Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №161/21656/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/21656/25 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.

Провадження № 22-ц/802/586/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Бовчалюк З. А., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_1 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року було подано до суду даний позов, який мотивовано тим, що 05 березня 2025 року по вул. Ківерцівській, 1 у м. Луцьку відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Nissan X-Trail, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_5 , та транспортним засобом KIA Niro, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Постановою суду від 24.04.2025 року відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст. 124 КУпАП. У зв`язку з ДТП автомобіль позивача зазнав механічних ушкоджень. Відповідальність відповідача на момент пригоди була застрахована в АТ «СГ «ТАС».

Позивачі вказували, що страхова компанія відшкодувала ОСОБА_4 (як власнику автомобіля) 250 000 грн страхового відшкодування. Однак, вказана страхова виплата не покриває всю суму шкоди, що була завдана позивачам. Відповідно до рахунку-фактури ПАТ «Волинь-Авто» від 12.05.2025 року вартість запчастин робіт з відновлення пошкодженого автомобіля становить 584851,92 грн.

Окрім того, ОСОБА_4 було здійснено додаткові витрати на транспортно-товарознавче дослідження у розмірі 6060 грн, оцінку авто в розмірі 2000 грн та сплачено 4242 грн витрат за послуги з відновлювального ремонту. З огляду на вказане, матеріальна шкода оцінюється позивачами у розмірі 386883 грн.

Також, вказано, що ОСОБА_3 зазнав суттєвої шкоди здоров`ю, біль та страждання, порушення звичного ритму життя. Протягом тривалого часу сім`ї позивачів довелось витрачати власні кошти на ремонт автомобіля, мати незручності з пересуванням. Відповідач оцінює завдану йому моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 8 000 грн моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 1211,20 грн судового збору та 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, а отже допустив порушення і неправильне застосування норм як матеріального, так і процесуального права.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що страхова сума по предмету страхування за договором страхування від 09.01.2025 року становить 750000 грн, однак вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ ОСОБА_4 становить 226 837,29 грн, відповідно до висновку експерта №41 від 10.04.2025 року. Вказує, що страхова компанія виплатила дану суму та згідно з розрахунком суми страхового відшкодування до страхового акту, страховою компанією було відшкодовано 250000 грн, тобто Страхова компанія свої зобов`язання виконала. Разом з тим, страхова виплата не покриває усю суму шкоди, що була завдана даною ДТП, що підтверджується не лише рахунком-фактурою, але й висновком експерта, так як вартість відновлювального ремонту за висновком становить 414 245,57 грн, а за рахунком-фактурою – 584851,92 грн.

Отже, зважаючи на те, що АТ «СГ «ТАС» виплатило суму страхового відшкодування в розмірі 250 000 гривень, що не покриває повністю фактичних збитків, які поніс позивач у зв`язку з настанням страхового випадку, а сама ДТП, що відбулась 05.03.2025 року за вини ОСОБА_5 , є неоплаченою, залишається сума за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 386 883 гривні, яку слід стягнути з винуватця даного ДТП.

Щодо моральної шкоди, то, на думку позивача, присуджена сума, а саме 8000 грн не покриває реальних моральних страждань, які поніс ОСОБА_3 за ушкодження здоров`я внаслідок ДТП, винуватцем якого був відповідач. Адже стороною позивачів до суду були подані документи, які підтверджують стан здоров`я позивача через отримані травми в момент ДТП, та обґрунтовано всі незручності та зміну стилю життя позивача внаслідок позбавлення його транспортного засобу.

Також не погодився із висновком щодо зменшення компенсації за витрати на правову допомогу. Вважає, що для підтвердження суми витрат на правову допомогу були надані належні докази на загальну суму 20 000 грн, копію прибуткового касового ордеру від 20.10.2025 року, однак суд першої інстанції необ`єктивно визначив їх розмір неспівмірним.

Відзив на апеляційну скаргу не було подано.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_3 ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених у ній.

Представник відповідача Поліщук В. А. доводи апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні та залишити рішення суду без змін.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки завдана позивачу матеріальна шкода не перевищує розмір страхового відшкодування, а претензії до страховика щодо розміру страхової виплати позивачами не подано та доказів зворотного матеріали справи не містять, то підстави для відшкодування матеріального збитку відповідачем у даному випадку відсутні. Вирішуючи вимоги щодо стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції вважав, що відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000 грн, на думку суду, достатніми доказами не обґрунтовані.

Такі висновки суду не відповідають у повній мірі обставинам справи та вимогам закону з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

Відповідно до частин першої, другої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (ч. 7 ст. 177 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Частини четверта, восьма статті 62 ЦПК України визначають, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Отже, позовна заява може бути складена, підписана та подана до суду як самим позивачем, так і його представником, якщо йому надані такі повноваження.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Передбачений пунктом 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України процесуальний наслідок суд застосовує до відкриття провадження у справі. Якщо про вказані обставини стало відомо після відкриття провадження у справі, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо його подала особа, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; якщо від імені заінтересованої особи його подала особа, яка не має повноважень на ведення справи (пункти 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 199/1478/17 .

Як убачається з матеріалів даної справи, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди.

Вказаний позов від імені позивача ОСОБА_3 було підписано його представником - адвокатом Лавренчуком О. В., відповідно до ордеру від 24 квітня 2025 року (а.с.6).

Разом з тим, даний ордер не містить інформації про повноваження подавати та підписувати позови від імені ОСОБА_4 .

Іншого ордеру до суду першої інстанції на представлення інтересів ОСОБА_4 в якості позивача не було надано.

Крім того, як у позовній заяві, так і в інших заявах та в апеляційній скарзі зазначено, що адвокат Лавренчук О. В. є представником лише позивача ОСОБА_3 .

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що подання позовної заяви представником ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4 без відповідного підтвердження його повноважень, тобто неповноважною особою, є підставою для застосування пунктів 1 і 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув та прийняв позов від обох позивачів і дійшов помилкового висновку про розгляд справи та вирішення позовних вимог і позивача ОСОБА_4 .

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Відповідно до наведеного це є підставою для скасування рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 та залишення позову без розгляду в цій частині.

Щодо вимог позову в іншій його частині колегія суддів зазначає наступне.

Судом установлено, що постановою суду від 24 квітня 2025 року у справі №161/6899/25 року ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, ст. 124 КУпАП (а.с.22-27).

Зі змісту постанови слідує, що 05 березня 2025 року о 13 год 20 хв в м. Луцьку, по вул. Ківерцівській, 1, водій ОСОБА_5 , керуючи в стані алкогольного сп`яніння транспортним засобом марки «Nissan X-Trail», д.н.з. НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення із задньою частиною попутного автомобіля марки «Kia Niro», д.н.з. НОМЕР_2 , який по інерції здійснив зіткнення з попутнім автомобілем марки «SUBARU LEGUCY», д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а водій автомобіля марки «Kia Niro», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , отримав тілесні ушкодження.

Власником ТЗ Kia Niro, д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_4 – дружина позивача ОСОБА_3 (а.с.64).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 на момент ДТП була застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно з полісом ЕР226405700 від 09.01.2025 року (а.с.28-29).

Про настання страхового випадку було повідомлено АТ «СГ «ТАС». 07 травня 2025 року АТ «СГ «ТАС» було сплачено ОСОБА_4 250 000 грн страхового відшкодування - в максимальному розмірі страхової суми (ліміту відповідальності за майнову шкоду) (а.с.30).

Зі змісту висновку експерта №41 від 10 квітня 2025 року вбачається, що вартість відновлювального ремонту колісного ТЗ Kіа Niro, д.н.з. НОМЕР_2 , станом на 05 березня 2025 року становить 414245,57 грн, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику пошкодженого КТЗ, становить 226837,29 грн (а.с.63). Також вбачається, що даний висновок було проведено за заявою потерпілих у ДТП, в ньому зазначено, що він підготовлений для подання до суду і що експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за ст.384 КК України. Отже, цей доказ є належним як експертний висновок для подання до суду, з чим погодився і представник протилежної сторони.

Разом з тим, позивач покликається на рахунок-фактуру ТОВ «Волинь-Авто» №VA00002114 від 12.05.2025 року, де зазначено, що вартість запчастин та ремонтних робіт для ремонту після ДТП ТЗ Kіа Niro, д.н.з. НОМЕР_2 , становить 584851,92 грн (а.с.32-33).

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо неврахування даного рахунку-фактури як доказу понесених потерпілим ОСОБА_3 витрат на ремонт пошкодженого автомобіля, оскільки, як ствердив його представник ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції, на час розгляду справи судом першої інстанції ремонт ще не проводився і витрати фактично ще не були понесені.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Згідно зі ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Страховим випадком за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої в особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілих осіб (ст. 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За положенням статті 18 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні.

У постанові від 14 грудня 2021 року в справі № 147/66/17 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті (ч. 2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Частиною 6 ст. 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з п. 2.4 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції, Фонду державного майна від 24.11.2003 № 142/5/2092, вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування колісного транспортного засобу, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Відповідно до п. 8.3 Методики вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

За змістом наведених положень законодавства величина втрати товарної вартості входить до вартості матеріального збитку (реальних збитків).

Пунктом 1.6 Методики визначено, що величина втрати товарної вартості - це умовна величина зниження ринкової вартості КТЗ, відновленого за нормативними вимогами після пошкодження, порівняно з ринковою вартістю подібного непошкодженого КТЗ.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав отримання позивачем страхового відшкодування в розмірі 250 000 грн, що менше суми вартості матеріального збитку, суд першої інстанції не обґрунтував у повній мірі прийняте ним рішення.

Спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами ст. 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 441/756/18.

Відтак, потерпіла особа має право заявити до винної особи вимоги про відшкодування заподіяної шкоди, до яких законом віднесено витрати, які вона мусить зробити для відновлення свого порушеного права, тобто без урахування коефіцієнту фізичного зносу.

Отже, колегія суддів вважає, що в даному випадку необхідно стягнути саме з винуватця ДТП, яким є відповідач ОСОБА_6 , різницю між фактичною вартістю відновлювального ремонту, визначеного належним висновком експерта, без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників і страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складників.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Тому апеляційний суд доходить висновку, що ОСОБА_6 , як особа, яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язана відшкодувати різницю між вартістю відновлювального ремонту та розміром страхового відшкодування матеріальних збитків.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, обсяг майнової відповідальності відповідача за майнову шкоду, заподіяну власнику автомобіля ТЗ Kіа Niro, д.н.з. НОМЕР_2 , обмежується різницею між вартістю відновлювального ремонту такого автомобіля без урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та розміром страхового відшкодування матеріальних збитків за полісом страхування цивільно-правової відповідальності відповідача і складає 164245, 57 грн (414245,57 грн – 250 000 грн).

Щодо позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди, то суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, серед іншого полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із завданими тілесними ушкодженнями та знищенням чи пошкодженням її майна.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 № 4 визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12.07.2007).

У справі «Thoma v. Luxembourg» від 29.03.2001 Європейський суд з прав людини використав принцип, за яким сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

Колегією суддів установлено, що позивач ОСОБА_3 зазнав шкоди здоров`ю, порушення звичного ритму життя внаслідок винних дій ОСОБА_5 , який скоїв ДТП. На підтвердження розміру моральної шкоди позивачем долучено документи, які підтверджують стан його здоров`я через отримані травми.

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5244 з 05.03.2025 року по 10.03.2025 року на ім`я хворого ОСОБА_3 , в останнього до переліку повного діагнозу належали наступні діагнози та ускладнення, спричинені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а саме: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закритий перелом кісток, посттравматичний цефалгічний і вестибуло-атактичний синдром, забої м`яких тканин голови, шиї, передньої черевної стінки, внаслідок чого, потерпілий ОСОБА_3 зазнав тілесних ушкоджень, які призвели до втрати працездатності строком на 5 днів.

Після дорожньо-транспортної пригоди звичний ритм життя позивача та його родини був ускладнений, пошкодження автомобіля вплинуло на його ритм життя, який був позбавлений можливості використовувати автомобіль, що, в свою чергу, призводить до додаткових витрат на послуги громадського транспорту та таксі. Зазначені обставини, в які ОСОБА_3 був поставлений неправомірними діями відповідача, та спричинені внаслідок цього психологічні страждання, потягли за собою негативні наслідки для його самопочуття і здоров`я.

Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує те, що ДТП, внаслідок якої позивачу завдано шкоди, сталась з вини відповідача ОСОБА_5 , котрий перебував у стані алкогольного сп`яніння.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди в заявленій ним сумі 20000 грн і підстав для її зменшення не вбачає, оскільки даний розмір відповідає засадам розумності, справедливості та об`єктивності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не врахував належним чином вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги матеріального і процесуального права, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки і дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі судове рішення скасовує, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

З відповідача ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 слід стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 1842 гривні 46 копійок за подання позову.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України правнича допомога є складовою судових витрат.

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження суми витрат на правову допомогу позивачем були надані докази понесення витрат позивачем на загальну суму 20 000 грн та копію прибуткового касового ордеру від 20 жовтня 2025 року.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів, виходячи з приписів ст.137, 141 ЦПК України, вважає, що розмір витрат на правову допомогу у сумі 10 000 грн відповідає наведеним вище процесуальним нормам та засадам цивільного законодавства щодо розумності і справедливості, а тому колегія суддів дійшла висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 понесених ним витрат за правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Разом з тим, позивач при зверненні до суду з апеляційною скаргою не сплатив судовий збір, визначений законом, тому його слід стягнути.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з позивача ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3339,56 грн, а з відповідача ОСОБА_5 – 2763, 69 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану в його інтересах представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2026 року в даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, залишити без розгляду.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 164245 (сто шістдесят чотири тисячі двісті сорок п`ять) гривень 57 копійок майнової шкоди та 20000 (двадцять тисяч) гривень моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В решті позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь ОСОБА_3 понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 1842 (одна тисяча вісімсот сорок дві) гривні 46 копійок за подання позову та 10000 (десять тисяч) гривень витрат за надання правничої допомоги.

Стягнути з ОСОБА_3 – 3339 (три тисячі триста тридцять дев`ять) гривень 56 копійок та з ОСОБА_5 – 2763 (дві тисячі сімсот шістдесят три) гривні 69 копійок в дохід держави судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: