грн., та 5000,00 грн., судових витрат, що разом становить 14 534 000,00 грн. Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження ВПВР проводились заходи щодо виявлення майна боржника на підконтрольній території України, на яке можливо звернути стягнення для примусового виконання виконавчих документів. Зокрема, при примусовому виконанні виконавчих документів, що входять до складу зведеного виконавчого провадження, державний виконавець звернув стягнення на майно боржника – акції прості, бездокументарні, іменні у кількості 5080310373 штук від загальної кількості 99,7726 %, міжнародний ідентифікаційний номер UA 4000136329, цінні папери ПАТ «Промінвестбанк», код ЄДРПОУ 00039002, які в подальшому примусово вилучені відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів.

Разом з тим, чинне законодавство України, зокрема Закони України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не врегульовують правовідносини щодо порядку виконання рішень суду, боржником за яким є іноземна держава, в тому числі, яка визнана державою агресором та/або державою-окупантом.

Указом Президента України від 18.05.2022 № 346/2022 створено робочу групу, яка активно працює над створенням міжнародного компенсаційного механізму відшкодування збитків, завданих збройною агресією Російською Федерації проти України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 15.03.2023 у справі №753/8671/21, від 18.09.2023 у справі №582/18/21).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Із урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №214/7462/20.

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК України, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

Визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, здійснюється на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326.

Відсутність порушеного належного позивачу майнового права виключає стягнення майнової шкоди на його користь.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи, як: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Зазначена норма регулює загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов`язань, а юридичною підставою позадоговірної відповідальності, в свою чергу, є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судовій практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Касаційний цивільний суд у постанові № 553/83/25 від 14.01.2026 наголосив, що для покладення відповідальності на державу необхідно довести наявність одночасно трьох умов: протиправність дій або бездіяльності органів влади, шкоду та причинно-наслідковий зв`язок між ними. Сам факт невиконання судового рішення про стягнення коштів з держави-агресора не свідчить про заподіяння майнової шкоди позивачеві.

Суд також зазначив, що відсутність спеціального закону щодо виконання рішень у справах проти держави-агресора не породжує легітимних очікувань на компенсацію з боку України.

Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Тобто Верховний Суд вже неодноразово формулював висновки про те, за яких умов настає відповідальність держави. І практика у цій категорії справ є усталеною.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила відшкодувати завдану їй майнову шкоду на виконання рішення суду яке ще не виконано на цей час.

Як зазначив представник відповідача у відзиві, виконання рішень в Україні також наразі неможливе – насамперед через відсутність достатньої кількості російських суверенних активів на території держави. До того ж немає визначеного рішення уряду щодо подальшої долі активів РФ, вилучених у межах національного механізму конфіскації. Крім того, Україна стратегічно обрала створення міжнародного компенсаційного механізму – Реєстру збитків, Компенсаційної комісії та Компенсаційного фонду — як основного інструменту забезпечення відшкодування завданої шкоди.

Відсутність спеціального законодавчого механізму виконання судових рішень у справах за участю держави-агресора не створює законних очікувань на відшкодування шкоди з боку Держави Україна та не перешкоджає постраждалим від збройної агресії російської федерації звертатися до міжнародного Реєстру збитків для України. Особа не може перекладати відповідальність за шкоду, завдану агресією, з країни-агресора на Україну за відсутності фактичних і правових підстав.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 553/88/25 від 14.01.2026.

З метою реалізації положень Резолюції CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи від 12 травня 2023 року «Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України» Кабінет Міністрів України затвердив Порядок подання заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, що завдані агресією російської федерації проти України, до Реєстру збитків, завданих агресією російської федерації проти України, засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

Згідно з положеннями Резолюції CM/Res(2023)3 Комітету Міністрів Ради Європи від 12 травня 2023 року «Про встановлення Розширеної часткової угоди про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України» Реєстр збитків слугує для документального обліку доказів та інформації, що стосуються заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди, завданих 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно-визнаних кордонів, включаючи її територіальні води, всім зацікавленим фізичним і юридичним особам, а також Державі Україна, включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні чи підконтрольні установи, міжнародно-протиправними діями російської федерації в Україні або проти України.

Реєстр збитків, завданих агресією рф проти України, відкрив 02 квітня 2024 року процес подання претензій щодо відшкодування збитків, втрат або шкоди, завданої внаслідок російської агресії проти України.

Метою запровадження і функціонування цього Реєстру є забезпечення фіксації у документальній формі доказів та інформації про претензії щодо шкоди, збитків або тілесних ушкоджень, завданих усім зацікавленим фізичним та юридичним особам, а також Державі Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, державні або контрольовані суб`єкти господарювання), що мали місце 24 лютого 2022 року або пізніше на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, протиправними діями держави-агресора в Україні або проти України.

Фізичні та юридичні особи, а також держава Україна (включаючи її регіональні та місцеві органи влади, а також підприємства, що перебувають у державній власності або під контролем держави), можуть подавати заяви до Реєстру, якщо їхні заяви відповідають критеріям прийнятності. Зокрема, фізичні особи можуть подати заяви пов`язані з вимушеним переміщенням, пов`язані з порушенням особистої недоторканності, пов`язані з втратою майна, доходу або засобів до існування, пов`язані з втратою доступу до державних послуг. Запроваджений міжнародний Реєстр збитків, завданих агресією російської федерації проти України слугує для документального обліку доказів та інформації, що стосуються заяв про відшкодування збитків, втрат чи шкоди.

Отже, відсутність національних механізмів виконання на території України судових рішень, постановлених національними судами проти країни агресора, не перешкоджає особам, постраждалим від збройної агресії російської федерації, звернутися до міжнародного Реєстру збитків для України.

У постанові від 14.01.2026 року КЦС ВС (справа № 553/88/25, провадження № 61-8171св25) звернув увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справі «Україна та Нідерланди проти Росії» від 9 липня 2025 року, відповідно до якої майбутні рішення щодо компенсації шкоди мають враховувати створення міжнародного Реєстру збитків та розробку спеціального механізму компенсації.

При цьому суд наголосив, що практика ЄСПЛ не передбачає обов`язку держави забезпечувати виконання судових рішень на своїй території проти іншої держави.

Щодо визнання незаконної бездіяльності держави Україна в особі Міністерства юстиції України суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами п. 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 02 липня 2014 року № 228, визначено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).

На підставі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Згідно зі статтями 1, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

На державного виконавця поширюються приписи частини другої статті 19 Конституції України, які передбачають обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб (чи прирівняних до них осіб) діяти відповідно до належних їм повноважень, які зазвичай визначаються законом.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягають примусовому виконанню, визначені Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція)

Відповідно до розділу ІІІ Інструкції у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об`єднуються у зведене виконавче провадження та виконуються державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження. Про об`єднання виконавчих проваджень у зведене державний виконавець виносить постанову.

При виконанні зведеного виконавчого провадження необхідно враховувати черговість задоволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутих коштів та черговість розподілу стягнутих з боржника грошових сум.

Отже, інститут зведеного виконавчого провадження переслідує, по-перше, процесуальну економію, зокрема звернення стягнення на майно боржника відбувається в обсязі, необхідному для виконання всіх виконавчих документів, а по-друге, дотримання принципу черговості та пропорційності розподілу стягнутих з боржника сум.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами.

Дії (бездіяльність) відповідного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та про відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 ЦК). Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків - висновки Верховного Суду України, які містяться у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №753/19110/15-ц, від 23.12.2019 у справі №752/4100/17, від 24.12.2019 у справі №461/3508/17, від 18.03.2020 у справі №2-7317/11, від 12.03.2020 у справі №757/74887/17-ц, від 03.06.2020 у справі №642/3839/17, від 12.08.2020 у справі №761/7165/17, від 23.12.2020 у справі № 757/63732/18, від 29.04.2021 у справі №405/500/18, від 01.09.2021 у справі №554/10055/20, від 10.11.2021 у справі №760/26905/17 та від 01.12.2021 у справі №757/64086/19.

