Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №523/27252/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4831/26

Справа № 523/27252/25

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст заяви.

До Пересипського районного суду м. Одеси надійшла заява ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, а саме громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Херсонскій області.

Заява вмотивована тим, що ОСОБА_1 є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на тимчасово окупованій території України.

Встановлення даного факту необхідне заявнику для державної реєстрації смерті, що надасть можливість отримати свідоцтво про смерть видане відповідним державним органом України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті - відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити вимоги заяви, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви.

Про судове засідання, призначене на 27 травня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.

Повний текст судового рішення складено 05 червня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення заяви.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, відмовляючи у задоволені вимог заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , заявник посилається лише на копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.08.2025 відповідно до якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у с.Гаврилівка Друга, Каланчацького району, Херсонської області помер ОСОБА_2 , при цьому оригіналу зазначеного документу заявник не надав, окрім того заявник не надав медичної документації яка б могла засвідчити смерть ОСОБА_2 .

Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово–медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Загальні вимоги до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення передбачені статтею 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» (далі – Закон від 01 липня 2022 року № 2345-ІХ) статтю 317 ЦПК України викладено в новій редакції.

Статтею 317 ЦПК України (в редакції Закону від 01 липня 2022 року № 2345-ІХ) передбачено особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України та встановлено, що заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь–якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника. Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьому статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

Крім того частиною другою статті 294 ЦПК України передбачене право суду під час розгляду справ окремого провадження з метою з`ясування обставин справи витребувати необхідні докази за власною ініціативою.

У частинах другій та третій статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану

Вирішуючи в окремому провадженні справи про встановлення факту смерті особи після 23 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, суди не можуть ігнорувати обставини, в яких опинилися заявники після повномасштабного військового вторгнення російської федерації на територію України та об`єктивні складнощі, які можуть виникнути у них при наданні доказів на підтвердження відповідного факту.

Вищенаведені міркування щодо виняткового юридичного значення факту смерті особи; специфіки розгляду справ в порядку окремого провадження, зокрема особливої ролі суду при з`ясуванні обставин справи; об`єктивних складнощів, які можуть виникнути у заявників при наданні доказів для встановлення факту смерті особи після 23 лютого 2022 року на тимчасово окупованій території України, в своїй сукупності дають підстави для висновку, що суди мають зважати на вказані обставини та, керуючись завданням цивільного судочинства, уникати спрощеного та формального підходу при вирішенні таких справ.

У постановах від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22 Верховний Суд дійшов висновків, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин. Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Вочевидь, вказаний перелік доказів та засобів доказування не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин (див постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23).

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки», які узагальнено передбачають, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Такі винятки поширюються зокрема на документи щодо реєстрації народжень та смертей.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави – члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, Рішення від 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт вказаного висновку Міжнародного суду ООН, то у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, Рішення від 10 травня 2001 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (див. Рішення у справі Cyprus v. Turkey, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (див Рішення у справі Cyprus v. Turkey, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрації народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, для встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації прав громадян України (див постанови Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 220/1582/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 334/7625/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24).

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є племінником ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

На підтвердження факту смерті ОСОБА_2 заявник надав фотокопію свідоцтва про смерть від 14.08.2025 року (з перекладом на українську мову), виданий органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території України, а також фотознімок могили, де похований ОСОБА_2 , із пам`ятною табличкою із зазначенням дат народження та смерті.

Апеляційним судом встановлено, що оригінали вказаних документів (свідоцтво про смерть) знаходяться на тимчасово окупованій території України.

Суд першої інстанції вимагав від заявника надання медичної документації та оригіналу свідоцтва про смерть його дядька, виданого органами окупаційної влади.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що надання цих документів є наразі значно ускладненим і пов`язаним із ризиками для життя і здоров`я при відвідуванні тимчасово окупованого с. Гаврилівка друга Каланчацької селищної громади Скадовського району Херсонської області (у випадку із оригіналом свідоцтва про смерть, виданого органами окупаційної влади, а також медичної документації).

Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території є доведеною та підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог та постановлення в цій частині нового судового рішення про задоволення вимог заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 22 грудня 2025 року скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 , за участю заінтересованої особи - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті, задовольнити.

Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце народження: с. Березівка, Березівського району Одеської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Гаврилівка друга Каланчацької селищної громади Скадовського району Херсонської області.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 червня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева