Вирок від 03 червня 2026 р. у справі №127/14762/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/14762/26

Провадження №1-кп/127/385/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,

інших учасників судового процесу: потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.04.2026 за № 12026020010000403, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродження міста Вінниці, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, не працюючого, одруженого, інваліда ІІІ групи, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 , будучи обізнаним у тому, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні з 05:30 год. 24.02.2022 введений воєнний стан, який Указом Президента України № 40/2026 продовжений з 05:30 год. 12.01.2026, 07.04.2026 близько 19:10 год., перебуваючи у приміщенні вбиральні на території паркінгу ЖК «Premier Tower», що за адресою: просп. Космонавтів, 49 у м. Вінниці, на підставці під дзеркалом помітив телефони мобільного зв`язку у кількості 3 штуки, а саме: телефон мобільного зв`язку торгової марки «Nokia» 4/64 GB блакитного кольору, вартість якого станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 2835,00 грн; телефон мобільного зв`язку марки «Redmi» моделі «Note 14» 8/128 GB, вартість якого станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 4552,00 грн, який був в чохлі-накладці, вартість якого станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 134 грн; телефон мобільного зв`язку марки «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB, вартість якого станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 2500 грн, який був в чохлі-накладці, вартість якого станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 78,00 грн. У цей час в ОСОБА_7 виник злочинний умисел, спрямований на таємне заволодіння чужим майном.

Так, ОСОБА_7 , реалізовуючи свій злочинний умисел, не маючи ані дійсного, ані уявного права на власність потерпілої, з метою власного незаконного збагачення та заволодіння чужим майном, поза волею власника майна, з корисливих мотивів, розуміючи протиправність своїх дій та їх суспільно небезпечні наслідки, таємно, переконавшись, що за його діями не спостерігають сторонні особи, шляхом вільного доступу взяв у руки телефони мобільного зв`язку марки «Nokia» 4/64 GB, «Redmi» моделі «Note 14» 8/128 GB та «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB, які були попередньо залишені у вбиральні потерпілою.

В подальшому, ОСОБА_7 , забравши вищеописані мобільні телефони з собою, зник з місця вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

Внаслідок своїх протиправних дій, ОСОБА_7 завдав потерпілій – ОСОБА_6 , матеріальної шкоди на загальну суму 10099,00 грн.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та суду пояснив, що вчинив їх за обставин, викладених в обвинувальному акті.

Допит обвинуваченого був здійснений відповідно до приписів статті 351 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Під час зазначеного допиту обвинувачений надав суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованих йому діянь, які мають бути встановленими в судовому засіданні згідно з приписами частини першої статті 91 КПК.

Потерпіла ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що того дня, а саме 07.04.2026, вона працювала на території ЖК «Premier Tower», що за адресою: просп. Космонавтів, 49 у м. Вінниці. Близько 19:20 год. вона зайшла до вбиральні на території паркінгу ЖК «Premier Tower», щоб замінити предмети особистої гігієни, які закінчилися, та залишила телефони мобільного зв`язку на підставці під дзеркалом. Один з цих телефонів, а саме «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB, – належав їй, два інших були передані їй роботодавцем для виконання поточних робочих завдань. Після того, як помітила зникнення мобільних телефонів, близько 20:12 год. звернулася до поліції.

Однак, потерпіла в судовому засіданні підтвердила, що вона претензій матеріального або морального характеру не має, у зв`язку із повним відшкодуванням шкоди, що підтверджується розпискою від 28.04.2026, яка міститься в матеріалах справи, та просить суд покарати обвинуваченого на розсуд суду.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 КПК дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-протокол огляду місця події від 07.04.2026 у період часу з 20:50 год. по 21:55 год., відповідно до якого об`єктом огляду було окреме нежитлове приміщення – вбиральня на території паркінгу ЖК «Premier Tower», що за адресою: просп. Космонавтів, 49 у м. Вінниці, з додатками у вигляді фототаблиць;

-запаховий слід з внутрішньої поверхні ручки дверей, взятий у вбиральні на території паркінгу ЖК «Premier Tower», та поміщений до сейф-пакету №PSP 1448603;

-слід взуття та фото, взятий у вбиральні на території паркінгу ЖК «Premier Tower», та поміщений до сейф-пакету №PSP 3336978;

-змив з поверхні зовнішньої ручки дверей, взятий у вбиральні на території паркінгу ЖК «Premier Tower», та поміщений до паперового конверту, скріпленого печаткою «Для довідок»;

-протокол огляду місця події від 08.04.2026, відповідно до якого у період часу з 09:45 год. по 10:28 год. у приміщенні кімнати слідчих дій Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, що за адресою: вул. Пирогова, 4 у м. Вінниці, ОСОБА_7 добровільно видав телефони мобільного зв`язку марки «Nokia» 4/64 GB, «Redmi» моделі «Note 14» 8/128 GB та «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB. Було також виявлено, що будь-які способи блокування на жодному з трьох мобільних телефонів відсутні, а тому розблокувавши мобільний телефон марки «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB встановлено, що вхід до облікового запису здійснений на ім`я ОСОБА_6 ;

-протокол огляду предмету від 08.04.2026, відповідно до якого у період часу з 11:10 год. по 11:25 год. проведено огляд телефону мобільного зв`язку марки «Redmi» моделі «Note 14» 8/128 GB та відомостей, які мають значення для досудового розслідування, не виявлено;

-протокол огляду предмету від 08.04.2026, відповідно до якого у період часу з 11:27 год. по 11:40 год. проведено огляд телефону мобільного зв`язку марки «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB та відомостей, які мають значення для досудового розслідування, не виявлено;

-протокол огляду предмету від 08.04.2026, відповідно до якого у період часу з 11:42 год. по 11:53 год. проведено огляд телефону мобільного зв`язку марки «Nokia» 4/64 GB та відомостей, які мають значення для досудового розслідування, не виявлено;

-протокол про зняття показань технічних приладів та засобів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису чи засобів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису від 09.04.2026, відповідно до якого у період часу з 11:00 год. по 11:20 год. в приміщенні пункту ТЦ та ЖК «Premier Tower», що за адресою: просп. Космонавтів, 49 у м. Вінниці, з робочого комп`ютера вилучено диск, на який поміщено записи з камер зовнішнього відеоспостереження за період часу з 18:16 год. по 19:28 год. 07.04.2026, з додатком у вигляді DVD-R диску із зазначеними відеофайлами;

-протокол огляду документу від 09.04.2026, відповідно до якого у період часу з 11:30 год. по 11:59 год. оглянуто DVD-R диск із записом з камер зовнішнього відеоспостереження, на якому виявлено особу, за зовнішніми ознаками схожу на ОСОБА_7 , яка заходить на територію паркінгу ЖК «Premier Tower» зі сторони просп. Коцюбинського у м. Вінниці, проходить в сторону службового приміщення, а згодом декілька разів покидає приміщення паркінгу та знову повертається, в кінці остаточно покидаючи її;

-висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 674/26-21 від 17.04.2026, відповідно до якого ринкова вартість телефону мобільного зв`язку марки «Samsung» моделі «Galaxy A30s» 4/64 GB станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 2500 грн, а ринкова вартість чохла-накладки станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 78,00 грн.;

-висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 675/26-21 від 17.04.2026, відповідно до якого ринкова вартість телефону мобільного зв`язку марки «Nokia» 4/64 GB блакитного кольору станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 2835,00 грн;

-висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи № 676/26-21 від 17.04.2026, відповідно до якого ринкова вартість телефону мобільного зв`язку марки «Redmi» моделі «Note 14» 8/128 GB станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 4552,00 грн, а ринкова вартість чохла-накладки станом на момент вчинення кримінального правопорушення складала 134 грн.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 249 КПК дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, клопотання про дослідження яких було заявлене сторонами кримінального провадження, а саме відомості, що характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази, суд вважає, що в судовому засіданні був підтверджений факт таємного викрадення ОСОБА_7 майна потерпілої. Зокрема, обвинувачений в судовому засіданні зазначених обставин не заперечував, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому діяння. Зазначені показання обвинуваченого повністю узгоджуються з показаннями, потерпілої, наданими у судовому засіданні.

Суд також враховує, що на час заволодіння майном потерпілої обвинувачений вважав, що за його діями ніхто не спостерігає. Зазначені показання обвинуваченого у судовому засіданні сторонами кримінального провадження оспорені не були. Тому суд вважає, що заволодіння майном потерпілої відбулось саме таємно, тобто шляхом вчинення крадіжки.

Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВС) № 10 від 06.11.2009 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», згідно з якими крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суд у судовому засіданні встановив, що після заволодіння мобільними телефонами потерпілої обвинувачений зник з місця вчинення кримінального правопорушення, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд. Тому суд дійшов до переконання, що в діянні обвинуваченого наявні ознаки саме закінченого кримінального правопорушень.

Крім того, вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння обвинуваченого, суд враховує таке.

Згідно з пред`явленим ОСОБА_7 обвинуваченням останній заволодів майном потерпілої вартістю 10099,00 грн. Обвинувачений зазначених обставин у судовому засіданні не оспорював.

