Постанова від 02 червня 2026 р. у справі №346/5409/19 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5409/19

Провадження № 22-ц/4808/939/26

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Девляшевського В. А., Пнівчук О. В.,

за участю секретаря Панасюк В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2026 року, постановлену в складі судді Калинюка О. П. у м. Коломиї, у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атаманова Сергія Миколайовича,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атаманова Сергія Миколайовича.

В обґрунтування скарги зазначила, що рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07 серпня 2020 року у справі № 346/5409/19 з неї на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» стягнуто кошти за кредитним договором у сумі 44 578,44 грн. На виконання зазначеного рішення видано виконавчий лист № 346/5409/19, який прийнято до виконання Коломийським відділом державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області, відкрито виконавче провадження № 71352368 від 21 березня 2023 року.

Постановою державного виконавця накладено арешт на всі її рахунки, на яких знаходилися соціальні виплати та сплачені аліменти на старшу доньку.

Вказувала, що на її утриманні перебувають четверо дітей 2011, 2015, 2016 та 2022 років народження, а сім`я належить до категорій багатодітних та малозабезпечених, всі доходи сім`ї становлять соціальні виплати.

Зазначала, що оформила допомогу «Зимова підтримка» для дітей з малозабезпечених сімей та 12 грудня 2025 року отримала на спеціальний рахунок у банку «Кредит Дніпро» кошти в сумі 26 000 грн. Однак, змогла використати лише 1313 грн. Решту коштів 17 грудня 2025 року державний виконавець стягнув у рахунок погашення боргу перед АТ КБ «ПриватБанк». Вважала, що цим порушено її права та права дітей, оскільки звернення стягнення на такі кошти заборонено.

Вказувала, що державний виконавець зобов`язаний був пересвідчитися у відсутності спеціального режиму використання рахунку або відсутності заборон щодо списання коштів, які перебували на цьому рахунку, однак цього не зробив.

Після списання коштів вона звернулася до державного виконавця з вимогою повернути їх, однак ним відмовлено у вирішенні цього питання.

Посилаючись на зазначені обставини та норми права, просила суд визнати неправомірними дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в частині накладення арешту на кошти соціальних допомог для дітей з малозабезпечених та багатодітних сімей; визнати неправомірними дії державного виконавця в частині стягнення коштів зі спеціального рахунку, призначеного для допомоги дітям з малозабезпечених сімей, у сумі 24 687 грн; зобов`язати державного виконавця повернути кошти, стягнуті зі спеціального рахунку, призначеного для допомоги дітям з малозабезпечених сімей, у повному обсязі, а саме 24 687 грн; скасувати постанову державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атаманова Сергія Миколайовича.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2026 року в задоволенні вказаної скарги відмовлено у зв`язку з безпідставністю вимог.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що державним виконавцем у виконавчому провадженні № 71352368 винесено постанову про накладення арешту на рахунки, на які надходили аліменти, соціальні виплати та допомога малозабезпеченій сім`ї, а також пільги багатодітній сім`ї.

17 грудня 2025 року державним виконавцем списано 24 687 грн із рахунку, на який надійшли кошти за програмою «Зимова підтримка дітям з малозабезпечених сімей», хоча арешт на цей рахунок не накладався. На момент списання рахунок не був заблокований, виконавче провадження не було об`єднане з іншими провадженнями, стягнення проводилося виключно в межах оскаржуваної постанови. Однак, виконавець, виявивши кошти на рахунку, окремо ініціював їх списання. Стверджує, що після отримання копії її скарги виконавець почав об`єднувати провадження та накладати повторні арешти.

Вважає, що суд першої інстанції фактично легалізував втручання держави у соціальні кошти дітей. Також посилається на Конвенцію ООН про права дитини, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, зазначаючи, що соціальні виплати підлягають підвищеному захисту, а втручання держави не може позбавляти особу засобів існування та має здійснюватися з урахуванням інтересів дітей.

Вказує на порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки аліменти є власністю дітей, а виконавець був зобов`язаний діяти без порушення прав сторін та зняти арешт із коштів, на які заборонено звертати стягнення. На її думку, постанова про арешт не містить конкретних статей закону, правових підстав для блокування, алгоритму дій банку, переліку виключень та фактично перекладає функцію правової оцінки на банк.

Посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої виконавець зобов`язаний перевіряти джерело надходження коштів, а наявність або відсутність спеціального рахунку не змінює правової природи соціальних виплат. Вважає, що суд першої інстанції не врахував правові позиції Верховного Суду та дійшов помилкових висновків щодо відсутності відповідальності виконавця, можливості стягнення коштів через відсутність інформації від банку та відсутності підстав для повернення коштів.

На її думку, виконавець усвідомлював соціальну природу цих коштів, оскільки неодноразово був повідомлений про їх походження та цільове призначення, а блокування аліментів продовжується. Вказує, що всі підтверджуючі документи та виписки були надані виконавцю, після чого він запропонував обрати один рахунок із двома мінімальними заробітними платами, що, на її думку, суперечить правовій природі аліментів та соціальних виплат. Вважає такі дії перевищенням повноважень, зловживанням правом та непропорційним втручанням.

Також зазначає, що не була належним чином повідомлена про судове засідання, оскільки повідомлення про засідання надійшло після його проведення, що позбавило її можливості бути присутньою, надати пояснення та подати докази у справі, що є істотним порушенням норм процесуального права та підставою для скасування судового рішення.

Просить оскаржувану ухвалу суду скасувати, вимоги скарги задовольнити: визнати дії виконавця протиправними, зобов`язати повернути 24 687 грн, зобов`язати зняти арешти з аліментів та соціальних виплат, постановити окрему ухвалу щодо допущених порушень.

Позиція інших учасників справи

Коломийський відділ державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав відзив на апеляційну скаргу. Вважає її необґрунтованою та безпідставною.

Вказує, що в апеляційній скарзі не зазначено, в чому полягає незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали. Крім того, в апеляційній скарзі заявлено вимоги та підстави, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Так, в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляла вимог про зобов`язання зняти арешти з аліментних та соціальних виплат, а також не порушувала питань щодо дій державного виконавця при стягненні аліментів.

Зазначає, що на виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження № 73784700, до складу якого входять: виконавче провадження № 71352368, відкрите на підставі виконавчого листа № 346/5409/19 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 63 796,07 грн заборгованості за кредитним договором від 22 лютого 2010 року; виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 605,60 грн судового збору на користь держави; а також виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у сумі 3400 грн, який у порядку примусового виконання підлягає стягненню у подвійному розмірі та становить 6800 грн.

Арешт на кошти ОСОБА_1 накладався 21 березня 2023 року, 05 вересня 2023 року, 04 квітня 2025 року, 09 травня 2025 року, 12 травня 2025 року та 07 січня 2026 року. У грудні 2025 року державний виконавець Атаманов С. М. постанов про арешт коштів не виносив. Також ні у скарзі від 27 грудня 2025 року, ні в апеляційній скарзі не зазначено, яку саме постанову оскаржила скаржниця, дату та назву оскаржуваної постанови.

Посилається на те, що рахунок ОСОБА_1 у АТ КБ «Банк Кредит Дніпро» не має статусу спеціального, а виписка по рахунку не свідчить про віднесення його до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання та не містить підтвердження, що на кошти, які знаходяться на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення.

Зазначає, що АТ КБ «Банк Кредит Дніпро» виконав платіжну інструкцію виконавця про списання коштів боржника із зазначеного рахунку та не визнав рахунок і кошти на ньому такими, на які законом заборонено звертати стягнення. Вважає, що виконавець зобов`язаний списувати кошти з рахунків боржників на підставі платіжних інструкцій та не несе відповідальності за дії банківських установ, які зобов`язані визначати статус коштів та повідомляти виконавця про їх цільове призначення.

У виконавчому провадженні № 71352368 з рахунків ОСОБА_1 стягнуто 25 895,24 грн, які перераховано стягувачу АТ КБ «ПриватБанк» та в дохід держави. Вказані кошти спрямовані на погашення боргу ОСОБА_1 на виконання судового рішення. Таким чином, відділ не може і не зобов`язаний повертати зазначені кошти, оскільки вони вже перераховані та не перебувають на депозитному рахунку відділу.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Заяви (клопотання) учасників справи

У судовому засіданні апеляційного суду апелянтка ОСОБА_1 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримала.

Представники Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строків розгляду апеляційної скарги колегія суддів ухвалила про розгляд справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 05.05.2020 у справі № 346/5409/19 стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 22.02.2010 в загальному розмірі 63 796 грн 07 коп., визначену станом на 06.10.2019, та судові витрати в розмірі 1921 грн 00 коп (т. 1, а.с. 59-62).

На виконання вказаного рішення суду 07.08.2020 видано два виконавчі листи, які звернуто до виконання до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (т. 1, а.с. 67).

Відповідно до постанов про арешт коштів боржника, винесених 21.03.2023, 05.09.2023, 04.04.2025 в межах виконавчого провадження № 71352368, відкритого на підставі виконавчого листа № 346/5409/19, виданого Коломийським міськрайонним судом 07.08.2020 на виконання цього рішення суду про стягнення заборгованості та судового збору, накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 91-96).

Також згідно постанов про арешт коштів боржника, винесених 09.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031994 та 12.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031867, відкритих на підставі постанови Коломийського міськрайонного суду № 346/1109/25 від 10.04.2025 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу за вчинення адміністративного правопорушення в сумі 3400,00 грн та на користь держави судового збору в сумі 605,60 грн, накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 97-100).

Як вказує представник Коломийського відділу ДВС у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, вказані виконавчі провадження зведені в одне.

Відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 07.01.2026 у виконавчому провадженні № 71352368, відкритому на підставі виконавчого листа № 346/5409/19, виданого Коломийським міськрайонним судом 07.08.2020 на виконання заочного рішення Коломийського міськрайонного суду від 05.05.2020 у справі № 346/5409/19 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості та судового збору на користь АТ КБ «ПриватБанк», та на підставі постанови Коломийського міськрайонного суду № 346/1109/25 від 10.04.2025 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу за вчинення адміністративного правопорушення в сумі 3400,00 грн та на користь держави судового збору в сумі 605,60 грн, накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 101-102).

Згідно з даними знімків екрану, наданими заявницею, виписки по рахунку з 01.12.2025 по 31.12.2025 АТ «Банк Кредит Дніпро» 12.12.2025 на її банківський рахунок № НОМЕР_1 перераховано грошові кошти в загальному розмірі 26 000,00 грн в межах програми «Зимова підтримка», яка передбачена для малозабезпечених сімей (т. 1, а.с. 75-78, 122).

17.12.2025 із вказаного рахунку 24 687,00 грн перераховано філії Івано-Франківське обласне управління АТ «Ощадбанк» як стягнення за ВП № 71352368 з виконання виконавчого листа № 346/5409/19, виданого Коломийським міськрайонним судом 07.08.2020 (т. 1, а.с. 77, 122).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги у зв`язку з безпідставністю, за відсутності сторін, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний арешт на грошові кошти накладено у відповідності до вимог Закону і підстав для повернення стягнутих коштів немає. Зі змісту розглядуваної скарги та долучених до неї документів не вбачається, що до відділу державної виконавчої служби надходили дані від банківських установ про те, що рахунок заявниці має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Також таких відомостей не надала заявниця ні державному виконавцю, ні суду під час розгляду справи.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Одночасно за змістом абзацу 2 частини другої статті 48 цього Закону забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до ст. 52 вказаного Закону не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

У пунктах 7.14-7.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) зазначено, що «виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»)».

В постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 127/16144/24 (провадження № 61-13589св24) також зазначено, що арешт коштів боржника може накладатися на будь-які рахунки, за винятком коштів, щодо яких накладення арешту заборонено законом (наприклад, рахунки із спеціальним режимом використання, соціальні виплати, зарплатні кошти тощо). Банк зобов`язаний перевірити статус коштів на рахунку боржника та у разі виявлення коштів, на які накладення арешту заборонено, повідомити виконавця і повернути постанову без виконання. Виконавець може самостійно зняти арешт з рахунку, якщо отримає документальне підтвердження, що кошти мають спеціальний режим або їх арешт заборонений законом.

В постанові Верховного Суду від 10.02.2026 у справі № 335/13054/21 (провадження № 61-1521ск26) вказано, що у разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що постановами державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.03.2023, 05.09.2023, 04.04.2025 в межах виконавчого провадження № 71352368, від 09.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031994 та від 12.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031867 накладено арешт, зокрема, на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, та належать боржнику ОСОБА_1 .

При цьому, у вказаних постановах державний виконавець визначив порядок їх виконання із застереженням щодо неможливості накладення арешту на кошти, що містяться на рахунках, які мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

АТ «Банк Кредит Дніпро» із повідомленням про спеціальний режим використання рахунка № НОМЕР_1 та неможливість накладення арешту й звернення стягнення на розміщені на ньому кошти до державного виконавця не звертався. Платіжну інструкцію виконавця про списання коштів боржника із зазначеного рахунку виконав.

Надана боржником виписка АТ «Банк Кредит Дніпро» по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.12.2025 по 31.12.2025 відомостей про спеціальний режим використання рахунку та неможливість накладення арешту й звернення стягнення на розміщені на ньому кошти теж не містить.

Інших таких даних щодо вказаного рахунку та розміщених на ньому коштів і доказів повідомлення про це державного виконавця матеріали справи також не містять.

Отже суд дійшов загалом правильного висновку про те, що накладення державним виконавцем арешту на зазначений рахунок ОСОБА_1 здійснене з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», ознаки неправомірності під час винесення таких постанов в діях державного виконавця відсутні, а скарга не підлягає до задоволення.

Схожі висновки містяться також в постановах Верховного Суду від 05.08.2025 у справі № 755/13989/24 (провадження № 61-9039ск25), від 03.12.2025 у справі № 2-8031-2008 (провадження № 61-8931св22), від 10.02.2026 у справі № 335/13054/21 (провадження № 61-1521ск26), від 25.03.2026 у справі № 552/7965/23 (провадження № 61-15802св25).

Що стосується доводів апелянтки про те, що державний виконавець зобов`язаний був пересвідчитися у відсутності спеціального режиму використання рахунку або відсутності заборон щодо списання коштів, які перебували на цьому рахунку, однак цього не зробив, то такі є безпідставними.

Судом встановлено відсутність відомостей про спеціальний режим використання рахунку скаржниці № НОМЕР_1 в АТ «Банк Кредит Дніпро». А доказів повідомлення виконавця про заборону щодо списання коштів ні банком, ні боржником до їх фактичного списання матеріали справи не містять.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи та пояснень самої ОСОБА_1 їй безперечно було відомо про відкриті виконавчі провадження та накладення арешту на рахунки.

Твердження апелянтки, що арешт на вказаний рахунок не накладався до об`єднання виконавчих проваджень у січні 2026 року, а постанова про арешт не містить правових підстав для блокування, алгоритму дій банку, переліку виключень теж не заслуговують на увагу.

У вищевказаних постановах державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 21.03.2023, 05.09.2023, 04.04.2025 в межах виконавчого провадження № 71352368, від 09.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031994 та від 12.05.2025 в межах виконавчого провадження № 78031867 міститься застереження, що арешт накладається на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

При цьому, доводи апеляційної скарги про блокування рахунків аліментів, вимоги зобов`язати зняти арешти з аліментів та соціальних виплат не є предметом розгляду цієї справи, у скарзі не заявлялися.

Водночас, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення скаржниці про розгляд справи, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно вимог ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Як вбачається із наданих апелянткою знімків екрану повідомлень, даних Електронного суду судова повістка про виклик на судове засідання 09 лютого 2026 року доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 10 лютого 2026 року о 21 год 34 хв. Що очевидно унеможливило її належну підготовку та явку на вказане засідання суду.

Враховуючи викладене, справу було розглянуто судом першої інстанції за відсутності скаржниці, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.

Учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами (п.п. 2, 3, 6 ч. 1 ст. 43 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін – один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. постанову Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 2-941/11, провадження № 61-8885cв20).

Обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) цього обов`язку судом призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Вказані висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 752/11822/15-ц (провадження № 61-18788св21), від 25 вересня 2024 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 61-8913св22).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена в суді першої інстанції про розгляд справи, і таким доводом, зокрема, обґрунтовує свою апеляційну скаргу.

Отже, доводи апелянтки в цій частині знайшли своє підтвердження.

Однак, безпідставними є вимоги в апеляційній скарзі постановити окрему ухвалу щодо допущених порушень.

Окрема ухвала суду - це ухвала, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушення.

Відповідно до положень ст. 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених ст. 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.

За положеннями частин 1, 3, 10 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.04.2018 у справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком.

Порушень закону в діях державного виконавця за результатами розгляду апеляційної скарги судом не встановлено.

Щодо порушень судом першої інстанції норм процесуального права, суд вважає, що такі відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Однак, правові підстави для постановлення окремої ухвали у даній справі відсутні.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2026 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атаманова Сергія Миколайовича.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 13 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Атаманова Сергія Миколайовича відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: В. А. Девляшевський

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року.