Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №947/5844/26 — Київський районний суд м. Одеси

____________________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/5844/26

Провадження № 2/947/2347/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2026 року м. Одеса

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Скриль Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Приймака Р.О.,

за участю:

представника позивача – адвоката Ричкова М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Київського районного суду м.Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на житло,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на житло, відповідно до якої просить суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням – квартирою за АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрований та здійснює користування квартирою АДРЕСА_1 , з часу свого народження. В подальшому він був незаконно обмежений в праві свого користування шляхом незаконних дій з боку ОСОБА_2 .

З метою відновлення свого порушеного права ОСОБА_1 звернувся до суду та згідно з рішення Київського районного суду м. Одеси справа № 947/23578/20 Позивача та його неповнолітнього сина вселено до спірної квартири та встановлено порядок користування квартирою. Також вказаним рішенням суду зобов`язано інших осіб не чинити перешкод у користуванні квартирою.

Правовим обґрунтуванням зазначеного рішення були встановлені судом фактичні обставини, а саме: квартира АДРЕСА_1 , була виділена сім`ї позивача та відповідачки відповідно до рішення виконкому Приморської районної ради депутатів працюючих від 18.03.1977 №147 «Про надання громадянам житлової площі» відносно СМУ-10 треста «Укрнафтогазмонтаж».

На підставі прийнятого рішення був виданий ордер ОСОБА_3 , який є дідусем позивача та батьком відповідачки, на заселення до вказаної квартири.

До спірної квартири у 1977 році були вселені ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (Відповідачка). Після народження позивача ОСОБА_1 у 1986 році його також було зареєстровано в квартирі АДРЕСА_1 .

В подальшому, сина позивача – ОСОБА_7 2012 року народження також було зареєстровано за місцем проживання його батька за тією самою адресою. Відповідно до норм чинного законодавства України дозвіл інших наймачів для вселення малолітньої особи до батьків не потрібен згідно зі ст. 65 ЖК Української РСР.

Зазначена квартира АДРЕСА_1 , належить до державного житлового фонду, відповідно до правовідносин, які виникають щодо користування вказаним житлом, мають застосовуватись норми ЖК Української РСР, ЦК України та інші норми діючого законодавства України.

Відповідачка з 2019 року фактично не проживає у спірній квартирі, добровільно залишила житло, не заявляла про тимчасовий характер вибуття та не зверталась із вимогами про збереження за нею права користування. Будь яких доказів наявності поважних причин непроживання відповідачки, передбачених статтею 71 ЖК УРСР нею не надано.

Тривала відсутність ОСОБА_2 у квартирі, відсутність її особистих речей, повна неучасть в утриманні житла та сплаті комунальних послуг свідчать про втрату нею фактичного зв`язку зі спірним житловим приміщенням та вибуття на інше постійне місце проживання.

Несплата ОСОБА_2 витрат на утримання житла та комунальних платежів протягом тривалого часу є порушенням обов`язків члена сім`ї наймача, передбачених статтями 64 та 156 ЖК УРСР, та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами при вирішенні питання про втрату права користування житлом.

Формальне збереження за відповідачкою реєстрації місця проживання у квартирі за відсутності фактичного проживання порушує права позивача його малолітньої дитини шляхом безпідставного покладення на позивача усіх витрат на утримання житла в належному стані, необхідності несення надмірних витрат на сплату комунальних послуг, які нараховуються, а також повноцінного користування житлом і створює необґрунтовані перешкоди у реалізації житлових прав зокрема щодо приватизації означеного нерухомого майна.

Позивач звертається до суду із даним позовом про визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням, посилаючись на те, що вона не проживає в квартирі більше 5 років, своїх особистих речей в квартирі не зберігає, участі в оплаті за комунальні послуги не приймає та не виявляють бажання проживати за своїм місцем реєстрації з власного бажання.

Крім того, позивач зазначає, що інформація відносно перебування на лікуванні, навчанні, проходженні служби або перебування у відрядженні стосовно Відповідачки відсутня.

Відзив на позовну заяву

Правом подання відзиву відповідачка не скористалась.

Процесуальні дії та рух справи

З вказаним позовом05.02.2026 до Київського районного суду м. Одеси через підсистему «Електронний суд» в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся адвокат Ричков М.Ю.

Ухвалою суду від 27.02.2026 відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 23.03.2026, яке не відбулось через перебування головуючого судді у щорічній відпустці. Підготовче засідання відкладене на 01.04.2026.

У підготовче засідання відповідачка не з`явилась.

Згідно з Довідкою АТ «Укрпошта» про причини повернення поштового відправлення,останнє повернулось на адресу суду з відміткою «адресат відсутній», що є належним повідомленням відповідачки про розгляд справи.

Разом з позовною заявою представник позивача подав клопотання про виклик свідків та витребування доказів.

Суд, ураховуючи належне повідомлення відповідачки про розгляд справи, відсутність заяв та клопотань, на місці постановив проводити підготовче засідання з розгляду поданих стороною позивача клопотань за відсутності належним чином повідомленої відповідачки, оскільки вирішення вказаних питань жодним чином не порушуватиме її прав та інтересів.

Суд розглянув клопотання сторони позивача про виклик свідків та виснував про наявність підстав для його задоволення, постановив викликати заявлених свідків у судове засідання під час розгляду справи по суті для допиту їх в якості свідків.

Представник позивача підтримав заявлене клопотання про витребування доказів, відповідно до якого просить суд витребувати з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянство України, щодо фактів виїзду та в`їзду (перетинання державного кордону України) за період з 01.01.2021 по теперішній час.

У судовому засіданні 01.04.2026 суд задовольнив вказане клопотання та витребував запитувану інформацію.

У підготовчому засіданні оголошена перерва до 29.04.2026.

З метою належного повідомленням відповідачки про розгляд справи, на офіційному веб-сайті «Судова влада» розміщене оголошення про її виклик у судове засідання на 29.04.2026.

21.04.2026 на електронну пошту суду з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла витребувана інформація.

У підготовче засідання 29.04.2026 сторони та/або їх представники не з`явились, повідомлялись належним чином.

Від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання 29.04.2026 за його відсутності, не заперечує проти закриття підготовчого провадження.

Інші заяви та клопотання від сторін до суду не надходили.

Відзив на позовну заяву до суду також не надійшов.

З урахуванням викладених обставин, суд вважав за можливе провести підготовче засідання за відсутності належним чином повідомлених сторін у справі.

Ухвалою суду від 29.04.2026 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 28.05.2026, у яке викликані ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

У судове засідання 28.05.2026 відповідачка не з`явилась, про дату, час і місце його проведення повідомлялась належним чином, зокрема шляхом розміщення на офіційному веб сайті «Судова влада» Оголошення про виклик у судове засідання.

Представник позивачки висловив свою позицію щодо можливості проводити розгляд справи за відсутності відповідачки, яка у жодне засідання не з`явилась, повідомлялась належним чином, відзив та/або письмових пояснень суду не надала.

Суд вважає за можливе проводити розгляд справи у судовому засіданні за відсутності належним чином повідомленої відповідачки про розгляд справи.

Представник позивачки підтримав позовні вимоги просив задовольнити.

Також у судовому засіданні 28.05.2026 допитані в якості свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Суд дослідив письмові докази у справі, провів судові дебати, перейшов на стадію ухвалення рішення та відклав його проголошення на 05.06.2026.

Встановлені фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є зареєстрованим та здійснює користування квартирою АДРЕСА_1 з часу свого народження.

В подальшому він був незаконно обмежений в праві свого користування шляхом протиправних дій з боку відповідачки ОСОБА_2 .

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від22.07.2021 у справі № 947/23578/20 за позовною заявою позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою,вселення позивача, розподілу особових рахунків та виселення невідомих осіб, позовні вимоги задоволені частково:

-встановлений порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в особисте користуванні ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину ОСОБА_7 , відповідно до технічного паспорту від 17.03.2021 року, житлову кімнату АДРЕСА_2 , житловою площею 17,4 кв.м. з балконом площею 0,9 кв.м; залишивши у особистому користуванні ОСОБА_2 житлову кімнату №2, площею 11,8 кв.м., з лоджією 1,4 кв.м.;

-у загальному користуванні мешканців квартири залишено коридор №1, площею 1,7 кв.м., кухню №8 площею 9,4 кв.м, комора №6 площею 0,3 кв.м., туалет №3 площею 1,2 кв.м, ванна №4 площею 2,6 кв.м, вбудовану шафу №6 площею 0,6 кв.м.;

-вселено ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина ОСОБА_7 у квартиру АДРЕСА_1 , згідно визначеного порядку користування;

-зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , згідно визначеного порядку користування, ОСОБА_1 та його неповнолітньому сину ОСОБА_7 ;

-відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 щодо вселення у дану квартиру інших членів своєї сім`ї, виселення із квартири невідомих осіб, та поділ особистих рахунків.

Вказане рішення залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 01.06.2023 та постановою Верховного Суду від 18.04.2024.

У вказаній справі суд встановив, що у квартирі АДРЕСА_1 , яка є комунальною власністю, з 13.02.2003 року зареєстроване проживання ОСОБА_1 , як відповідального наймача, з 27.02.2018 року його неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та з 03.06.1985 року ОСОБА_2 .

Зазначені обставини підтверджуються довідкою виданою 26.10.2019 року головою ОСББ « Невський 43» та довідкою, виданою 16.11.2020 року головою ОСББ « Невський 43».

З наданих стороною позивача копії контрольного талону к ордеру №209 серії ПР від 18.03.1977 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 , на підставі рішення Приморської районної ради від 18.03.1977 року №147 та відомостями про смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , також відомостями про смерть ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 та ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_13 (а/с 53) позивач став відповідальним наймачем після зміни договору найма у зв`язку зі смертю колишнього наймача.

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі із ОСОБА_14 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 20.12.2013 року серії НОМЕР_1 , та разом з ними проживає син дружини ОСОБА_15 , 2005 року народження.

Згідно з довідкою про результати розгляду матеріалів по зверненню 10.06.2020 року ОСОБА_1 щодо неправомірних дій квартирантів, Київським відділом поліції м. Одеси Головного Управління Національної Поліції в Одеській області, зазначено мешкання у квартирі АДРЕСА_1 квартирантів, які знаходяться у квартирі у зв`язку із домовленістю із ОСОБА_2 та про наявність у даному випадку цивільно-правових відносин, які потрібно розглянути у цивільному процесі.

З наданого позивачем технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого 17.03.2021 року з урахуванням інформації про технічний стан на 04.02.2016 року, ТОВ «Консалт Плюс Інжинірінг» трьох кімнатна квартира, загальною площею 67,2 кв.м, житловою 39,4 кв.м,, яка розташована на 9 поверсі багатоквартирного будинку складається з: 1) коридору площею 11,7 кв.м, 2) житловою кімнати площею 11,8 кв.м, 3) туалета площею 1,2 кв.м.,4) ванної кімнати площею 2,6 кв.м, 5) житлової кімнати 10,2 кв.м, 6) вбудованої шафи площею 0,6 кв.м, 7) житлової кімнати 17,4 кв.м,8) кухні площею 9,4 кв.м, 10) лоджії площею 1,4 кв.м., яка примикає до кімнати площею 11,8 кв.м, 11) балкону площею 0.9 кв.м, який примикає до кімнати площею 17,4 кв.м.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, викладені вище обставини вважаються встановленими та не доказуються при розгляді цієї справи судом.

Дослідивши рішення Київського районного суду м. Одеси від 22.07.2021 у справі № 947/23578/20, судом встановлено, що згідно з довідкою Київського відділу поліції м. Одеси ГУ НП в Одеській областіпро результати розгляду матеріалів за зверненням 10.06.2020 ОСОБА_1 , у квартирі на той час мешкали квартиранти у зв`язку із домовленістю з ОСОБА_2 .

Факт відсутності проживання відповідачки за вказаною адресою протягом тривалого часу підтверджується довідкою ОСББ «Невский 43», актом ОСББ про непроживання особою за адресою від 27.01.2026 року,рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 947/23578/20, а також показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , допитаними під час розгляду цієї справи.

Зокрема, згідно з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 встановлено, що ОСОБА_2 не проживала у цій квартирі. Спочатку у цій квартирі проживали батьки ОСОБА_2 з її старшим сином – позивачем ОСОБА_1 , які його і виховували, а потім проживав її молодший син, який загинув у 2016 році. Вказані свідки бачили востаннє ОСОБА_2 за вказаною адресою під час поховань її молодшого сина у 2016 році. Після цього у квартирі проживали квартиранти. Житлово-комунальні послуги ОСОБА_2 та внески в ОСББ не сплачувала, внаслідок чого утворилась заборгованість. Вказану заборгованість погасив позивач ОСОБА_1 . Про вказане зазначила свідок ОСОБА_11 , оскільки у квитанціях про сплату коштів за житлово-комунальні послуги платником зазначений ОСОБА_1 .

Після рішення суду про вселення позивача ОСОБА_16 та його неповнолітнього сина у 2023 році, останній разом із дружиною ОСОБА_17 розпочали проводити ремонтні роботи у квартирі, погасили заборгованість та сплатили внески до ОСББ.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_11 , ОСОБА_18 проживає у селі ОСОБА_19 разом зі своїми батьками. Про вказане їй відомо зі слів її батьків, які є сусідами батьків ОСОБА_2 у селі Суха Лиманка.

Окрім цього, згідно з поясненнями, наданими стороною позивача у судовому засіданні, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , через відмову відповідачки брати участь у сплаті житлово-комунальних послуг та погашення заборгованості, яка виникла до вселення позивача за рішенням суду до цієї квартири, здійснив перереєстрацію договорів на надання комунальних послуг та особових рахунків.

Відповідно до досліджених у судовому засіданні копій квитанцій про сплату комунальних послуг, позивачем погашена заборгованість за надані послуги за спірною квартирою, а також забезпечено сплату поточних платежів за комунальні послуги та витрати на утримання квартири.

Наданими стороною позивача чеками на будівельні матеріали підтверджуються факти вжиття позивачем заходів щодо утримання спірної квартири у належному стані шляхом здійснення у ній ремонтних робіт.

Проведення ремонту у спірній квартирі позивачем та його дружиною ОСОБА_17 також підтверджується показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Згідно з інформацією, вказаною у листі Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області від 13.01.2026 № 14261-2026, встановлено, що згідно з даними Інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», за період з січня 2020 року по теперішній час (дата надання відповіді 13.01.2026) заяв, скарг або повідомлень від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо обмеження в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , не виявлено.

Інформація щодо перебування на лікуванні, навчанні, проходженні служби або перебування у відрядженні стосовно відповідачки ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутня.

Згідно з витребуваною з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.04.2026 № 19.4.1/28364-26-Вих, встановлено, що відомостей щодо перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01.01.2021 по 17.04.2026 в Базі даних не виявлено.

На даний час у квартирі зареєстровано 5 осіб: позивач ОСОБА_1 , малолітній син позивача - ОСОБА_7 , дружина позивача - ОСОБА_21 , малолітній ОСОБА_15 та відповідачка ОСОБА_2 .Інші особи знятті з реєстрації в зв`язку зі смертю, що підтверджується Довідкою №Ч4-19233-ф/о від 27.01.2026.

Позивач зазначає, що формальне збереження за відповідачкою реєстрації місця проживання у квартирі за відсутності фактичного проживання порушує права позивача його малолітньої дитини шляхом безпідставного покладення на позивача усіх витрат на утримання житла в належному стані, необхідності несення надмірних витрат на сплату комунальних послуг, які нараховуються, а також повноцінного користування житлом і створює необґрунтовані перешкоди у реалізації житлових прав зокрема щодо приватизації означеного нерухомого майна.

Оцінка аргументів та Мотиви суду

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу Української РСР, члени сім`ї наймача користуються жилим приміщенням нарівні з наймачем та зобов`язані брати участь у витратах на його утримання.

Згідно зі статтею 71 ЖК УРСР, за тимчасово відсутнім членом сім`ї наймача жиле приміщення зберігається протягом шести місяців, а подальше збереження можливе лише за наявності поважних причин.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 71 ЖК Української РСР, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Статтею 72 ЖК УРСР встановлено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зв`язку з відсутністю понад установлені строки, здійснюється виключно в судовому порядку.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР, громадяни зобов`язані своєчасно вносити плату за жиле приміщення та комунальні послуги.

Аналіз ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Згідно зі статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до сформованої Верховним Судом судової практики, яку суд враховує під час вирішення цієї справи, тривале непроживання особи у жилому приміщенні без поважних причин, відсутність участі в утриманні житла та оплаті комунальних послуг, відсутність особистих речей і наявність іншого місця проживання у сукупності свідчать про втрату такою особою фактичного зв`язку з житлом та є підставою для визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням відповідно до статей 71 та 72 ЖК УРСР.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресування кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Зазначені правові позиції були зокрема викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі № 490/12384/16 ц.

Для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у зв`язку з відсутністю понад встановлені строки, необхідно встановити:факт тривалого непроживання особи понад 6 місяців; відсутність поважних причин для такої відсутності.

Як встановлено судом, та вбачається з оцінки наданих суду доказів у їх сукупності, відповідачка ОСОБА_2 не проживає у квартирі більше 5 років, своїх особистих речей в квартирі не зберігає, участі в оплаті за комунальні послуги не приймає та не виявляє бажання проживати за своїм місцем реєстрації з власного бажання.

Інформація відносно перебування на лікуванні, навчанні, проходженні служби або перебування у відрядженні стосовно ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутня, сторонами суду не надана.

Факт відсутності примусового позбавлення відповідачки ОСОБА_2 доступу до житла позивачем або членами його родини підтверджується інформацією Одеського РУП № 1 ГУНП в Одеській області від 13.01.2026 № 14261-2026, відповідно до якої за 6 останніх років заяви, скарги або повідомлення від ОСОБА_2 щодо обмеження її в користуванні квартирою АДРЕСА_3 , відсутні.

З урахуванням встановлених обставин, перевірених дослідженими у судовому засіданні доказами, суд дійшов висновку, що відповідачка за власним бажанням без будь-якого примусу фактично вибула на інше постійне місце проживання, що в розумінні п. 10–11 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 є підставою щодо наймача або член його сім`ї для втрати ним права користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

Відповідно до статті 9 ЖК Української РСР громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово будівельних кооперативів.

Відповідно до частин першої та другої статті 61, статей 64 та 65 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Однією з підстав виникнення суб`єктивного права на житло, тобто набуття права користування конкретним жилим приміщенням, є вселення у нього в установленому порядку в якості члена сім`ї наймача, члена ЖБК або власника квартири чи будинку (статті 64, 65, 145, 156 Житлового кодексу України).

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Ураховуючи зазначені норми та досліджені судом докази, вбачається, що родина позивача та відповідачки отримали спірну квартиру у користування відповідно до порядку, який діяв на момент їх вселення, а відповідно мають рівні права та обов`язки, що слідують із користування наданим житлом.

Як встановлено судом, наразі у квартирі зареєстровано 5 осіб: позивач ОСОБА_1 , малолітній син позивача - ОСОБА_7 , дружина позивача - ОСОБА_21 , малолітній ОСОБА_15 та відповідачка ОСОБА_2 .Інші особи знятті з реєстрації в зв`язку зі смертю, що підтверджується Довідкою №Ч4-19233-ф/о від 27.01.2026.

Окрім тривалого непроживання в спірній квартирі відповідачка також тривалий час не бере участі в утриманні квартири та не сплачує комунальні послуги, про що свідчить наявність заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, про яку зазначали свідки під час надання суду показань.

Обов`язок наймачів житла в будинках державного і комунального житлового фонду визначено в типовому договорі, який зокрема було укладено позивачем, а саме п.п. 1.3.2., 1.3.4. Договору.

Таким чином, з урахуванням викладеного суду дійшов висновку, що відповідачка з 2019 року фактично не проживає у спірній квартирі, добровільно залишила житло, не заявляла про тимчасовий характер вибуття та не зверталась із вимогами про збереження за нею права користування.

Докази наявності поважних причин непроживання ОСОБА_2 , передбачених статтею 71 ЖК УРСР суду не надано. Тривала відсутність відповідачки у квартирі, відсутність її особистих речей, повна неучасть в утриманні житла та сплаті комунальних послуг свідчать про втрату нею фактичного зв`язку зі спірним житловим приміщенням та вибуття на інше постійне місце проживання. Несплата відповідачкою витрат на утримання житла та комунальних платежів протягом тривалого часу є порушенням обов`язків члена сім`ї наймача, передбачених статтями 64 та 156 ЖК УРСР.

Отже, суд виснував, що таке формальне збереження за відповідачкою реєстрації місця проживання у квартирі за відсутності фактичного проживання порушує права позивача його малолітньої дитини шляхом безпідставного покладення на позивача усіх витрат на утримання житла в належному стані, необхідності несення надмірних витрат на сплату комунальних послуг, які нараховуються, а також повноцінного користування житлом і створює необґрунтовані перешкоди у реалізації житлових прав зокрема щодо приватизації означеного нерухомого майна.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, ураховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн покладаються на відповідачку.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 263-265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на житло, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , що втратила право користування жилим приміщенням – квартирою за АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні96 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4

Рішення суду проголошене та підписане 05.06.2026.

Суддя Ю. А. Скриль