Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №514/254/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2513/26

Справа № 514/254/25

Головуючий у першій інстанції Кирилюк І. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочку сплати аліментів, на рішення Тарутинського районного суду Одеської області, постановлене під головуванням судді Кирилюк І.М. 23 червня 2025 року у с-щі Бессарабське Одеської області, -

встановила:

У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції позов до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що шлюб між сторонами у справі було розірвано 20 січня 2015 року. Після розірвання шлюбу спільні діти сторін: син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - проживають з батьком.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 20 січня 2015 року зі ОСОБА_2 стягнуто на користь позивача аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі 600 грн. на кожну дитину щомісячно з подальшою індексацією, до їх повноліття.

У січні 2017 року рішенням суду, яке не набрало законної сили та розглядається у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_6 була позбавлена батьківських прав, а місце проживання дітей визначено з батьком

В подальшому, рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 29 січня 2018 року розмір аліментів на утримання дітей за позовом ОСОБА_1 було збільшено та стягнуто з відповідача у твердій грошовій сумі по 844 грн. 50 коп. щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 , а також 677 грн. 50 коп. - на доньки ОСОБА_5 , починаючи з 30 жовтня 2017 року і до досягнення повноліття: сина ОСОБА_3 - до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; доньки ОСОБА_4 - до 16 серпня 2028 року, доньки ОСОБА_5 - до 23 лютого 2030 року.

Згідно з розрахунками заборгованості зі сплати аліментів на утримання дітей, сформованих Бессарабським відділом державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області, у відповідача існує заборгованість по аліментах, загальна сума якої на час звернення з цим позовом становить 307814 грн.

На підставі ч. 1 ст. 196 СК України позивач просив стягнути з відповідача пеню, яка в рази перевищує суму заборгованості по аліментам, обмежившись її 100 відсотковим розміром в сумі 307814 грн.

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стороною відповідачки не доведено відсутність своєї вини у несплаті (неповній сплаті) аліментів, та не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 мала об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів у період з 2015 по 2025 роки.

Сторони про розгляд справи на 04 червня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2006 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, від якого у сторін народились діти: син ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_2 , доньки: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочними рішеннями Тарутинського районного суду Одеської області від 20 січня 2015 року у справах № 514/1676/14-ц та № 514/1677/14-ц шлюб між сторонами розірвано, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі 600 грн. на кожну дитину щомісячно до їх повноліття, відповідно.

Постановою від 28 лютого 2015 року державного виконавця Бєлякова В.О. державної виконавчої служби Тарутинського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 46708421 про примусове виконання рішення про стягнення аліментів.

Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 26 січня 2017 року у справі № 514/1346/16-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду, за позовом ОСОБА_1 відповідач була позбавлена батьківських прав відносно трьох неповнолітніх дітей, та місце проживання дітей визначено з їх батьком - ОСОБА_1 .

Однак, постановою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року у справі № 514/1346/16-ц касаційну скаргу представника ОСОБА_2 було задоволено частково, постанову Одеського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Наразі справа перебуває у провадженні Одеського апеляційного суду, розгляд справи не завершений.

Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 29 січня 2018 року у справі № 514/1425/17 збільшено розмір аліментів на утримання дітей, стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 та доньки ОСОБА_4 аліменти в твердій грошовій сумі 844 грн. 50 коп. на кожного щомісячно з подальшою індексацією, а на утримання доньки ОСОБА_5 - 677 грн. 50 коп. з подальшою індексацією, починаючи з 30 жовтня 2017 року до повноліття дітей: до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; до ІНФОРМАЦІЯ_5 , до 23 лютого 2030 року – відповідно.

На підставі виданих виконавчих листів за заявою про примусове виконання рішення постановами від 03 квітня 2018 року, старший державний виконавець Тарутинського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Нечай Л.С. відкрила виконавчі провадження:ВП№56089502 про стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 ; ВП №56090034 про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 ; ВП № 56089118 про стягнення аліментів на утримання доньки ОСОБА_5 .

За вказаними виконавчими провадженнями по стягненню аліментів на утримання дітей сторін згідно з розрахунками, складеними Бессарабським відділом ДВС у Болградському районі Одеської області Південного МУ Міністерства юстиції (м. Одеса), станом на 22 січня 2025 року заборгованість ОСОБА_2 склала: у ВП № 46708421 за період з січня 2015 по жовтень 2017 - 60561 грн.; у ВП№56089502 за період з жовтня 2017 по січень 2025 – 76291 грн. 50 коп., у ВП №56090034 за період з листопада 2017 по січень 2025 – 86412 грн. 50 коп.; у ВП № 56089118 за період з листопада 2017 по січень 2025 – 84549 грн. 87 коп.

Загальна сума заборгованості складає 307814 грн. 87 коп.

Заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області у справі №514/1479/17 від 12 лютого 2018 року з відповідача стягнуто неустойку (пеню) у зв`язку з несплатою аліментів та заборгованістю, яка виникла у ВП № 46708421 за період з листопада 2014 року по січень 2018 року, у сумі 19468 грн. 60 коп. (а.с.69-70). За виконавчим листом у цій справі було відкрито ВП №56088862.

Згідно з доданими до відзиву на позов: квитанціями від 26 лютого 2025 року (а.с. 73-74) довідкою від 13 березня 2025 року № 21-8-11/6639, виданою начальником Бессарабського (до зміни назви - Тарутинського) відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) станом на 31 березня 2025 року заборгованість по аліментам, штрафам та виконавчому збору по зведеному ВП № 65984170, до складу якого входять виконавчі провадження ВП№56089502; ВП №56090034; у ВП № 56089118 - відсутня.

Постановами від 03 березня 2025 року заступника начальника відділу Бессарабського відділу державної виконавчої служби у Болградському районі Одеської області виконавчі провадження ВП № 46708421 та ВП №56088862, за якими стягувались аліменти з відповідача за період з 2015 по 2017 роки та пеня (неустойка) за несплату аліментів за цей період, закрито.

Таким чином, на час відкриття провадження у цій справі відповідач у повному обсязі сплатила заборгованість по всім виконавчим провадженням.

Згідно з медичною картою стаціонарного хворого та медичною документацією, наданою представником відповідача, починаючи з 2012 по 2015 роки ОСОБА_2 хворіла на пієлонефрит (а.с. 79-91). Відповідач неодноразово лікувалась у стаціонарі, що вимагало матеріальних витрат. Також були підозри і на онкологію через гостру форму цієї хвороби, що супроводжувалось слабкістю, підвищеною температурою, болями у попереку та інш. симптомами.

Представник відповідача пояснила суду першої інстанції, що ОСОБА_2 рано вийшла заміж, народила дітей, не встигла отримати професію, тому після розірвання шлюбу і фактичного викрадення позивачем її дітей, опинилась у складній життєвій ситуації. Повертатися до ОСОБА_1 не могла, оскільки він вчиняв домашнє насильство стосовно неї. Після розірвання шлюбу відповідач була в тяжкому психологічному стані, хворіла, не мала грошей на правову допомогу. Вона вивчила мову, виїхала закордон, намагаючись заробити гроші для вирішення всіх матеріальних питань.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 23 травня 2018 року у справі № 514/499/18 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , з останньої було стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 15 лютого 2011 року у сумі 117000 грн., судові витрати у сумі 1762 грн.

За цим рішенням державним виконавцем Тарутинського районного відділу ДВС Демиденко Д.Ю. постановою від 16 листопада 2018 року, відкрито виконавче провадження ВП №57682209 року про стягнення 118762 грн. Також відкрито провадження про стягнення виконавчого збору. У виконавчому провадженні винесено постанову, якою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 .

За інформацією Єдиного реєстру боржників, від 15 вересня 2025 року відповідач ОСОБА_2 рахується боржником за вказаним судовим рішенням.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 155 СК України).

У ст. 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ч. 3 ст. 181 СК України).

Згідно зі ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

За змістом ч. 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження.

Згідно ч. 3, 8 та 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», розмір заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем у порядку, встановленому СК України. Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи в порядку, встановленому законом. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить, зокрема, вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 196 СК України, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тлумачення змісту ст. 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.

На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.

Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з ч. 1 ст. 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.

Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) зазначив, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто, саме відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1, 2, ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У даному випадку, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно керувався тим, що вина ОСОБА_2 у несплаті аліментів відсутня, оскільки відповідач, 1987 року народження, є матір`ю трьох дітей, яких вона народила у шлюбі з позивачем у період 2007 по 2012 роки.

У 2015 році відповідач ініціював розірвання шлюбу і в тому ж році стягнув у судовому порядку аліменти з відповідача на утримання дітей у твердій грошовій сумі на кожну дитину.

Як вбачається із медичної документації відповідача, саме у цьому році у ОСОБА_2 розпочались значні проблеми зі здоров`ям, оскільки відбулось загострення хронічної хвороби, що потребувало її стаціонарного лікування та витрат на таке лікування.

Вже у 2017 році за позовом ОСОБА_1 судом ухвалено рішення позбавити ОСОБА_2 батьківських прав, а у 2018 році ухвалено судове рішення про збільшення розміру аліментів.

При цьому, починаючи з 2018 року, заочним рішенням суду першої інстанції зі ОСОБА_2 стягується заборгованість за кредитним договором, укладеним з банком у лютому 2011 році, (тобто у період, коли сторони жили разом і планували народжувати третю дитину). На виконання цього рішення державним виконавцем накладений арешт на все майно відповідача і дотепер відповідач зазначена у Єдиному реєстрі боржників як боржник за цим судовим рішенням.

Із розрахунків заборгованості по аліментах, досліджених судами першої та апеляційної інстанції не вбачається, що дохід ОСОБА_2 змінювався, оскільки цей розмір визначався виконавцями із розрахунку «заробітної плати працівника для цієї місцевості».

Як зазначала у суді першої інстанції представник відповідача, її довіритель почала вивчати мову і виїхала закордон саме з метою покращення матеріального стану та свого здоров`я. Коли ОСОБА_2 виїжджала, у неї були заблоковані кредитні картки через заборгованість по кредиту, тому вона не могла перераховувати аліменти.

Одночасно, згідно з наданими розрахунками державної виконавчої служби, ОСОБА_6 з жовтня 2024 року почала погашати заборгованість і повністю її погасила у лютому 2025 року, підтвердженням чого є наявні у матеріалах справи квитанції, довідка відділу ДВС, а також постанови про закриття виконавчих проваджень про стягнення аліментів та пені (неустойки).

На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, яка є матір`ю трьох дітей, на час початку та у період тривалості судових тяжб, пов`язаних з врегулюванням спорів у сімейних правовідносинах сторін, опинилась у складній життєвій ситуації, мала (і має) проблеми зі здоров`ям, складне матеріальне положення через заборгованість, що виникла за кредитним договором, укладеним під час шлюбу сторін.

Разом із цим, ОСОБА_2 на час звернення позивача до суду з цим позовом та відкриття провадження у цій справі повністю погасила заборгованість по аліментах, застосованих до неї заходів примусового виконання у виді штрафів, передбачених ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а також сплатила виконавчі збори.

Також відповідач вже понесла відповідальність за несплату аліментів у виді стягнення з неї пені за період з листопада 2014 по січень 2018 року, яку ОСОБА_2 погасила у повному обсязі.

Наведені обставини у своїй сукупності є доказом того, що в діях відповідача відсутні ознаки бездіяльності або навмисного ухиляння від виконання обов`язку зі сплати аліментів, що виключає можливість накладення на таку особу відповідальності у виді пені за прострочення сплати аліментів.

Формальний підхід до застосування такого виду відповідальності у цій справі не буде виглядати як стимулюючий та превентивний захід для виконання у подальшому своїх обов`язків відповідачем, а може зумовити обставини для доведення особи до такого становища, коли вона сама буде потребувати матеріальної допомоги.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Необґрунтованими при цьому є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що стороною відповідачки не доведено відсутність своєї вини у несплаті (неповній сплаті) аліментів, та не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 мала об`єктивні перешкоди для своєчасної сплати аліментів у період з 2015 по 2025 роки, оскільки наявними у матеріалах справи доказами доведено, що затримка зі сплати аліментів була викликана об`єктивними обставинами, а саме — тяжким фінансовим станом ОСОБА_2 та наявність хронічних захворювань, що унеможливлювало своєчасне та повне виконання аліментних зобов`язань.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що протягом 2024-2025 років ОСОБА_2 погасила заборгованість зі сплати аліментів у повному обсязі, що також свідчить про вжиття відповідачем усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання та відсутність умислу на ухилення від сплати аліментів.

Отже, у цьому конкретному випадку відповідач є такою, що довела свою невинуватість у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, а тому підстави для застосування до неї відповідальності у вигляді стягнення пені, передбаченої частиною першою статті 196 СК України, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 23 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 04 червня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе