Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №345/1493/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/1493/26

Провадження № 22-ц/4808/1024/26

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду від 14 квітня 2026 року у складі судді Онушканича В. В., ухвалене у м. Калуші Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Калуського міськрайонного суду від 20 грудня 2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Вказувала, що син проживає разом із нею та повністю знаходиться на її утриманні.

Посилаючись на те, що відповідач коштів на утримання сина не надає, жодної участі в утриманні дитини не бере, є особою працездатного віку, інших утриманців не має, часто перебуває за межами України, просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено стягувати із ОСОБА_1 аліменти на користь сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі по 3 000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, шляхом їх виплати в інтересах дитини на ім`я стягувача ОСОБА_2 . Стягнення аліментів постановлено розпочати з 02 березня 2026 року і проводити до досягнення дитиною повноліття.

Цим же рішенням постановлено стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 799 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягувати з нього аліменти на користь сина ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі в розмірі по 1 800 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, шляхом їх виплати в інтересах дитини на ім`я стягувача ОСОБА_2 .

Відповідач вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив і не надав жодної оцінки його матеріальному стану та можливості брати участь в утриманні дитини. На його думку, суд фактично поклав увесь тягар утримання дитини на нього, як на особу із інвалідністю, що є прямим порушенням принципу рівності батьківських обов`язків.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що його пенсія по інвалідності в розмірі 3 038 грн. є єдиним джерелом його доходу, а тому визначений судом розмір аліментів у сумі 3 000 грн. погіршує його становище порівняно зі становищем одержувача аліментів.

Скаржник ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що у нього немає ні автомобіля, ні житла, жодних придбань на суму, яка б перевищувала десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, він не здійснював. Більш того, він є єдиною працездатною особою у домогосподарстві, де проживає та несе основний тягар витрат на його утримання.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 вказує на те, що судом першої інстанції не було враховано того, що витрати на комунальні послуги, придбання продуктів харчування, ліків для батьків становлять значну суму, яка є суттєвим навантаженням на його бюджет.

Позивачка ОСОБА_2 правом подачі відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалася, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляла. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи та ціну позову, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції вищезазначеним вимогам відповідає.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 , суд першої інстанції з врахуванням матеріального становища та стану здоров`я сторін, наявності у відповідача статусу особи з інвалідністю ІІІ групи, систематичного перетину відповідачем державного кордону, що на думку суду свідчить про його платоспроможність, прийшов до висновків, що відповідач має можливість сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 3 000 грн., але не менше 50 % встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

З цими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що сторони у справі є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, а тому згідно ст. 180 СК України вони зобов`язані утримувати його до досягнення повноліття (а.с. 5).

Також судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами за рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 20 грудня 2023 року, малолітній син сторін ОСОБА_4 залишився проживати з позивачкою (а.с. 2-4).

Із долучених відповідачем доказів вбачається, що він має статус особи з інвалідністю ІІІ групи терміном до 31 грудня 2026 року та отримує пенсію по інвалідності у розмірі 3 038 грн. щомісячно (а.с. 24-25 ).

З інформації, наданої Головним центром обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 10 березня 2026 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 у період з 01 січня 2025 року по 27 лютого 2026 року систематично здійснював перетин державного кордону (а.с. 18-19).

Згідно із частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3статті 181 СК України).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У частині третій статті 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття, закріплене у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

У статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів – це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Апеляційний суд зауважує, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (стаття 1 Закону України «Про прожитковий мінімум»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років становить – 3 512 грн.

Колегія суддів зауважує, що вказана величина свідчить лише про мінімальний рівень матеріального забезпечення.

Таким чином, з врахуванням того, що обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, та враховуючи розмір прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років, матеріальне становище сторін, наявність у відповідача ІІІ групи інвалідності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно визначив аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3 000 грн. щомісячно, але не менше 50 % встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття.

При цьому колегія суддів вважає, що виходячи з закріплених частиною 9 статті 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, такий розмір аліментів сприятиме гармонійному фізичному та духовному розвитку дитини, а платник аліментів, враховуючи встановлені судом обставини та надані докази, має можливість нести відповідні витрати. Аліменти у вказаному розмірі є помірною сумою, не завищеною в сьогоднішніх умовах з урахуванням віку та потреб дитини.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що пенсія по інвалідності в розмірі 3 038 грн. є єдиним джерелом доходу відповідача, оскільки систематичний перетин ним кордону впродовж 2025-2026 року свідчить про платоспроможність відповідача та можливість сплати аліментів у розмірі, що перевищує мінімальний.

Колегія суддів зауважує, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів є гарантією виконання кожним з батьків свого обов`язку забезпечувати дитину, надавати їй можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати їй захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.

Не заслуговують уваги твердження скаржника про те, що на утриманні відповідача перебувають його батьки пенсійного віку, які через свій вік та стан здоров`я потребують постійної матеріальної підтримки.

Згідно з постановою об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Саме по собі посилання відповідача на пенсійний вік батька, матері не зумовлює необхідність зменшення розміру аліментів на утримання дитини, оскільки такий обов`язок утримувати дитину, передбачений діючим сімейним законодавством, а надання матеріальної допомоги батькам відповідач здійснює добровільно, оскільки жодних доказів щодо обов`язкового утримання батька та матері відповідачем матеріали справи не містять.

Більш того, судом першої інстанції під час розгляду даної справи встановлено, що його батьки матеріальної допомоги не потребують, оскільки вони отримують пенсію, доходи від зайняття підприємницькою діяльністю, заробітну плату та доходу від відчуження рухомого майна, що підтверджується дослідженою в суді першої інстанції щорічною декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданої за 2025 рік батьком відповідача ОСОБА_5 .

Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо його виключного матеріального утримання домогосподарства через їх недоведеність.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання щодо спроможності відповідача надавати матеріальну допомогу на неповнолітнього сина, суд першої інстанції не встановив наявності обставин, які б перешкоджали відповідачу у виконанні його батьківських обов`язків стосовно його неповнолітнього сина.

Обов`язок утримувати дитину не залежить від бажання чи можливостей батьків враховуючи загальне правило, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття навіть у тому разі, коли виконання цього обов`язку може призвести до неповного задоволення їх власних матеріальних і духовних потреб.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в прямому переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів і ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження № 61-22317св19).

Суд апеляційної інстанції також вважає необхідним роз`яснити, що сторони не позбавлені можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду із позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.

Аргументи апеляційної скарги є аналогічними доводам відповідача, які були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 14 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта