Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №502/1684/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2272/26

Справа № 502/1684/25

Головуючий у першій інстанції Маслеников О. А.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кострицького В.В.,

суддів Назарова М.В., Лозко Ю.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України) апеляційну скаргу адвоката Клименка Тараса Васильовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» на заочне рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Масленикова О.А., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

установив:

Короткий зміст обставин справи

Позивач, ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В позовній заяві представник позивача зазначив, що 11.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «БІЗПОЗИКА» 11.10.2021 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту. 11.10.2021 року ОСОБА_1 , прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3828, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено. Таким чином, 11.10.2021 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 14000,00 грн, на засадах строковості, поворотності, платності (Далі Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 1,08247665 процентів за кожен день користування Кредитом.

Відповідач неналежним чином виконувала свої зобов`язання за договором кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, яка складається з: - 14000 гривень заборгованість за тілом кредиту; - 25611,95 гривень заборгованості за відсотками; - 2100 гривень за простроченими платежами за комісією, - всього 41 711,95 гривень заборгованості.

Зважаючи на вищевказане представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором та стягнути суму судового збору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено частково.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції зазначає, що кредитний договір № 389379-КС-001 від 11.10.2021 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Також судом вказано, що з наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 389379-КС-001 від 11.10.2021 р. становить 14000 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 25611,95 грн., тому з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 25611,95 грн. до 14000 грн.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

Не погодившись із вказаним рішенням, представник позивача звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року змінити - в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» заборгованості по процентам за користування кредитом, а саме змінити суму з 14 000,00 на нову суму 25 611,95 грн (двадцять п`ять тисяч шістсот одинадцять) гривень 95 копійок. В решті рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року - залишити без змін

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір процентів за користування кредитом з 25 611,95 грн до 14 000 грн та помилково відмовив у стягненні 11 611,95 грн процентів.

Позивач вважає, що суд неправильно застосував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливості зменшення заходів відповідальності, оскільки у даній справі заявлені до стягнення не штрафні санкції чи проценти річних за прострочення, а договірні проценти за користування кредитом, передбачені статтями 1048, 1054, 1056-1 ЦК України.

Позивач зазначає, що проценти були нараховані виключно в межах строку дії кредитного договору з 11.10.2021 по 28.03.2022, відповідно до погодженої сторонами фіксованої процентної ставки 1,08247665 % на день та умов договору.

При цьому відповідач не здійснив жодного платежу на погашення кредиту, що призвело до збільшення розміру нарахованих процентів, а штрафні санкції взагалі не нараховувались та до складу позовних вимог не входили.

Також посилається на те, що суд першої інстанції фактично втрутився у договірні відносини сторін та без законних підстав змінив погоджені сторонами умови кредитування, хоча цивільне законодавство не передбачає права суду зменшувати розмір договірних процентів за користування кредитом.

На підтвердження своєї позиції позивач наводить практику апеляційних судів, відповідно до якої проценти за користування кредитом не можуть бути ототожнені зі штрафними санкціями та не підлягають зменшенню судом.

Крім того, позивач вказує, що відповідач не заперечував правильність поданого розрахунку заборгованості та не надав контррозрахунку, а тому висновки суду про необхідність самостійного зменшення суми процентів суперечать принципу змагальності сторін та фактичним обставинам справи.

Щодо явки сторін.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже, розгляд цивільної справи з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім справ зазначених в ч. 4 ст. 274 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи є загальним правилом, визначеним у ЦПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 41711,95 грн. і є менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до категорії малозначної справи в силу вимог закону.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний розгляд вказаної справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Отже, враховуючи вимоги апеляційної скарги, предметом апеляційного перегляду, з огляду на вимоги ч.1 ст. 367 ЦПК України, є заочне рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року лише в частині відмовлених позовних вимог.

Колегією суддів встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

ТОВ «БІЗПОЗИКА» 11.10.2021 року направлено ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту.

11.10.2021 року ОСОБА_1 , прийняла (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

Зі своєї сторони ТОВ «БІЗПОЗИКА» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-3828, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено Позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 11.10.2021 року між ТОВ «БІЗПОЗИКА та ОСОБА_1 було укладено Договір № 389379-КС-001 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1 Договору кредиту, ТОВ «БІЗПОЗИКА» надає Позичальнику грошові кошти у розмірі 14000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності (Далі Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування Кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правил про надання грошових коштів у кредит.

Згідно з умовами Договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування Кредитом є фіксованою та становить 1,08247665 процентів за кожен день користування Кредитом.

Відповідач неналежним чином виконувала свої зобов`язання за договором кредиту, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитом, яка складається з: - 14000 гривень заборгованість за тілом кредиту; - 25611,95 гривень заборгованості за відсотками; - 2100 гривень за простроченими платежами за комісією, - всього 41 711,95 гривень заборгованості

Згідно п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст.6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 Цивільного кодексу України- договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Також, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 ЦК України щодо форм правочину, способу волевиявлення встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що кредитний договір № 389379-КС-001 від 11.10.2021 року укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо їх укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У вказаній частині оскаржуване рішення не переглядається, з огляду на положення статті 367 ЦПК України.

Щодо вимог представника позивача стосовно стягнення заборгованості за відсотками за невиконання кредитного договору № 389379-КС-001 від 11.10.2021 року, суд першої інстанції зазначив наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11.07.2013 № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 389379-КС-001 від 11.10.2021 р. становить 14000 грн., натомість відсотки за користування даними грошовими коштами становлять 25611,95 грн., тому з огляду на вищевикладене та з метою забезпечення відповідності заявленого позивачем до стягнення розмір заборгованості засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд вважає за необхідне розмір процентів за користування кредитом зменшити з 25611,95 грн. до 14000 грн.

Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та помилково прирівняв проценти за користування кредитом до штрафних санкцій.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами11.10.2021 року укладено договір про відкриття кредиту №389379-КС-001, за умовами якого відповідачу надано кредит у сумі 14000 грн строком на 24 тижня із процентною ставкою 1,08247665 % на день, а реальна річна процентна ставка визначена у розмірі 7371,52 % річних.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість за нарахованими процентами склала 25611,95 грн, що більш ніж у півтора рази перевищує суму фактично отриманих кредитних коштів.

Згідно із ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а відповідно до ст. 627 ЦК України свобода договору здійснюється з урахуванням вимог розумності та справедливості.

Отже, принцип свободи договору не є абсолютним та підлягає обмеженню у випадках, коли умови договору порушують баланс прав та обов`язків сторін і ставлять споживача у явно невигідне становище.

Доводи апеляційної скарги про те, що проценти за користування кредитом не є штрафними санкціями, самі по собі не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції виходив не лише із формальної правової природи платежів, а насамперед із їх фактичного економічного змісту, розміру та наслідків для споживача.

Нарахування процентів у розмірі, який майже у два рази перевищує суму основного боргу, створює для позичальника непропорційний та надмірний фінансовий тягар, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлена договором процентна ставка фактично призводить до покладення на споживача непропорційно великої компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором, а тому відповідні умови договору підлягають оцінці крізь призму положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання скаржника на те, що проценти нараховувалися лише в межах строку кредитування, не спростовує встановленої судом очевидної неспівмірності між сумою кредиту та сумою заявлених до стягнення процентів, а сам по собі факт нарахування процентів у межах строку дії договору не виключає обов`язку суду перевірити відповідність таких умов засадам цивільного законодавства та вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що відповідач добровільно погодилася з умовами договору та була ознайомлена із процентною ставкою, оскільки відповідно до правових висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду, участь споживача у кредитних правовідносинах свідчить про його слабшу позицію порівняно з професійним кредитодавцем, а тому свобода договору у таких правовідносинах підлягає спеціальному правовому обмеженню з метою захисту споживача від несправедливих умов договору.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції застосував правові висновки, викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі №132/1006/19, відповідно до яких суд має право, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, зменшити розмір нарахованих платежів у випадку їх явної неспівмірності наслідкам порушення зобов`язання.

Посилання скаржника на постанови апеляційних судів не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки наведені правові позиції були сформульовані за інших фактичних обставин справ та не виключають права суду оцінювати конкретні умови договору на предмет їх відповідності принципам добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений до стягнення розмір процентів є очевидно неспівмірним із сумою основного боргу, а тому їх зменшення до 14000,00 грн відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності й забезпечує баланс інтересів сторін.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином оцінив подані докази та правильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування відсутні.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвоката Клименка Тараса Васильовича, який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Кілійського районного суду Одеської області від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді М.В. Назарова

Ю.П. Лозко