Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №534/1393/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 534/1393/24 Номер провадження 22-ц/814/994/26Головуючий у 1-й інстанції Куц Т. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Одринської Т.В.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Бурлак Маргарити Володимирівни

на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 19 вересня 2025 року, ухвалене суддею Куц Т.О.

по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та поділ майна

В С Т А Н О В И В

У червні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , з лютого 2018 року по день смерті ОСОБА_4 , а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона у травні 2016 року познайомилась з ОСОБА_4 і вони одразу почали будувати стосунки. З лютого 2018 року вони почали проживати разом однією сім`єю за адресою АДРЕСА_1 .

Вказала, що вони вели спільний побут, мали спільний бюджет, разом відпочивали, відвідували родичів одне одного та разом проводили час у відпустках і святах. За час спільного проживання родина за спільні кошти набула мотоцикл марки KAWASAKI, модель ZX 600E 2000 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки Volkswagen модель Tiguan 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина на вказане майно.

Виникнення необхідності встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації щлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зумовлене тим, що остання після смерті чоловіка має право на отримання половини вищевказаного рухомого майна.

Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 19 вересня 2025 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та поділ майна задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з лютого 2018 року по день смерті ОСОБА_4 , а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано майно набуте ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період з лютого 2018 року по 2024 рік, а саме мотоцикл марки KAWASAKI, модель ZX 600E 2000 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки Volkswagen модель Tiguan 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на частину мотоциклу марки KAWASAKI, модель ZX 600E 2000 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіль марки Volkswagen модель Tiguan 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2590 грн.

Рішення суду обгрунтоване тим, що позивачем доведено факт її проживання з ОСОБА_4 однією сім?єю без реєстрації шлюбу, що вони були пов?язані спільним побутом та мали взаємні права та обов?язки притаманні подружжю, а тому набуте ними вищевказане рухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Не погодившись з даним рішенням місцевого суду його в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачем права власності на частину рухомого майна, в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , просила його у відповідній частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки в такому разі судом вирішується питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності, що свідчить про неефективність способу захисту порушеного права.

Вказала, що позовна вимога про визнання за ОСОБА_3 права власності на частину спірного майна є безпідставною, оскільки дана вимога фактично стосується правовідносин при вирішенні спору про поділ майна подружжя, що в даному випадку неможливо внаслідок смерті одного з подружжя ОСОБА_4 , який втратив цивільну правоздатність в розумінні ст. 25 ЦК України.

Від представника ОСОБА_3 адвоката Березенка Є.А. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В апеляційному порядку рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 19 вересня 2025 року також оскаржила представник ОСОБА_2 адвокат Бурлак М.В., подавши апеляційну скаргу, в якій вона просила його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали у спірний період як чоловік та жінка, та їх стосунки мали постійний характер, який притаманний подружжю, зокрема ведення спільного господарства, наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування та ін.

З наданих ОСОБА_3 документів неможливо встановити період проживання ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 .

Факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та фотокартками їх спільного відпочинку.

Пересилання ОСОБА_4 на картковий рахунок позивача грошових коштів, без доведення факту ведення спільного господарства та наявності спільного бюджету не може достовірно свідчити про те, що між ними мали місце усталені відносини притаманні подружжю.

Окрім того, позивачем не надано доказів її фінансової участі у придбанні спірного рухомого майна.

В судовому засіданні була присутня представник ОСОБА_2 адвокат Бурлак М.В.

Представник ОСОБА_1 адвокат Матвієнко С.М. та представник ОСОБА_3 адвокат Березенко Є.А. приймали участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 вказала, що проживала з ОСОБА_4 , як чоловік та жінка без реєстрацію шлюбу і у них були відносини притаманні подружжю, вели спільне господарство, разом несли витрати та облаштовували побут.

З копії паспорта позивачки вбачається, що вона з 04.08.2004 зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 5-6).

Згідно довідки ОСББ «Білий Парус 82» вих № 11 від 27.03.2024, внески на утримання будинку та прибудинкової території за квартиру АДРЕСА_2 за період з вересня 2022 року по лютий 2024 року своєчасно та в повному обсязі надходили від ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 31).

У декларації № 0000-315Е-5НЕН про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 31.07.2018, ОСОБА_4 адресою свого фактичного проживання вказав АДРЕСА_2 . Довіреною особою пацієнта для повідомлення у разі настання екстренного випадку з пацієнтом зазначена ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 23).

Вищевказана адреса проживання ОСОБА_4 також вказана у його медичній картці, заяві про призвання до військової служби та інформаційній довідці про військовозобов`язаного (т. 1, а.с. 34-37).

Під час заповнення інформаційної довідки про військовозобов`язаного ОСОБА_4 , останній вказав наступну інформацію: п. 17 сімейний стан: підкреслено цивільний шлюб, розлучений; п. 18 склад сім`ї: дружина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діти ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; п. 21 номер телефону близьких та родичів: дружина ОСОБА_3 , 0973043104 (т. 1, а.с. 37).

Згідно виписки по надходженням на картку/рахунок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , під час перебування на військовій службі, регулярно здійснював їй перекази грошових коштів (т. 1, а.с. 24-27).

Також до позову було додано фотознімки на яких зображено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під час відпочинку, а також разом з рідними та дітьми (т. 1, а.с. 11-16).

Позивачка вказала, що відповідно до договору купівлі продажу транспортного засобу від 16.08.2018 ОСОБА_4 придбав мотоцикл марки KAWASAKI, модель ZX 600E 2000 року виписку реєстраційний номер НОМЕР_3 , який був зареєстрований за ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 9-10).

Згідно договору купівлі продажу транспортного засобу від 19.02.2022 ОСОБА_4 придбав автомобіль марки Volkswagen модель Tiguan 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який був зареєстрований за ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 7-8).

Оскільки вищевказані транспорті засоби були придбані під час проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 , як чоловік та жінка без реєстрацію шлюбу позивач просила визнати за нею право власності на частину даного рухомого майна.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про їх доведеність та обґрунтованість.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України вказує на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За частинами другою та третьою статті 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) зазначено, що «у справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України)».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду із позовом, на підтвердження факту спільного проживання з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 посилалася на те, що у період з лютого 2018 року по день смерті ОСОБА_4 , а саме по ІНФОРМАЦІЯ_1 проживала з ним однією сім`єю, зокрема, вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет та здійснювали всі обов`язки притаманні подружжю.

Вказані обставини підтверджені письмовими доказами, які містять інформацію щодо їх спільного проживання за однією адресою та утримання даної квартири, а факт регулярних грошових переказів ОСОБА_4 на картку позивачки свідчить про наявність спільного бюджету.

Також, з долученого до матеріалів справи листування ОСОБА_3 з ОСОБА_4 у месенджері «Viber» вбачається наявність між ними відносин притаманних подружжю, сповнених турботою та любов?ю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зазначено, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Факт даного листування між позивачем та ОСОБА_4 у колегії суддів сумнівів не викликає, та відповідачами не спростовано.

Колегія суддів вважає, що надані позивачкою докази у своїй сукупності підтверджують факт її спільного проживання з ОСОБА_4 та ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, проведення дозвілля та відпочинку.

Наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, свідчить і про наявність підстав, передбачених статтею 74 СК України вважати, що спірне рухоме майно є таким, що належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

На підставі встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що придбання спірного майна було здійснено за час проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому транспортні засоби входять до складу їх спільної сумісної власності, частки яких є рівними.

Отже, вирішуючи спір у цій справі та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачка належними та допустимими доказами довела факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , а тому має право на половину спільного сумісного майна, набутого ними за цей час, а саме на 1/2 частину мотоциклу марки KAWASAKI, модель ZX 600E 2000 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля марки Volkswagen модель Tiguan 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Натомість відповідачами не доведено, що спірне рухоме майно є приватною власністю ОСОБА_4 , тобто ними не спростовано презумпцію спільної сумісної власності на ці об`єкти.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо обрання позивачем неналежного способу захисту колегія суддів відхиляє, оскільки особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу.

Даний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність та обгрунтованість апеляційна скарга не містить, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містить посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 адвоката Бурлак Маргарити Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 19 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Т.В. Одринська