Згідно з пунктом 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України (далі – ПК) визначено, що у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПК з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень ПК дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становив 3328 грн. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2026 році для кримінально-правової кваліфікації становив 1664 грн.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі – КК) випливає, що не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до приписів статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати настає, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення становить до 2 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ). Натомість згідно з приміткою 2 до статті 185 КК у статтях 185, 186, 189 та 190 цього Кодексу значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п`ятдесяти НМДГ.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діянні ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого ним майна 2 НМДГ, тобто 3328 грн.

Як суд вже зазначив вище, в судовому засіданні підтверджений розмір заподіяної потерпілій шкоди становить 10099,00 грн., тобто вартість викраденого обвинуваченим майна на момент його викрадення (момент вчинення кримінального правопорушення) перевищувала 2 НМДГ. А тому суд дійшов до переконання, що в діях обвинуваченого наявні ознаки саме кримінально караного діяння.

Крім того, суд враховує, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану був неодноразово продовжений і діє по теперішній час.

Отже, інкриміновані ОСОБА_7 діяння були вчинені останнім під час дії воєнного стану.

З огляду на викладене, суд дійшов до переконання, що діяння ОСОБА_7 за фактом заволодіння 07.04.2026 мобільними телефонами потерпілої ОСОБА_6 охоплюються складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною четвертою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, суд бере до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВС № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_7 вчинив умисний тяжкий ненасильницький злочин проти власності, винуватість у вчинені якого визнав, надавши суду чіткі та послідовні показання, при цьому у вчиненому розкаявся. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_7 на обліках у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Згідно з наданими суду матеріалами раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був. Також до суду надійшла заява потерпілої, зі змісту якої випливає, що завдана їй шкода відшкодована і вона будь-яких претензій до обвинуваченого не має.

Отже, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди.

Обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлені.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують його покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, думки потерпілої, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Санкція частини четвертої статті 185 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Як вже суд зазначив вище, в судовому засіданні встановлена наявність двох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого (щире каяття та добровільне відшкодування завданої шкоди). Суд вважає, що конкретні обставини справи не свідчать про те, що призначення обвинуваченому покарання в межах санкції кримінального закону буде явно несправедливим. Крім того, встановлені обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ним діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення. Разом з тим, як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.

В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. При цьому, зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому мінімально допустимий строк кримінального покарання, визначений санкцією кримінального закону.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд бере до уваги, висновки, викладені ВС у постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Отже, аналізуючи доводи сторін кримінального провадження, суд враховує, що обвинувачений раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був, винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушень визнав, у вчиненому розкаявся, добровільно відшкодував завдану потерпілій шкоду. Тому суд вважає, що в ході судового розгляду кримінального провадження були встановлені підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК.

Відповідно до частини четвертої статті 75 КК іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує обставини, встановлені під час судового розгляду, які наведені вище, та вважає за можливе встановити обвинуваченому відносно тривалий іспитовий строк.

Суд враховує, що частина перша статті 76 КК є імперативною нормою, якою передбачено, що у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Суд також бере до уваги, що частиною другою статті 50 КК метою покарання визначено не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Тому для реалізації зазначеної мети суд вважає за доцільне покласти на обвинувачену додаткові обов`язки, передбачені кримінальним законом, зокрема пунктами 2 та 4 частини третьої статті 76 КК.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання. При цьому частиною першою статті 165 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданою представником сторони обвинувачення ухвалою слідчого судді від 14.04.2026 на речові докази у кримінальному провадженні був накладений арешт, який доцільно скасувати.

Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Згідно з частиною першою статті 75 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої та пункту 2, 4 частини третьої статті 76 Кримінального кодексу України покласти на ОСОБА_7 обов`язки періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Початок іспитового строку обчислювати з моменту проголошення вироку.

Речові докази:

- мобільні телефони марки Samsung, Nokia, Redmi, які поміщені до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – повернути власнику або іншому законному володільцю;

- запаховий слід з внутрішньої поверхні ручки дверей, поміщений до сейф-пакету №PSP 1448603 та поміщений до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – знищити;

- слід взуття та фото, поміщений до сейф-пакету №PSP 3336978 та поміщений до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – знищити;

- змив з поверхні зовнішньої ручки дверей, поміщений до паперового конверту, скріпленого печаткою «Для довідок» та поміщений до камери зберігання речових доказів Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, – знищити;

- DVD із записом з камер спостереження, який приєднаний до матеріалів кримінального провадження, – залишити у справі.

Арешт, накладений на речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 14.04.2026, – скасувати.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 3664 (три тисячі шістсот шістдесят чотири) гривні 08 копійки витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: