Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №521/19006/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

Рішення

ІмЕНЕм УкрАїни

справа № 521/19006/25

провадження № 2/521/1363/26

26 травня 2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Михайлюка О.А.,

при секретарі Тарасюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння, третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння, третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, посилаючись на те, що вона є законним власником автомобіля марки ВМW, модель 5501, тип легковий загальний седан-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , колір сірий, рік випуску 2014, реєстраційний номер НОМЕР_2 (до переоформлення права власності).

Позивач вказує, що у лютому 2022 року вона надала свій транспортний засіб разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу у користування ОСОБА_5 , 08 лютого 2022 року вона нотаріально посвідченою довіреністю уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси з питань експлуатації належного їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 5142, транспортним засобом марки BMW, модель 5501, тип -легковий загальний седан-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2014, дата першої реєстрації 03.09.2019 року, дата реєстрації 18.11.2020 року.

Позивач стверджує, що надала ОСОБА_5 транспортний засіб, оскільки остання ввела її в оману та запевняла в тому, що вона має намір придбати її транспортний засіб. У зв`язку з початком повномасштабного вторгнення позивачка невідкладно та на тривалий час покинула територію України, вона не встигла забрати свій транспортний засіб у ОСОБА_5 та сподівалася на її порядність. Однак, після повернення на територію України у 2024 році позивач намагалася зв`язатися з ОСОБА_5 , що не надало жодного результату. З метою встановлення місцеперебування транспортного засобу позивач прийняла рішення звернутися до правоохоронних органів з заявою про вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з цим, у 2024 році на підставі заяви ОСОБА_1 було зареєстроване кримінальне провадження № 12024163510000369, в межах якого позивачці стало відомо, що на сьогоднішній день зареєстрованим власником спірного автомобіля є ОСОБА_3 , актуальний державний номер - НОМЕР_5 . В свою чергу, ОСОБА_3 придбала транспортний засіб на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №5141/2023/3881449 від 16.06.2023 року у ОСОБА_6 .

Також позивач вказує, що з відповіді на адвокатський запит Територіального сервісного центру МВС №5141 вбачається, що 15.02.2022 року в ТСЦ №5141 відбулась перереєстрація спірного автомобіля за договором купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 на підставі доручення продавця з однієї сторони та ОСОБА_7 з другої сторони уклали цей договір про продаж автомобіля марки BMW, модель 550I, VIN - НОМЕР_1 , номерний знак - НОМЕР_2 .

Позивач зазначає, що вона особисто жодних договорів купівлі-продажу транспортного засобу не підписувала, а транспортний засіб вибув з її власності поза її волею шляхом відчуження його особою, яка не мала права відчужувати спірне майно.

Враховуючи вищевикладене, позивач, вважає, що належним способом захистом її порушеного права є звернення до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №5141/2022/3109090 від 15.02.2022 року, укладений між ОСОБА_8 в особі якої діяла ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , про придбання ОСОБА_7 автомобіля марки BMW, модель 550I, 2014 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , номерний знак – НОМЕР_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб – автомобіль марки BMW, модель 550I, 2014 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , номерний знак – НОМЕР_2 ; витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь громадянки Туркменістану ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки BMW, модель 550I, 2014 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_1 , номерний знак – НОМЕР_2 ; стягнути з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 на користь громадянки Туркменістану ОСОБА_1 судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 11422 (одинадцять тисяч чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.

Позивач в судове засідання не з`явилася, з`явився її представник ОСОБА_9 , позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_10 в судове засідання з`явилася, заперечувала проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, її представник ОСОБА_11 в судове засідання з`явився, заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву, відповідно до якої просила провести судове засідання за відсутності представника РСЦ ГСЦ МВС.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що заявлені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

В судовому засіданні встановлено, що 08 лютого 2022 року ОСОБА_4 довіреністю уповноважила ОСОБА_5 представляти її інтереси з питань експлуатації належного їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 5142, транспортним засобом марки BMW, модель 550І, тип - легковий загальний седан-В, номер шасі (кузова, рами) - НОМЕР_1 , колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_4 , рік випуску 2014, дата першої реєстрації 03.09.2019 року, дата реєстрації 18.11.2020 року. Довіреність зареєстрована в реєстрі за №60, посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ластівкою В.М., підписана ОСОБА_8 у присутності нотаріуса, її особу встановлено, дієздатність перевірено.

Згідно із копією договору купівлі-продажу №5141/2022/3109090 транспортного засобу від 15.02.2022 року, укладеному в ТСЦ № 5141, ОСОБА_4 в особі ОСОБА_5 з однієї сторони (Продавець) та ОСОБА_12 з другої сторони (Покупець) уклали цей договір про таке: Продавець зобов`язується передати у власність Покупцеві автомобіль BMW 5501, колір сірий, VIN НОМЕР_6 .

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження № 12024163510000369, 13.05.2024 року до ВП №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області надійшла ухвала Приморського районного суду м. Одеси щодо внесення відомостей в ЄРДР за заявою ОСОБА_1 , яка на початку лютого 2022 року надала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_5 представляти інтереси з питань експлуатації автомобіля BMW 550І реєстраційний номер НОМЕР_4 , після чого поїхала за кордон; повернувшись в м. Одеса у 2024 році, зв`язатися з ОСОБА_5 не може, де знаходиться транспортний засіб не знає, ніякої інформації їй не відомо.

Заочним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 19 травня 2022 року у цивільній справі № 521/2775/22 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 розірвано, після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_5 змінено на дошлюбне ОСОБА_14 .

Постановою про визнання потерпілим від 08 травня 2026 року по кримінальному провадженню № 12024163510000369 ОСОБА_15 визнано потерпілою за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру транспортних засобів: 18.11.2020 року автомобіль BMW 5501, колір сірий, VIN НОМЕР_6 в ТСЦ МВС № 5142 був перереєстрований з ОСОБА_16 за власником ОСОБА_8 на підставі договору, укладеному в ТСЦ МВС, видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 ; 15.02.2022 року автомобіль BMW 5501, колір сірий, VIN НОМЕР_6 в ТСЦ № 5141 був перереєстрований ОСОБА_5 , яка діяла за довіреністю від імені власника - ОСОБА_1 , по договору купівлі продажу №5141/2022/3109090 укладеному в ТСЦ № 5141, на нового власника ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 ; 15.02.2022 року автомобіль по договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ № 5141, був перереєстрований на власника ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_9 , номерний знак НОМЕР_10 ; 19.02.2022 року автомобіль по договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ МВС № 8041, був перереєстрований на власника ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_11 , номерний знак НОМЕР_12 ; 05.07.2022 року автомобіль по договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ МВС № 2142, був перереєстрований на власника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 , номерний знак НОМЕР_14 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 , був перереєстрований на власника ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , при видачі номерного знаку відповідної комбінації цифр, видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 , номерний знак НОМЕР_16 ; 16.06.2023 року автомобіль BMW 5501, колір сірий, VIN НОМЕР_6 по договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ МВС № 5141, був перереєстрований на власника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_17 , номерний знак НОМЕР_5 .

У відповіді ТСЦ МВС №5141 від 25.03.2026 року №31/30/5141-3888-2026 на виконання ухвали суду від 24.11.2025 року вказано, що станом на дату надання відповіді власником ТЗ BMW модель 5501, 2014 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) НОМЕР_6 є гр. ОСОБА_18 .

Згідно з ч.1 ст. 15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч.1 ст.334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) "де факто" фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "де юре" юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Частина ч.1 ст.388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування, оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 201/12569/16-ц.

За змістом ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає в поверненні певного майна законному власнику в його фактичне володіння.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним, чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення ч.1 ст.388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатись як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте, без відповідного письмового оформлення договірних відносин, за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину, то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, що визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

За змістом п. 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Таким чином, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним, навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави дійти висновку, що у випадку, передачі (вручення) власником із власної волі рухомої речі іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, цю ситуацію слід кваліфікувати, як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі у розумінні положень п.3 ч.1 ст.388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі у користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Власник речі, у даному випадку автомобіля, повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами ст.388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого ст.388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі, висловлені Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02.06.2021 у справі № 761/44057/19 (провадження № 61-19405св20); у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 19.07.2023 у справі № 753/18555/19 (провадження № 61-4246св23) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.12.2023 (провадження №61-1371св23).

Судом встановлено, що спірний автомобіль вибув з фактичного володіння позивача за її волею, оскільки позивач у позові сама вказує, що у лютому 2022 року вона надала свій транспортний засіб разом з ключами та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу у користування ОСОБА_5 .

Таким чином, саме позивач розпорядилась належним їй автомобілем і прийняла рішення про передачу автомобіля у користування іншій особі, тобто взяла на себе усі ризики щодо можливості неповернення автомобіля відповідачем ОСОБА_5 у своє володіння.

Отже, позивач неналежним чином поставилась до вибору особи, якій вона передала річ, а відтак, позбавляється права вимагати повернення речей від добросовісного набувача, але їй надається можливість вимагати відшкодування збитків від особи, яка не повернула річ.

Власник майна має право звернутись з відповідним позовом до особи, якій добровільно передав транспортний засіб.

Таким чином, оскільки спірний автомобіль вибув з володіння власника - позивача, за її волею, що не спростовано відповідними доказами, майно не підлягає витребуванню від добросовісного набувача на підставі віндикаційного позову.

Положеннями ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Оскільки відповідач ОСОБА_3 набула право власності на підставі оплатного договору купівлі-продажу автомобіля, і майно не є таким, що вибуло з володіння позивача поза її волею, суд дійшов висновку про неможливість витребування автомобіля від добросовісного набувача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Суд зазначає, що позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на транспортний засіб є неналежним способом захисту порушеного права, оскільки в даному випадку норма частини першої ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна від однієї сторони правочину іншій стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які впливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння, третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 15, 16, 317, 319, 330, 334, 387, 388, 392 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 76, 77, 81, 89, 265, 354 ЦПК України, суд –

Вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, скасування реєстрації та витребування майна із чужого незаконного володіння, третя особа: Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: О.Михайлюк

26.05.26