За встановленими у справі обставинами, на виконанні у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі ВПВР) перебуває зведене виконавче провадження № 59036926, до складу якого входить виконавче провадження ВП № 66004114 з примусового виконання виконавчого рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 18.05.2021 року у справі № 216/5508/20 про стягнення з російської федерації на користь ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 13 238 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 1 300 000,00 грн., та 5000,00 грн., судових витрат, що разом становить 14 534 000,00 грн. Під час примусового виконання зведеного виконавчого провадження ВПВР проводились заходи щодо виявлення майна боржника на підконтрольній території України, на яке можливо звернути стягнення для примусового виконання виконавчих документів. Зокрема, при примусовому виконанні виконавчих документів, що входять до складу зведеного виконавчого провадження, державний виконавець звернув стягнення на майно боржника – акції прості, бездокументарні, іменні у кількості 5080310373 штук від загальної кількості 99,7726 %, міжнародний ідентифікаційний номер UA 4000136329, цінні папери ПАТ «Промінвестбанк», код ЄДРПОУ 00039002, які в подальшому примусово вилучені відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів.

Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року та Віденської конвенції від 18 квітня 1961 року встановлено недоторканість консульських установ та приміщень представництв. Іншого майна на підконтрольній території України, яке належить боржнику - російській федерації, державним виконавцем не виявлено, проте державним виконавцем вживаються заходи щодо розшуку майна боржника, на яке можливо звернути стягнення.

Отже, у цій справі не встановлено, яких дій, передбачених законом, не вчинив державний виконавець для виконання судового рішення у справі № 216/5508/20.

Те, що виконання рішення у справі № 216/5508/20, яким стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди, ще триває, ніким не оспорюється.

У постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц Верховний Суд вже формулював позицію про те, що не виплачені особі кошти на виконання судового рішення не є майновою шкодою.

Отже, факт невиконання судового рішення, яким на користь позивача присуджено певну суму стягнення, не доводить факту заподіяння позивачу майнової шкоди.

Крім того, сам факт невиконання судового рішення не є безумовним підтвердженням допущення виконавчою службою протиправної бездіяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення у справі № 216/5508/20, у якому державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчим документом, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.08.2020 у справі № 766/20974/17.

Таким чином, стягнення шкоди у випадку її доведення, має відшкодовуватися саме боржниками за виконавчими провадженнями.

Суд вказує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що позивачу завдано моральної і майнової шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій держави Україна в особі Міністерства юстиції України.

Як вже зазначалося вище, за рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.05.2021 року у справі № 216/5508/20 позовну заяву ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування шкоди було задоволено частково. Стягнуто з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України в розмірі 13 238 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 1 300 000 грн., та судові витрати в розмірі 5000 грн., а всього: 14 534 000 грн. В іншій частині позову було відмовлено.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17 зазначила, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише за власні дії чи бездіяльність щодо виконання негативних і позитивних (матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

Оскільки позивачем у цій справі не доведено, а судом не встановлено підстав, передбачених стаття 1173, 1174 ЦК України для покладення відповідальності на Державу Україна, тому позовні вимоги в частині відшкодування майнової шкоди не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, передумовою для відшкодування моральної шкоди є встановлення факту порушення прав особи. У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач не довів факт заподіяння як майнової, так і моральної шкоди.

Враховуючи наведене, суд приходить висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави – Україна в особі Міністерства Юстиції на бездіяльність держави України, про визнання незаконною бездіяльність та стягнення шкоди за невиконання рішення суду в справі №216/5508/20 від 18.05.2021, слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 258, 259 ч.6, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави – Україна в особі Міністерства Юстиції на бездіяльність держави України- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України, ЄДРПОУ 0015622, юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13.

Повний текст рішення виготовлений 04.06.2026.

Суддя Д.В.Стартанович