Рішення від 04 червня 2026 р. у справі №490/7924/24 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Дата: 04 червня 2026 р.

Справа: №490/7924/24

Суддя: Саламатін О. В.

Справа № 490/7924/24

н\п 2/490/201/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Рябой Д.В., прокурора Жимилінської С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення,

ВСТАНОВИВ:

05.09.2024 року до Центрального районного суду м. Миколаєва звернувся заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва Чобану Д.Г. в інтересах держави з позовною заявою до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду, в якій просив ухвалити судове рішення, яким (з урахуванням заяви про зміну предмету позову):

усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 про затвердження проєкту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄРДПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_1 .

Також позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час використання земельної ділянки водного фонду, розташованої в Центральному районі м. Миколаєва.

Рішенням Миколаївської міської ради від 19.11.2014 №44/47 затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) за ОСОБА_1 зареєстровано 12.12.2014 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 (запис № 8081829), а 15.12.2014 йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме серія, номер НОМЕР_2 .

Вказує, що відведення Миколаївською міською радою земельної ділянки площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 у приватну власність ОСОБА_1 для індивідуального житлового будівництва є незаконним, так як Миколаївською міською радою безпідставно не враховано входження земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 у прибережну захисну смугу річки Південний Буг, у зв`язку з чим порушено наступні вимоги земельного та водного законодавства.

Відповідно до чинного законодавства України, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

За інформацією Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту – річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.

Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 складає 26 м, до північної – 66 м. Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

До того ж, відповідно до пункту 10.4 розділу 10 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування № 44 від 17.04.1992 (далі – ДБН 360-92**), розміщення будинків, споруд, комунікацій на землях водоохоронних зон не допускається.

За такого відведення земельної ділянки прибережної захисної смуги річки Південний Буг у приватну власність ОСОБА_1 для такої цілі суперечить вимогам земельного та водного законодавства, державним будівельним нормам, стандартам і правилам.

Містобудівною документацією, чинною як на момент прийняття рішення про затвердження землевпорядної документації і відведення у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва (далі – Генеральний план), затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 № 35/18.

Вказує, що відповідно до Генерального плану земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 віднесена до територій зелених насаджень загального користування.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 розділу 5 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування від 17.04.1992 № 44 (далі – ДБН 360-92**), які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.

Крім того, з урахуванням призначення і способів використання в населеному пункті територій зеленних зон загального користування ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, що до них належить, є землею загального користування міста.

Таким чином, ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 - як земля загального користування - взагалі не могла передаватись з комунальної у приватну власність.

При цьому, відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.

Також Регіональний офіс водних ресурсів у Миколаївській області 21.11.2023 повідомив, що проєкт землеустрою з відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 не погоджувався.

Отже, оскаржуване рішення міської ради прийняте ще й з порушенням вимог частини 3 статті 186-1 ЗК України. До того ж, рішенням міської ради від 19.11.2014 № 44/47 незаконно змінено цільове призначення ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009.

Оскільки ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 входить у нормативно визначену межу прибережної захисної смуги р. Південний Буг та є землею водного фонду, то її відведення на підставі оскаржуваного рішення міської ради як землі житлової та громадської забудови свідчить про зміну цільового призначення.

Як зазначено вище, проєкт землеустрою з відведення у власність ОСОБА_1 ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 не містить погоджень державного органу у сфері охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Зазначене свідчить про незаконну зміну цільового призначення ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, що є самостійною підставою для визнання незаконними пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення міської ради від 19.11.2014 № 44/47.

Окрім того, вказує, що використання ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що також є порушенням статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Оскільки земельна ділянка із кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 формально перебуває у приватній власності ОСОБА_1 , на підставі незаконних пунктів рішення міської ради від 19.11.2014 № 44/47 та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15.12.2014, серії, номер НОМЕР_2 , проте, згідно обмежень встановлених законодавством, вона не може перебувати у приватній власності із виникненням приватного володільця, тому права територіальної громади на реалізацію усіх правомочностей щодо неї, а саме користування і розпорядження, підлягають захисту шляхом повернення спірної земельної ділянки від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2024 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.

Ухвалою судді від 10.09.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді від 10.09.2024 року заяву керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про забезпечення позову задоволено та вжито заходів забезпечення позову, а саме:

заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_1 , у тому числі, у разі її поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками;

заборонено ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 дії, спрямовані на зміну цільового призначення, її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт;

заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (адреса: вул. Адміральська, б.20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 41256954) та іншим органам державного архітектурно - будівельного контролю і нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію нерухомого майна по АДРЕСА_1 .

26.09.2024 року від представниці Миколаївської міської ради – Бублич Н.П. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи це тим, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта подається також на погодження до структурних підрозділів районних, міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури.

Вказала, що згідно листа управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 23.09.2013 № 15-3083 погоджено передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею до 1000 кв.м для будівництва індивідуального житлового будинку та господарчих споруд по АДРЕСА_4 з наданням окремої поштової адреси: АДРЕСА_2 . Відповідно до висновку по матеріалах проекту землеустрою від 09.04.2014 № 17-1644 Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,1000 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 за рахунок земель комунальної власності, не наданих у власність або користування. Згідно висновку Управління Держземагентства у Миколаївському районі Миколаївської області від 24.04.2014 № 432 погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 у власність земельну ділянку загальною площею 0,1000 га – відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (інші) за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель житлової забудови (1,10000 га – під житловою забудовою одно та двоповерховою, з них – 0,1000 га – прибудинкова територія), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_2 .

Враховуючи викладене вище, представниця Миколаївської міської ради зазначила, що проект землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельною ділянки мав погодження, які передбачені вимогами статті ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Також, посилалася на позицію Верховного Суду (справа № 820/4852/17 від 30 жовтня 2018 року) щодо затвердження проекту землеустрою земельної ділянки, яка приватизується, з будь-яких підстав, якщо такий проект погоджено у порядку встановленому ст. 186-1 ЗК України. Зазначила, що в матеріалах вищезазначеної справи містяться документи про погодження проекту землеустрою в порядку, передбаченому ст. 186-1 ЗК України територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Крім того, представниця Миколаївської міської ради вказала, що Верховний Суд підкреслив, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту. Таким чином, Миколаївська міська рада мала тільки один варіант правомірної поведінки – затвердити проект землеустрою та прийняти рішення про відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки.

Таким чином, представниця Миколаївської міської ради вважала, що держава на момент розроблення проекту землеустрою та його затвердження Миколаївською міською радою погодила можливість відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та не вказувала про заперечення щодо цього, а також порушення прав та інтересів держави. На думку відповідача, це свідчить про порушення принципу «належного урядування».

Отже, приймаючи оскаржувані пункти рішення, Миколаївська міська рада діяла у межах повноважень, визначених статтями 12, 123 Земельного кодексу України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування», а тому керівнику Окружної прокуратури м. Миколаєва в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

30.09.2024 року від Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що у відзиві на позовну заяву Миколаївська міська рада посилається на те, що була зобов`язана затвердити проєкт землеустрою з відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, оскільки цей проєкт мав погодження компетентних органів. Проте ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 - як земля водного фонду - за будь-яких обставин не могла передаватись з комунальної у приватну власність. Тому дотримання етапів її відведення без належного вивчення проєкту землеустрою самі по собі не можуть бути доказами законності пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення міської ради від 19.11.2014 № 44/47.

Також прокуратурою зазначено, що безпосередня близькість спірної земельної ділянки до урізу води р. Південний Буг сама по собі свідчить про неможливість її використання для житлового будівництва. До того ж відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 віднесена до територій зелених насаджень загального користування, що так само не можуть використовуватись для індивідуального житлового будівництва. Миколаївська міська рада була ознайомлена з проєктом землеустрою щодо відведення спірної ділянки, відомостями з Генерального плану міста Миколаєва про неї та з конкретними умовами забудови (очевидний річковий ландшафт, природна рослинність і відсутність забудови). Тому була зобов`язана врахувати все вищевказане у своїй сукупності та дійти логічного висновку про приналежність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 до земель водного фонду. Наслідком такого висновку мала б стати відмова ОСОБА_1 у затвердженні проєкту землеустрою та у відведенні цієї земельної ділянки. Отже, формальне дотримання Миколаївською міською радою етапів узгодження проєкту землеустрою без належного його вивчення не спростовують наведені в позові висновки про незаконність пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення міської ради від 19.11.2014 № 44/47.

Також прокуратура зазначила, що обгрунтовуючи правомірність відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , Миколаївська міська рада посилається на висновки Верховного Суду про обов`язок органу державної влади/органу місцевого самоврядування затвердити проєкт землеустрою з відведення земельної ділянки, якщо він погоджений у порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України (постанова від 30.10.2018 у справі № 820/4852/17). Проте спірні правовідносини не є подібними до наведених відповідачем, оскільки міською радою порушено вимоги статті 186-1 ЗК України.

За такого Окружна прокуратура міста Миколаєва, з огляду на викладене, вважає доводи відзиву міської ради такими, які підлягають критичній оцінці та відхиленню.

Ухвалою суду від 27.03.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

29.05.2025 року від від представника позивача надійшла заява, в якій прокурор просить суд за наслідками розгляду справи №490/7924/24 витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_1 .

Заява аргументована тим, що наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Прокурор зазначає, що відповідно до обставин справи №490/7924/24 спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води р. Південний Буг (ближня межа знаходиться на відстані всього лише 265 м від річки). З обстеження, проведеного Миколаївською міською радою, випливає те, що факт перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги р. Південний Буг, є очевидним і його розуміння не потребує спеціальних знань. Дотепер на території, до складу якої входить ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, є природна рослинність, а на поверхні ділянки помітні скам`янілі залишками водного планктону.

Тому у позивача наявні підстави стверджувати, що ОСОБА_1 усвідомлював ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги р. Південний Буг, отже, мав можливість від цього утриматись. Також позивач звертає увагу на добросовісність ОСОБА_1 , яка підлягає оцінці з позиції фактичного використання ділянки за призначенням, а саме під будівництво та обслуговування житлового будинку. При цьому, відповідач майже 10 років з моменту державної реєстрації права власності на неї не розпочав індивідуальне житлове будівництво. А тому, прокурор стверджує, що виявлені обставини у своїй сукупності свідчать про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 під час безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки, що входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

17.07.2025 року до суду від представника позивача ОСОБА_2 надійшли заяви про зміну предмету позову та повернення до стадії підготовчого провадження, в яких прокурор зазначає, що позовні вимоги у позові пред`явленому прокурором у вересні 2024 року, були обґрунтовані відповідними вимогами закону та судовою практикою під час вирішення земельних спорів у подібних правовідносинах. Зокрема, зазначено, що згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Проте, 09.04.2025 набрав чинності Закон України від 12.03.2025 №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», тому ці законодавчі зміни, що суттєво впливають на застосування судом та учасниками процесу способу захисту, є виключними та не залежать від волі сторін у справі.

Прокурор наголошує, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. А тому, вказує, що наразі єдиним можливим способом захисту порушених інтересів держави у даній справі є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Також прокурор звертає увагу на те, що добросовісність ОСОБА_1 підлягає оцінці з позиції фактичного використання ділянки за призначенням, а саме під будівництво та обслуговування житлового будинку. При цьому, зазначає, що відповідач більше 10 років з моменту державної реєстрації права власності на неї не розпочав індивідуальне житлове будівництво, а отже виявлені обставини у своїй сукупності свідчать про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 під час безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки, що входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

За такого, просить змінити предмет позову, а саме:

вилучити позовну вимогу про усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним виданого 15.12.2014 ОСОБА_1 свідоцтва (індексний номер 31013544) про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_1 та закрити провадження в цій частині;

розглянути позовні вимоги:

Ухвалою суду від 30.09.2025 року задоволено клопотання прокурора про повернення до підготовчого засідання у справі № 490/7924/24 за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою суду від 12.01.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 25.02.2026 року було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку з поданням суддею Черенковою Н.П. заяви про відставку та відрахування її зі штату суду.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

25.02.2026 року матеріали справи передано судді Саламатіну О.В.

Ухвалою судді від 02.03.2026 року прийнято до свого провадження дану цивільну справу,постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання відповідачі не з`явилися. З урахуванням наявності заяви представниці відповідача - Миколаївської міської ради від 26.09.2024 року про розгляд справи без її участі та з огляду на повторну неявку відповідача ОСОБА_1 , суд розглядає справу за відсутності відповідачів.

В судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги та просила позов задовольнити в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасника справи, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, пунктами 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 (під житловою забудовою одно – та двоповерховою), у тому числі 1000 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав) за ОСОБА_1 зареєстровано 12.12.2014 право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 (запис № 8081829), а 15.12.2014 йому видано свідоцтво про право власності на нерухоме серія, номер НОМЕР_2 .

Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту – річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.

Згідно з копією інформації Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 складає 26 м, до північної – 66 м.

Згідно з актами обстежень від 23.01.2024 наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 вільна від забудови, обгороджень та поросла багаторічною трав`яною рослинністю. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, що міститься в матерілах справи.

Отже, судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

Як вбачається з інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області 21.11.2023 року №2520/10, проєкт землеустрою з відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 не погоджувався упродовж 2013-2014 років.

Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 року, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.

При цьому, містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва (далі – Генеральний план), затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18. Даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, зазначене підтверджується копією інформації Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 року.

Як вбачається з інформації, наданої Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 17.06.2024 року, згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 віднесена до територій зелених насаджень загального користування.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Згідно статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Так, відповідно до статті 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтями 3 та 4 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води; природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

За статтею 4 цього ж кодексу та частиною першою статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, річками, іншими водними об`єктами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (частина друга статті 88 Водного кодексу України, частина друга статті 60 Земельного кодексу України).

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що водні об`єкти та землі водного фонду є національним багатством держави і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства у водних ресурсах.

Усі водні об`єкти та землі водного фонду на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони протікають, та незалежно від права власності на них, становлять єдиний водний фонд та землі водного фонду України і перебувають під охороною держави. Водні об`єкти та землі водного фонду, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на землі водного фонду здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Крім того, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Отже, якщо земельна ділянка зайнята прибережною захисною смугою, її не можна отримувати в оренду або у приватну власність для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності передбачені положеннями частини другої статті 59 Земельного кодексу України, а саме, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88, 90 Водного кодексу України.

Відповідно до статті 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам статті 84 цього Кодексу.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. За змістом статті 59 Земельного кодексу України та статті 85 Водного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 Верховний Суд зазначив: «З огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 Земельного кодексу України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними».

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України).

За усталеними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (Постанова від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

Розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об`єкти які проєктуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту «б» пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92**, забороняється.

При цьому, відповідно до пункту «а» частини 4 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

З огляду на викладене, Миколаївська міська рада, передаючи у приватну власність спірну земельну ділянку, розпорядилася земельною ділянкою в межах прибережної захисної смуги, яка не може бути передана у власність фізичній особі.

Використання ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що також є порушенням статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, зазначивши, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст.ст. 61-62 Земельного кодексу України, ст.ст. 89-90 Водного кодексу України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.199 № 173 і додаток 13 до цих правил).

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України «Про землеустрій» (п. 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Разом з тим, землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_2 не містить погоджень державного органу у сфері охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а тому, оскаржуване рішення міської ради прийняте з порушенням вимог частини 3 статті 186-1 ЗК України.

Згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з обмеженим режимом господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Таким чином, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проєкт землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Відсутність такого проєкту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, а також Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-184цс-15, від 10.06.2015 у справі № 162цс-15, від 22.04.2015 у справі № 6-52 цс-15. Так, Верховним Судом зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із їх нормативних розмірів, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них».

Відсутність окремого проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом та не змінює правовий режим захисної смуги.

Судом встановлено, що згідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 року, ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту – річки Південний Буг шириною 100 м у межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.

До того ж, входження спірної земельної ділянки у прибережну захисну смугу підтверджується геопросторовими даними.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

Звертаючи увагу на проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , суд зауважує наступне.

Як вбачається з витягу з рішення №44/47 від 19.11.2014 р., земельна ділянка, що відводилась у власність ОСОБА_1 має обмеження у використанні з кодом 05.01- «водоохоронна зона», на всю площу 0,1000 га.

Із цього вбачається, що приймаючи у власність вказану земельну ділянку з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, відповідач знав, що вона входить в водоохоронну зону та на неї поширюються водохоронне обмеження.

ЗК України та ВК України взагалі не передбачали та не передбачають можливості набути у приватну власність земельні ділянки у межах прибережної захисної смуги водних об`єктів, у тому числі для індивідуального житлового будівництва.

Для будь-якої особи, яка набула у власність земельну ділянку водного фонду, наслідки недотримання цих законодавчих обмежень є передбачуваними, а саме: визнання недійсними рішень, прийнятих з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, право власника вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення, усунення перешкод у користуванні й розпорядженні майном та ін.

При цьому для розкриття критерію пропорційності втручання у право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно вагоме значення має визначення його добросовісності/недобросовісності, як набувача майна.

Зі змісту частини першої статті 390 ЦК України випливає, що недобросовісним набувачем є особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.

Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Відповідно до обставин справи спірна земельна ділянка розташована в безпосередній близькості до урізу води р. Південний Буг (ближня межа знаходиться на відстані всього лише 26 м від річки). Згідно з оглядом, проведеним Миколаївською міською радою, факт перебування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги є очевидним та його розуміння не потребує спеціальних знань. Дотепер на території, до складу якої входить ділянка з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009, є природна рослинність.

У силу явних ознак прибережної захисної смуги водного об`єкту, відкритості і незабудованості території попереду спірної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг і був зобов`язаний утриматись від її приватизації. Тому наявні підстави стверджувати про те, що ОСОБА_1 усвідомлював ризик набуття земельної ділянки прибережної захисної смуги р. Південний Буг, отже, мав можливість від цього утриматись.

Також добросовісність ОСОБА_1 підлягає оцінці з позиції фактичного використання ділянки за призначенням, а саме під будівництво та обслуговування житлового будинку. При цьому, відповідач більше 10 років з моменту державної реєстрації права власності на неї не розпочав індивідуальне житлове будівництво.

Виявлені обставини у своїй сукупності свідчать про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 під час безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки, що входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.

До того ж, нормативно-правові акти, якими визначено заборону на набуття у приватну власність земель водного фонду, були доступними, чіткими та передбачуваними. За такого ОСОБА_1 під час приватизації спірної земельної ділянки повинен був проявити розумну обачність шляхом самостійного або за допомогою фахівця у галузі права ознайомлення з відповідним законодавством.

Аналогічні висновки щодо поведінки добросовісного власника викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Стосовно земель водного фонду закон установлює пріоритет державної та комунальної власності на землю над приватною.

Оскільки зміна титульного власника спірної земельної ділянки з держави або територіальної громади на приватну особу є неможливою, тобто за жодних умов не може виникнути право приватної власності на таку ділянку, то і володіння (заволодіння) такою ділянкою є неможливим.

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок протиправного рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47, яка незаконно передала у приватну власність земельну ділянку водного фонду.

Щодо визнання незаконними і скасування пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 про затвердження проєкту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.

При цьому, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проєктами землеустрою щодо їх відведення, а порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відповідних угод (статті 20, 21 ЗК України).

Оскаржуване рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 (пункти 9, 9.2 розділу 4) є індивідуальним правовим актом, на підставі якого ОСОБА_1 став учасником правовідносин, пов`язаних із земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009.

Відповідно до статей 21, 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується.

Згідно з частиною 1 статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів держави (суспільних інтересів).

У пункті 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави до Київської міської ради, за участі третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Енерджі - ВМ» та ОСОБА_3 , про визнання незаконним і скасування рішення, наголошено що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного (господарського) судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної (юридичної) особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та у пунктах 33, 34 постанови від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Наявність нескасованого (не визнаного недійсним) акту - рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 №44/47 (пунктів 9, 9.2 розділу 4) - породжує негативні правові наслідки, на які вплинула реалізація незаконного акта. У зв`язку із цим виникає необхідність відновити status quo antе становища, яке існувало до видання цього акта в усіх правовідносинах. З огляду на це, вимога про визнання незаконним і скасування вказаного рішення органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника – територіальної громади міста

Подібну позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 та Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

Таким чином, оскарження спірного рішення міської ради через його невідповідність закону спрямоване на захист інтересу держави в юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення), тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення вказаного в позові інтересу держави. Близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постановах від 24.04.2018 у справі № 401/2400/16-ц, від 15.05.2018 у справі № 809/739/17, від 20.09.2018 у справі № 126/1373/17, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 25-28), від 20.03.2019 у справі № 756/5081/14-ц (пункт 32), від 03.07.2019 у справі № 756/5080/14-ц (пункт 37), від 16.06.2020 у справі № 554/9719/18.

Отже, пункти 9, 9.2 розділу 4 рішення міської ради від 19.11.2014 № 44/47 підлягають визнанню незаконними і скасуванню, адже це є ефективним способом захисту порушених інтересів держави.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, беручи до уваги всі досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено обґрунтованість заявлених вимог належними, допустимими доказами, а обраний ним спосіб захисту порушеного права відповідає приписам чинного законодавства України.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги прокурора повністю доведені у судовому засіданні наданими доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з відповідачів в рівних частинах на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн, сплачений при поданні заяви про забезпечення позову, відповідно до платіжної інструкції №1322 від 09.08.2024 року, а також судовий збір у розмірі 4844,80 грн (за дві позовні вимоги), сплачений при поданні позовної заяви, відповідно до платіжної інструкції №1320 від 09.08.2024 року, а всього по 3028,00 грн з кожного.

При цьому, надміру сплачений позивачем при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 2422,40 грн відповідно до платіжної інструкції №1320 від 09.08.2024 року, повернути позивачу.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 354 - 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573, адреса: вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001), ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 )про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення – задовольнити.

Усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 19.11.2014 № 44/47 про затвердження проєкту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810137200:01:053:0009 по АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄРДПОУ 26565573).

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Стягнути з Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Повернути Миколаївській обласній прокуратурі (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) надміру сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Відповідно до ч. 7 та ч. 8 ст. 158 ЦПК України, застосовані судом заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 вересня 2024 року по справі № 490/7924/24, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Саламатін О.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua