Постанова від 04 червня 2026 р. у справі №343/1826/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/1826/25

Провадження № 22-ц/4808/841/26

Провадження № 22-ц/4808/842/26

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну представника ОСОБА_1 – адвоката Креховецької Надії Миколаївни, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року та на додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року, в складі судді Тураша В. А., ухвалене в м. Долина Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини.

В обґрунтування позову зазначала, що з відповідачем по справі вона перебувала у зареєстрованому шлюбі від 05 жовтня 2015 року. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року шлюб було розірвано. Від спільного подружнього життя мають дочку, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу, дитина залишилася проживати разом з матір`ю.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2025 року з ОСОБА_2 на користь позивачки було стягнуто аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000 грн щомісячно.

Зазначає, що її матеріальний стан значно погіршився у зв`язку із витратами на утримання малолітньої дочки, які вона змушена нести самостійно, без допомоги відповідача.

Так, у зв`язку зі стоматологічними захворюваннями дитина потребувала дороговартісного стоматологічного втручання, УЗД-обстеження. Крім того, з метою розвитку дитина відвідує садочок на території Чеської Республіки, який оплатила позивачка. Загальна вартість вищевказаних витрат складає 102 274,60 грн.

У зв`язку з наведеним просила суд стягнути з відповідача на її користь половину суми додаткових витрат на утримання малолітньої дочки ОСОБА_5 , у розмірі 51 137,30 грн та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею додаткові витрати на утримання малолітньої доньки, ОСОБА_3 , у зв`язку з лікуванням у розмірі 10 775 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 280,48 грн судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 786 грн. В решті вимог заяви відмовлено.

Заяву представника позивачки ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 495,97 грн. У решті вимог заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Креховецька Н. М. посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини, а саме витрат на відвідування закладу дошкільної освіти скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також просить скасувати додаткове рішення суду, ухвалити нове, яким у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення ОСОБА_2 відмовити повністю, заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнити в повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну допомогу.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що частково задовольняючи позов суд першої інстанції неправильно застосував ст. 185 СК України та довільно витлумачив практику ВС, а саме постанову від 10 січня 2019 року у справі № 369/11745/16-ц, яка стосується інших фактичних обставин справи, а саме відвідування дитиною приватного, а не дитячого садочка.

Також суд безпідставно не визнав воєнний стан та вимушене перебування дитини за кордоном о собливою обставиною, яка є критерієм віднесення витрат на дитину до додаткових.

Крім того, суд не врахував позицію ВС, викладену у постанові від 12 лютого 2022 року у справі № 640/15771/19 у якій зазначено, що витрати пов`язані із здобуттям вищої освіти можуть бути віднесені до додаткових витрат у розумінні статті 185 СК України. Хоча у зазначеній постанові мова йде про витрати, пов`язані із здобуттям вищої освіти, правовий підхід ВС полягає не у прив`язці до конкретного рівня освіти, а у визнанні того, що витрати, спрямовані на розвиток та навчання дитини, можуть мати характер додаткових. Натомість суд першої інстанції фактично звузив зміст цієї правової позиції, безпідставно обмеживши її застосування лише окремими випадками, та дійшов помилкового висновку про те, що витрати на дошкільну освіту не можуть бути віднесені до додаткових витрат.

До того ж, суд відмовляючи у задоволенні позову в оскаржуваній частині зазначив, що позивачкою не надано доказів узгодження з відповідачем питання щодо відвідування дитиною дошкільного навчального закладу, однак вважають, що такий підхід є юридично помилковим, оскільки навіть за відсутності погодження така обставина не звільняє відповідача від обов`язку брати участь у витратах на дитину, оскільки такий обов`язок є безумовним та не залежить від волевиявлення сторін.

Також зауважує, що судом першої інстанції проігноровано рішення суду, які зокрема мають преюдиційне значення по справі № 343/1062/25, 343/800/23, а тому апелянтка вважала за необхідне подати суду апеляційної інстанції докази-письмові пояснення від 13 квітня 2025 року, у яких відповідач зазначав про те, що під час перебування за кордоном саме в квартирі відповідача мешкала дитина; дитина відвідувала дошкільний заклад. Таким чином відповідач самостійно підтвердив обставини, які у даній справі ним заперечувалися, а суд першої інстанції безпідставно визнав недоведеними.

Ба більше, суд першої інстанції безпідставно не розглянув подані представником позивачки письмові зауваження на протокол судового засідання 18 січня 2026 року. Такі дії суду суперечать вимогам статті 249 ЦПК України, яка передбачає обов`язок суду розглянути такі зауваження.

Крім того, суд неправильно відобразив зміст поданого представником позивача 3 січня 2026 року клопотання про поновлення строку на долучення доказів до матеріалів справи, зазначивши що судом було розглянуто клопотання представника позивачки «про перегляд у судовому засіданні відео- та звукозаписів», що призвело до фактичної відсутності розгляду клопотання у повному обсязі.

Що стосується оскарження додаткового рішення, то зазначає, що суд формально визнавши витрати відповідача на правову допомогу у розмірі 20 000 грн, не здійснив належної перевірки реальності таких витрат, необхідності їх понесення. Фактично суд одразу застосував принцип пропорційності, не встановивши базову обгрунтованість суми 20 000 грн, що є порушенням ст. 137 ЦПК України.

При цьому суд визначаючи розмір витрат на правову допомогу. Не надав жодного обґрунтування щодо суми присудженої на користь позивачки, що свідчить про формальний характер застосування принципу пропорційності та відсутність єдиного підходу до оцінки витрат сторін.

Представник ОСОБА_2 адвокат Семків М. Н. 21 квітня 2026 року за допомогою системи «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Долинського районного суду від 24 лютого 2026 року залишити без змін. Вказують, що копія апеляційної скарги, була направлена за місцем реєстрації відповідача, хоча на даний час такий проживає за кордоном. Разом з тим, доступ до матеріалів апеляційної скарги представнику відповідача надано 20 квітня 2026 року, тому вважають, що строк на подання відзиву підлягає поновленню.

Апеляційний суд дослідивши матеріали справи, вважає, що відповідачем не пропущено строк на подання відзиву з огляду на наступне.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, копію апеляційної скарги та ухвалу про відкриття апеляційного провадження відповідачу вручено 18 квітня 2026 року (т.2 а.с. 86). Враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу представником відповідача подано 21 квітня 2026 року, тобто в межах десятиденного строку для подання відзиву на апеляційну скаргу визначеного ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, процесуальна необхідність для поновлення строку відсутня.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У третьому абзаці пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмовлених позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину у зв`язку з відвіданням нею закладу дошкільної освіти, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 05 жовтня 2015 року. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_3 (т.1 а.с. 18).

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с. 64-66).

На сьогодні ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю, ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, що відповідачем не заперечується.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2025 року у справі № 343/800/23 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 5 000 грн до досягнення ОСОБА_3 повноліття (т.1 а.с. 181-182).

За змістом ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За змістом ч. 1 ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно (ч. 2 ст. 185 СК України).

Виходячи з аналізу ст. 185 СК України додаткові витрати присуджуються на дитину за наявності в одного з батьків, з яким проживає дитина, додаткових витрат, викликаних особливими обставинами, зокрема необхідністю в розвитку дитини за наявності в неї здібностей, талантів, у зв`язку з її хронічною хворобою, лікуванням, каліцтвом тощо. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку. Наявність таких витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про стягнення додаткових витрат.

Додаткові витрати повинні бути зумовлені особливими обставинами. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті) (постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 320/383/19 (провадження № 61-18284св19).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17 (провадження № 61-21662св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц (провадження № 61-47858св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 (провадження № 61-20458св19), від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 (провадження № 61-17663св21) викладено правові висновки про те, що положення статті 185 СК України стосуються особливих обставин, приблизний перелік яких надається у зазначеній статті. Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами (хворобами), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструмента, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті).

Аналіз наведених норм чинного законодавства вказує на те, що в окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.

Дане положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається зазначеною статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат на неї у зв`язку із розвитком певних її здібностей чи то страждає на тяжку хворобу. Особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягають доведенню.

Відповідно до вимог закону, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов`язковою.

У справі № 758/6113/19 (провадження № 61- 425св23 Постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року) Верховний Суд вказав, що син сторін неодноразово проходив медичні обстеження та лікування, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки позивач поніс витрати для проведення курсу лікування дитини та витрати, пов`язані з особливостями розвитку дитини, а відповідачка є особою працездатною та фінансово спроможною взяти участь у відшкодуванні половини цих витрат, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки половини вартості додаткових витрат на лікування та розвиток дитини. Також апеляційний суд правильно зазначив, що витрати позивача на поїздки та відпочинок, придбання одягу, взуття, іграшок, продуктів харчування та солодощів для дитини, у тому числі під час відпочинку дитини з батьком, та витрати на освітні послуги і навчання дитини з метою здобуття освіти в приватній школі, не є тими витратами, що викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України. Вказані витрати є витратами на утримання дитини, тобто аліментами.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, провадження № 61-19103св19, особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких обставин підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Отже, згідно вимог законодавства та аналізу судової практики, яка склалась, до додаткових витрат відносять:

а) навчання у спеціалізованому закладі освіти, технікумі, коледжі, при умові погодження з батьком/матір`ю навчального закладу та доведеності існування особливих обставин, які зумовлені необхідністю платного навчання дитини у цьому закладі адже дитині гарантовано державою безоплатне навчання у загальноосвітній школі,

б) розвиток здібностей дитини, а саме витрати на гуртки, заняття, які розвивають конкретні здібності дитини, придбання спортінвентарю, музичного інструменту, витрати на участь у змаганнях та конкурсах, витрати на вивчення іноземних мов, підтверджені відповідними нагородами, які одержували діти або характеристиками,

в) оздоровлення (санаторно-курортне або відпочинок біля моря або на гірському курорті при умові доведеності, що для покращення стану здоров`я дитини вона потребувала відпочинок та оздоровлення саме там),

г) лікування (систематичні витрати, понесені у зв`язку з постійною хворобою дитини, фізичними травмами).

У позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача, зокрема, додаткові витрати, які вона несе у зв`язку з відвідуванням дитиною дитячого садка. Однак, вказані позивачем витрати не є додатковими витратами на дитину у розумінні ст. 185 СК України, оскільки вони не викликані особливими обставинами. Вказані витрати позивач несе у зв`язку з відвідуванням дитиною дошкільного навчального закладу і вони відносяться до основних витрат, які батьки несуть на утримання дітей.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що відвідування дитиною дитячого садку Брандис над Лабем у Чеській республіці зумовлено вимушеним переїздом сторін за кордон у зв`язку з введенням на території України воєнного стану, є неспроможними з огляду на відсутність особливих обставин згідно із чинного сімейного законодавства.

Щодо доводів заявника про те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права не врахував преюдиційні обставини, встановлені у рішенні Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року у цивільній справі № 343/1062/25 про розірвання між сторонами шлюбу, та у рішенні Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29 травня 2025 року у справі № 343/800/23 про стягнення аліментів, у яких відповідач зазначав про те, що під час перебування за кордоном саме в квартирі відповідача мешкала дитина і така відвідувала дошкільний заклад, то суд апеляційної інстанції вважає їх неаргументованими, оскільки у справах 343/1062/25, 343/800/23 суди дійшли відповідних висновків щодо обставин, які були відмінними від справи, яка переглядається, стосувалися іншого часового періоду та підтверджувалися іншої доказовою базою і не можуть бути преюдиційними, а тому, обставини, які зумовили понесення додаткових витрат у цій справі підлягають доказуванню в загальному порядку.

У свою чергу, у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/19 Верховний Суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про необхідність стягнення додаткових витрат на навчання у приватному навчальному закладі дитини, та вказали, що в той же час основною підставою для цього зазначав той факт, що вибір школи та навчання в ній дитини було погоджене обома батьками. З наведеного вбачається, що навчання дитини у навчальному закладі за рішенням лише одного з батьків та за відсутності особливих обставин, які зумовлювали необхідність навчання дитини у такому закладі та в такий спосіб, не дає однозначної можливості відносити витрати на оплату послуг дошкільного навчального закладу до додаткових витрат на утримання дитини. Разом з тим, якщо рішення про навчання дитини у навчальному закладі прийнято спільно обома батьками, залежно від їх матеріальних можливостей та бажання, то витрати на оплату послуг приватного навчального закладу можуть бути віднесені до додаткових витрат на утримання дитини.

У рішенні про прийняття ОСОБА_5 до дитячого садка ОСОБА_6 над ОСОБА_7 у Чеській республіці № 85/2023-5 від 25 травня 2023 року, зазначено, що дитина ОСОБА_8 була зарахована до навчального закладу 01 вересня 2023 року на підставі заяви матері ОСОБА_9 , однак документ не містить інформації про те, що дитина зараховувалась на навчання за спільними заявами обох батьків.

В даному випадку жодного доказу про погодження відповідачем навчання дитини у дитячому садку у період з 2023 по 2026 роки матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність у суду можливості з`ясувати, чи відповідач має змогу оплачувати такі витрати.

Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи щодо необхідності стягнення додаткових витрат, залежно від особистих, індивідуальних особливостей дитини. Таких особистих, індивідуальних особливостей у дитини позивачем не доведено, а судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в оскаржуваній частині дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення додаткових витрат на утримання дитини у зв`язку з їх недоведеністю.

Що стосується доводу апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не розглянув подані представником позивачки 18 січня 2026 року письмові зауваження на протокол судового засідання, що суперечить вимогам статті 249 ЦПК України, яка передбачає обов`язок суду розглянути такі зауваження, то такі доводи є слушними.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2026 року представником позивача – адвокатом Креховецькою Н. М. було подано до Долинського районного суду Івано-Франківської області письмові зауваження щодо протоколу судового засідання та технічного запису судового засідання (т.1, а.с. 211), однак, судом апеляційної інстанції встановлено, дані заперечення суд першої інстанції не розглянув.

У зв`язку з чим ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 07 травня 2026 року, цивільну справу № 343/1826/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини направлено до Долинського районного суду Івано-Франківської області для вирішення питання щодо розгляду зауважень на протокол судового засідання (т. 2 а.с. 107).

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 18 травня 2026 року зауваження представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Креховецької Н. М. щодо протоколу судового засідання та технічного запису судового засідання у вищевказаній справі залишено без розгляду, як подані передчасно та поза межами процесуальної стадії, визначеної статтею 249 ЦПК України (т.2. а.с. 112-114).

Тому з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм права, вищевказані доводи апеляційної скарги, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Поряд із цим, доводи апеляційної скарги представника позивача на додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року заслуговують на увагу.

Так, вказаним додатковим рішенням було вирішено питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених сторонами.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої-третьої статті 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, (тобто крім судового збору) покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Семківим М. Н. подано такі документи: договір № 01 про надання юридичних послуг адвокатом від 15 жовтня 2025 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Семківим М. Н., відповідно до пункту 2.2 якого вартість правничої допомоги визначається згідно з розрахунком, складеним адвокатом. Розмір винагороди адвоката встановлено у сумі 20 000 грн, однак може бути змінений за згодою сторін у разі тривалості процесу та збільшення обсягу наданих послуг (т. 2 а.с. 4); розрахунок судових витрат на правничу допомогу у цивільній справі № 343/1826/25, відповідно до якого витрати на професійну правничу допомогу становлять 20 000 грн, зокрема: 4 000 грн – за ознайомлення з матеріалами позову та вивчення правового обґрунтування (4 год); 4 000 – за складання відзиву на позовну заяву (4 год); 8 000 грн – за участь адвоката у судових засіданнях (по 2 000 грн за одне судове засідання, кількість засідань – 4); 4 000 грн – за складання клопотання про недопустимість та неналежність доказів (4 год) (т. 2, а.с. 4 зв. стор.); квитанцію до прибуткового касового ордера № 01 від 15 жовтня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_2 сплатив адвокату Семківу М. Н. 20 000 грн за договором про надання правничої допомоги № 01 від 15 жовтня 2025 року (т. 2, а.с. 4 зв. стор.).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивачки подано такі документи: договір № 105 про надання правничої допомоги від 14 липня 2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Креховецькою Н. М. Відповідно до пунктів 4.1, 4.5 договору гонорар є винагородою адвоката за здійснення захисту та представництва інтересів клієнта. Клієнт зобов`язаний протягом трьох днів з моменту підписання договору сплатити передплату у розмірі 3 000 грн, а решту гонорару – відповідно до акта приймання-передачі наданих послуг (т.2, а.с.10–12); детальний опис робіт (послуг), наданих за договором № 105 від 14 липня 2025 року, відповідно до якого станом на 02 березня 2026 року надано послуг на загальну суму 7 100 грн (т.2, а.с.15); платіжну інструкцію № 1.218494901.1 від 15 липня 2025 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплачено адвокату Креховецькій Н.М. 3 000 грн передплати за договором № 105 від 14.07.2025 (т.2, а.с.14); ордер серії АТ №1107193 від 15.07.2025 (т.2, а.с. 9).

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 786 грн, а також з відповідача на користь позивача у розмірі 1 495,97 грн, тобто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в додатковій постанові Верховного Суду від 24 березня 2025 року у справі № 677/1985/23, постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду від 18 березня 2026 року у справі № 752/18031/22.

Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи характер виконаної представником відповідача адвокатом Семківом М. Н. роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для зміни додаткового рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , визначивши їх в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. в зв`язку із чим оскаржуване додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року необхідно змінити в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Креховецької Надії Миколаївни – задовольнити частково.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року – залишити без змін.

Додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року, в частині визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають до стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000 (п`ять тисяч) грн. у відшкодування витрат на правову допомогу понесених відповідачем в суді першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 05 червня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта