Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №695/536/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1153/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №695/536/24 Категорія: 301030000 Ушакова К. М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіВасиленко Л. І., Новіков О. М.

секретарІвануса А.Д.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Яцюка Максима Васильовича на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2026 (повний текст рішення складено 23.03.2026, суддя в суді першої інстанції Ушакова К. М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаними позовними вимогами та просив суд:

-визнати будинок АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-визнати земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107 за адресою по АДРЕСА_1 спільним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

-здійснити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 поділ в натурі у відповідності до рівності часток спільного майна будинку та земельної ділянки за адресою по АДРЕСА_1 ;

-стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09.12.1994 уклали шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому.

14.07.2009 року було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 придбала житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

В подальшому, будинок зруйнувався і позивач виступив з пропозицією побудувати за власні особисті кошти будинок на місці зруйнованого.

Будинок розташовано на земельній ділянці площею 0,25 га, кадастровий номер 7121589401:01:003:0107 за адресою АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за відповідачем ОСОБА_2 .

Вартість спірного майна становить 1 092 000 грн., яка зазначена в договорі іпотеки.

На даний час єдиною зареєстрованою особою у житловому будинку є позивач, і він є єдиною особою, яка фактично користується майном.

Оскільки первинний договір купівлі-продажу було оформлено на відповідача, тому повідомлення про будівництво, декларацію про оформлення права власності також оформлено на ОСОБА_2 яка при цьому не заперечує, що всі кошти на будівництво, внутрішньо-будинкові роботи та облаштування прибудинкової території відбувалися за кошти позивача.

Договір на будівництво, оформлений між позивачем та ПП «КС-строй» було втрачено.

23.11.2016 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно якого ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3 42 000 доларів США – еквівалент 1 092 000 грн. та зобов`язалася повернути позику єдиною сумою, у валюті позики (долари США) не пізніше 15.03.2017.

Відповідно до договору позики ОСОБА_2 зобов`язалася протягом 5 днів після отримання коштів, передати в заставу (іпотеку) належні їй земельну ділянку та житловий будинок. У зв`язку з цим 23.11.2016 між ОСОБА_2 та третьою особою ОСОБА_3 укладено договір іпотеки відносно спірного будинку та земельної ділянки.

На момент подачі позову сторони у справі більше двох років не підтримують шлюбних відносин, однак свідоцтво про розірвання шлюбу не оформлялося.

На даний час позивач бажає здійснити поділ майна подружжя в натурі, тому й звернувся з відповідним позовом до суду.

Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що у даній цивільній справі звернення ОСОБА_1 до суду з позовом до ОСОБА_2 спрямовано для ухилення учасниками спірних правовідносин від повернення ОСОБА_3 коштів за договором позики від 23.11.2016, розмір яких встановлений судовими рішеннями у справах № 711/11411/17 та № 711/4585/22.

Судом враховано, що з позовом про поділ майна подружжя ОСОБА_1 звернувся після звернення до суду ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, зобов`язання за яким забезпечено спірним майном.

Оцінивши дії позивача, якому достовірно відомо про перебування спірної земельної ділянки та будинку в іпотеці та наявність у ОСОБА_2 боргу за договором позики, виконання якого забезпечено зазначеним іпотечним майном, вживання ним дій, спрямованих на невиконання рішення про повернення боргу ОСОБА_3 суд дійшов висновку, що дії позивача та відповідача спрямовані на порушення прав та законних інтересів стягувача ОСОБА_3 та ухилення ОСОБА_2 від повернення боргу за договором позики та судовими рішеннями, тому підстав для задоволення позовних вимог не вбачав.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Яцюк М. В. просить скасувати рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2026 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, визнавши спірне майно спільним сумісним майном подружжя та здійснити між сторонами поділ такого майна в натурі у відповідності до рівності часток спільного майна згідно висновку судової експертизи, що була проведена в суді першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям в судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється.

Скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду спрямоване на шкоду іпотекодержателя ОСОБА_3 і дії сторін спору направлені на ухилення від виконання рішення суду про повернення боргу.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_3 – адвоката Ульянова С. М. вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду, яке є законним та ухвалене у відповідності до норм чинного законодавства.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09.12.1994 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 09.12.1994 Відділом реєстрації актів громадянського стану Черкаського міськвиконкому (а.с. 28 т. 1).

Згідно договору купівлі-продажу жилого будинку від 14.07.2009 (а.с. 14-15 т. 1), укладеному між ОСОБА_5 , що діє від імені ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , посвідченого нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Кравченком С. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2839, продавець через представника за згодою дружини посвідченої 07.07.2009 за реєстровим номером 2298 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, продає, а покупець за згодою чоловіка, посвідченої 14.07.2009 за реєстровим номером 2838 приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу, купує належний продавцю на праві приватної власності будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 367049832 від 23.02.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 7121589401:01:003:0107 та будинок, які розташовані по АДРЕСА_1 , на праві приватної власності зареєстровані за ОСОБА_2 . В розділах Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки наявні записи про іпотеку № 17593468 та № 17593159 (договір іпотеки серія та номер: 9733 від 23.11.2016, укладений між іпотекодержателем ОСОБА_3 та іпотекодавцем ОСОБА_2 ). У розділах Актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень наявні записи про обтяження, відповідно до яких: вид обтяження - заборона на вказане вище нерухоме майно; підстава для державної реєстрації - договір іпотеки серія та номер 9733 від 23.11.2016; особа в інтересах якої встановлено обтяження ОСОБА_3 ; особа, майно/права якої обтяжуються ОСОБА_2 ; описи предметів обтяження - земельна ділянка з кадастровим номером 7121589401:01:003:0107 та будинок, які розташовані по АДРЕСА_1 .

З вищевикладеного вбачається, що вказане нерухоме майно було придбане ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та обтяжене іпотекою та забороною на користь ОСОБА_3 , що підтверджується копією договору іпотеки серії НВА № 496570 від 23.11.2016 (а.с. 24-26 т. 1).

Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/11411/17 від 18.07.2019, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 2 745 767, 99 грн., з яких 1 145 214 грн. сума боргу за договором позики, 25 884, 74 грн. - 3% відсотки річних, 1 574 669, 25 грн. неустойка.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 25.09.2019 рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.07.2019 у справі № 711/11411/17 змінено в частині стягнення неустойки за порушення зобов`язань згідно договору позики від 23.11.2016, зменшено її розмір з 1 574 669,25 грн. до 787 334 грн. та відповідно зменшено загальний розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 коштів з 2 745 767,99 коп. до 1 958 432,74 коп. В решті рішення суду залишено без змін.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.12.2021 у справі № 711/5351/20, яке набрало законної сили, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя відмовлено. З мотивувальної частини рішення вбачається, що предметом позову була заборгованість за договором позики від 23.11.2016, яка встановлена судовими рішеннями у справі № 711/11411/17.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2023 у справі № 695/1020/22, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 , про поділ спільного майна подружжя відмовлено у повному обсязі. У вказаній справі позивач ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 припинивши право власності ОСОБА_2 .

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2023 у справі № 711/4585/22 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати у розмірі 378 656,23 грн. та 3 % річних у розмірі 139 937,66 грн., а всього 518 593,89 грн. за невиконання рішення суду у справі № 711/11411/17. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18.05.2023 рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2023 змінено. Зменшено розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат з 378 656,23 грн. до 224 388,95 грн. та розмір 3 % річних з розміру 139 937,66 грн. до 83 020,17 грн.

Постановою Верховного Суду від 15.11.2023 постанову Черкаського апеляційного суду від 18.05.2023 скасовано, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2023 у справі № 711/4585/22 залишено без змін.

Згідно висновку судового експерта Печиборща В. З. № 41-24 від 24.04.2025 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи на підставі ухвали суду від 31.10.2024 ринкова (дійсна) вартість житлового будинку АДРЕСА_1 з земельною ділянкою площею 0,25 кадастровий номер 7121589401:01:003:0107 в с. Благодатне Золотоніського р-ну Черкаської обл., визначена станом на час проведення експертизи складає 2 495 546 грн. Поділ майна в натурі між співвласниками у відповідності до рівності часток з технічної точки зору можливий, але в зв`язку з складною конфігурацією будинку, реальний поділ можливий лише в одному варіанті, запропонованому експертом. В дослідницькій частині експертом розроблений варіант поділу будинку, надвірних споруд та відповідно земельної ділянки в частках до між співвласниками.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Статтею 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

За змістом ст. 70 СК України та ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Частинами 1 та 2 ст. 73 СК України передбачено, що за зобов`язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.11.2019 року у справі № 337/474/14-ц вказав, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси позикодавця і направлений на недопущення стягнення заборгованості за договором позики за рахунок майна боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц вказано, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно божника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Аналогічні висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 22.10.2018 у справі № 654/1528/17, від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц, від 11.08.2021 у справі № 723/826/19, від 23.09.2024 у справі № 361/790/22.

Відповідно до позиції Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 501/3714/22 вказано, що якщо «пов`язані» чи «афілійовані» особи, наприклад, родичі, колишні члени подружжя ініціюють справи в суді для унеможливлення чи ускладнення виконання судового рішення, формування пасиву (боргів), виключення певного майна з під звернення стягнення на час виконання судового рішення, чи недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення переваг у черговості стягнутих з боржника сум, такі учасники діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора (стягувача). Тому в такому разі відбувається використання права на позов не для захисту прав та інтересів, і судове рішення стосується прав та/або інтересів кредитора (стягувача).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окрему, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна в лютому 2024 року.

При цьому судом першої інстанції під час розгляду справи було правильно враховано, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17.07.2019 у справі № 711/11411/17, зміненим постановою Черкаського апеляційного суду від 25.09.2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики, 3 % річних та неустойку. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним залишено без розгляду.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21.12.2021 у справі № 711/5351/20, яке набрало законної сили в позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Предметом позову була заборгованість за договором позики від 23.11.2016, яка встановлена судовим рішенням у справі № 711/11411/17.

Крім того, рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 10.11.2023 у справі № 695/1020/22, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – ОСОБА_3 про поділ майна подружжя відмовлено. У вказаній справі ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на будинок АДРЕСА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 .

Також, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2023 у справі № 711/4585/22, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 15.11.2023 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати та 3 % річних за невиконання рішення суду у справі № 711/11411/17.

Отже, з вищевказаних обставин, вбачається, що звернення ОСОБА_1 до суду з позовом у цивільній справі № 695/536/24 відбулося після ухвалення судами рішень про стягнення заборгованості за договором позики у справах № 711/11411/17 та № 711/4585/22, зобов`язання за яким забезпечено спірним майном.

Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості у повному обсязі боржником ОСОБА_2 , сторони підтвердили часткове виконання рішення суду про стягнення боргу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача по зверненню до суду з позовом до відповідача про поділ майна спрямовані на невиконання рішення суду про повернення боргу ОСОБА_3 та ухилення відповідача ОСОБА_2 від повернення боргу за договором позики та судовими рішеннями. Такого висновку суд дійшов який оцінивши дії позивача, якому на момент звернення до суду з позовом було достовірно відмово про перебування земельної ділянки та будинку в іпотеці за договором позики та наявність у ОСОБА_2 боргу за договором позики, виконання якого забезпечено вищевказаним іпотечним майном.

Доводи апеляційної скарги про те, що перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжю та визнанню права власності на нього, оскільки при такому поділі дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предмета іпотеки та посилання на висновки, викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2023 у справі № 523/8641/15 в даному випадку відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду у постанові від 03.07.2023 у справі № 523/8641/15, у разі задоволення позову одного з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, інший з подружжя, який не був стороною договору іпотеки, а надав лише згоду на вчинення договору іпотеки іншим з подружжя, стає співіпотекодавцем.

Разом з тим, у даній справі ОСОБА_1 заявлено вимоги про поділ будинку та земельної ділянки не як предмету іпотеки, який може бути поділений за відсутності негативних наслідків для іпотекодавця (без зміни власника майна), як про це вказано Верховним Судом у постанові від 03.07.2023 у справі № 523/8641/15. У цій справі чоловік боржника ОСОБА_2 переслідує мету, яка спрямована на уникнення (ускладнення) виконання судового рішення про стягнення заборгованості з його дружини.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі № 361/790/22.

Вказане підтверджується, крім всього вищевикладеного, ще й тим, що позов у даній справі подано до суду 04.02.2024 року, та до подання даного позову представник позивача ОСОБА_6 звернуся з заявою про забезпечення даного позову шляхом зупинення проведення електронних торгів спірного будинку та земельної ділянки, оскільки мав намір звернутися з даним позовом про розподіл майна.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 12.02.2024 року у справі 695/505/24, залишеною без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 23.04.2024, зупинено продаж земельної ділянки та будинку, що належить сторонам у даній справі, та, відповідно, виконання рішення суду про стягнення боргу за договором позики на користь ОСОБА_3 ще понад двох років.

Крім того, поза всяким розумних сумнівів сторони усвідомлюють що після розподілу нерухомого майна на два окремих об`єкти, його ліквідність для сільської місцевості значним чином знизиться, що призведе до значного утруднення для пошуку покупців і його реалізації загалом.

Аналізуючи вищезазначене, а також фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

У справі з аналогічних правовідносин, Верховний Суд у постанові від 20.09.2023 у справі № 303/3674/21 зазначив, що «поділ майна у штучно погоджений подружжям спосіб порушує майнові права та інтереси банку й направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, створення перешкод у примусовому виконанні судового рішення у справі № 0417/17749/2012. Верховний Суд не заперечує презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а також права подружжя на поділ майна, що є об`єктом їх спільної сумісної власності, але звертає увагу, що реалізація цього права не може здійснюватися на шкоду іншим учасникам правовідносин за їх участю.»

Такі ж самі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 у справі № 442/5855/21.

Колегія також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того факту, що між сторонами дійсно існує спір щодо поділу між ними нерухомого майна, більш того з пояснень представника позивача вбачається, що сторони зверталися до нотаріуса, щоб здійснити поділ будинковолодіння в позасудовому порядку, однак нотаріус відмовив їм з тих підстав, що нерухоме майно обтяжене іпотекою, що і стало підставою для звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, надав належну правову оцінку наданим сторонами доказам як в підтвердження позовних вимог так і в їх заперечення та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення позову.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі щодо незаконності рішення суду не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Яцюка Максима Васильовича залишити без задоволення.

Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12.03.2026 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 04.06.2026.

Суддя-доповідач

Судді