Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №490/3963/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/3963/26

н\п 2/490/3356/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12.05.2025 року було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення (на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП).

У зв`язку з незаконним притягненням позивача до адміністративної відповідальності, йому було заподіяно моральні страждання, які полягали у переживаннях щодо винесення стосовно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 242589. Окрім того, позивач був змушений укладати договір про надання правої допомоги з адвокатом та отримувати його консультації та допомогу у складанні процесуальних документів на платній основі. Також позивач розчарувався в правоохоронних органах в особі Державної прикордонної служби, оскільки дії військовослужбовця прикордонного наряду в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади на напрямку 151 прикордонного знаку Державної прикордонної служби України штаб-сержанта ОСОБА_2 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 та в.о. начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) майора ОСОБА_4 розцінюються як підривання авторитету Державної прикордонної служби України.

Дана ситуація та звинувачення в адміністративному правопорушенні вибило позивача, як військовослужбовця, з нормального життєвого ритму, для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану потрібний був час. Також спричинення моральних переживань було зумовлене страхом бути повторно підданим незаконним діями працівникам державної прикордонної служби України, а також необхідністю доводити спочатку працівнику ДПСУ свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, а потім у судовому провадженні; у порушенні нормального способу життя, оскільки я змушений був знайти адвоката, а також підлаштовувати особистий час для зустрічей зі своїм захисником.

Починаючи з 05.03.2025 року позивач перебував у процесуальному статусі «правопорушника», у постійній напрузі і пригніченому нервовому стані, вживав зусиль, щоб повернути своє чесне ім`я та репутацію, будучи діючим військовослужбовцем, що постійно завдавало йому моральних та душевних страждань, матеріальної шкоди та невпевненості у завтрашньому дні. Такі незаконні дії принизили честь та гідність ОСОБА_1 , а після таких дій співробітників Державної прикордонної служби України, позивач втратив відчуття захищеності.

Враховуючи вищезазначене, розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої у результаті незаконних дій військовослужбовця прикордонного наряду в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади на напрямку 151 прикордонного знаку Державної прикордонної служби України штаб-сержанта ОСОБА_2 , начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В), відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) НОМЕР_2 прикордонного загону ОСОБА_3 та в.о. начальника відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) майора ОСОБА_4 , Позивач оцінює в 20000 гривень, це сума, яка необхідна для того, щоб хоч якимось чином загоїти отримані душевні страждання та моральні переживання, які ОСОБА_1 отримав, а також відновити свій психічний та психологічний стан.

Позивач посилається на положення ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», в якій зазначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.

З урахуванням наведеного позивач просить стягнути з Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 20000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

01.05.2026 року матеріали справи передано для розгляду судді.

Ухвалою судді від 04.05.2026 року прийнято вищезазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторони в судове засідання не викликались відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, проте в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 04.05.2026 року відповідачам був наданий строк в 15 днів з дня отримання даної ухвали суду, на подачу відзиву на позовну заяву та роз`яснено право подати заяву із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

19.05.2026 року представник Державної казначейської служби України надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив та просив залишити його без задоволення.

В обгрунтування заперечень проти позову зазначив, що Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало (до того ж представник позивача не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав). Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів.

Також представник Казначейства наполягає, що стягнення шкоди з Держави Україна через Казначейство з Єдиного казначейського рахунку є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права, а розмір моральної шкоди є необґрунтованим та недоведеним. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, відсутній причинно наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою, на думку позивача, шкодою.

25.05.2026 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача зазначає, що на його думку, відзив має виключно формальний характер і не спростовує аргументи які зазначені у позовній заяві.

Так, в позовній заяві позивач просить стягнути вказану суду безпосередньо з Державного бюджету Держави Україна і вимог, щодо відшкодування шкоди з органів Державної казначейської служби, як безпідставно вказує Відповідач 2 – немає. Доцільність списання відповідної суми коштів саме таким чином встановлена постановою Верховного суду у своїх судових рішеннях, зокрема, у справах № 521/10640/15-ц і № 520/3307/16-ц, неодноразово зазначав, що «обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна, шляхом списання казначейством України із державного бюджету як органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів» . Таким чином, відшкодування моральної шкоди Позивачу має здійснюватися через стягнення грошових коштів за рахунок Держави Україна, шляхом списання таких коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України

На думку представника позивача, зібраними у справі доказами достеменно встановлено протиправність дій працівників НОМЕР_2 прикордонного загону під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 .

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров`я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, визначив розмір моральної шкоди 20000 грн, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, наявністю внаслідок протиправних дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) душевних страждань та моральних переживань, необхідність відновити психічний та психологічний стан.

З урахуванням наведеного вище, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

25.05.2026 року до суду надійшов відзив відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

У відзиві представниця відповідача зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.Однак, позивачем таких доказів суду не надано.

Враховуючи вищевикладене та обставини справи, на думку представниці відповідача, позивачу має бути відмовлено у задоволенні вимог щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди також у зв`язку з тим, що: 1. Відсутній факт заподіяння шкоди рішеннями, діями чи бездіяльності позивачу. 2. Відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заявленою шкодою і рішенням, діями чи бездіяльністю «заподіювача». 3. Факт заподіяння позивачеві моральних страждань не підтверджений жодним доказом. 4. Факт розміру (інтенсивності) заподіяння позивачеві моральних страждань не підтверджений жодним доказом. 5. Відсутні обставини, які б вказували на чому ґрунтується розмір заявленої моральної шкоди і яким чином вона обрахована. 6. Розмір моральної шкоди визначений позивачем (20000 грн.) є неспівмірним, нерозумним та несправедливим. Таким чином, вважаємо, що заявлений розмір моральної шкоди має на меті завдання збитків відповідачам та особисте збагачення позивача.

При цьому, обов`язок доведення наявності шкоди у справах за позовами до органів Державної прикордонної служби України, наявність протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями, які встановлені судом.

Разом з тим, позивач не доводить існування жодної складової деліктного зобов`язання, наявність матеріальної та моральної шкоди та її розмір.

Окрім того, позивачем не надано пояснень того, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Підсумовуючи вищеописане, представниця відповідача вважає, що усі вимоги позивача до Військової частини НОМЕР_1 є незаконними і необґрунтованими та просить позов залишити без задоволення.

29.05.2026 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якій зазначено, що на його думку, відзив носить виключно формальний характер і не спростовує аргументи які зазначені у позовній заяві.

На думку представника позивача доведеною є протиправність дій працівників НОМЕР_2 прикордонного загону під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відносно позивача. Шаявгість заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Як вбачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ №242589 від 05.03.2025 року: «05.03.2025 о 14 годин 05 хвилин прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» в межах контрольованого прикордонного району на ок. н. п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади на напрямку 151 прикордонного знаку було виявлено та затримано громадянина України ОСОБА_1 , який здійснював злісну непокору законним вимогам військовослужбовця Державної прикордонної служби України штаб-сержанта ОСОБА_2 відкрити багажне відділення транспортного засобу SUBARU р/н НОМЕР_3 , з метою поверхневого огляду, відкрито відмовився, чим порушив вимоги ст. 23 Закону України «Про державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 та п.10 «Положення про прикордонний режим» затвердженого постановою КМУ від 27.07.1998 № 1147) тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 185-10 КУпАП».

В подальшому, постановою Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року у справі №309/1394/25 провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.185-10 Кодексу України про адміністративне правопорушення на підставі ч.1 п.1 ст.247 КУпАП.

При цьому, в постанові Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року у справі №309/1394/25, зазначено таке: "... З наданих до суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору вимозі прикордонника.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що громадянина ОСОБА_1 дійсно було зупинено ІНФОРМАЦІЯ_4 в межах контрольованого прикордонного району на ок.н.п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади) на напрямку 151 прикордонного знаку прикордонним нарядом «Прикордонний патруль», відсутня схема порушення (затримання) де саме було виявлено та затримано ОСОБА_1 а також письмові пояснення (рапорт) прикордонників.

Враховуючи зазначене, протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст. 62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини. ..."

Так, згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб`єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19 зробив висновок, що протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Велика палата Верховного Суду у справі №335/6977/22, постанова від 22.01.2025 року аналізуючи питання чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол зробила наступні висновки.

На патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.

Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.

Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов`язані з розглядом такого протоколу судом.

Протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов`язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов`язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.

Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).

Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).

У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб`єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях посадових осіб прикордонної служби під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у посадових осіб прикордонної служби на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання посадовими особами прикордонної служби протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не вчиняла протиправних дій, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) посадових осіб прикордонної служби під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.

У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій посадових осіб прикордонної служби (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.

Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

При цьому, в постанові Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року у справі №309/1394/25, зазначено таке: "... З наданих до суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185-10 КУпАП, оскільки суду не надано жодного доказу (фото-, відеофіксації) того, що останній вчинив злісну непокору вимозі прикордонника.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що громадянина ОСОБА_1 дійсно було зупинено 05.03.2025 року в межах контрольованого прикордонного району на ок.н.п. Велятино (територія Вишківської територіальної громади) на напрямку 151 прикордонного знаку прикордонним нарядом «Прикордонний патруль», відсутня схема порушення (затримання) де саме було виявлено та затримано ОСОБА_1 а також письмові пояснення (рапорт) прикордонників.

Враховуючи зазначене, протокол суперечить встановленим обставинам справи, твердження в ньому зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст. 62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини. ..."

Однак при закритті справи про адміністративне правопорушення в постанові Хустського районного суду Закарпатської області від 12 травня 2025 року у справі №309/1394/25 не було встановлено очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій посадових осіб прикордонної служби під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.

В той же час наявність заподіяної шкоди є ще одним з обов`язкових елементів, наявність якого у сукупності з іншими двома створює підстави для покладення на державу відповідальності у вигляді відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій посадових осіб прикордонної служби під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначав, що він зазнав моральних страждань у зв`язку зі звинувачення в адміністративному правопорушенні, що вибило позивача, як військовослужбовця, з нормального життєвого ритму, для відновлення душевного спокою та попереднього життєвого стану потрібний був час. Також спричинення моральних переживань було зумовлене страхом бути повторно підданим незаконним діями працівникам державної прикордонної служби України, а також необхідністю доводити спочатку працівнику ДПСУ свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, а потім у судовому провадженні; у порушенні нормального способу життя, оскільки він змушений був знайти адвоката, а також підлаштовувати особистий час для зустрічей зі своїм захисником. Починаючи з 05.03.2025 року позивач перебував у процесуальному статусі «правопорушника», у постійній напрузі і пригніченому нервовому стані, вживав зусиль, щоб повернути своє чесне ім`я та репутацію, будучи діючим військовослужбовцем, що постійно завдавало йому моральних та душевних страждань, матеріальної шкоди та невпевненості у завтрашньому дні. Такі незаконні дії принизили честь та гідність ОСОБА_1 , а після таких дій співробітників Державної прикордонної служби України, позивач втратив відчуття захищеності.

Однак позивач не надав жодного доказу на підтвердження зазначеного. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не є доказом спричинення моральних страждань, а укладання договору з адвокатом автоматично не свідчить про наявність моральної шкоди.

Третім обов`язковим елементом для покладення на державу відповідальності за відшкодування особі шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, - є причинно-наслідковий зв`язок між протиправними (неправомірними) діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди як зазначено у висновках Верховного Суду, сформульованих у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц.

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного накладення штрафу.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

Велика Палата Верховного Суду у поставі від 22.01.2025, справа №335/6977/22 виснувала, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Таким чином у спірних правовідносинах питання відшкодування шкоди вирішується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов`язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях посадових осіб прикордонної служби під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Невідповідність вимогам закону дій посадових осіб прикордонної служби, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП, в цій справі не встановлена.

Тобто відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій посадових осіб прикордонної служби під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.

З огляду на приписи Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" начальниквідділення інспекторів прикордонної служби не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів про адміністративне првопорушення, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону N 266/94-ВР.

Отже, так як судом не встановлено неправомірності у діях посадових осіб прикордонної служби під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або через інші протиправні дії посадових осіб прикордонної служби під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, суд дійшов висновку, що оскільки у справі не встановлено підстав, визначених статтею 1174 ЦК України для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 2, 19, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Саламатін О.В.