Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №127/36996/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/36996/25

Провадження № 22-ц/801/904/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борисюк І. Е.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 рокуСправа № 127/36996/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, що продовжує навчання, стягнення додаткових витрат за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 – адвокатки Резніченко Т. С. на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Борисюк І. Е. від 09 лютого 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

В листопаді 2025 року ОСОБА_1 через свою представницю – адвокатку Бездітну Т. В. подала цей позов, за яким просила стягувати з ОСОБА_2 на її користь аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення позову і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років; а також стягнути додаткові витрати, понесені на сина в розмірі 30 456, 42 грн.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 жовтня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . За рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці з ОСОБА_2 на її користь на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувались аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) до вересня 2024 року.

Після настання повноліття син продовжив навчання.

Для вступу до іноземного вищого навчального закладу з 21 лютого 2024 року по 13 серпня 2024 року він проходив програму «Освіта Поль», за яку ОСОБА_1 сплатила 32 282, 00 грн. Також з метою підготовки сина до вступу вона додатково сплатила за освітні послуги 16 580, 00 грн. ОСОБА_3 вступив на стаціонарне навчання з 01 жовтня 2024 року у Вищу школу управління та банківської справи у Кракові, де навчався до 15 лютого 2025 року, за що було сплачено 85, 00 злотих, що станом на день сплати становить 850, 83 грн. В подальшому ОСОБА_3 повернувся до України та вступив до Вінницького технічного фахового коледжу на денну форму навчання за освітньо-професійною програмою – Обслуговування та ремонт установок відновлювальної енергетики, спеціальність G3 Електрична інженерія; термін навчання з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2028 року. Він навчається на контрактній основі, на денній формі, стипендії не отримує та немає змоги влаштуватись на роботу, щоб самостійно отримувати заробіток. За навчання сина у коледжі ОСОБА_1 сплатила 11 200, 00 грн.

ОСОБА_2 працює та отримує заробітну плату, у зв`язку з чим має змогу утримувати повнолітнього сина.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 25 листопада 2025 року до припинення навчання ОСОБА_3 , але не більше ніж до 22 серпня 2029 року. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжує навчання, у зв`язку з чим потребує утримання від батька, який таке утримання може надавати. Розмір аліментів – 1/4 частину від усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 визначив, виходячи із того, що позивачкою не було обґрунтовано необхідності стягнення аліментів в 1/3 частці усіх видів заробітку (доходу) відповідача, а також стягнення аліментів не повинно ставити платника аліментів в гірше становище, ніж отримувач аліментів.

Відмовляючи у стягненні додаткових витрат, понесених ОСОБА_1 на підготовку до вступу та навчання сина ОСОБА_3 в Республіці Польща, суд зазначив, що закон не встановлює обов`язку батьків нести додаткові витрати, пов`язані з розвитком здібностей повнолітніх дочки / сина. Додатково зазначивши, що докази, подані позивачкою щодо її витрат на сина ОСОБА_3 не доводять того, що ФОП ОСОБА_4 надавав освітні послуги, які саме та чи були вони необхідні для ОСОБА_3 . Позивачка не довела, що її витрати були викликані особливими обставинами, особливою схильністю ОСОБА_3 до навчання. Матеріали справи не містять доказів в підтвердження наявності у ОСОБА_3 певних здібностей та необхідності їх розвитку, у результаті чого позивачка вимушена була нести додаткові витрати, які не покриваються аліментами.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_2 – адвокатка Резніченко О. С., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила змінити рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року в частині стягнення аліментів, визначивши їх розмір в 1/10 частку усіх видів заробітку (доходу) відповідача.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалась на те, що через неналежне повідомлення про час і місце розгляду справи ОСОБА_2 не мав можливості висловити свої заперечення проти вимог позивачки та подати докази на підтвердження свого сімейного та майнового стану.

Звертала увагу, що він є особою з інвалідністю третьої групи, потребує дороговартісного лікування, має двох неповнолітніх дітей від іншого шлюбу, батьків пенсіонерів, його дружина не працює. Загальний щомісячний заробіток ОСОБА_2 складає, приблизно, 37 000, 00 грн – 38 000, 00 грн, а тому 1/4 частина його становитиме понад 9 000, 00 грн, що суперечить принципу рівності прав і обов`язків обох батьків щодо утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу представниці ОСОБА_2 – адвокатки Резніченко О. С., за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Вона також подала апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року в частині відмови у позові про стягнення додаткових витрат, за якою, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила скасувати рішення в частині відмови у стягненні додаткових витрат на дитину.

