Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №127/21168/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/21168/25

Провадження № 22-ц/801/1129/2026

Категорія: 36

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуСправа № 127/21168/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В.,

учасники справи:

позивач – Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго»,

відповідачі – ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Борисюк І. Е. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 03 жовтня 2025 року,

в цивільній справі № 127/21168/25 за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

встановив:

Короткий зміст вимог

В липні 2025 року Комунальне підприємство Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося в суд з вказаним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з постачання теплової енергії і гарячої води, які надаються позивачем.

Позивач зазначає, що відповідачам щомісячно надсилалися платіжні вимоги щодо сплати боргу за отримані житлово-комунальні послуги, зокрема за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, тому вони усвідомлюють що є боржниками перед КП ВМР «ВМТЕ».

Відповідачі належним чином не виконували обов`язок щодо своєчасної та повної оплати отриманих житлово-комунальних послуг, унаслідок чого за період з 01 травня 2022 року по 31 березня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 14 396,17 грн, що підтверджується оборотною відомістю та розрахунком заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Крім основної суми боргу, позивач, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, просить стягнути з відповідачів 3 % річних у сумі 695,86 грн та інфляційні втрати у сумі 2 209,39 грн.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів на свою користь заборгованості у загальному розмірі 17 301,42 грн, з яких: 14 396,17 грн – основний борг за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, 695,86 грн – 3 % річних, 2 209,39 грн – інфляційні втрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01.05.2022 до 31.03.2025 в сумі 17 301, 42 гривень, з яких: 14 396, 17 гривень - заборгованість за спожиті послуги з централізованого теплопостачання; 695, 86 гривень – 3 % річних; 2 209, 39 гривень – інфляційні втрати.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» судовий збір в сумі 3 028, 00 гривень в рівних частках з кожного – по 1 009, 33 гривень.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії та гарячої води і відповідно до вимог законодавства зобов`язані своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані житлово-комунальні послуги. Відсутність укладеного в письмовій формі договору не звільняє споживачів від обов`язку їх оплати, якщо послуги фактично надавалися та споживалися.

Суд встановив, що квартира відповідачів підключена до централізованої системи теплопостачання, а доказів її відключення від мережі матеріали справи не містять. Наданими позивачем доказами, зокрема оборотною відомістю за особовим рахунком, підтверджується наявність заборгованості за спожиті послуги за період з 01.05.2022 по 31.03.2025 у розмірі 14 396,17 грн. Відповідачі зазначені обставини не спростували, доказів оплати заборгованості або заперечень щодо її розміру не подали, а також не заявляли про застосування позовної давності.

Оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, суд, керуючись положеннями статті 625 ЦК України, визнав обґрунтованими нараховані позивачем інфляційні втрати у сумі 2 209,39 грн та 3 % річних у сумі 695,86 грн. Перевіривши наданий розрахунок, суд дійшов висновку про його правильність та відповідність вимогам закону.

Оцінивши подані докази відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства та враховуючи, що відповідачами не надано належних доказів на спростування позовних вимог, суд дійшов висновку про їх доведеність і наявність правових підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача 17 301,42 грн, з яких 14 396,17 грн – основний борг, 695,86 грн – 3 % річних та 2 209,39 грн – інфляційні втрати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У березні 2026 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в стягненні з ОСОБА_2 заборгованості.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31 березня 2026 року витребувано матеріали цивільної справи з місцевого суду.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно оцінив наявні докази, дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а також допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник зазначає, що фактично не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (10/2), не користується нею та не отримує в ній послуг з постачання теплової енергії та гарячої води. За його твердженням, він проживає за іншою адресою разом із батьком, де сплачує житлово-комунальні послуги, а тому не є споживачем послуг позивача у спірному житлі. На підтвердження цих обставин посилається на довідки ОСББ та документи управителя будинку.

Також скаржник вказує, що позивач не повідомив суд про наявність документів, які, на його думку, підтверджують відсутність його проживання у спірній квартирі, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи.

Крім того, апелянт зазначає, що раніше за заявою позивача було видано судовий наказ про стягнення заборгованості за теплопостачання за частину спірного періоду, який був виконаний у примусовому порядку, у зв`язку з чим вважає, що суд безпідставно повторно стягнув з нього ту саму заборгованість.

Окремо скаржник наголошує, що не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, не отримував копії ухвали про відкриття провадження, позовної заяви та доданих до неї документів, унаслідок чого був позбавлений можливості подати відзив, надати докази та висловити свої заперечення проти позову. На його переконання, такі обставини свідчать про порушення принципів змагальності сторін, рівності учасників процесу та права на справедливий судовий розгляд.

Посилаючись на наведені обставини, скаржник просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього заборгованості та судових витрат скасувати.

Доводи особи, яка подала відзив апеляційну скаргу

В квітні 2026 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив, залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що відповідно до витягу з реєстру особових рахунків житлового фонду м. Вінниці відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4).

