Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №505/1934/22 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 505/1934/22

Провадження № 2/503/78/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Кодима

Кодимський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Калашнікової Т.О.,

при секретарі судового засідання Поліковської О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Коваленко Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Коваленко К.О., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до Котовського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просила стягнути з відповідача на користь її довірителя грошові кошти в розмірі 795600 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 16 лютого 2021 року відповідач ОСОБА_2 позичив у позивача в борг 27200 доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов ОСОБА_2 було складено розписку. Строк повернення суми позики в розписці визначений до 16 лютого 2022 року. Однак в зазначений строк відповідач кошти не повернув та на неодноразові вимоги про повернення жодним чином не реагував. В зв`язку з цим, вона в інтересах ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на користь останнього суму боргу в гривневому еквіваленті, що на момент звернення до суду становить 795600 грн.. а також судові витрати в загальному розмірі 15756 гривень, що складаються із суми сплаченого позивачем при зверненні до суду з даним позовом судового збору в розмірі 7956 гривень та понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7800 гривень.

Ухвалою Котовського міськрайонного суду від 20.02.2024 року дану позовну заяву передано на розгляд Кодимського районного суду Одеської області, за територіальною підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2024 року дану цивільну справу для розгляду розподілено судді Калашніковій Т.О.

Ухвалою суду від 01.01.2025 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі, розгляд якої вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

В подальшому, адвокат Коваленко К.О., діючи в інтересах позивача ОСОБА_1 та сам позивач збільшили позовні вимоги, подавши відповідні заяви до суду, та просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 122 682 гривні 72 копійки, враховуючи зміну курсу вартості долара США. А тому позивач та його представник вважають, що за таких обставин відповідно збільшилась сума заборгованості відповідача на день відкриття провадження у справі та складає 1 122 682 гривні 72 копійки ( за курсом НБУ 1 долар США = 41,2751 грн) – 27200 доларів США в гривневому еквіваленті становить вищевказану суму, яка підлягає стягненню з відповідача.

10.06.2025 року представник позивача – адвокат Коваленко К.О. подала до суду через підсистему «Електронний суд» заяву про зміну предмета поданого позову та просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошові кошти в загальному розмірі 29648 доларів США, з врахуванням 3% річних від суми боргу за договором позики за 3 роки існування заборгованості в розмірі 2448 доларів США (27200 доларів США * 3% * 3 роки).

Крім того, представник позивача подала до суду через підсистему «Електронний суд» клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.06.2025 року вищевказане клопотання представника позивача було задоволено та вирішено перейти від розгляду даної цивільної справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 23 вересня 2025 року надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення провадження в даній справі на підставі положень п. 2 ч. 1ст. 251 ЦПК України, у зв`язку із перебуванням його на військовій службі у ЗСУ. Ухвалою Кодимського районного суду від 21.10.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення провадження у цивільній справі на підставі положень п. 2 ч. 1ст. 251 ЦПК України було відмовлено.

В подальшому, 25.02.2026 року відповідач ОСОБА_2 знову надіслав на адресу Кодимського районного суду заяву про зупинення провадження з тих самих юридичних підстав, посилаючись в ній на аналогічні обставини, що вказані у попередній поданій ним судом заяві від 23.09.2025 року.

Ухвалою Кодимського районного суду від 26.03.2026 року відповідачу ОСОБА_2 було відмовлено у повторному клопотанні про зупинення провадження у цивільній справі на підставі п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України через зловживання процесуальними правами.

В судове засідання, призначене на 20.04.2026 року, позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак надав до суду заяву, в якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, із врахуванням зміни предмета позову, проводити судовий розгляд цивільної справи у його відсутність та питання щодо судових витрат вирішити після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_2 також в судове засідання, призначене на 20.04.2026 року, не з`явився, натомість надіслав до суду заяву, в який просив відкласти судовий розгляд справи на інший день чи термін через його перебування на військовій службі у складі військової частини НОМЕР_1 за мобілізацією. Крім того, зазначив, що приймає участь у бойових діях по відбиттю повномасштабної збройної агресії російської федерації та не може взяти участь у судовому засіданні.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, відповідачем не подано відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином повідомлений про розгляд справи судом. У встановлений судом строк, не скориставшись своїми процесуальними правами учасника справи, відзив на позовну заяву він не подав та маючи можливість захищати свої права та інтереси через представника, таким процесуальним правом також не скористався.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав (подання клопотань про відкладення розгляду справи), однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою затягування чи взагалі перешкоджання розгляду справи, створення перешкод опоненту. Саме цей критерій є основним для кваліфікації дій особи як зловживання правами.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 неодноразово, протягом всього терміну розгляду даної цивільної справи Кодимським районним судом Одеської області (більше 2-років), подавав заяви про відкладення судового розгляду справи, посилаючись на одні і ті самі обставини, які були оцінені судом в ухвалах суду від 21.10.2025 року та від 26.03.2026 року, суд визнає такі дії заявника зловживанням процесуальними правами, спрямованими на затягування розгляду справи, створення перешкод позивачеві у захисті його порушених прав та винесенні рішення, та дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення у цивільній справі за наявними в ній письмовими доказами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що 16 лютого 2021 року ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 27200 доларів США, та зобов`язався повернути вказану суму грошових коштів до 16 лютого 2022 року, про що склав боргову розписку. Дана обставина підтверджується оригіналом такої розписки від 16.02.2021 року (т.1 а.с.42).

Ретельний аналіз змісту цієї розписки свідчить про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійсно був укладений договір позики, враховуючи, що в розписці вказані умови такого договору: відомості про передачу у власність позичальникові грошових коштів, що визначені родовими ознаками, зокрема зазначена сума в іноземній валюті; зобов`язання позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) того ж роду та такої ж якості у визначені строки.

Отже, між сторонами склалися договірні відносини за умовами договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також регулюються загальними положеннями про договір та зобов`язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ст.509 ЦК України, Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст.640 ЦК, за якою якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Верховний Суд України у справі №6-1967цс15 від 11.11.2015, предметом якої було стягнення боргу за договором позики, дійшов висновку, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду справа № 162/1030/17 від 03.06.2019.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 367/7135/16-ц зазначено, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суд повинен виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів зробити відповідні правові висновки щодо дійсної природи існуючих між сторонами правовідносин.

В розумінні положень ст.ст. 184, 190, 192, 193 ЦК України іноземна валюта входить до переліку майна, визначена індивідуальними ознаками та властивостями, які відносять її категорії грошових коштів.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і порядку, встановлених законом.

Законодавством України визначені загальні принципи валютного регулювання, повноваження банків, та інших фінансових установ України, права та обов`язки цих суб`єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Аналіз законодавства свідчить, що в Україні відсутня заборона на укладання цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання її як засобу платежу або як застави. При цьому, фізична особа не є суб`єктом валютного регулювання в Україні.

Отже, передача фізичною особою власних грошових коштів в іноземній валюті іншій особі, створює між ними цивільно-правові відносини щодо такого виду майна та не є валютною операцією.

З огляду на це, а також приписи ст. 1046 та ст. 1049 ЦК України, суд дійшов висновку, що передані однією фізичною особою в розпорядження іншої особи грошові кошти, як специфічний вид майна особи, підлягають поверненню у тому самому виді (у тій самій валюті), у такому ж розмірі та у строки визначені у договорі позики, що і буде належним виконанням грошового зобов`язання позичальником.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 в справі № 14-134цс18 зроблено аналогічний правовий висновок та підсумовано, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачено законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику.

Так, оригінал розписки було оглянуто судом, і суд встановив, що вона містить власноручний підпис відповідача, чітко вказує суму позики, валюту, строк повернення та інші істотні умови, що підтверджує факт укладення договору позики та передання коштів. Оригінал розписки знаходиться у позикодавця, що підтверджує невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором. Натомість, відповідач ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов`язання за договором позики та не повернув позивачу в обумовлений сторонами в договорі строк суму позики, враховуючи також те, що відповідач жодних доказів на спростування цих обставин суду не надав. Станом на 20.04.2026 року доказів погашення заборгованості (повернення позики позивачу) суду не надано.

Отже, аргументи позивача щодо наявності у відповідача простроченого грошового зобов`язання за договором позики, оформленого борговою розпискою від 16.02.2021 року, в розмірі 27200 доларів США є переконливими та не суперечать вимогам закону.

Крім того, згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові №373/2054/16-ц від 16.01.2019 року.

При цьому, 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

У постанові №127/15672/16-ц від 08 листопада 2019 року Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та №922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Зі змісту розписки від 16.02.2021 року вбачається, що сума боргу становила 27200 доларів США. Сплата відсотків договором позики не встановлена.

Тобто 3% річних щодо боргу в розмірі 27200 доларів США розраховуються множенням цієї суми на кількість днів прострочення – 1095 днів (за період часу з 17.02.2022 року по 17.02.2025 року), помноженої на 3, поділеної на 100 та поділеної на 365 (днів у році).

Таким чином, 27200 доларів США х 1095 днів х 3 : 100 : 365 = 2448 доларів США, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відсутність відзиву на позов із запереченнями відповідача, не розцінюється судом, як визнання позовних вимог та/або обставин, якими вони обґрунтовуються, з огляду на те, що подання заперечень на позов це право, а не обов`язок відповідача. Водночас, цим правом відповідач не скористався та не спростував обставини, викладені в позові та докази, якими вони обґрунтовуються, а тому суд бере їх за основу при вирішенні спору.

Повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, враховуючи, що будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду відповідачем надано не було, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи підтверджені належними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, ч.5 ст.268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов адвоката Коваленко Катерини Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_2 заборгованість за договором позики, оформленого борговою розпискою від 16.02.2021 року, в розмірі 27200 (двадцять сім тисяч двісті) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце зареєстрованого проживання: АДРЕСА_2 - 2448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) доларів США - 3% річних.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте Кодимським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення тексту рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Судове рішення складено та проголошено 05.06.2026 року.

Суддя

Кодимського районного суду Т.О. Калашнікова