Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №643/19239/21 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 643/19239/21 Номер провадження 22-ц/814/1696/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.

за участю секретаря Ванди А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту"

на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2025 року, ухвалене суддею Материнко М.О.

по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних

В С Т А Н О В И В

У листопаді 2021 року ТОВ «ФК «Маніту» звернулося до суду з вищевказаним позовом в якому просило стягнути з ОСОБА_1 3 % річних за період з 02.11.2018 по 01.11.2021 у сумі 4461,70 доларів США.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 11.09.2008 між АТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6/4/3/2008/840-К/249, відповідно до умов якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості і платності кредитні кошти в сумі 37 068,08 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15,49 % річних.

В якості забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 11.09.2008 року №6/4/3/2008/840-К/249, було укладено договір іпотеки №6/4/35/2008/980-І/250, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р.П. та зареєстрований в реєстрі за №3468, відповідно до умов якого ОСОБА_1 в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому, на підставі договорів відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Маніту» набуло право вимоги за вищевказаними договорами.

Позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань станом на 18.08.2015 утворилася заборгованість у розмірі 49574,42 доларів США.

Враховуючи положення ст. 625 ЦК України, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період з 02.11.2018 року до 01.11.2021 року (кількість днів прострочення складає 1096 днів) у сумі 4461,70 доларів США.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження дійсної заборгованості за кредитним договором, що унеможливлює перевірити правильність обчислення заявленої суми та свідчить про недоведеність позовних вимог.

Окрім того, позивачем не надано до матеріалів справи доказів виконання постанови Харківського апеляційного суду від 29.04.2025 по справі №643/17445/21 та проведення реструктуризації зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором №6/4/35/2008/840-K/249 від 11 вересня 2008 року в порядку, встановленому пунктом 10 Розділу ІV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 1734.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «ФК «Маніту», просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на момент звернення до суду з даним позовом, у відповідача була наявна заборгованість за кредитним договором, що надало право позивачу, як правонаступнику кредитора, стягнення з ОСОБА_1 3 % річних за період з 02.11.2018 по 01.11.2021.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних у сумі 4461,70 доларів США є законним, обґрунтованим та таким, що відповідає положенням ст. 625 ЦК України.

Зазначено, що ОСОБА_1 лише 16.07.2021 вперше звернулася до позивача з заявою про реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором, до цього вказане питання відповідачем ініційоване не було.

Вказано, що ТОВ «ФК «Маніту» проводяться заходи для виконання постанови Харківського апеляційного суду від 29.04.2025, однак ОСОБА_1 на вимогу позивача не надала заяву з підтверджуючими документами відповідно до п. 10 Розділу ІV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» № 1734.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування ст. 625 ЦК України, фактично визнавши, що звернення відповідача із заявою про реструктуризацію впливає на перебіг прострочення.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Ямполець І.С. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ОСОБА_1 адвокат Ямполець І.С. приймала участь у розгляді справи в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

ТОВ «ФК «Маніту» будучи належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання свого представника не направив, що згідно положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 11.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №6/4/35/2008/840-К/249, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти на придбання квартири за програмою «Перше житло» за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 37068,08 доларів США, на строк до 09 вересня 2038 року, а позичальник зобов`язується на передбачених договором умовах повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 15,49% річних. Валюта зобов`язання долари США (т. 1, а.с. 10-14).

11.09.2008 з метою забезпечення виконання зобов`язань за основним кредитним договором між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір №6/4/35/2008/980-І/250, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зінченко Р.П. та зареєстрований в реєстрі за №3468 (т. 1, а.с. 15-18).

20.09.2019 ВАТ КБ «Надра» здійснило відступлення права вимоги за кредитним договором №6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року та іпотечним договором №6/4/35/2008/980-І/250 від 11 вересня 2008 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».

12.03.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гефест» здійснило відступлення права вимоги за вказаним кредитним та іпотечним договорами Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту», згідно з яким до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 19-25).

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів, станом на 19.08.2015 утворилася заборгованість за тілом кредиту та відсотками за користування кредитними коштами у загальному розмірі 49574,42 доларів США, що підтверджується розрахунком заборгованості ПАТ КБ «Надра» (т. 1, а.с. 7-9).

Враховуючи положення ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути з ОСОБА_1 3 % річних за період з 02.11.2018 по 01.01.2021 у сумі 4461,70 доларів США.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу береться прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц міститься висновок, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Звернувшись до суду з даним позовом, ТОВ «ФК «Маніту» на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, просило стягнути з ОСОБА_1 3 % річних за період з 02.11.2018 по 01.01.2021 у сумі 4461,70 доларів США.

Розрахунок 3 % річних було здійснено позивачем на підставірозрахунку заборгованості клієнта ОСОБА_1 за даним кредитним договором складеного ПАТ КБ «Надра» станом на 19.08.2015.

При цьому сам по собі розрахунок заборгованості за кредитним договором не є первинним документом, що підтверджує розмір заборгованості, оскільки такий документ повністю складено позивачем в односторонньому порядку та повністю залежить від його волі. Наданий позивачем розрахунок суми заборгованості не підтверджено первинними обліковими бухгалтерськими документами.

У постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду по справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року у справі 753/16762/15-ц).

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16.02.2022 було витребувано у позивача банківські виписки щодо руху грошових коштів за даним кредитним договором (т. 1, а.с. 151-152).

На виконання даної ухвали ТОВ «ФК «Маніту» повідомило про неможливість надання витребуваних судом доказів (т. 1, а.с. 160-161).

Окрім того, судом враховано, що сума заборгованості у розмірі 49 574,42 дол. США, на яку позивачем нараховано 3 % річних є спірною, оскільки в провадженні Салтівського районного суду міста Харкова перебуває справа №617/1552/15-ц за позовом ПАТ «Комерційний банк «НАДРА» (поданого до суду 25.08.2015), правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «МАНІТУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №6/4/35/2008/840-К/249 від 11.09.2008 року, остаточне рішення суду у вказаній справі не прийнято.

Таким чином, з огляду на вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо недоведення суми заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №6/4/35/2008/840-К/249 від 11 вересня 2008 року, що унеможливлює здійснити перевірку наданого позивачем обрахунку 3 % річних.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, правильно застосував норми процесуального права та постановив рішення, яке відповідає закону, тому підстави для задоволення даної апеляційної скарги відсутні.

Отже, враховуючи вищевказане, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Маніту" залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

О.О. Панченко