Згідно з відповідями з Єдиного державного демографічного реєстру № 1554906 та № 1554935 від 09 липня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 13 серпня 2004 року, а ОСОБА_3 — за цією ж адресою з 15 грудня 2005 року (а.с. 12, 14).

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру Вінницької міської територіальної громади про реєстрацію місця проживання особи № 23293 від 16 липня 2025 року, наданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради 22 липня 2025 року, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 13 серпня 2004 року по теперішній час (а.с. 17).

Із оборотної відомості з розрахунком суми заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 вбачається, що за період з 01 травня 2022 року по 31 березня 2025 року відповідачами допущено заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 14 396,17 грн (а.с. 5).

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень частини першої статті 369ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення оскаржується у частині стягнення в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01.05.2022 до 31.03.2025 в сумі 17 301, 42 гривень. Відтак рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 жодною зі сторін не оспорюється, апеляційний суд у цій частині рішення суду першої інстанції не переглядає.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на таке.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Спір між сторонами виник з приводу наявності підстав для солідарного стягнення зі відповідачів заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Цивільним кодексом України та Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових та нежитлових приміщеннях відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами та тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами.

Згідно з пунктом 13 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, факт відсутності письмового договору сам по собі не свідчить про відсутність договірних відносин між виконавцем та споживачем, якщо останній фактично отримує відповідні послуги.

З матеріалів справи вбачається, що письмовий договір про надання послуг з постачання теплової енергії між сторонами не укладався.

Разом із тим квартира АДРЕСА_3 підключена до централізованої системи теплопостачання, а доказів її відключення від мереж централізованого опалення матеріали справи не містять.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідачі є споживачами послуг теплопостачання та не звільняються від обов`язку їх оплати лише з підстав відсутності письмового договору.

Частинами першою та третьою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату житлово-комунальних послуг щомісячно, а дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавець пов`язує виникнення солідарного обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг не лише з фактичним проживанням особи у житлі, а й із фактом її реєстрації у такому житлі.

Тому сама лише обставина не проживання особи за місцем реєстрації не звільняє її від обов`язку брати участь у витратах на оплату житлово-комунальних послуг, якщо інше не доведено належними та допустимими доказами.

Крім того, відповідно до пункту 11 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний інформувати управителя та виконавців комунальних послуг про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Із матеріалів справи вбачається, що протягом усього спірного періоду ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру Вінницької міської територіальної громади № 23293 від 16 липня 2025 року.

При цьому скаржник не заперечує факту своєї реєстрації за вказаною адресою та посилається лише на те, що фактично проживав за іншою адресою.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що власники житла або сам скаржник повідомляли позивача про зміну кількості осіб, які проживають у квартирі, або про не проживання скаржника за місцем його реєстрації.

Відсутні також докази звернення до позивача із заявами про проведення перерахунку нарахувань чи про виключення його із числа осіб, які несуть обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів звертає увагу на те, що нарахування плати за послугу з постачання теплової енергії здійснюється виходячи із загальної опалювальної площі житлового приміщення та затверджених тарифів, а не залежить від кількості осіб, які фактично проживають чи зареєстровані у квартирі.

Отже, навіть у разі доведення факту проживання скаржника за іншою адресою така обставина сама по собі не впливає на обсяг нарахувань за послугу з централізованого теплопостачання.

Згідно статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії зобов`язаний додержуватися вимог законодавства та несе відповідальність за порушення обов`язків щодо користування тепловою енергією.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний щомісячно оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги. При цьому споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з пунктом 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, послуга надається на договірних засадах, а фактом приєднання споживача до умов договору є, зокрема, факт отримання послуги.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_3 підключена до централізованої системи теплопостачання.

Доказів того, що вказана квартира у встановленому законом порядку була відключена від централізованої системи теплопостачання або що позивач не надавав послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, матеріали справи не містять.

Скаржником також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що протягом спірного періоду послуги не надавалися або надавалися неналежної якості. В матеріалах справи відсутні акти-претензії, звернення до позивача щодо ненадання чи неналежного надання послуг, а також будь-які інші докази на спростування обставин, встановлених судом першої інстанції.

Окремо колегія суддів зазначає, що плата за послугу з постачання теплової енергії нараховується виходячи із площі опалювального приміщення та затверджених тарифів, а не залежить від кількості зареєстрованих чи фактично проживаючих осіб. Тому навіть доведений факт проживання скаржника за іншою адресою сам по собі не впливає на обсяг нарахувань за послугу з централізованого теплопостачання.

З оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_1 вбачається, що за період з 01 травня 2022 року по 31 березня 2025 року утворилася заборгованість за надані послуги у розмірі 14 396 грн 17 коп., яка відповідачами у добровільному порядку не сплачена.

Належних і допустимих доказів сплати зазначеної заборгованості, неправильності її розрахунку, ненадання послуг або їх надання не в повному обсязі скаржником суду не подано.

Відповідно до статей 526, 610, 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, а невиконання або неналежне виконання зобов`язання є його порушенням і свідчить про прострочення боржника.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення 695 грн 86 коп. трьох процентів річних та 2 209 грн 39 коп. інфляційних втрат, а доводи апеляційної скарги правильність такого розрахунку не спростовують.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води у розмірі 14 396 грн 17 коп. за період з 01 травня 2022 року по 31 березня 2025 року.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Однак належних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо наявності у скаржника обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг за місцем його реєстрації, до суду не подано.

В свою чергу, в супереч ст. 81 ЦПК України скаржником не надано суду доказів, які б підтверджували його участь у витратах на утримання іншого житла та оплату комунальних послуг саме як споживача таких послуг.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати.

Із наведених положень закону вбачається, що законодавець пов`язує виникнення солідарного обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг не лише з фактичним проживанням особи у житлі, а й з фактом її реєстрації у ньому.

Відповідно до частини першої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з частиною першою статті 544 Цивільного кодексу України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Подібні правові висновки щодо природи солідарного обов`язку боржників викладені Верховним Судом у постанові від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.

Таким чином, навіть у разі виконання скаржником рішення суду в повному обсязі він не позбавлений права звернутися у встановленому законом порядку з регресними вимогами до інших солідарних боржників щодо відшкодування сплаченої понад його частку суми заборгованості.

Оскільки матеріалами справи підтверджено реєстрацію скаржника у спірній квартирі протягом усього періоду виникнення заборгованості, а доказів припинення такої реєстрації чи звільнення від обов`язку щодо участі в оплаті житлово-комунальних послуг не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на нього солідарного обов`язку зі сплати заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, а також нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат і трьох процентів річних, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення спору.

Посилання апелянта на те, що він не був повідомлений про розгляд справи, колегія суддів оцінює з урахуванням матеріалів справи та вимог процесуального закону.

Відповідно до частин третьої, сьомої статті 128 ЦПК України судові виклики і повідомлення здійснюються за адресою місця проживання або перебування особи, зареєстрованою у встановленому законом порядку, якщо учасник справи не повідомив суд про іншу адресу для листування.

Судом першої інстанції встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить інформаційна довідка з Реєстру Вінницької міської територіальної громади № 23293 від 16 липня 2025 року.

Саме за цією адресою судом надсилалися процесуальні документи.

Доказів того, що на час розгляду справи скаржник повідомляв суд чи позивача про іншу адресу для листування або про зміну місця проживання, матеріали справи не містять.

За таких обставин сам по собі факт не проживання особи за місцем її реєстрації не може свідчити про порушення судом порядку повідомлення учасника справи, оскільки негативні наслідки неповідомлення про зміну адреси покладаються саме на учасника процесу.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що раніше за заявою позивача було видано судовий наказ про стягнення із скаржника заборгованості за послуги теплопостачання за частину спірного періоду, який був виконаний у примусовому порядку, а тому суд першої інстанції безпідставно повторно стягнув з нього ту саму заборгованість.

Так, з наданої скаржником копії судового наказу Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2024 року у справі № 127/10913/24 вбачається, що з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно було стягнуто заборгованість за спожиті послуги централізованого теплопостачання за період з січня 2022 року по січень 2024 року включно у розмірі 14 925 грн 26 коп., а також інфляційні втрати та три відсотки річних.

Разом з тим предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 травня 2022 року по 31 березня 2025 року в розмірі 14 396 грн 17 коп., а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Отже, період, за який заявлено вимоги у цій справі, та період, який був предметом судового наказу, не є тотожними, як і не є тотожним розмір заявленої до стягнення заборгованості. Сам по собі факт часткового збігу окремих часових проміжків не свідчить про повторне стягнення тієї самої заборгованості.

Крім того, відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається саме на цю сторону.

Проте скаржником не надано належних та допустимих доказів того, що сума заборгованості, яка є предметом розгляду у даній справі, вже була фактично врахована позивачем при здійсненні розрахунку або повністю погашена в межах виконання судового наказу від 08 квітня 2024 року. Так само відсутні докази проведення позивачем подвійного нарахування платежів за один і той самий період чи повторного пред`явлення до стягнення вже сплаченої суми боргу.

Посилання скаржника на те, що ним було здійснено оплату коштів у межах виконавчого провадження на виконання судового наказу, саме по собі не свідчить про відсутність заборгованості, визначеної позивачем у даній справі, та не спростовує правильності розрахунку, покладеного судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не підтверджують факту повторного стягнення з відповідача однієї і тієї ж заборгованості та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судом обставинами справи, однак зазначених висновків суду не спростовують і не містять передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

За таких обставин суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку поданим сторонами доказам та правильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії та гарячої води - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат та відсутні підстави для розподілу судових витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: М. В. Матківська

І. В. Міхасішин