Вказувала, що суд першої інстанції не звернув уваги, що витрати на підготовку до вступу сина ОСОБА_3 та навчання в Республіці Польща були здійснені, тоді коли він був неповнолітнім, а тому суд помилково вважав, що до правовідносин сторін у цій справі не підлягає застосуванню стаття 185 Сімейного кодексу України (далі СК України). В решті посилалась на ті ж обставини, що й у позовній заяві.

Представниця ОСОБА_2 – адвокатка Резніченко Т. С. подала відзив на цю апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній відповідачем частині, без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до фактичних обставин справи, встановлених на їх підставі правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційних скарг апеляційний суд прийшов до висновку, що вони задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі до 01 жовтня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 .

За рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягувались аліменти в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) до вересня 2024 року.

21 лютого 2024 року ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_5 уклали договір № 287/П24 про надання послуг – пакет «Комфорт», за яким абітурієнту ( ОСОБА_3 ) надавався комплекс послуг щодо вступу до обраного абітурієнтом вищого навчального закладу Республіки Польща на загальну суму 32 282, 00 грн, які були сплачені 21 лютого 2024 року в сумі 16 570, 00 грн та 03 липня 2024 року в сумі 6 622, 00 грн ОСОБА_3 , а 12 та 13 липня 2024 року, відповідно 8 880, 00 грн та 210, 00 грн ОСОБА_1 .

Згідно з квитанціями до платіжних інструкцій на переказ готівки ОСОБА_3 сплачено ФОП ОСОБА_4 кошти за освітні послуги відповідно до наданих рахунків в сумі 16 580, 00 грн, а саме: 4 780, 00 грн 21 лютого 2024 року; 5 500, 00 грн 23 квітня 2024 року; 6 300, 00 грн 01 липня 2024 року.

05 серпня 2025 року між ОСОБА_3 та Вінницьким технічним фаховим коледжем укладено договір про надання освітніх послуг № 1/ВЕк11, за яким заклад освіти зобов`язався здійснити підготовку ОСОБА_3 за денною формою здобуття освіти за освітньо-професійною програмою «Обслуговування та ремонт установок відновлювальної енергетики» за спеціальністю «G3 Електрична інженерія» для здобуття освітньо-професійного ступеня фахового молодшого бакалавра.

01 вересня 2025 ОСОБА_3 здійснив оплату за навчання на суму 11 200, 00 грн.

Відповідно до довідки № 1159, виданої 02 вересня 2025 року Вінницьким технічним фаховим коледжем, ОСОБА_3 навчається на 2 курсі денної форми навчання Вінницького технічного фахового коледжу за освітньо-професійною програмою – Обслуговування та ремонт установок відновлювальної енергетики, спеціальність – G3 Електрична інженерія. Термін навчання з 01 вересня 2025 року по 30 червня 2028 року.

Згідно з частиною першою статті 199 Сімейного кодексу України (далі СК України) якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Як роз`яснено у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх сина / дочку).

СК України передбачено принцип рівності прав та обов`язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.

За змістом статей 191, 200 СК України аліменти присуджуються рішенням суду від дня пред`явлення позову. Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів. Частина заробітку (доходу) матері, батька, яка стягуватиметься як аліменти на повнолітніх дочку, сина, визначається судом з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.

При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим із батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін, диспозитивність судового процесу (частини перша, друга, пункти 4, 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої – четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (таке ж положення містить частина перша статті 81 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частинах першій – третій статті 13 ЦПК України установлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Разом з тим серед основних засад цивільного судочинства визначено і розумність строків розгляду справи судом (пункт 10 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки – це обов`язки кожного учасника справи, визначені у пунктах 2, 4, 6 частини другої статті 43 ЦПК України.

Згідно з частинами третьою статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відзив у справах, які розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, подається протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (частина перша статті 278 ЦПК України).

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, – разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності – разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка фізичним особам, які не мають статусу підприємців, надсилається за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Днем вручення судової повістки є , зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (частини друга, четверта, шоста, пункт 3 частини сьомої статті 128 ЦПК України).

Особа може задекларувати / зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування / реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (пункт 4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265).

Отже з 30 січня 2026 року (часу проставлення відмітки про відсутність ОСОБА_2 за місцем проживання у рекомендованому поштовому відправлення з повісткою-повідомленням про відкриття спрощеного позовного провадження у справі) відповідач вважається таким, що належно повідомлений про відкриття провадження у справі і з цього часу у нього почався перебіг установленого ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2025 року 15-тиденного строку на подання відзиву на позовну заяву та усіх наявних у нього доказів.

Як зазначалося вище апеляційний суд приймає нові докази (які не були предметом дослідження судом першої інстанції) лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя статті 367 ЦПК України).

Тобто відповідач мав довести не лише те, що через відсутність за зареєстрованим у встановленому порядку місцем проживання не отримав ухвали про відкриття провадження у справі, а й те, що така його відсутність була зумовлена об`єктивними причинами (стаціонарне лікування, тривале відрядження, призов на військову службу тощо).

Проте представниця відповідача – адвокатка Резніченко Т. С. ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні апеляційного суду не пояснила причин відсутності ОСОБА_2 за його зареєстрованим місцем проживання (не отримання рекомендованої поштової кореспонденції) як на час розгляду справи в суді першої, так і апеляційної інстанції.

При цьому очевидно, що відповідач знав про розгляд справи апеляційним судом, але всупереч установленому статтею 131 ЦПК України обов`язку, не повідомив суд (як і свою представницю) про місце проживання (перебування), відмінне від зазначеного і в апеляційній скарзі зареєстрованого місця проживання.

За таких обставин вважати причини неподання ОСОБА_3 до суду першої інстанції доказів, доданих до апеляційної скарги, такими, що об`єктивно не залежали від відповідача не можна, а тому вона не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.

Отже, оскільки ОСОБА_2 є працездатною особою, у зв`язку з цим здатен надавати утримання повнолітньому сину, який продовжує навчання, ураховуючи сталу практику щодо визначення частки заробітку (доходу), яка стягується на одну дитину (повнолітніх сина / дочку, які продовжують навчання), суд першої інстанції правильно визначився з розміром аліментів, який відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (пункт 3 статті 3 Цивільного кодексу України).

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Суд установив, що витрати, які позивачка вважала таким, що пов`язані із розвитком здібностей сина ОСОБА_3 , окрім сплати 11 200, 00 грн за навчання у Вінницькому технічному фаховому коледжі були понесені в період з лютого по 01 липня 2024 року, тобто коли ОСОБА_3 не досяг повноліття, а тому на ці правовідносини сторін поширюються положення статті 185 СК України.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (частина друга статті 185 СК України).

Аналіз відповідних норм Закону вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину, вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких визначений зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню в судовому засіданні.

Такі особливі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку, які підлягають доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, необхідно враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20 Верховний Суд виснував:

«Установивши, що витрати, які позивач віднесла до витрат, пов`язаних з поглибленим навчанням та інтелектуальним розвитком дитини, були понесені на проходження дитиною додаткових курсів з професійної орієнтації, підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, навчання дитини в школі, на купівлю обладнання та витратних матеріалів на підготовчих курсах вищого навчального закладу, апеляційних суд обґрунтовано виходив з того, що такі додаткові витрати не були викликані особливими обставинами, особливою схильністю дитини до навчання. Позивачем не доведено, що такі витрати не покриваються за рахунок аліментів, які сплачував відповідач на утримання дитини. Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 , поданої представником – адвокатом Бойком О. О. про те, що схильність дитини до поглибленого навчання та вивчення точних наук є позитивним фактом, який має враховуватися, як особлива обставина, що потребує додаткових матеріальних витрат, є необґрунтованими, оскільки підготовка до ЗНО, заняття з репетитором для підготовки до вступу до вищого навчального закладу, придбання посібників, не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та відповідно бути особливими обставинами в розумінні статті 185 СК України. Понесення таких витрат є добровільним волевиявленням одного із батьків, позивачем не доведено погодження з відповідачем необхідності відвідування дитиною таких додаткових занять».

Жодних доказів щодо наявності у ОСОБА_3 особливих здібностей, які б зумовлювали необхідність у додаткових освітніх послугах та їх розвитку у вищих навчальних закладах за кордоном, як і погодження з відповідачем надання таких освітніх послуг та вступ до іноземного навчального закладу, позивачкою не наведено. Більше того ОСОБА_3 припинив навчання у Вищій школі управління та банківської справи у Кракові і вступив до навчального закладу для здобуття освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра, тобто понизив таким чином освітній рівень, який планує отримати.

Отже суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ці витрати не є додатковими витратами, пов`язаними з розвитком здібностей дитини, в розумінні статті 185 СК України.

Так само правильно суд виснував і про те, що стягувач аліментів не має права вимагати стягнення додаткових витрат, понесених після досягнення дочкою, сином повноліття (сплата 11 200, 00 грн за навчання ОСОБА_3 01 вересня 2025 року), тому що стаття 185 СК України не віднесена до норм, що підлягають застосуванню до відносин щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина в силу приписів статті 201 СК України.

Таким чином доводи апеляційних скарг не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції врахував положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , представниці ОСОБА_2 – адвокатки Резніченко Т. С. залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 лютого 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 05 червня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук