Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №514/254/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4508/26

Справа № 514/254/25

Головуючий у першій інстанції Кирилюк І.М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, на додаткове рішення Тарутинського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Кирилюк І.М. 04 грудня 2025 року у с-щі Бессарабське Одеської області, -

встановила:

У провадженні Тарутинського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2025 року у задоволені позову було відмовлено.

28 жовтня 2025 року до суду першої інстанції надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, у якому заявник просила суд вирішити питання про стягнення з позивача витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, у сумі 23000 грн. з позивача.

Додатковим рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про постановлення додаткового рішення було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити клопотання відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що прибутково-касовий ордер не є належним доказом оплати правничої допомоги, є помилковим та ґрунтується на неправильному тлумаченні норм бухгалтерського та процесуального законодавства.

Сторони про розгляд справи на 04 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові - на позивача.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частинами 3 та 4 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі, якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення – засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у справі № 910/12876/19 зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», п. 79 і 112 відповідно).

Як вбачається з матеріалів справи, в порядку ст. 134 ЦПК України адвокатом Івановою Л.І., як представником відповідача, у відзиві на позов наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, сума яких склала 5000 грн. (а.с. 65 зв.б.).

Представництво інтересів відповідача адвокат Іванова Г.С. здійснювала на підставі ордера серія ВН №1506141, виданого 23 квітня 2025 року нею як адвокатом, який здійснює діяльність індивідуально як самозайнята особа.

Як встановлено судом, представником відповідача до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу надано договір №23/04/2025 про надання правничої допомоги від 23 квітня 2025 року (далі – Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, адвокат взяла на себе зобов`язання надати правничу допомогу ОСОБА_1 у справі в судах усіх інстанцій, зокрема Тарутинському районному суді Одеської області як її представник.

На умовах Договору сторони визначили, що вартість гонорару відповідача визначається із розрахунку 2000 грн. за годину. Остаточна вартість наданих послуг, яка підлягає оплаті, визначається сторонами в акті приймання-передачі фактично наданих послуг. Також сторони домовились, що ОСОБА_1 на момент укладення Договору в готівковій формі вносить авансовий платіж у розмірі 5000 грн., решту - вносить у готівковій формі до закінчення судових дебатів у справі з оформленням відповідних документів (п. 3.1-3.4 Договору).

На підтвердження наведених у заяві обставин щодо складу та розміру витрат, та оплати гонорару надані наступні докази: акт приймання – передачі послуг від 23 жовтня 2025 року відповідно до Договору, з їх описом, а також фактичною ціною наданих послуг у розмірі 23000 грн., а також прибуткові касові ордери від 23 квітня та 23 жовтня 2025 року про внесення ОСОБА_1 оплати цих послуг у розмірі 5000 грн. та 18000 грн. відповідно.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним є факт отримання ОСОБА_1 правничої допомоги при розгляді даної справи.

Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що належним доказом понесених відповідачем ОСОБА_3 витрат за надання правничої допомоги є квитанції про здійснення такої оплати, а не касовий ордер, який є первинним бухгалтерським документом на підтвердження розрахункової операції.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, оскільки компенсації підлягають не лише фактично сплачені витрати, і якщо сторони договору про надання правничої допомоги домовилися про оплату витрат у майбутньому, ці суми також мають бути відшкодовані. При цьому надання до суду банківських документів про сплату адвокатського гонорару не є обов`язковою умовою для стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18, від 02 жовтня 2019 року у справі №815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20 та інших.

Таким чином, представником відповідача надано суду належні докази понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 23000 грн. у даній справі.

Однак, як вже вказувалось вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів вважає, що заявлені ОСОБА_3 до стягнення зі ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23000,00 грн. є завищеними, та не є співмірними зі складністю справи, значенням її для сторони, тощо.

Таким чином, колегія суддів, врахувавши складність справи, факт відмови у задоволенні позовних вимог, тривалість витраченого адвокатом часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, значення справи для сторін та її складність, доходить висновку, що стягненню зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 підлягають витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн., та зазначений розмір витрат є співмірним із обсягом дій, вчинених адвокатом в інтересах позивача.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі визначився з характером спірних правовідносин, у зв`язку із чим додаткове рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_3 про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — задовольнити частково.

Додаткове рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким клопотання ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу в сумі 5000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 04 червня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе