Рішення від 03 червня 2026 р. у справі №307/1537/26 — Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1537/26

Провадження № 2/307/721/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 червня 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бряник М.М.

секретар судового засідання Бабинець Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Тячів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення факту родинних відносин.

В обгрунтування позову, посилається на те, що на час укладення шлюбу, його дружина мала малолітнього восьмирічного сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого у попередньому шлюбі укладеному з іншим чоловіком ОСОБА_3 , який було розірвано 24.02.1983.

За час спільного з дружиною ОСОБА_4 сімейного проживання власних дітей не мали, а тому її малолітній син ОСОБА_2 , став йому - позивачу як рідним. Спільно з дружиною займалися його вихованням, навчанням, лікуванням та матеріальним забезпеченням та утриманням. ОСОБА_2 сприймав його, як батька та відповідно так і звертався до нього. Він безпосередньо брав участь у його вихованні та утриманні, ніс витрати на придбання речей, навчання, забезпечення лікування та відпочинку, фактично замінивши відповідачу біологічного батька.

ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина та мати відповідача - ОСОБА_4 померла.

Посилаючись на витяги з реєстру територіальної громади за N222025/015271975 від 17.10.2025 та копію паспорту громадянина України Серії НОМЕР_1 , підтверджуючих факт реєстрації позивача та відповідача безперервного проживання за однією й тією ж адресою, вказує, що після смерті ОСОБА_4 , відповідач продовжив проживати разом з ним за однією і тією ж адресою, в АДРЕСА_1 .

Однак не дивлячись на усталені між позивачем, як вітчимом та відповідачем, як пасинком родинних відносин, а також виконання передбаченого ст. 268 СК України обов`язку щодо утримання вітчимом, неповнолітнього пасинка, відповідач не виконує в повній мірі обов`язку визначеного ст. 270 СК України щодо матеріального забезпечення. Не дивлячись на часткове утримання, яке відповідач виконує у частині придбання продуктів харчування, ведення господарства, сплати комунальних послуг та ін., відповідач не надає достатньо коштів необхідних для його лікування.

Посилаючись на довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ N292622 та виписку із медичної карти стаціонарного хворого N562 від 7.02.2025 вказує, що є непрацездатним, оскільки являється інвалідом другої групи без терміново. Призначені йому лікувальні препарати, а саме: торасемід, еплеренон, лоспірин, юпіріо, роксера, невібалоп та медикаментозна терапія, являються дорогими та їх оплата є непосильною для нього. Отримуваних соціальних виплат, не вистачає для їх придбання, а тому як непрацездатна особа, потребує матеріальної допомоги з боку пасинка, якого починаючи з 1989 року до досягнення повноліття, він утримував будучи працездатним. Стверджує, що відповідач є молодий за віком та працездатний, має постійну роботу працюючи по найму, його доходи мають мінливий характер, стан його здоров`я задовільний, а тому, вважає, що він спроможний сплачувати аліменти на його утримання, а саме в розмірі по 1500 гривень щомісячно.

На підставі викладеного, позивач просить ухвалити рішення суду, яким встановити факт родинних відносин, відповідно до якого позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 є вітчимом та пасинком, стягнути аліменти з відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень щомісячно.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.04.2026 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд справи постановлено проводити в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.05.2026 року цивільну справу призначено до судового розгляду.

Позивач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився. У позовній заяві просить розгляд справи проводити без його участі та не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач, будучи неодноразово, відповідно до положень п. 1 ч.8 ст. 128 ЦПК України, належним чином повідомленим про дату час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень за штрих кодовими ідентифікаторами за №R067155126202, №R067176666711, №R0671163227182, в судове засідання не з`явився та про причини неявки, суду не повідомив. Відзив не подавав.

Суд, виконуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин, не подав відзив, а також те, що представник позивача в позовній заяві просить справу розглянути у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити та зазначив, що не заперечує проти заочного вирішення справи, ухвалив провести заочний розгляд справи.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У зв`язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд відповідно до положень ч.1 ст.223 ЦПК України, розглянув справу за відсутності сторін на підставі наявних в ній письмових доказів.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1, ч. 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлені наступні обставини і визначені відповідно до них правовідносини.

Спір між сторонами виник щодо факту родинних відносин, вітчима та пасинка та як наслідок обов`язок останнього щодо утримання вітчима у порядку ст. 270 СК України.

Розглядаючи даний спір, щодо позовних вимог про встановлення факту родинних відносин суд виходив з наступних мотивів та норм права.

Ч. 2 ст. 2 Сімейного кодексу України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком.

Відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 3 СК України, сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки. Сім?я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно абзацу 3 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року N?5-pп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім?ї» членами сім?ї можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом і ведення спільного господарства, тобто не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв?язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші).

Згідно з абзацом п?ятим пункту 6 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999року N?5-рп/99 обов?язковими умовами для визнання їх членами сім?ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім?ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім?ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов?язки.

Відповідно до листа Верховного суду України «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, факт родинних відносин між фізичними особами встановлюється у судовому порядку, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки для заявника: право на спадщину, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

Заявниками у справі про встановлення факту родинних відносин можуть бути:

- спадкоємці померлої особи, які мають право на спадщину як за законом, так і за заповітом і для яких у зв`язку із встановленням факту родинних відносин мають настати певні юридичні наслідки;

- особи, які мають право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника і яким органи пенсійного фонду відмовили в її призначенні через відсутність доказів, що підтверджують родинні відносини;

- інші особи, якщо встановлення такого факту тягне виникнення юридичних наслідків для цих осіб.

Заінтересовані особи беруть участь у справах цієї категорії з метою захисту своїх інтересів або інтересів держави. Заінтересованими особами у справах про встановлення факту родинних відносин залежно від мети встановлення цього факту можуть бути й інші особи, які мають право на спадщину (брати, сестри, онуки, особи, на користь яких складено заповіт, усиновлені, територіальна громада за відсутності інших спадкоємців за законом і заповітом).

До заяви про встановлення факту родинних відносин, в якій зазначається мета, з якою заявник просить встановити цей факт, можуть додаватися такі документи та докази: (акти, анкети, автобіографія, листівок, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, ордери на вселення, обмінні ордери, погосподарські книги, виписки з домових книг та інші документи, які у собі містять відомості про родинні відносини осіб та перелік яких не є вичерпним).

У пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Факти, що мають юридичне значення, встановлюються в судовому порядку, коли ці факти безпосередньо породжують юридичні наслідки для заявника: право на спадщину; право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, одержання компенсації тощо.

Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв`язку із втратою годувальника.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту родинних відносин між ним, як вітчимом та відповідачем, як пасиноком, з метою набуття ним визначеного ч. 1, 2 ст. 270 СК України права на утримання відповідачем, та з цього приводу заявив взаємопов`язану вимогу про стягнення з відповідача, як пасинка аліментів на його утримання , як вітчима.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого в с. Діброва, Тячівського району, Закарпатської області. Батьками значаться ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу за №0054898683 від 21.11.2025 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 24.02.1983 про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тячівського РУЮ в Закарпатській області складено актовий запис за №60. (а.с.11, 12-13).

З свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 виданого в с. Діброва Тячівського району Закарпатської області вбачається, що 15 березня 1989 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб за актовим записом №40. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_7 (а.с.14).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого виконавчим комітетом Нижньоапшанської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 28.10.2011 року за актовим записом №67, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.15).

Відтак судом встановлено, що мати відповідача, перебувала у шлюбі з позивачем з 28.10.2011 до моменту смерті .

Згідно витягу з реєстру Солотвинської територіальної громади №2025/015271975 від 17.10.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.6).

Згідно витягу з реєстру Солотвинської територіальної громади №2025/015285456 від 17.10.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10).

З письмових пояснень ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканця АДРЕСА_1 від 02.04.2026 року посвідчених Солотвинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області вбачається, що такий стверджує, що ОСОБА_1 є вітчимом ОСОБА_2 , який проживав разом з його матір`ю. Завжди добре ставився до сина, турбувався та виховував як рідного сина. На даний час, вони проживають спільно за однією адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_2 доглядає та допомагає ОСОБА_1 (а.с.19-21).

З письмових пояснень ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , мешканки АДРЕСА_2 від 02.04.2026 року свідчених Солотвинською селищною радою Тячівського району Закарпатської області вбачається, що така стверджує, що ОСОБА_1 є вітчимом ОСОБА_2 , який проживав разом з його матір`ю. Завжди добре ставився до сина, турбувався та виховував як рідного сина. На даний час, вони проживають спільно за однією адресою: АДРЕСА_1 і ОСОБА_2 доглядає та допомагає ОСОБА_1 (а.с.22-25).

Згідно акту №68 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 складеним депутатом Солотвинської селищної ради VIII-го скликання ОСОБА_10 та засвідченим головою Солотвинської селищної ради В.М.Йовдій вбачається, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_11 та вітчимом ОСОБА_1 . З вказаного акту також вбачається, що за вказаною адресою спільно проживають з 1989 року, ведуть спільне господарство та пов`язані спільним побутом (а.с.26-27).

Відтак судом встановлено, що позивачем доведено той факт, що не менше останніх п`яти років він та відповідач, проживали разом за однією адресою та вели спільний побут та позивач утримував, турбувався, піклувався та виховував відповідача у період неповноліття останнього, починаючи з 1989, як пасинка. З цих підстав в силу вимог ст. 270 СК України у відповідача виникає обов`язок на утримання позивача.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази, які в своїй сукупності щодо фактів місця народження, спільного проживання та інших анкетних даних позивача та його пасинка, повністю співпадають та узгоджуються між собою є логічними, послідовними, оцінивши їх в сукупності, враховуючи наведені обставини, приймаючи до уваги необхідність встановлення факту, що має юридичне значення родинних відносин, суд вважає, що вимоги позовної заяви в частині встановлення факту родинних відносин, відповідно до якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є вітчимом та пасинком, є обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 270 СК України повнолітні падчерка, пасинок зобов`язані утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п`ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу. Обов`язок падчерки, пасинка по утриманню мачухи, вітчима виникає, якщо у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Із аналізу вищенаведених вимог закону випливає, що у даному спорі, який виник між позивачем та відповідачем підлягають доказуванню не тільки, факт родинних відносин та систематичність надання матеріальної допомоги відчимом пасинку не менш як п`ять років, а й факт непрацездатності вітчима, можливість надання пасинком відчиму такої допомоги, і на сам кінець, відсутність дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або факту, що ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Отже, з огляду на вищевикладене вбачається, що право на утримання від пасинка відчим може мати за умови, якщо він є непрацездатним та потребує матеріальної допомоги, та з урахуванням інших умов про які йдеться в ст. 270 СК України.

Як встановлено в судовому засіданні, згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №562 від 03.02.2025 року вбачається, що ОСОБА_1 направлений в стаціонар, діагноз стенокардія напруження ФК ІІІ, кардіосклероз постінфарктний та атеросклеротичний, стенозуючий етеросклероз коронарних артерій, КВГ та стенування, постінфарктна аневризма, гіпертонічна хвороба ІІІ стадії, ризик високий (а.с.16, 30).

Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААг №292622 та посвідчення серії НОМЕР_5 виданого Тячівським УСЗН 19.05.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , являється особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання, без терміну переогляду та отримує державну соціальну допомогу довічно (а.с.17-18).

Згідно висновку ЛКК №147 від 13.12.2024 року виданого медико-реабілітаційним центром "Слатіна", ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інвалід ІІ групи та за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду (а.с.28).

З висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №147 від 13.12.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 потребує надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі (а.с.29).

Як вбачається з акту №68 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 складеним депутатом Солотвинської селищної ради VIII-го скликання ОСОБА_10 та засвідченим головою Солотвинської селищної ради В.М.Йовдій, а також письмових пояснень ОСОБА_9 та ОСОБА_8 позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 1989 року проживали разом та позивач піклувався та виховував відповідача як рідного сина, що дає суду підстави вважати, що позивач займався матеріальним забезпеченням та утриманням ОСОБА_2 .

З огляду на те, що відповідач є особою працездатного віку, доказів наявності протипоказань щодо працевлаштування, відсутності інших доходів, майна, наявність у нього інших утриманців ним суду не надано, суд, вирішуючи спір, виходить з того, що ОСОБА_2 має можливість сплачувати аліменти на утримання ОСОБА_1 у розмірі 1500 гривень, щомісячно.

Обставин, щодо відсутності у позивача інших членів сім`ї та можливості його утримання іншими особами, відповідачем не спростовано.

Зважаючи на вказані вище обставини, суд вважає, що за таких умов заявлені позивачем, вимоги про стягнення з пасинка ОСОБА_2 щомісячних аліментів на його утримання з підстав потреби його у матеріальній допомозі, є доведеними, а тому наявні достатні правові підстави для стягнення аліментів з відповідача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за Законом, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 1331,20 грн. за вимогою про встановлення факту родинних відносин та судовий збір в сумі 1331,20 грн. за вимогою про стягнення аліментів.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт родинних відносин відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканець с. Нижня Апша, Тячівського району, Закарпатської області є вітчимом щодо пасинка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мешканця с. Нижня Апша, Тячівського району, Закарпаської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь вітчима ОСОБА_1 аліменти на його утримання в розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень, щомісячно, починаючи з дня набрання рішення законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави на рахунок спеціального фонду Державного бюджету України 2 662,40 (дві тисячі шістсот шістдесят два гривень сорок копійок) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте Тячівським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_7 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Головуючий М.М. Бряник