Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №734/4040/25 — Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 734/4040/25

Провадження № 2/732/237/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

04 червня 2026 року м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Бойко А. О.,

у присутності секретаря судового засідання – Пінчук С. М.,

за участю:

позивачки – ОСОБА_1 (приймала участь в режимі відеоконференції),

представника позивачки – адвоката Задорожньої О. І. (приймала участь в режимі відеоконференції),

розглянувши в залі суду в м. Городня за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Служба у справах дітей Остерської міської ради,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через адвоката Задорожню Олесю Ігорівну звернулася до Козелецького районного суду Чернігівської області із позовом до ОСОБА_2 , в якому просила позбавити відповідача батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що позивачка проживала з відповідачем з 2020 року по 2022 рік, у зареєстрованому шлюбі не перебували, відповідач є батьком спільної дитини сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 2020 року позивачка разом з відповідачем не проживають. Малолітній син сторін залишився проживати разоміз позивачкою та знаходиться на її утриманні. Із позовом про стягнення аліментів позивачка до суду не зверталася. З 2022 року відповідач почав ухилятися від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина ОСОБА_4 , життям та поведінкою дитини не цікавився, фінансової допомоги не надавав, жодного разу не відвідував дитину, з нею не спілкується, на свята не приїжджає. 07.07.2025 відповідач добровільно написав заяву на ім`я начальника служби у справах дітей Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області про те, що він не заперечує щодо позбавлення батьківських справ стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , 2021 року народження. Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 07.07.2025, позивачка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має склад сім`ї: син – ОСОБА_3 , 2021 року народження, син – ОСОБА_5 , 2024 року народження, співмешканець – ОСОБА_6 , 1989 року народження, дійсно проживають однією сім`єю без реєстрації. Позивачка має можливість забезпечувати фізичний, духовний і моральний розвиток та належні умови для життя малолітнього сина ОСОБА_4 .

Представник позивачки зазначає, що відповідач дійсно ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, нехтує своїми батьківськими обов`язками і не піклується про фізичний і духовний розвиток сина ОСОБА_4 , не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не піклується про стан його здоров`я, хоча мав би це робити, тобто по своїй волі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

Представник позивачки вважає, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини відповідача доцільно позбавити батьківських прав.

Ухвалою судді Козелецького районного суду Чернігівської області Бузунко О. А. від 01 грудня 2025 року справу передано за підсудністю до Чернігівського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою судді Чернігівського районного суду Чернігівської області Кухти В. О. від 05 січня 2026 року справу передано за підсудністю до Городнянського районного суду Чернігівської області.

Ухвалою судді Городнянського районного суду Чернігівської області Бойко А. О. від 30 січня 2026 року прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.02.2026 закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, наполягала на задоволенні позову. Вказала, що відповідач життям сина не цікавиться вже тривалий час, не надає сину матеріальної допомоги, заяву про стягнення аліментів із відповідача на утримання сина вона не подавала. Відповідач із сином не спілкується, а тому його слід позбавити батьківських прав. Також позивачка зазначила, що відповідач подав до служби у справах дітей Остерської міської ради заяву 07.07.2025, в якій не заперечував щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивачки підтримала позовні вимоги в повному обсязі, вказала, що є усі підстави для задоволення позову, оскільки відповідач свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 . Фактом самоусунення від виконання батьківських обов`язків по вихованню сина слугує подана відповідачем заява на ім`я начальника служби у справах дітей Остерської міської ради, в якій він не заперечує щодо позбавлення його батьківських справ стосовно сина. Окрім того, доводи позовної заяви підтверджує висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських права відповідача відносно малолітньої дитини.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином за адресою реєстрації його проживання згідно з інформацією директора Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України від 24.11.2025 вих. №6.2-16527/6-25: АДРЕСА_2 (а. с. 55). Також відповідач повідомлявся за адресою фактичного проживання, вказаною в позовній заяві: АДРЕСА_3 . Згідно із відмітками поштового відділення зв`язку поштові відправлення з судовими повістками про виклик в судове засідання не отримані адресатом, наявні відмітки, що адресат відсутній за вказаними адресами.

У тому випадку, якщо зазначено, що «адресат відмовився» чи «адресат відсутній за вказаною адресою», то відповідно до положень пунктів 3, 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України та правової позиції ВП ВС, викладеною у постановах від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, КЦС ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки, і особа вважається повідомленою.

Від відповідача відзиву на позов не надійшло, про поважні причини неявки суд не повідомлений. Заяв чи клопотань також від нього не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений, не подав відзив і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може

ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи той факт, що відповідач ОСОБА_2 в розумінні ст. 130 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав заяви про розгляд справи за його відсутності, не подав відзиву на позов, позивачка не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення, суд приходить до висновку щодо можливості проведення заочного розгляду справи та ухвалення у справі заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлена у судовому засіданні 04.06.2026 відповідна ухвала.

Представник служби у справах дітей Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області, будучи повідомленим належним чином, в судове засідання не з`явився.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей надійшли письмові клопотання від 19.02.2026 за вих. №47/06-26, від 05.03.2026 за вих. №53/06-26, від 07.04.2026 за вих. № 89/06-26, від 13.05.2026 за вих. №115/06-26 про проведення розгляду справи за відсутності їх представника, позовні вимоги визнають в повному обсязі (а. с. 59, 85, 92, 101).

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Позивачка та її представник не заперечували щодо розгляду справи за відсутності представника третьої особи.

Клопотання представника третьої особи про розгляд справи за відсутності третьої особи судом задоволено.

Відповідно до ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, заслухавши пояснення позивачки, її представника, врахувавши позицію третьої особи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 установлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Чернігів, його батьками значаться: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 (а. с. 8).

Позивачка ОСОБА_1 разом із сином ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується витягами з Реєстру територіальної громади №2023/009860838, №2023/009860521 від 01.12.2023 (а. с. 7, 9).

Відповідно до довідки Остерської міської ради Чернігівського району Чернігівської області від 07.07.2025 №1165/05.01-08 ОСОБА_1 дійсно проживає без реєстрації у АДРЕСА_1 , та має склад сім`ї: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - син, проживає без реєстрації; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син, проживає без реєстрації; ОСОБА_6 – співмешканець, проживає без реєстрації (а. с. 11).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов, складеного 07.07.2025 депутатом Остерської міської ради Філімоновою Н. М. у присутності сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , склад сім`ї: син – ОСОБА_3 , 2021 року народження; син ОСОБА_5 , 2024 року народження, та співмешканець – ОСОБА_6 , 1989 року народження, проживають за вказаною адресою без реєстрації (а. с. 12).

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Нормами п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Приписами ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно із ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Приписами ч. ч. 2, 8-10 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) визначено, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

В свою чергу, обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені ст. 150 СК України.

Так, ч. 1-4 ст. 150 СК України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках

законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до вимог ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно із ч. ч. 1,2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції даної конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Приписами ч. ч. 2,3 ст. 157 СК України визначено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Крім того, у рішенні «Йогансен проти Норвегії» ЄСПЛ вказав на те, що стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Статтею 164 СК України визначено підстави позбавлення батьківських прав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Так, звертаючись з вказаним позовом до суду позивачка в обґрунтування підстав позбавлення відповідача батьківських прав посилалася саме на ухилення останнього від виконання своїх обов`язків щодо виховання їхньої спільної малолітньої дитини.

В свою чергу, суд зазначає, що тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька /матері, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях, зокрема у справах «Савіни проти України» та «Хант проти України» неодноразово наголошував на тому, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Водночас, втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України»).

Таким чином, враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами, суд з однієї сторони має розглянути правомірність втручання в право відповідачки на повагу до сімейного життя, що гарантоване статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а з іншої - обов`язково дослідити питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

У справі «Мамчур проти України» ЄСПЛ вказав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися.

У рішенні по справі «М. С. проти України» ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

На виконання ухвали суду від 30.01.2026 Служба у справах дітей Остерської міської ради 20.02.2026 надала суду висновок органу опіки та піклування, затверджений рішенням виконавчого комітету Остерської міської ради від 25.08.2025 №07-67/VІІІ, про доцільність позбавлення батьківських прав батька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому зазначено, що комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Остерської міської ради розглянула питання про доцільність/недоцільність позбавлення батька – ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини – ОСОБА_3 , 2021 р. н. Батьки дитини ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 проживали у цивільному шлюбі, в якому народився син ОСОБА_4 . На даний час батьки розійшлися та більше двох років проживають окремо. Дитина проживає з матір`ю. Згідно із заявою ОСОБА_1 від 07.07.2025 №432/02.03-28 батько дитини ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки, не займається вихованням сина, матеріально не забезпечує. Згідно із заявою ОСОБА_2 від 07.07.2025 №20/06-30, останній не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , 2021 р. н.

Враховуючи викладене вище та на підставі ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства, ст. 19, 150, 164, 180 Сімейного кодексу України, виконавчий комітет Остерської міської ради як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батька – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 78).

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином,позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини».

Крім того, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц Верховний Суд зробив такий висновок про те, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не достатньою мірою не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у

контексті позбавлення батьківських прав,суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських правна дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».

Таким чином, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Але попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-цта Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-цта у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Суд зазначає, що судова практика у цій категорії справ є сталою та застосування положень статті 164 СК України є усталеною, а правові висновки про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 04 червня 2025 року у справі № 753/14498/22.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В свою чергу, приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з вимогами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому суд зазначає, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, покладено саме на позивачку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивачка, з-поміж іншого, посилалася на те, що відповідач жодним чином не приймає участі ані у вихованні, ані утриманні, ані спілкуванні з дитиною, тобто ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно сина, що в свою чергу, є однією з підстав для позбавлення його батьківських прав.

Натомість, суд зазначає, що саме по собі окреме проживання від дитини, не є підставою для позбавлення останнього батьківських прав відносно сина, оскільки, по-перше, позивачкою не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач злісно ухиляється від виконання свої батьківських обов`язків, тобто свідомо за власним бажанням, а не через життєві обставини не виконує їх.

По-друге, позивачкою не надано, жодних доказів того, що відповідач дійсно не виконує обов`язків щодо виховання дитини, зокрема того, що останній: не приймає участі в утриманні дитини чи ухиляється від сплати аліментів на його утримання для забезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування сина, тощо, що, в свою чергу, негативно впливає на його фізичний розвиток як складову виховання).

Натомість, судом встановлено, що позивачка навіть не зверталася до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини, та доказів того, що останній не здійснює таких перерахунків самостійно, суду не надано.

Так само, суд зазначає про те, що позивачкою не надано суду жодних належних, достатніх та допустимих доказів того, що відповідач не спілкується з дитиною (наприклад, через соціальні мережі чи мобільні застосунки Viber, WhatsApp, Telegram, тощо) взагалі чи в обсязі, необхідному для його нормального самоусвідомлення.

Більш того, судом не встановлено, а позивачкою не доведено, обставин, які б свідчили про те, що дитина сторін не бажає спілкуватися з батьком, а батько не бажає спілкуватися із сином та брати участь у його вихованні, що в свою чергу свідчило про те, що останній остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Суд критично розцінює подану позивачкою копію заяви відповідача від 07.07.2025, яка адресована начальнику Служби у справах дітей Остерської міської ради Музиці Н. А., про те, що ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 10). Так, заява датована 07.07.2025, але будь-яких інших доказів, які підтверджують бажання та намір відповідача бути позбавленим батьківських права відносно сина, а також те, що він підтримує подану ним заяву наразі, станом на день розгляду справи суду не додано, а тим більше не підтверджено, що така заява була власноруч написана особисто відповідачем, і що ця заява була надіслана службі у справах дітей, оскільки на ній відсутні будь-які відмітки про її отримання.

Наданий висновок органом опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затверджений рішенням виконавчого комітету Остерської міської ради від 25 серпня 2025 року № 07-67/VІІІ (а. с. 77), не має для суду наперед вирішального значення, оскільки враховується лише в сукупності з іншими доказами на підтвердження викладених у позовній заяві обставин. В основу висновку органу опіки та піклування було покладено заяву відповідача від 07.07.2025 та заяву самої позивачки про невиконання відповідачем батьківських обов`язків. До матеріалів справи не додано протокол № 9/06-20 від 20.08.2025, на який посилається комісія з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Остерської міської ради під час вирішення питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Таким чином, матеріали справи жодним чином не підтверджують факт ухилення батька від участі у вихованні дитини.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав,доцільність вжиття якого ані позивачка, ані її представник належно не аргументували.

Докази надані позивачкою, оцінені у сукупності та взаємозв`язку, не містять відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до ч. 2, 3 статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд вважає, що написана заява від імені відповідача від 07.07.2025, в якій останній не заперечує щодо позбавлення його батьківських прав стосовно малолітнього сина, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, Верховний Суд зазначив, що заяви про відмову від батьківських прав та визнання позову не є підставою для задоволення позову, оскільки відмова від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Суд зазначає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька /матері, так і для дитини, при цьому,позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, зважаючи на те, що жодних належних, достатніх та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо виховання їхньої спільної дитини позивачкою суду не надано, суд доходить висновку про недоведеність позовних вимог, а відтак відсутність підстав для їх задоволення.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі, а тому й відсутні підстави для стягнення на користь позивачки в порядку ст. 141 ЦПК України сплачених судових витрат.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 5, 10, 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 280-288, 352, 354, 355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – Служби у справах дітей Остерської міської ради, залишити без задоволення.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Направити ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням, копію заочного рішення протягом двох днів з дня його проголошення і роз`яснити, що він має право протягом тридцяти днів з дня його проголошення, подати до суду заяву про перегляд заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст заочного рішення складений і підписаний 05.06.2026.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_6 , адреса проживання: АДРЕСА_7 .

Третя особа: Служба у справах дітей Остерської міської ради, адреса: вул. Незалежності, 21, м. Остер Чернігівського району Чернігівської області, 17044, код ЄДРПОУ 42319873.

Суддя А. О. Бойко